Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №161/24729/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/24729/25Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/994/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Оіспука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит - Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 25 жовтня 2022 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 462915, відповідно до умов якого кредитодавець надав, а позичальник отримав кредит у розмірі 1 200 грн.

Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на запропоновані товариством умови кредитного договору, підписавши цей договір через електронне повідомлення-одноразовий ідентифікатор та отримавши кредитні кошти на вказаний ним рахунок.

Також позивач вказував, що 01 лютого 2024 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу № 01022024. Відповідно до умов цього договору до нього перейшло право вимоги за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість на загальну суму 10 132 грн, а саме: за тілом кредиту - 1 200 грн, за процентами - 8 932 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь і відшкодувати йому понесені судові витрати по сплаті судового збору та за правничу допомогу.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 462915 від 25 жовтня 2022 року в розмірі 10 132 грн та понесені судові витрати: зі сплати судового збору - 2 422 грн 40 коп., за правничу допомогу - 3 000 грн.

Ухвалою цього ж суду від 04 травня 2026 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Вважаючи заочне рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, прийнятим з порушенням норм матеріального права, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, дано невірну правову оцінку наявним в матеріалах справи доказам, допущено невідповідність зроблених ним висновків обставинам справи, зокрема щодо доведеності переходу права вимоги від кредитодавця до позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між кредитодавцем ТОВ «Селфі Кредит» і відповідачем було укладено кредитний договір, та грошові кошти перераховано позичальнику, а право вимоги до позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло на підставі договору факторингу.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що 25 жовтня 2022 року між ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 462915, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора.

Відповідно до умов цього кредитного договору товариство надало позичальнику ОСОБА_1 кредит в розмірі 1 200 грн.

Кредитні кошти надано позичальнику безготівково на рахунок платіжної картки, яка належить останньому.

Також встановлено, що у день укладення кредитного договору кредитодавець ТОВ «Селфі Кредит» перерахував на рахунок позичальника грошові кошти в розмірі 1200 грн, вказана обставина не заперечується сторонами спору.

Крім того встановлено, що згідно договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» відступило ТзОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги до відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи витягом з реєстру боржників до цього договору.

З приєднаних до матеріалів справи відомостей про нарахування та погашення, виписки з особового рахунку, за вказаним вище кредитним договором вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 10132 грн і складається із заборгованості: по тілу кредиту - 1200 грн, процентах - 8932 грн.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у якості доказу переходу прав вимоги до боржників щодо стягнення заборгованості надано акт приймання-передачі права вимоги, згідно з яким клієнт передає фактору права вимоги в обсязі та на умовах, визначених договором та реєстром боржників.

Однак витяг з реєстру боржників до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року, наданий як доказ суду першої інстанції, містить інформацію щодо права вимоги за іншим кредитним договором до іншої особи.

Разом з тим, з долученого до відзиву на апеляційну скаргу витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року слідує, що зазначена інформація повністю співпадає з даними відповідача і реєстру боржників до договору факторингу № 01022024 від 01 лютого 2024 року, є належним доказом, який підтверджує факт переходу права вимоги від первісного кредитодавця до позивача.

У висновках викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 2-383/2010 викладено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи наведене, а також те, що позивачем на підтвердження факту переходу прав вимоги було долучено копія договору факторингу №01022024 від 01 лютого 2024 року, який на даний час є чинним та суду не надано доказів на спростування презумпції правомірності щодо нього, долучено копію акту приймання-передачі реєстру боржників до вказаного договору факторингу, та витяг з реєстру боржників до цього договору, колегія суддів вважає, вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідача законними і обґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність у відповідача пільг щодо звільнення його від сплати заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, як військовослужбовця, то апеляційний суд вважає за потрібне зазначити наступне.

Частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) зробив висновок про перелік необхідних документів для доведення статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02 вересня 2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

З наявної в матеріалах справи копії службового посвідчення серії НОМЕР_1 від 17 серпня 2024 року, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває на військовій службі у Національній гвардії України, що є недостатнім для застосування щодо нього пільг передбачених вищевказаним законом, а саме звільнення від сплати відсотків за користування кредитом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про під ставність вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом ґрунтується на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді