Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №159/6660/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 159/6660/25Головуючий у 1 інстанції: Смалюх Р. Я.

Провадження № 22-ц/802/1217/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Карпук А.К., Матвійчук Л.В.,

з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,

відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ковельської міської ради, про втрату права користування житловим приміщенням за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 про втрату права користування житловим приміщенням.

Вказує, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 . У спірній квартирі зареєстровані відповідач ОСОБА_1 та її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Крім цього, у вказаній квартирі зареєстровані діти позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Відповідач ОСОБА_1 в спірній квартирі не проживає більше двадцяти років, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ніколи не проживали у вказаній квартирі. Відповідачі не сплачують комунальні послуги за вказану вище квартиру, у квартирі відсутні особисті речі відповідачів. Перешкод в користуванні квартирою позивач відповідачам не чинить. Відповідачі добровільно визначили інше місце проживання та спірним житловим приміщенням не користуються.

Просить суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , такими що втратили право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_2 .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2026 року позов задоволено. Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.

Судом встановлено, що відповідно до корінця ордеру на жиле приміщення від 01.02.1995 на виконання рішення виконавчого комітету міської ради народних депутатів в м. Ковелі від 27.01.1995 видано ордер ОСОБА_8 на право зайняття житлового приміщення по АДРЕСА_3 п`ятьма особами, а саме: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (чоловік-дружина, два сини та дочка).

За змістом довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб за відомостями реєстру Ковельської територіальної громади № 2931 від 05.09.2025 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані шість осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 .

Квитанціями про сплату комунальних послуг підтверджується оплата комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 , здійснена платником ОСОБА_10 та ОСОБА_3 за 2025 рік.

Актовим записом про народження № 474 від 15.06.2011 підтверджується, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю якого є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Актом обстеження умов проживання від 26.02.2026 зафіксовано результати обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 . У документі зазначено, що житло не приватизоване, квартира вмебльована, наявна побутова техніка. Під час обстеження з`ясовано, що за вказаною адресою ніхто не проживає, у тому числі не проживає ОСОБА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_5 .

Актом обстеження умов проживання від 27.02.2026 зафіксовано результати обстеження умов проживання сім`ї за адресою: АДРЕСА_4 , власником якої є ОСОБА_8 . Зазначено, що умови проживання задовільні, кімнати умебльовані, наявна побутова техніка. За адресою проживають: ОСОБА_8 (бабуся), ОСОБА_1 (мати) та ОСОБА_5 (син).

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 240 від 11.06.2026 затверджено висновок служби у справах дітей про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Висновком служби у справах дітей про недоцільність визнання неповнолітнього ОСОБА_11 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, за адресою: АДРЕСА_2 .

Копією довідки форми 5 від 06.04.2026 підтверджується, що ОСОБА_3 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 30.10.2019 по теперішній час.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Тлумачення статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України 13 січня 2026 року № 4751-IX «Про основні засади житлової політики», який набрав чинності 15 лютого 2026 року, визнано таким, що втратили чинність, ЖК України, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. За тимчасової відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

У постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року в справі № 490/12384/16-ц, від 28 липня 2021 року в справі № 754/15542/19 сформульовано висновки про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Процесуальний закон покладає на позивача обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ЖК України строки у житловому приміщенні, а на відповідача - що така відсутність обумовлена поважними причинами.

Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 2-2801/2000, від 04 серпня 2026 року в справі № 711/10115/24.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . Як квартиронаймач позивач здійснює догляд за вказаним майном та оплачує комунальні послуги.

ОСОБА_1 у спірній квартирі постійно не проживає понад 20 років. В судовому засіданні відповідач вказала, що виїхала добровільно у зв`язку з укладенням шлюбу та постійно проживала не за місцем реєстрації. ОСОБА_1 також підтвердила, що її діти, будучи зареєстрованими за спірною адресою, фактично там ніколи не проживали.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомила, що речі які б належали їй, у квартирі АДРЕСА_1 відсутні. Не заперечуючи, що не проживає фактично за спірною адресою, вказувала, що бажає залишитись бути зареєстрованою за вказаною адресою, оскільки відносини з її матір`ю у помешканні, якої вона на даний час проживає, є напруженими, що може призвести до необхідності зміни місця проживання.

Стверджуючи про те, що позивач чинив їй перешкоди у користуванні житлом, ОСОБА_1 на підтвердження цього не подає жодних доказів. В суді апеляційної інстанції відповідач вказала, що зважаючи, що відносини з позивачем були складними, вона не бажала проживати у спірній квартирі та не намагалась у неї вселитися. Також ОСОБА_1 вказала, що не здійснювала догляд за даним житлом та не сплачувала комунальні послуги, з врахуванням того, що не користувалась даною нерухомістю.

Посилання ОСОБА_1 на те, що вона намагалася отримати доступ до квартири вже після відкриття провадження у цій справі, суд оцінює критично.

Згідно з усталеною судовою практикою, дії щодо спроб вселення, вчинені після пред`явлення позову до суду, не можуть вважатися беззаперечним доказом наявності перешкод у попередні роки (постанова Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 520/7767/19).

Доказів того, що ОСОБА_4 самостійно намагався проживати у спірній квартирі у зв`язку з чим звертався до позивача, чи доказів того, що позивач чинив ОСОБА_4 перешкоди у проживанні у спірній квартирі, матеріали справи не містять.

Відтак, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 , ОСОБА_4 відсутні у житловому приміщенні понад встановлені статтею 71 ЖК України строки без поважних причин.

Оцінюючи вимоги позову в частині визнання такими, що втратили право користування житлом неповнолітнього ОСОБА_5 ..

Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Частиною 2, 3 статті 29 ЦК України визначено, що фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ніколи не проживав у спірній квартирі, на момент пред`явлення позову - 19.09.2025, досяг чотирнадцяти років, і мав право вільно обирати своє місце проживання.

Доказів того, що після досягнення 14 років у червні 2025 ОСОБА_5 самостійно намагався проживати у спірній квартирі, у зв`язку з чим звертався до позивача, чи доказів того, що позивач чинив ОСОБА_5 перешкоди у проживанні у спірній квартирі, матеріали справи не містять.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 жовтня 2023 року у справі № 520/7767/19 право користування квартирою неповнолітньої дитини є похідним від права на це житло її батька чи матері. Якщо батьки дитини мають інше постійне фактичне місце проживання, а дитина з народження не проживала у спірній квартирі, маючи там лише формальне місце реєстрації, визнання такого з батьків таким, що втратив право користування, не порушує права малолітньої дитини на житло.

ОСОБА_5 з моменту народження ніколи не проживав у спірній квартирі, а його фактичним постійним місцем проживання є квартира бабусі у АДРЕСА_5 , де він мешкає разом із своєю матір`ю ОСОБА_1 , що не заперечувалось відповідачем.

Оскільки право користування житлом дітей є похідним від права їхньої матері, а суд встановив відсутність у ОСОБА_1 збереженого права користування цим житлом (через її добровільну відсутність понад 20 років), формальна реєстрація дітей у спірній квартирі не породжує для них самостійного права користування цією неприватизованою квартирою.

Втручання у права відповідачів у вигляді позбавлення формального права користування здійснюється відповідно до статей 71, 72 ЖК України та переслідує легітимну мету - захист прав та інтересів позивача, який фактично користується комунальним майном, несе тягар його утримання.

Таке втручання є пропорційним і необхідним, оскільки відповідачі мають інше стале фактичне місце проживання ( АДРЕСА_4 ), тоді як збереження за ними суто номінальної реєстрації покладає на позивача надмірний тягар і порушує його житлові права.

Враховуючи зазначене, повно, всебічно, об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази безпосередньо досліджені в судовому засіданні, з точки зору належності, допустимості доказів, застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що відповідачі без поважних причин не проживають у спірній квартирі понад строки, встановлені статтею 71 ЖК України, жодних перешкод у користуванні житлом їм не чинилося позивачем, а їх реєстрація носить виключно формальний характер, що є підставою для задоволення позову.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: