Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №161/20767/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/20767/25Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А. М.

Провадження № 22-ц/802/1213/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Прядун Ю. В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - виконавчий комітет Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 , поданою від його імені представником ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що 19.02.2022 між ним і ОСОБА_3 було укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .

Шлюб розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду від 26.05.2025, після чого малолітня дитина за мовчазною згодою відповідача проживає із ним. Він займається її вихованням, доглядом, утримує матеріально. Дочка зареєстрована разом із ним і вони проживають за місцем реєстрації.

Дочка є дитиною з інвалідністю з дитинства та потребує постійного піклування, лікування, контролю за станом здоров`я та турботливого побутового догляду. На сьогодні він є особою, що отримує державну допомогу як доглядач за дитиною з інвалідністю.

Матір дитини самоусунулася від виховання дочки: з грудня 2024 року не проживає з дитиною, не бере участі у її щоденному догляді, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться станом здоров`я дитини, не забезпечує спілкування та не бере участі у жодному з процесів виховання чи розвитку дочки.

Ураховуючи наведене, просив визначити місце проживання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2026 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Вважає, що висновок суду про відсутність спору між сторонами є наслідком неправильного визначення предмета судового захисту та неправильного застосування норм матеріального права. Предметом цього позову було не вирішення конфлікту між батьками як такого, а визначення місця проживання малолітньої дитини судовим рішенням, як способу захисту її прав та інтересів.

Зазначає, що із урахуванням висновку Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 (подібні обставини справи) суд не позбавлений можливості вирішити питання про визначення місця проживання дитини за відсутності спору між батьками, якщо таке рішення відповідає її інтересам.

Суд не врахував аналогічну правову ситуацію у іншій справі № 161/1638/22, у якій Луцький міськрайонний суд задовольнив позов, а Волинський апеляційний суд залишив рішення суду без змін.

Суд не застосував принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, як визначальний критерій вирішення спору. Судом не встановлено жодної обставини, яка б свідчила про те, що визначення місця проживання дитини разом із батьком суперечить її правам чи інтересам. Мотивувальна частина рішення суду не містить обґрунтування того, чому саме відмова у визначенні місця проживання дитини з батьком відповідає її найкращим інтересам та не містить оцінки стану здоров`я дитини.

Від відповідача і третьої особи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з матеріалами справи встановлено, що сторони з 19.02.2022 до 26.05.2025 перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4 .

Дочка є дитиною з інвалідністю з дитинства, а позивач ОСОБА_2 , як її законний представник, отримує державну соціальну допомогу дітям з інвалідністю.

Малолітня дитина зареєстрована та проживає разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Із висновку Служби у справах дітей, затвердженого рішенням виконавчого комітету Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 30.04.2026 № 83 щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 малолітня дитина за згодою матері проживає з батьком ОСОБА_5 , який спільно зі своєю матір`ю ОСОБА_6 (бабусею ОСОБА_7 ) здійснює її виховання, догляд та матеріальне утримання. Для дитини створені належні умови для сну та відпочинку. Забезпечена речами першої необхідності, сезонним одягом, розвиваючими іграми відповідно до потреб та віку. 3і слів ОСОБА_2 , мати дитини самоусунулась від виховання дочки, з жовтня 2024 року вона не проживає з дитиною, не бере участі у її щоденному догляді, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться станом здоров`я дитини, не забезпечує спілкування та не бере участі в жодному із процесів виховання чи розвитку дочки. ОСОБА_4 з вересня 2025 відвідує ЗДО «Сонечко» Боратинської сільської ради, молодша група, її приводить та забирає з дитячого садка бабуся ОСОБА_8 . Мама дитини не долучена до освітнього процесу, не спілкується з педагогами групи. За наданою інформацією ССД Луцької міської ради від 24.03.2026 № 13-38/591/2026 працівниками служби було здійснено візит за місцем реєстрації матері: АДРЕСА_2 , зі слів сусідів ОСОБА_3 фактично за даною адресою не проживає. У телефонній розмові ОСОБА_3 підтвердила факт свого проживання за іншою адресою спільно зі співмешканцем. Проте, надати інформацію щодо фактичного місця свого перебування категорично відмовилася, що унеможливило проведення обстеження її житлово-побутових умов. ОСОБА_3 відмовилася прибути у Службу у оправах дітей для надання пояснення щодо визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Спілкування про стан дитини переважно ведеться з батьком дитини засобами зв`язку. Враховуючи вищезазначені обставини, орган опіки та піклування виконавчого комітету Боратинської сільської ради вважає про відсутність предмета спору між батьками щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 з одним із батьків.

Судом встановлено, що позивач стверджує, а відповідач у поданій від 09.12.2025 письмовій заяві не заперечує, що малолітня ОСОБА_4 фактично постійно проживає разом із батьком, який забезпечує належні умови для її проживання, виховання, розвитку та матеріального утримання, тоді як мати тривалий час не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться її життям і здоров`ям, не надає матеріальної допомоги та не виявила заперечень щодо проживання дочки з батьком.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 522/3747/22).

Верховний Суд послідовно зауважував, що суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. І суд може задовольнити позов у справі щодо дитини лише тоді, коли дійде висновку, що це є необхідним і корисним для інтересів та благополуччя дитини.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 295/13519/22, від 26 серпня 2025 року у справі № 753/18526/21, від 01 жовтня 2025 року у справі № 760/18574/22, від 05 листопада 2025 року у справі № 645/5180/19, від 12 листопада 2025 року у справі № 202/2883/22, від 12 листопада 2025 року у справі № 686/31442/24, від 04 березня 2026 року у справі № 188/846/23, від 27 квітня 2026 року у справі № 501/2820/21, від 03 липня 2026 року у справі № 752/13051/22.

При цьому Верховний Суд також зауважував, що відсутність між батьками спору щодо місця проживання дитини свідчить про те, що права позивача не порушені (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23 та від 19 червня 2026 року у справі № 166/1168/25).

Встановивши, що спільна дитина сторін проживає разом з батьком, а матір дитини не висловлює заперечень проти цього, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що за вказаних обставин інтереси дитини не потребують втручання держави у сімейні відносини, що врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників. Позивачем не доведено необхідності захисту його прав та інтересів чи інтересів малолітньої дитини, як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення оскарженого судового рішення.

Такі висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23, від 10 грудня 2024 року у справі № 299/8679/23, від 15 січня 2025 року у справі № 755/15383/23, від 25 лютого 2025 року у справі № 562/3371/23, від 02 вересня 2026 року у справі № 953/5480/22, від 16 вересня 2026 року у справі № 677/1822/24.

Посилання представника позивача на можливість матері у майбутньому забрати дитину - відхиляються апеляційним судом, оскільки законодавство визначає право особи на звернення з позовом до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, які існують саме на момент звернення із таким позовом.

У цій справі судом не встановлено порушень, невизнання чи оспорювання відповідачем права позивача на проживання дитини з ним.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач не здійснює жодних перешкод у проживанні дитини з батьком, не заперечує щодо проживання дитини з ним та не претендує на те, щоб дитина проживала з матір`ю.

Позивач, заявляючи вимогу про визначення місця проживання дитини з ним у порядку позовного провадження та керуючись у тому числі і ст. 161 СК України, не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та матір`ю дитини відсутня взаємна згода щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а відтак - про існування між ними спору про визначення місця проживання дитини.

Позивачем та його представником ні у позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не наведено обґрунтувань того, у чому полягає необхідність у визначенні у судовому порядку місця проживання з батьком дитини, яка уже впродовж тривалого часу, у тому числі і після розірвання шлюбу між її батьками, за згодою матері з ним проживає, а також обставин, що перешкоджають батьку реалізувати своє право на проживання дитини з ним з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини. Доводи позивача та його представника не містять мотивів обрання позивачем саме цього способу захисту (визначення місця проживання дитини) і пояснень того, які саме права дитини чи батька порушуються станом на день пред`явлення позову до відповідача про визначення місця проживання дитини з батьком, які саме інтереси дитини не забезпечуються через відсутність позитивного для позивача рішення суду в цій справі.

Натомість у позові позивач та його представник, мотивуючи позовну вимогу, зазначили, що відповідач самоусунулася від виховання дочки, не бере участі у її житті, догляді за нею, не надає матеріального утримання, не проживає з дитиною, не спілкується та не приймає участі у вихованні та розвитку дитини. Також вказували, що позивач намагався переконати відповідача, що дочці необхідне спілкування з матір`ю, однак відповідач не проявляє інтересу до дитини.

Викладені позивачем мотиви позову свідчать не про відсутність між сторонами взаємної згоди на визначення місця проживання дитини з батьком, а про наявність у поведінці відповідача ознак, що можуть бути визначені як невиконання чи неналежне виконання покладених на неї батьківських обов`язків, і про порушення інтересів дитини у рівнозначній участі матері в її житті, вихованні та утриманні.

Визначення місця проживання дитини у судовому порядку не призведе до забезпечення прав дитини на рівнозначну участь матері у її житті, вихованні та утриманні, і не може підміняти собою інші способи захисту, передбачені цивільно-правовим та сімейним законодавством.

Згідно з матеріалами справи малолітня дитина є дитиною з інвалідністю, а позивач (батько) - її опікуном (законним представником) та одержувачем державної соціальної допомоги дитині з інвалідністю. Дитина зареєстрована та проживає з батьком у АДРЕСА_1 .

Такі обставини свідчать про те, що дитина вже задовго до звернення позивача до суду із цим позовом проживає з батьком і що будь-яких перешкод для реалізації батьком покладених на нього обов`язків законного представника (опікуна) дитини з інвалідність на час звернення до суду у нього не виникало.

Висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15.01.2020 у справі № 200/952/18, на який посилається апелянт, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про відсутність спору у цій справі, оскільки у справі № 200/952/18 і у цій справі встановлені судами різні фактичні обставини, що формують зміст правовідносин.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц).

У справі № 200/952/18 вирішувалося питання про визначення місця проживання дитини з одним із батьків одночасно із вимогою про розірвання шлюбу, тому суд касаційної інстанції наголосив, що за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу і лише за наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Встановивши, що при розірванні шлюбу між сторонами був відсутній спір про визначення місця проживання дитини з матір`ю, касаційний суд дійшов висновку що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу з матір`ю.

У цій справі правове регулювання визначення місця проживання дитини судом відрізняється від того, що застосовувалося у справі № 200/952/18.

Так, у справі № 200/952/18, де вирішувалося розірвання шлюбу між подружжям, яке має двох дітей (неповнолітню та малолітню), розірвання шлюбу є можливим лише у судовому порядку і під час розірвання шлюбу суд мав право визначити місце проживання малолітньої дитини із будь-ким із батьків включно, оскільки було встановлено, що між сторонами відсутній спір про таке.

Натомість у справі, що переглядається, позивач уже після розірвання шлюбу з відповідачем подав самостійний позов про визначення місця проживання дитини з батьком, що, відповідно до змісту ст. 161 СК України, передбачає встановлення судом обов`язкової обставини - відсутності згоди обох батьків щодо того, з ким із батьків буде проживати малолітня дитина, що є предметом такого спору.

Суб`єктивне тлумачення норм матеріального права стороною позивача що не може бути підставою для протилежного висновку суду про відсутність у цій справі предмета спору.

Посилання в апеляційній скарзі на інші судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в аналогічних справах - відхиляються апеляційним судом, оскільки процесуальне законодавство не передбачає права та необхідності їх урахування та застосування до правовідносин між іншими сторонами.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 , подану від його імені представником ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя

Судді