Рішення від 28 липня 2025 р. у справі №753/15559/25 — Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15559/25

провадження № 2-о/753/582/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2025 року Дарницький районний суду м. Києва у складі:

головуючого судді Котенко Р. В.,

за участю секретаря судового засідання Троцковець К. В.

за участі:

заявника ОСОБА_1 ,

представника заявника адвоката Куліша Б. М.,

заінтересованої особи ОСОБА_2 ,

представника заінтересованої особи адвоката Молчанової Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

В С Т А Н О В И В:

23 липня 2025 року представник заявниці адвокат Куліш Борис Михайлович звернувся до суду із заявою про видачу обмежувального припису, в якій просив застосувати до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заходи тимчасового обмеження прав та покласти на нього відповідні обов`язки, а саме:

- заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання з постраждалою особою - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 строком на шість місяців;

- заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань менше 300 метрів до місця проживання постраждалої особи - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 строком на шість місяців.

На обґрунтування заявлених вимог представник заявника зазначив, що ОСОБА_1 проживала у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився спільний син - ОСОБА_3 . Крім того, разом з ними проживав неповнолітній син заявниці від першого шлюбу - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_2 постійно вчиняє щодо заявниці домашнє насильство, що проявляється у застосуванні фізичної сили, а саме у побитті або погрозах, переслідуванні заявниці та дітей. Може приходити у нічний час доби за адресою проживання заявниці. При цьому ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями. Через такі дії ОСОБА_2 заявниця та її діти почувають себе у небезпеці. Крім того, разом із заявницею проживає бабуся ОСОБА_5 , яка також потерпає від протиправних дій ОСОБА_2 . Заявниця неодноразово з цього приводу зверталась до правоохоронних органів, проте поліція на дії ОСОБА_2 не реагує. Також заявниця разом з дитиною зверталась до Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству з метою отримання послуг із забезпечення тимчасового місця безпечного перебування, як особи, постраждалої від домашнього насильства. Фактично заявниця та ОСОБА_2 не проживають разом більше року, однак останній загрожує заявниці та вчиняє щодо неї фізичний та психологічний тиск. Так, зокрема, ОСОБА_2 одного разу вдарив заявницю по голові, проте вона до лікаря не зверталась.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 25 липня 2025 року для розгляду справи визначено суддю Котенко Р. В. як головуючу у справі.

28 липня 2025 року суддя постановила ухвалу, якою відкрила провадження у справі та призначила справу до розгляду на 28 липня 2025 року о 14 год. 30 хв.

У судове засідання 28 липня 2025 року з`явились заявниця, представник заявника адвокат Куліш Б. М., заінтересована особа ОСОБА_2 .

За клопотанням заінтересованої особи ОСОБА_2 про необхідність скористатися правничою допомогою судове засідання було відкладено до 29 липня 2025 року.

У судове засідання 29 липня 2025 року з`явились представник заявника адвокат Куліш Б. М., заінтересована особа ОСОБА_2 , представник заінтересованої особи адвокат Молчанова Н. В.

У судовому засіданні представник заявника заяву підтримав та просив її задовольнити. Надав пояснення аналогічні тим, що викладені у заяві. Додатково вказав, що заявниця неодноразово викликала поліцію коли, наприклад, заявник приїжджав до місця проживання заявниці з дітьми у нічній час доби та психологічно тиснув на заявницю. Проте після приїзду представники поліції адміністративні протоколи на ОСОБА_2 не складали. Заявниця це пояснює тим, що ОСОБА_2 колишній працівник СБУ, тож має певний вплив на представників правоохоронних органів. ОСОБА_2 продовжує вчиняти психологічне насильство щодо заявниці також тим, що постійно її переслідує. На підтвердження вказаної обставини до заяви долучено фото ОСОБА_2 у власному автомобілі, яке зроблено коли заявниця з дитиною їхали у таксі. Фізичне й психологічне насильство ОСОБА_2 щодо заявниці призвело до того, що остання вимушена була звертатись до Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству, а також за психологічною допомогою до Дніпровського районного в місті Києві Центру соціальних служб.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні проти заяви заперечував. Вказав, що у заяві викладена недостовірна і неправдива інформація. Мета цієї заяви, на думку ОСОБА_2 , - перешкоджання заявницею у реалізації ним батьківських прав та виконанні батьківських обов`язків, а також це є інструментом для отримання нею матеріальних благ, оскільки між ними існує спір щодо спільної сумісної власності. Пояснив, що вони з заявницею проживали однією сім`єю з кінця 2014 року по лютий 2024 року. ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син - ОСОБА_3 . Під час спільного проживання він дуже багато приділяв синові уваги, навіть більше ніж матір. Після того, як вони із заявницею розірвали стосунки, остання ізолювала сина від нього та від всіх його родичів. ОСОБА_2 також вважає, що цією заявою заявниця також має намір погіршити його авторитет як батька в очах сина. Щодо тверджень заяниці про її переслідування пояснив, що він приходить по суботах до будинку заявниці, оскільки органом опіки та пілкування йому визначенийтакий графік спілкування з сином. А щодо наданої заяницею його фотографії в автомобілі зазначив, що під час руху однією з вулиці м. Києва дійсно зустрів заявницю з сином, які перебували у таксі. Це була випадковість, що не може свідчити про навмисне переслідування.

Представник заявника адвокат Молчанова Н. В. суду пояснила, що після того, як заявниця та ОСОБА_2 вирішили проживати окремо, ОСОБА_2 не мав можливості вільно і у достатній мірі спілкуватися з сином ОСОБА_6 . Так, зокрема, ОСОБА_2 міг бачити дитину після школи та тренувань з футболу. Проте з 17 лютого 2025 року заявниця перевела сина на сімейну форму навчання, тобто дитина навчається з дому, та перестала водити його на тренування. ОСОБА_2 звернувся до органу опіки та піклування та отримав рішення щодо порядку спілкування з сином, проте заявниця його не виконує. Тому дійсно, як встановлено вказаним графіком спілкування, ОСОБА_2 по суботам приїжджає до місця проживання заявниці з сином ОСОБА_6 з метою побачитись з дитиною, проте заявниця через домофон повідомляє ОСОБА_2 , що син нібито відмовляється від побачень з батьком. Адвокат Молчанова Н. В. зауважила, що заявниця не надала суду жодного належного та достовірного доказу вчинення ОСОБА_2 фізичного або психологічного насильства та що він є кривдником. Заявниця повідомляє у всі органи про факти вчинення щодо неї домашнього насильства, проте жодний з цих органів ці факти не підтвердив. Навпаки, під час зустрічі батька з сином заявниця напала на ОСОБА_2 , била його руками, однак після цього інциденту звернулась за психологічною допомогою як постраждала від насильства. На думку представника ОСОБА_2 задоволення заяви призведе до непропорційного втручання у реалізацію батьком своїх батьківських прав та виконання ним своїх батьківських обов`язків.

Представник заявниці заперечив створення заявницею перешкод у спілкуванні батька та сина. Вказав, що дитина сама відмовляється від побачень з батьком.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно з частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як усім зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, а також мотивує врахування або відхилення кожного доказу (групи доказів).

До заяви заявником було долучено лише копії правовстановлюючих документів на квартиру, а також документи Управління соціального захисту населення, зокрема акти оцінки потреб особи, висновки щодо оцінки потреб особи, звернення самого заявника до відповідної служби та відповіді на зазначені звернення.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник,та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61-19328св18), від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), від 29 серпня 2019 року у справі № 640/23804/18 (провадження № 61-3848св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 635/4854/19-ц (провадження № 61-3510св20) та від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20).

Відповідно до пункту 3 частини першої та частини другої статті 350-4 Цивільного процесуального кодексу України у заяві про видачу обмежувального припису повинні бути зазначені обставини, що свідчать про необхідність видачі судом такого припису, а також докази, що їх підтверджують (за наявності).

У разі неможливості подати докази, визначені пунктом 3 частини першої цієї статті, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.

За таких обставин положеннями чинного Цивільного процесуального кодексу України чітко передбачено, що особа, звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису, повинна надати суду докази, які підтверджують необхідність видачі такого припису.

Виняток із зазначеного правила застосовується лише у випадках неможливості подання відповідних доказів, коли заявник має право подати до суду клопотання про їх витребування.

Разом із тим заявник не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про необхідність видачі судом обмежувального припису.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у його видачі приймається судом на підставі оцінки ризиків.

Звертаючись до суду із відповідною заявою, заявниця не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про вчинення щодо неї домашнього насильства з боку ОСОБА_2 та обґрунтовували необхідність застосування до останнього обмежувального припису. Зокрема, до заяви не додано жодних рішень уповноважених органів про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної чи іншої відповідальності за вчинення домашнього насильства, а також інших об`єктивних доказів, які б підтверджували наявність відповідних ризиків.

У свою чергу ОСОБА_2 надав суду відповідь Дніпровського УП ГУНП у м. Києві від 01.04.2025 про те, що він не перебуває на профілактичному обліку кривдника.

Довідка Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 11.11.2024, лист Дніпровського УП ГУНП в м. Києві від 16.10.2024 та довідка Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 12.11.2023 свідчать лише про звернення заявниці до правоохоронних органів та не є належним доказом вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. При цьому за результатами таких звернень жодних протиправних дій зі сторони ОСОБА_2 правоохоронними органами виявлено не було. Більш того, з довідки Дарницького УП ГУНП у м. Києві ві 12.11.2023 прямо вбачається, що факт домашнього насильства не підтвердився.

Надану заявницею фото-таблицю з фото № 1 із зображенням волосся суд не бере до уваги, оскільки з вказаного фото не можливо встановити ані те, що на фото зображена саме частина голови заявниці, ані ту обставину, що ушкодження спричинені саме ОСОБА_2 .

Будь-яких інших доказів спричинення ОСОБА_2 фізичного насильства заявницею не надано.

Щодо наявної у матеріалах справи переписки у мессенджерах, що на думку заявниці може свідчити про вчинення психологічного насильства ОСОБА_2 , суд зазначає, що з наданих заявницею уривків неможливо встановити контекст листування та його учасників. З наявних окремих повідомлень також достовірно неможливо встановити у чому полягає психологічне насильство щодо заявниці, оскільки вони не містять прямих погроз, принизливих висловлювань та образ, як заявляє про це заявниця.

З досліджених у судовому засіданні аудіозаписів судом також не встановлено обставин вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства. Більш того, як пояснив ОСОБА_2 , на аудіозаписі син ОСОБА_7 закричав, оскільки заявниця його поранила ножицями під час підстригання йому нігтів, за що й просила у сина вибачення. Представник заявника цих доводів не спростував.

Суд також критично ставиться до наданої заявницею довідки Київського міського центру гендерної рівності, запобігання та протидії насильству від 21.05.2025 № 051/043/П-30-38 щодо надання заявниці та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , послуг та листа Дніпровського районного в місті Києві Центру соціальних служб від 13.02.2025 № 103/42-214 про надання заявниці трьох психологічних консультацій, оскільки вказані докази лише свідчать про факт звернення заявниці до вказаних установ. З цих доказів, зокрема, неможливо встановити на підставі чого, окрім слів заявниці, вказаними установами були зроблені висновки про знаходження заявниці у складних життєвих обставинах саме внаслідок домашнього насильства, вчиненого ОСОБА_2 .

Крім того, суд звертає увагу на те, що разом з заявницею проживає її спільний з ОСОБА_2 син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як зазначає ОСОБА_2 , заявниця чинить йому перешкоди у спілкуванні з сином та у його вихованні. Вказані доводи підтверджуються витягом з розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.04.2025 № 211 «Про визначення способів участі батьків у вихованні дітей», яким визначений порядок участі батька ОСОБА_2 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_9 у формі спілкування з ним щосуботи з 10.00 год. до 20.00 год.

Встановленим графіком спілкування з сином також підтверджуються доводи ОСОБА_2 , що його знаходження щосуботи під будинком заявниці зумовлено саме бажанням зустрітися з сином, та не є переслідуванням заявниці, як вона про це зазначає.

Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 звернув увагу, що під час вирішення справи про видачу обмежувального припису суд повинен оцінювати права та інтереси дітей і батьків та не допустити необґрунтованого обмеження одного з батьків у реалізації його прав щодо дітей у разі недоведеності відповідних вимог.

Видача обмежувального припису строком на 6 шість місяців, з огляду на ті заходи тимчасового обмеження прав, про які просить заявниця, унеможливить або значно ускладнить виконання вказаного вище розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та, відповідно, спілкування батька з сином, що може призвести до втрати емоційного зв`язку дитини з батьком, що є недопустимим у разі відсутності вірогідності вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо заявниці.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) міститься правовий висновок щодо суті (правової природи) обмежувального припису. Так, зокрема, Верховний Суд виснував: «Ураховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

За наведених вище обставин суд дійшов висновку, що заявницею не доведено наявності обставин, які б свідчили про вчинення щодо неї домашнього насильства та наявність ризиків його повторного вчинення, що є необхідною умовою для застосування обмежувального припису.

З огляду на викладене, підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_2 суд не вбачає, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81, частиною третьою статті 258, статтями 259, 263-265, 350-5, частиною першою статті 350-6 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Заявник: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Заінтересована особа: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне рішення складено 12.10.2026.

Суддя Р. В. Котенко