Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №931/905/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 931/905/25Головуючий у 1 інстанції: Приходай Т. О.

Провадження № 22-ц/802/1083/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Здрилюк О. І., Матвійчук Л. В.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулось до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 08 березня 2024 року між сторонами спору в електронній формі було укладено кредитний договір № 492480-КС-001 про надання позичальнику грошових коштів у розмірі 50 000 грн, строком на 24 тижні до 23 серпня 2024 року, із фіксованою стандартною процентною ставкою 2,0 % на день, зниженою процентною ставкою 1,14957034 % на день та одноразовою комісією за надання кредиту 7 500 грн. У подальшому 30 травня 2024 року сторони уклали додаткову угоду № 1, якою, було продовжено строк дії договору до 18 вересня 2025 року та змінено умови нарахування процентів.

Також вказував, що грошові кошти в сумі 50000 грн при укладенні були договору перераховані на банківську картку відповідача.

Крім того позивач зазначав, що оскільки позичальник ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконував, то станом на 06 листопада 2025 року утворилася заборгованість у сумі 337 815 грн 60 коп., що складається: із заборгованості по тілу кредиту - 49 425 грн 21 коп.; процентах - 288 089 грн 63 коп.; комісії - 300 грн 76 коп.

Враховуючи наведене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість в сумі 337 815 грн 60 коп. з яких: 49 425 грн 21 коп. — тіло кредиту, 288 089 грн 63 коп. — проценти за користування грошовими коштами, 300 грн 76 коп. – прострочений платіж за комісією та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 16 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 492480-КС-001 від 08 березня 2024 року в сумі 333 765 грн 06 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту — 49 425 грн 21 коп., заборгованості за процентами — 284 039 грн 09 коп., заборгованості за комісією — 300 грн 76 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 005 грн 13 коп.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дав невірну правову оцінку зібраним доказам та встановленим на їх підставі обставинам справи та дійшов хибного висновку про задоволення позову частково.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Бізнес Позика» просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з`явилися, відповідач подав заяву про розгляд справи буз його участі, а тому суд ухвалив розгляд справи провести у їх відсутності.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір № 492480-КС-001 від 08 березня 2024 року та додаткова угода № 1 до нього від 30 травня 2024 року укладені між сторонами спору у спосіб визначений чинним законодавством України і оскільки умови договору позичальником належним чином не виконувались, то виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з урахуванням сплачених останнім грошових сум.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що 08 березня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір про споживчий кредит № 492480-КС-001, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний електронним підписом позичальника з одноразовим ідентифікатором. За умовами договору, останньому було надано кредит у розмірі 50 000 грн, строком на 24 тижні до 23 серпня 2024 року, із фіксованими процентними ставками 2,0 % та 1,14957034 % на день і комісією 7 500 грн. У подальшому 30 травня 2024 року між сторонами спору було укладено додаткову угоду № 1, якою строк дії договору продовжено до 18 вересня 2025 року, змінено умови нарахування процентів і підтверджено наявну на той момент заборгованість.

З наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що позивач ТОВ «Бізнес Позика» виконав зобов`язання за договором і перерахував на вказану відповідачем платіжну картку грошові кошти у розмірі 50000 грн, що підтверджується інформаційним повідомленням ТОВ «ПрофітГід» та випискою АТ «ПУМБ», витребуваною судом першої інстанції.

Крім того встановлено, що згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за додатковою угодою від 30 травня 2024 року до кредитного договору, яка не спростована відповідачем, її сума становить 333 765 грн 06 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту — 49 425 грн 21 коп., заборгованості за процентами — 284 039 грн 09 коп., заборгованості за комісією — 300 грн 76 коп.

За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, наявними в матеріалах справи письмовими доказами підтверджено, що у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 492480-КС-001 від 08 березня 2024 року на суму 50000 грн в електронній формі і зазначені грошові кошти були отримані позичальником.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частин першої четвертої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, встановивши ті обставини, що відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував зобов`язання за укладеним з позивачем ТОВ «Бізнес Позика» кредитним договором № 492480-КС-001 від 08 березня 2024 року, та додатковою угодою до цього договору від 30 травня 2024 року, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про стягнення цієї заборгованості з позичальника ОСОБА_1 на користь кредитодавця ТОВ «Бізнес Позика».

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ставки 2% та 1,14957034% на день перевищують 1% денної процентної ставки визначеної згідно вимог Закону України «Про споживче кредитування» судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на те, що ґрунтуються на змішуванні двох різних понять.

Згідно з п. 1-2, п.8 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту.

Реальна річна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту.

Фіксована процентна ставка — це незмінний розмір відсотків за кредитом або депозитом, який встановлюється під час підписання договору і залишається однаковим протягом усього терміну його дії. Банк не може самостійно переглядати або підвищувати її (за винятком випадків порушення умов позичальником).

Як вбачається із договору № 492480-КС-001 від 08 березня 2024 року, у ньому прописано саме фіксовані процентні ставки - 1,14957034% та 2,0%, строк кредитування 24 тижні, що становить 168 днів.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем не правильно тлумачаться вимоги Закону України «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру процентної ставки, оскільки денна процентна ставка і фіксована ставка, зазначена у договорі, не є тотожними поняттями, і характеризують різні параметри кредиту. Денна ставка показує, скільки відсотків від суми позичальник платить за кожен день користування, тоді як фіксована ставка вказує на незмінність цієї ставки протягом усього терміну дії договору.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Водночас колегія суддів враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Отже, на думку колегії суддів, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели б до неправильного вирішення спору і не впливають на законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення.

Таким чином, висновки суду першої інстанції ґрунтуються на повно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, яким суд дав правильну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381–384, 389–391 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді