Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №161/9881/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/9881/26 Провадження №33/802/901/26Головуючий у 1 інстанції:Шестернін В. Д.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Луцьк

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Волинського апеляційного суду Гапончук В.В., з участю захисника Стрижака С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. (сімнадцять тисяч гривень), з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Визначено стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. судового збору.

Згідно з постановою суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 02.05.2026, 01:12, м. Луцьк, пр. Перемоги, 1, ОСОБА_1 керував транспортним засобом, а саме: електросамокатом VEVI, з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів, однак відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Такими діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КпАП України.

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з постановою суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також неповнотою та необ`єктивністю з`ясування усіх обставин події. Вказує, що повний текст судового рішення не отримував, тому був позбавлений викласти обґрунтовані мотиви незгоди з таким судовим рішенням.

Просить оскаржену постанову скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

В поданому до апеляційного суду клопотанні про закриття провадження захисник Стрижак С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , наводить аргументи, які, на його думку, є беззаперечними підставами для задоволення апеляційної скарги та закриття провадження у справі стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КпАП України. Вказує про незаконність оскарженого судового рішення, оскільки не доведено факту керування його підзахисним транспортним засобом, ставить під сумнів і належність електросамоката до категорії транспортних засобів. Крім того просить залучити прокурора до участі у справі, і викликати у судове засідання патрульного інспектора.

За приписами ч. 6 ст. 294 КпАП України неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

У судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, жодних клопотань від нього про відкладення судового засідання або ж неможливості прибути в суд не надходило.

За наведених обставин, суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 , при цьому враховує, що його інтереси в суді представляв захисник Стрижак С.В.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши захисника, який апеляційну скаргу підтримав, доходжу наступного висновку.

Відповідно до приписів ч. 7 ст. 294 КпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

За положеннями статей 245, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом вжито всіх заходів, передбачених КпАП України, для з`ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, а тому вказаний вище висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст. 280 КпАП України.

Доказами в справі про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 251 КпАП України, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, за положеннями ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, є безпідставними, оскільки у судовому засіданні суд дослідив всі докази, які наявні в матеріалах справи, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України адміністративного правопорушення.

Окрему увагу слід звернути на той факт, що ОСОБА_1 та його захисник Наумчук І.П. у суді першої інстанції не заперечували винуватість першого у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, а лише просили суд обмежитися усним зауваженням та не позбавляти ОСОБА_1 права керування транспортним засобом.

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 також обґрунтованих доводів незгоди з оскарженою постановою не зазначав.

Доводи захисника Стрижака С.В., наведені у клопотанні про закриття провадження у справі, апеляційний суд визнає необґрунтованими.

Факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом і факт його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння підтверджений наявними і дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема, й відеозаписом з бодікамер працівників поліції, що під час апеляційного розгляду не спростовано.

Так, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 655017 від 02.05.2026 року та наявних в матеріалах справи доказів, ОСОБА_1 після виявлення у нього ознак алкогольного сп`яніння, а саме: запаху алкоголю з порожнини рота; порушення мови; порушення координації рухів, на пропозицію працівників патрульної поліції пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі категорично відмовився.

При цьому, ОСОБА_1 було роз`яснено, що електросамокат є транспортним засобом та керувати ним з ознаками алкогольного сп`яніння заборонено, роз`яснено було і наслідки відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому порядку.

Матеріалами справи встановлено, що пропозиція пройти ОСОБА_1 огляд на стан алкогольного сп`яніння була проведена працівниками поліції у відповідності до вимог ст. 266 КпАП України, із застосуванням технічних засобів відеозапису, що перевірено шляхом дослідження такого відео. На відеозаписі чітко вбачається вимога працівників поліції до ОСОБА_1 пройти згаданий огляд та після відмови водія проінформовано, що за відмову від проходження у відповідному порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння складається протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КпАП України. Наявність вказаного відеозапису дозволяє з достатньою повнотою встановити фактичні обставини правопорушення, що свідчить про відсутність процесуальної необхідності в даному випадку здійснювати додатково виклик поліцейських в судове засідання з метою з`ясування оскаржуваних подій.

Щодо доводів, що ОСОБА_1 рухався на електросамокаті потужністю меншою від 3 кВт, у зв`язку з чим він не є суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, то останні є неспроможними з огляду на наступне.

Згідно Закону України від 24.02.2023 №2956-IX «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» легкі електричні транспортні засоби, у тому числі електросамокати та електровелосипеди, є транспортними засобами.

Відтак, з моменту набуття чинності цим законом керування електровелосипедом у стані алкогольного сп`яніння тягне за собою адміністративну відповідальність, установлену статтею 130 КпАП України.

Диспозиція цієї статті передбачає відповідальність за керування будь-яким транспортним засобом.

Таким чином, особа, яка керує електричним колісним транспортним засобом, в тому числі електросамокатом, є водієм транспортного засобу, а не іншою особою.

Також, у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 127/5920/22 зазначено, якщо транспортний засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням засобу, характеристика як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

Частина 1 ст. 130 КпАП України передбачає відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом особою в стані сп`яніння. Отже, суб`єктом вказаного правопорушення є, зокрема, особа, яка керує транспортним засобом в стані сп`яніння. При цьому, вказана норма закону передбачає відповідальність осіб, які керують всіма транспортними засобами, а не лише механічними транспортними засобами та не розділяє транспортні засоби на механічні, електричні чи будь-які інші.

З урахуванням того, що Законом України «Про дорожній рух» передбачений обов`язок водіїв транспортних засобів, до категорії яких також відноситься електросамокат, не допускати випадків керування транспортним засобом у стані сп`яніння, суд зауважує на тому, що на таких водіїв також розповсюджується обов`язок, передбачений п.2.5 ПДР України щодо проходження на вимогу поліцейського медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також п. 2.9а щодо заборони керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, навіть з урахуванням того, що такий обов`язок закріплений в розділі ІІ ПДР України, який регулює права та обов`язки водіїв механічних транспортних засобів.

Голослівними є твердження захисника, що лікар у висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції не має повноважень констатувати про відмову водія від проведення такого огляду.

Разом з тим, згаданий висновок лікаря не є єдиним доказом у справі і відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому порядку стверджується також протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №655017 від 02.05.2026; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 02.05.2026; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.05.2026; письмовим поясненням ОСОБА_1 від 02.05.2026; рапортом від 02.05.2026; відеозаписом (dvd-диск).

Отже, доводи ОСОБА_1 та його захисника, викладені у апеляційній скарзі і наведені під час апеляційного розгляду, не знайшли свого підтвердження та загалом не впливають на правильність встановлених обставин у справі, і не скасовують відповідальність ОСОБА_1 за порушення ним вимог п.2.5 ПДР України та вчинення ним даного адмінправопорушення.

Покликання захисника про залучення прокурора у справі також необґрунтовані, оскільки такі не ґрунтуються на положеннях чинного КпАП України, статею 250 якого передбачено, що участь прокурора у розгляді справи судом є обов`язковою лише при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172-4 - 172-9, 172-9-2 цього Кодексу.

Оскільки випадки участі прокурора в адміністративних провадженнях чітко передбачена нормами КпАП України, і, відповідно до Конституції України, всі органи державної влади зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами чинного законодавства не передбачена обов`язкова участь прокурора в справах про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 КпАП України, а тому у задоволенні клопотання захисника слід відмовити.

Водночас не зазначено захисником які саме істотні обставини для вирішення справи підлягають перевірці шляхом виклику і допиту працівника поліції. Під час документування вчиненого ОСОБА_1 правопорушення здійснювалася відеофіксація на бодікамери працівників поліції, відеозапис приєднаний до матерілів справи і його достовірність та допустимість як доказу не ставиться під сумнів, а тому відсутні обґрунтовані підстави для задоволення клопотання захисника про виклик патрульного.

Відтак, всупереч доводам апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції про встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, ґрунтуються на підставі повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи.

Адміністративне стягнення ОСОБА_1 призначене в межах санкції ч. 1 ст. 130 КпАП України, у відповідності до положень ст. 33 КпАП України.

Норми санкції ст. 130 КпАП України містять обов`язкову адміністративну відповідальність за скоєне правопорушення у вигляді як накладення штрафу, так і позбавлення права керування транспортними засобами. Альтернативи вибору у призначенні покарання норми ст. 130 КпАП України не містять і визначена законом санкція за вказане правопорушення за своєю правовою природою є імперативною.

Тобто у цій справі ця функція за своєю правовою природою не є дискреційною, а є виключно імперативною, а відтак не потребує врахування та оцінки характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

При цьому Кодекс України про адміністративні правопорушення, на відміну від загальних положень КПК України, не передбачає накладення адміністративного стягнення більш м`якого, ніж передбачено законом.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржена постанова суду, є законною та обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні, а апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КпАП України,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 серпня 2026 року стосовно ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського

апеляційного суду В. В. Гапончук