Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №398/2343/25 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2343/25

провадження №: 2/398/237/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"08" жовтня 2026 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Подоляк Я.М.,

за участі секретаря Суржик І.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Кузьміна Д.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олександрія цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє представник – адвокат Кошеленко Алла Вячеславівна до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Друга олександрійська державна нотаріальної контора Кіровоградської області, про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 , яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Друга олександрійська державна нотаріальної контора Кіровоградської області, про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

І.Зміст позовних вимог.

У обґрунтування позову позивачем зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мама позивача - ОСОБА_4 . Після її смерті, відкрилась спадщина на належне їй майно та майнові права в тому числі на житлову квартиру, що розташована по АДРЕСА_1 . Відповідно до ст. 1261 ЦК України позивач є єдиним спадкоємцем першої черги за законом, інших спадкоємців першої черги немає. Мати за життя не робила розпорядження на випадок своєї смерті, оскільки мала єдиного спадкоємця першої черги за законом. Відповідно до ст.1268 ЦК України він вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки був зареєстрований та фактично проживав разом з померлою матір`ю на час відкриття спадщини, що підтверджується витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця проживання від 22.05.2018 року, а також інформацією, наданою Управлінням дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 17.04.2025 року за №2212/152/16. У даний час позивач перебуває поза межами України, тому питання по прийняття спадщини ним не вирішувалось і було відкладене до його повернення на територію України. У квітні 2025 року його колишня дружина почала активні дії навколо майна, яке належало його матері, тоді він дізнався, що не зважаючи на прийняття ним спадщини, його донька, а померлої матері відповідно онука – ОСОБА_3 отримала у державного нотаріуса Другої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області свідоцтво про право на спадщину за законом. З відповіді на запит адвоката до Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 04.04.2025 р. встановлено, що позивач не значиться в Реєстрі Олександрійської територіальної громади з 03.08.1998 року, що не відповідає дійсності, тому було зроблено черговий запит з наданням підтверджуючих матеріалів про його реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1 , згідно отриманої відповіді, він є зареєстрований за вказаною адресою, де також, до дня своєї смерті була зареєстровано його матір – ОСОБА_4 . Однак виявилось, що працівник Управління дозвільно-погоджувальних процедур помилково на запит нотаріуса надала відповідь про те, що він не значиться в реєстрі Олександрійської територіальної громади, що дало змогу відповідачці - його дочці, а померлій матері – онуці, спадкоємцю п`ятої черги, яка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, переоформити спадкове майно. Ця прикра помилка, допущена посадовими особами коштувала йому спадкового майна у вигляді житлової квартири, і єдиного місця його проживання, та дала змогу безпідставно оформити спадщину онуці померлої – ОСОБА_3 .

Просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Другої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області 27.01.2025 на ім`я ОСОБА_3 . Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76803959 від 27.01.2025, яким зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_3

ІІ. Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22.04.2025 року позовна заява залишена без руху.

24.04.2025 року недоліки позовної заяви було усунуто.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.05.2025 року відкрито провадження у справі за позовом та призначено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження з викликом сторін.

16.09.2025 року від представника відповідача надійшов відзив, у якому зазначає, що відповідач не згоден та заперечує проти задоволення позову з наступних підстав. Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що він є таким, що прийняв спадщину фактично, оскільки був зареєстрований та фактично проживав разом з матір`ю на момент відкриття спадщини, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що надав відповідний витяг від 22.05.2018 р. та довідку 17.04.25р. Проте, ним надано також довідку зі зворотною інформацією від 10.04.2025р. Відповідач заперечує проти обставини, які зазначає позивач, який стверджує, що він проживав спільно зі спадкодавцем, оскільки за декілька років переїхав жити за кордон, де постійно мешкає. Вказана обставина буде підтверджена показами свідків, а також відповідю з Державної прикордонної служби України, про запит до якої, подано відповідне клопотання, а також відповідями на адвокатські запити, які спрямовані до Управління дозвільно – погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради та Управління ДМС у Кіровоградській області. Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Даною статтею унормовано, що у випадку, коли особа постійно не проживає із спадкодавцем, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є подана нотаріусу заява. Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 погодився з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач у спірній квартирі був зареєстрований, проте не проживав з 1997 року, у тому числі й на час відкриття спадщини після смерті своєї матері, що підтверджено належними доказами, а сама по собі реєстрація місця проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому позивач, як спадкоємець не прийняв своєчасно спадщину, що відкрилась після смерті своєї матері, та відповідно не набув права на спадкове майно. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Подібні висновки викладені у постанові КЦС ВС від 26 квітня 2023 у справі № 204/1052/20. Таким чином, доводи позивача викладені у позовній заяві не заслуговують на увагу, а позов не підлягає задоволенню.

Додатково заявляють, що Відповідач розраховує понести витрати на правову допомогу орієнтовно у розмірі 50 000,00 грн, докази про що будуть надані протягом 5 днів з моменту прийняття судом рішення, відповідно до ч.8.ст. 141 ЦПК України.

Враховуючи викладене, просять відмовити в задоволенні позовних вимог.

19.09.2025 року від представника позивача – адвоката Кошеленко А.В. надійшла відповідь на відзив, згідно якого, з викладеними у відзиві доводами відповідача не погоджуються. Зазначають, що ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем першої черги за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 матері ОСОБА_4 . ОСОБА_2 , відповідно до ст.1268 ЦК України, вважається таким, що спадщину, після померлої матері прийняв, оскільки постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Згідно з пунктами 3.21, 3.22 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем. Беззаперечні докази його постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини є Витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, а також інформація надана Управлінням дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 10.04.2025 р. за №2028/140/10 разом з поквартирною карточкою, які свідчать про те, що саме він постійно з 1997 року та на час відкриття спадщини проживав за вказаною адресою. Він не заперечує щодо перетину ним кордону. Дійсно, починаючи з 2014 року періодично перебуває за межами України на заробітках і виїхавши, 14.01.2022 року не мав можливості повернутися додому, однак має єдине постійне місце проживання в Україні за адресою АДРЕСА_1 , де до дня своєї смерті постійно разом з ним мешкала (в т.ч. була зареєстрована) його мама ОСОБА_4 . Він є громадянином України, який тимчасово працює за її межами, іншого нерухомого майна, крім квартири матері не має, що підтверджується Інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Починаючи з 2014 року він працює за кордоном. До 2022 року регулярно приїздив додому приблизно кожні 2-3 місяці. З початку повномасштабного вторгнення, а саме з 2022 року приїздити в Україну вже не міг, оскільки його неповернення до праці за кордоном означало б порушення контракту з роботодавцем. До теперішнього часу він має ключі від квартири, там же зберігаються його речі, крім спірної квартири повертатися в Україну йому більше не має куди. З мамою мав теплі, довірчі стосунки, як єдиний син фінансово забезпечував її лікування, вирішував побутові питання, передавав кошти через знайомих для оплати комунальних послуг. Перебуваючи за кордоном у всіх своїх документах в т.ч. в контрактах зазначав і зазначає дотепер адресу АДРЕСА_1 , оскільки іншого місця постійного проживання не мав і не маю. У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, його мама навіть приїздила до нього і вони мешкали разом за кордоном, але як людині похилого віку їй було тяжко адаптуватися до нових умов, тому вони прийняли рішення про її повернення, а він в свою чергу забезпечував її лікування, харчування тощо. Посилання відповідача на правову позицію висловлену у Постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19 щодо застосування ч. 3 статті 1268 ЦК України не є коректним, оскільки у наведеній Постанову Верховного Суду та позовній заяві позивача викладені різні фактичні обставини справи. Ця правова позиція Верховного Суду стосується особи, яка була зареєстрованою за місцем проживання спадкодавця, перебувала за межами України, однак заочним рішенням міськрайонного суду Запорізької області від 07 серпня 2019 року була визнана такою, що втратила право на проживання в спадковій квартирі. Натомість позивач ОСОБА_2 таким, що втратив право на проживання по АДРЕСА_1 , не визнавався. Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного. Тобто, про постійне проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини свідчить як реєстрація спадкоємця, так і фактичне проживання підтверджене доказами та встановлене рішенням суду. Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року в справі № 569/15147/17; від 18 листопада 2020 року в справі № 523/19010/15-ц; від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19; від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 грудня 2019 року в справі №716/309/14-ц (провадження № 61-23817св18), спадкоємець вважатиметься таким, що постійно проживав разом із спадкодавцем, і в тому випадку, коли за певний, навіть значний, час до настання смерті спадкодавця він відбув з місця проживання спадкодавця у довготривале відрядження, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини. Незважаючи на те, що такий спадкоємець жодних дій для прийняття спадщини не здійснював або навіть не знав про сам факт її відкриття, він вважатиметься таким, що прийняв її в силу частини третьої статті 1268 ЦК України. Аналогічну позицію викладено в Постанову Верховного Суду від 27 лютого 2024 року справа № 688/2822/22 провадження № 61-13659св23.

Враховуючи викладене, просять відхилити доводи відповідача та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16.12.2025 року підготовче провадження по справі закрито.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28.08.2026 року у справі №398/2343/25, провадження 2-з/398/39/26 заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 про забезпечення позову в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Друга Олександрійська державна нотаріальна контора Кіровоградської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та скасування рішення про державну реєстрацію прав про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

19.08.2026 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких позиція відповідача у цій справі є незмінною з моменту подання відзиву – позивач не проживав постійно разом зі спадкодавицею на час відкриття спадщини, спадщини у встановлений законом спосіб не прийняв, а тому його вимоги є безпідставними. Водночас після закриття підготовчого провадження у справі стали відомі обставини, які не могли бути враховані у відзиві. З документів, поданих позивачем 11.03.2026, відповідач уперше дізналася адресу його проживання у Словацькій Республіці, а з одержаних після цього офіційних кадастрових відомостей встановлено, що за цією адресою знаходиться належний позивачу на праві власності житловий будинок, придбаний за два місяці до смерті спадкодавиці. Крім того, за час розгляду справи сторонами викладено низку взаємних доводів щодо застосування ч.3 ст.1268 ЦК України та правових позицій Верховного Суду, які потребують узагальнення.

У зв`язку з наведеним, а також зі вступом нового представника відповідача у справу на стадії розгляду по суті, відповідач у порядку ч.5 ст.174 ЦПК України подає ці додаткові пояснення, у яких викладає узагальнену позицію щодо предмета спору з урахуванням нововстановлених обставин, та просить суд дозволити їх подання і врахувати при вирішенні справи.

1. Обставини, визнані стороною позивача, та предмет доказування

У поданій представником позивача відповіді на відзив від 19.09.2025 від імені позивача визнано низку обставин, які мають вирішальне значення для справи. Визнано, що з 2014 року позивач працює за кордоном, а в Україну до 2022 року приїздив «приблизно кожні 2-3 місяці». Визнано, що 14.01.2022 він виїхав з України і з того часу не повертався. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Отже, безспірним у справі є те, що до 14.01.2022 перебування позивача в Україні мало характер періодичних приїздів, а після цієї дати і до відкриття спадщини 27.01.2024 він понад два роки в Україну взагалі не повертався. Ці визнані факти самі по собі ще не завершують правову оцінку. Але вони чітко окреслюють єдине питання, яке суд має вирішити: чи проживав позивач станом на 27.01.2024 постійно разом зі спадкодавицею, чи його зв`язок зі спірною квартирою на той момент вичерпувався реєстрацією, речами, ключами та наміром колись повернутися.

Оскільки саме позивач виводить свої вимоги з ч.3 ст.1268 ЦК України, саме він за правилами ст.81 ЦПК України має довести фактичну підставу свого права. Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі № 274/7779/24 наголосив, що [постійне проживання зі спадкодавцем має бути належним чином підтверджене].

2. Зміст частини третьої статті 1268 ЦК України за різними способами тлумачення

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 року по справі №760/12027/23:[Одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішенні ЄСПЛ від 23 жовтня1985 року у справі «Бентем проти Нідерландів» (Benthem v. theNetherlands).

У юридичній науці та практиці застосовуються різні способи інтерпретації норм права. Зокрема, до них належать:

- філологічний (граматичний, лексичний, текстуальний) спосіб тлумачення, який передбачає з`ясування змісту норми, враховуючи граматику, лексику, аналіз змісту речень, використаних у них слів, термінів, словосполучень, сполучників, розділових знаків;

- логічний спосіб тлумачення, який передбачає з`ясування змісту норми права шляхом використання законів і правил формальної логіки (часто поєднують із системним); такий спосіб дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм;

- системний спосіб тлумачення, за яким з`ясування змісту самої норми здійснюється у сукупності (системному зв`язку) з іншими нормами права, які знаходяться як в тому самому законі, де міститься сама норма, так і в інших законах, з урахуванням місця розташування норми у нормативному акті (його певному розділі, главі);

- історично-цільовий спосіб тлумачення - керуючись змістом умов, у яких ухвалювалася норма, метою, яку хотів досягти законодавець, запроваджуючи норму (для цього досліджується нормативний акт, яким вона була запроваджена, пояснювальна записка до нього);

- телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення - розкриття змісту норми шляхом виявлення й розкриття її мети; зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси (постанова Великої Палати Верховного Суду від грудня 2024 року у справі №755/11021/22 (провадження № 14-94цс24)).

Жоден з наведених способів тлумачення законодавства не є основним, тому таке тлумачення суди мають здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Застосування наведених способів тлумачення до ч.3 ст.1268 ЦК України дозволяє встановити зміст умови «постійно проживав разом із спадкодавцем» та межі передбаченої цією нормою презумпції. Кожен зі способів дає один і той самий результат.

Філологічне тлумачення. Норма містить чотири самостійні змістові елементи. «Проживав» означає фактичну життєву поведінку, а не адміністративний запис. «Разом із спадкодавцем» вимагає фактичної спільності проживання і побуту спадкоємця та спадкодавця. «Постійно» відмежовує такий стан від відвідувань, зберігання речей або епізодичного користування житлом. «На час відкриття спадщини» прив`язує цей стан до конкретної юридично значущої дати, у цій справі до 27.01.2024.

Закон при цьому не пов`язує автоматичне прийняття спадщини ані з реєстрацією, ані зі збереженням права користування житлом, ані з наміром повернутися в майбутньому. Постійне проживання не вимагає безперервної фізичної присутності особи в житлі щодня. Тимчасова відсутність може не припиняти такого проживання, якщо об`єктивні обставини підтверджують збереження спільного зі спадкодавцем побутового осередку. Однак тимчасовість відсутності також є фактичною обставиною, яка має бути доведена, а не припущена з реєстрації або заявленого наміру повернутися.

Логічне тлумачення. Факт реєстрації місця проживання і факт постійного проживання разом зі спадкодавцем не є тотожними. Реєстрація може зберігатися необмежений час після фактичного припинення проживання, тому з реєстраційного запису неможливо логічно вивести існування спільного побуту на конкретну дату. Конструкція позивача фактично передбачає застосування двох послідовних презумпцій: спочатку з реєстрації пропонується припустити постійне спільне проживання, а потім із припущеного проживання зробити висновок про прийняття спадщини. Однак ч.3 ст.1268 ЦК України встановлює лише другу презумпцію: з доведеного факту постійного спільного проживання випливає прийняття спадщини. Презумпції проживання на підставі реєстрації закон не містить.

Системне тлумачення. Частина третя ст.1268 ЦК України діє у нерозривному зв`язку зі ст.1269 ЦК України. Законом встановлено лише два способи прийняття спадщини, що прямо підтверджено Верховним Судом у постанові від 21.01.2026 у справі № 274/7779/24: [законом встановлено лише два способи прийняття спадщини: подання відповідної заяви нотаріусу (стаття 1269 ЦК України) або постійне проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України)].

Ці два способи розмежовані єдиним критерієм, спільним проживанням зі спадкодавцем, і саме тому межа між ними має залишатися чіткою. Якби для застосування ч.3 ст.1268 ЦК України вистачало реєстрації та наміру колись повернутися, ст.1269 ЦК України втратила б значну частину сфери застосування, оскільки кожен зареєстрований у житлі спадкодавця родич, який роками живе деінде, приймав би спадщину автоматично, а слова «проживав», «разом» і «на час відкриття спадщини» втратили б самостійний зміст.

Історично-цільове тлумачення. Стаття 549 ЦК Української РСР 1963 року визнавала спадщину прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління або володіння спадковим майном чи подав заяву нотаріальному органу. Чинний ЦК України 2003 року цю модель не відтворив. Фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном не передбачений ним як самостійний спосіб прийняття спадщини. Подальша законодавча історія цього регулювання не змінила. Законопроєкт № 2824, яким пропонувалося повернути відповідну конструкцію, відхилено постановою Верховної Ради України від 20.04.2007 № 977-V. Законопроєкт № 3677, який містив аналогічне правило для спадкоємців першої черги, 02.06.2010 не був підтриманий парламентом. Отже, чинне законодавство не дозволяє розглядати оплату комунальних послуг, зберігання речей, наявність ключів або турботу про майно як самостійний спосіб прийняття спадщини. Такі обставини можуть мати значення лише як непрямі докази постійного спільного проживання, якщо у сукупності з іншими доказами вони справді підтверджують існування спільного побуту на час відкриття спадщини. Якщо ж суд визнає їх достатніми без доведеного спільного проживання, це означатиме фактичне повернення правила про вступ в управління або володіння майном зі ст.549 ЦК УРСР 1963 року, тобто відновлення судовим рішенням тієї моделі, якої чинний Кодекс не містить.

Телеологічне тлумачення. Призначення частини третьої ст. 1268 ЦК України розкривається через питання про те, яке юридичне значення закон надає бездіяльності спадкоємця після відкриття спадщини. За загальним правилом спадкоємець, який не проживав постійно разом зі спадкодавцем, має виразити волю на прийняття спадщини шляхом подання заяви нотаріусу. Частина третя ст. 1268 ЦК України встановлює виняток: спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо не заявив про відмову. Отже, в одному випадку бездіяльність протягом установленого строку означає неприйняття спадщини, а в іншому закон надає тій самій бездіяльності протилежного юридичного значення. Важливо, що норма застосовується лише до особи, яка вже має право на спадкування за заповітом або за законом. Постійне спільне проживання не створює права на спадкування і не змінює черговості. Воно лише звільняє вже визначеного спадкоємця від необхідності окремо заявляти про прийняття спадщини. Чому підставою цього винятку обрано саме постійне спільне проживання, пояснюється природою відповідного факту. Коли стосунки спадкоємця і спадкодавця набувають форми постійного спільного життя, вони втілюються у фактичному стані, який можна встановити доказами: у спільному житловому осередку, організації повсякденного побуту, характері та регулярності відсутності й повернень, фактичній участі особи у спільному житті. Закон обрав не почуття чи родинну близькість як такі, а їх конкретну, зовнішньо спостережувану форму, постійне проживання разом.Це не означає, що близькі стосунки можливі лише між особами, які проживають разом. Телефонне спілкування, матеріальна допомога, турбота про спадкодавця, зберігання речей у його житлі можуть підтверджувати родинний зв`язок і характер стосунків. Однак усі ці обставини однаково сумісні як зі спільним, так і з багаторічним роздільним проживанням. Тому вони не замінюють факту, якому закон надав юридичне значення, постійного проживання разом зі спадкодавцем. Особливе значення має слово «разом». Спільне проживання є станом двох осіб, а не однієї. Воно не може виникнути з одностороннього наміру спадкоємця. Намір колись повернутися до певного житла, навіть якщо він справді існував, характеризує лише внутрішнє ставлення спадкоємця до цього житла. Він не здатен створити фактичного стану проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Із цього випливає і межа винятку щодо тимчасової відсутності. Відпустка, відрядження, лікування чи робота в іншому місці можуть не руйнувати спільного проживання, яке вже існувало. Людина відлучилася, але її дім і спільний побут зі спадкодавцем нікуди не зникли. Однак цей виняток працює лише на збереження того, що було. Він не здатен створити спільне проживання там, де його не було, і неперетворює саму відсутність, хоч би якою поважною була її причина, на доказ спільного життя.

Тому спадкоємець, який посилається на тимчасову відсутність, має спершу довести, що спільне проживання зі спадкодавцем існувало і тривало. Без цього ані причина відсутності, ані намір повернутися оцінці не підлягають, бо оцінювати нема чого.

Якби для застосування частини третьої ст. 1268 ЦК України було достатньо реєстрації та заявленого наміру повернутися, прийняття спадщини залежало б від обставин, яких не можуть об`єктивно перевірити ні інші спадкоємці, ні кредитори спадкодавця, ні нотаріус, ні суд. Норма, покликана встановити передбачуване юридичне значення мовчання спадкоємця, перетворилася б на джерело правової невизначеності.

3. Презумпція прийняття спадщини діє лише після доведення факту спільного проживання

Конструкція ч.3 ст.1268 ЦК України містить два послідовні кроки. Спочатку належними доказами встановлюється факт постійного спільного проживання. І лише потім із встановленого факту закон виводить висновок про прийняття спадщини без заяви. Верховний Суд у постанові від 21.01.2026 у справі № 274/7779/24 підкреслив вразливість автоматичного набуття спадщини: [спадкоємець набуває право на спадщину автоматично, не висловлюючи при цьому волі на прийняття спадщини, що не узгоджується з правовою природою акта прийняття спадщини, який є правочином]. Саме тому [як і будь-яка презумпція, презумпція прийняття спадщини може бути спростована. Зокрема, інша сторона може заперечувати факт-основу презумпції, а саме факт спільного проживання спадкоємця зі спадкодавцем]. Та сама постанова показує і справжній зміст вимоги «разом», причому на фактах, дзеркальних до цієї справи. Там і спадкодавець, і його дружина були зареєстровані у спірному будинку в Україні, однак фактично з 2013 року разом проживали на території іншої держави, де спадкодавець і помер. Верховний Суд визнав дружину такою, що прийняла спадщину за ч.3 ст.1268 ЦК України, і підставою для цього стала не реєстрація в українському будинку, а фактичне спільне життя подружжя за кордоном. Реєстрація за адресою спадкового будинку, за якою подружжя не проживало, значення для висновку немала. З цього випливають два висновки для цієї справи. Перший. Місцезнаходження спадкового майна і місце реєстрації не є визначальними, вирішальним є лише те, чи жили спадкоємець і спадкодавець фактично разом, хоч би де це відбувалося. Другий. Коли реєстрація і фактичне життя розходяться, суд іде за фактичним життям. Позивач же пропонує суду зробити протилежне, знехтувати фактичним роздільним життям і піти за реєстрацією. Тому саме позивач має довести, що станом на 27.01.2024 він постійно проживав разом зі спадкодавицею, у спірній квартирі чи будь-де інде. Таких доказів матеріали справи не містять.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 04.11.2024 усправі №504/3606/14-ц сформулювала стандарт, який визнають обидві сторони цієї справи: [У частині третій статті 1268 ЦК України вимагається проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один відодного]. Там само констатовано, що [практика правозастосування частини третьоїстатті 1268 ЦК України є сталою].

Показовою є і постанова від 25.02.2026 у справі № 624/93/25, де суди відмовили у визнанні спадщини відумерлою, пославшись на те, що за адресою останнього проживання спадкодавиці зареєстрований її брат, а отже вбачається можливе фактичне прийняття ним спадщини за ч.3 ст.1268 ЦК України. При цьому, жодних доказів фактичного спільного проживання брата зі спадкодавицею суди при цьому не досліджували, висновок ґрунтувався лише на збігу адреси реєстрації.

Верховний Суд ці рішення скасував, зазначивши, що суд [лише припустив наявність такого юридичного факту], тоді як доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Сторона позивача у цій справі пропонує суду майже той самий умовивід, від реєстрації до проживання, але у ще менш прийнятному вигляді. У справі № 624/93/25 про фактичне життя зареєстрованої особи не було відомо нічого, тут же безперервна дворічна відсутність позивача визнана ним самим. Там припущення робилося за невідомих обставин, тут його пропонують зробити всупереч встановленому факту. Похідні від реєстрації документи, а саме поквартирна картка і довідки міської ради, фіксують той самий реєстраційний запис. Вони підтверджують юридичний зв`язок позивача з адресою, але не заміняють доказів його фактичного проживання в квартирі станом на 27.01.2024.

Дві лінії практики Верховного Суду щодо ч.3 ст.1268 ЦК України та чому жодна з них не працює на користь позивача. У практиці Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.1268 ЦК України існують дві групи висновків, які на перший погляд можуть здатися суперечливими. Відповідач вважає за необхідне показати суду обидві та пояснити їх справжнє співвідношення. Перша група відповідає на питання, чим доводиться постійне спільне проживання, і відповідь у ній однозначна – не реєстрацією.

У справі № 937/10434/19 (постанова від 19.05.2021) спадкоємець був зареєстрований у квартирі матері, але фактично не проживав у ній з 1997 року, і суди визнали, що спадщину він не прийняв.

У справі № 641/3893/20 (постанова від 26.07.2023) спадкоємець був зареєстрований у спадковому будинку понад десять років, фактично в ньому непроживаючи, з тим самим результатом.

Верховний Суд у цих справах прямо зазначив, що [законодавець пов`язує прийняття спадщини із фактом постійного проживання, а не з фактом реєстрації за однією адресою]. Ті самі висновки містять постанови від 28.04.2021 у справі №204/2707/19 та від 26.04.2023 у справі № 204/1052/20. Цю лінію закріпила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду 04.11.2024 у справі № 504/3606/14-ц і продовжили постанови від 21.01.2026 у справі № 274/7779/24 та від 25.02.2026 у справі № 624/93/25, розглянуті вище.

Друга група (дві постанови ВС, які згадує позивач) відповідає на інше питання: чи руйнує тимчасова фізична відсутність те спільне проживання, яке вже існує. У постанові від 24.12.2019 у справі № 716/309/14-ц Верховний Суд сформулював: [Спадкоємець вважатиметься таким, що постійно проживав разом із спадкодавцем, і в тому випадку, коли за певний, навіть значний, час до настання смерті спадкодавця він відбув з місця проживання спадкодавця у довготривале відрядження, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини].

Цей висновок відтворено у постанові від 27.02.2024 у справі №688/2822/22. Співвідношення цих ліній стає зрозумілим, якщо звернутися до фактичних обставин, на яких ухвалені постанови другої групи. Зокрема у справі № 716/309/14-ц спадкоємиця була зареєстрована і фактично проживала у спадковому будинку, який був її єдиним домом. За кордоном, у Німеччині, вона перебувала періодично у зв`язку з роботою, і навіть її тамтешнє помешкання суди розцінили як тимчасове місце перебування. Спадковий спір виник у межах справи про недійсність договору дарування, за яким будинок, де вона жила, намагалися відчужити без належного волевиявлення дарувальника. Суд захистив спадкоємицю, яка свій реальний дім не залишала.

У справі № 688/2822/22 Верховний Суд виходив з установлених судами обставин, за якими спадкоємець з народження постійно проживав у будинку матері, хоча й не був там зареєстрований, вів з нею спільне господарство і не мав жодного іншого житла. Його виїзди на заробітки за кордон мали тимчасовий характер, після кожного з них він повертався саме до цього будинку і продовжував у ньому проживати, що було підтверджено показаннями свідків та письмовими доказами. Отже, будинок матері залишався його єдиним домом, до якого він системно повертався, а поїздки на заробітки не змінювали місця його постійного проживання. Іншими словами, в обох справах спільний дім зі спадкодавцем фактично зберігався. Спадкоємець час від часу залишав його і щоразу до нього повертався, і саме ці обставини суди встановили доказами, а не реєстрацією. Тому між двома лініями немає суперечності, вони працюють послідовно. Перша визначає, що спільне проживання доводиться фактами, а не записом про реєстрацію. Друга визначає, за яких умов уже доведене спільне проживання зберігається попри фізичну відсутність. Це відбувається тоді, коли житло спадкодавця залишалося реальним побутовим осередком спадкоємця, який тимчасово був відсутній і повернувся. Друга лінія починає працювати лише там, де перша вже виконана. Позиція про відрядження звільняє спадкоємця від вчинення дій для прийняття спадщини, але не звільняє від доведення самого спільного проживання, яке логічно передує застосуванню презумпції. Тимчасова відсутність може не припинити наявне спільне проживання, але створити його вона не здатна. При цьому спільне проживання є станом, який триває, а не статусом, який набувається назавжди. Те, що спадкоємець у минулому жив разом зі спадкодавцем, само по собі не означає, що цей стан зберігся на час відкриття спадщини. Норма пов`язує презумпцію не з фактом спільного проживання колись, а з постійним проживанням разом саме на час відкриття спадщини. Тому навіть якщо припустити, що періодичні повернення позивача до 2022 року підтримували його спільне проживання з матір`ю, після 14.01.2022 змінилася сама природа його відсутності. Повернення, на яких трималася ця модель, припинилися повністю, натомість за кордоном з`явилися постійна робота, щоденний побут і як виявилося – власний будинок (див. п.6 пояснень). Тобто це вже не відсутність за збереженого дому в Україні, а завершене перенесення дому в інше місце/країну, і саме станом на 27.01.2024 спільного проживання, яке могла б захистити формула про відрядження, не існувало. Застосування наведеного до обставин цієї справи дає однозначний результат. Висновки Верховного Суду застосовуються до подібних правовідносин, а подібність визначається за змістовими критеріями фактичних обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19). Жодної з обставин, на яких збудовані постанови № 716/309/14-ц та №688/2822/22, у цій справі немає, а наявні протилежні. Відсутність позивача не періодична і не циклічна, а безперервна з 14.01.2022. Режим повернень, який можливо існував до 2022 року, повністю припинився, і жодного повернення до спірної квартири після цієї дати не було.

Спільне проживання зі спадкодавицею, яке могла б зберегти тимчасова відсутність, на момент виїзду 14.01.2022 вже давно не існувало, адже за визнанням самої сторони позивача ще з 2014 року він лише періодично приїздив в Україну. І нарешті, позивач має інше власне житло у Словаччині, придбане ним безпосередньо перед відкриттям спадщини, про що йдеться в розділі 6 цих пояснень, тоді як у справі № 688/2822/22 відсутність у спадкоємця будь-якого іншого житла була однією з установлених судами підстав висновку.

Отже, постанови, ухвалені на користь спадкоємців, які зберігали свій єдиний дім у житлі спадкодавця і поверталися до нього, не можуть зумовити рішення на користь спадкоємця, який свій дім облаштував в іншій державі і до житла спадкодавиці не повертався понад два роки до її смерті. Показово, що Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі №688/2822/22 сам застеріг від механічного перенесення його висновків на інші справи, зазначивши, що [висновки суду касаційної інстанції в цій справі залежать від встановлених судами попередніх інстанцій обставин та поданих сторонами доказів, а тому не можуть бути універсальними та мають враховуватися у взаємозв`язку з ними]. Саме тому формула про довготривале відрядження не може застосовуватися окремо від фактів, на яких її сформульовано, а таких фактів у цій справі немає.

5. Щодо твердження позивача про неможливість повернення в Україну

Сторона позивача стверджує, що після 2022 року він не міг приїздити в Україну, бо це означало б порушення контракту з роботодавцем. Подані самим позивачем документи цього не підтверджують, а частково прямо спростовують. Трудова угода від 12.09.2019 з GartnerSlovakias.r.o. тезу про неможливість повернення не підтверджує. Жодної умови, яка зобов`язувала б позивача безперервно перебувати за межами України, забороняла б йому тимчасовий виїзд чи позбавляла права на відпустку, у цій угоді немає. Немає в ній і положень, які пов`язували б збереження роботи з відмовою від поїздок в Україну. Більше того, якщо сторона позивача пов`язує неможливість повернення саме з цією угодою, її власні пояснення такого причинного зв`язку не підтверджують. Після укладення угоди від 12.09.2019 позивач, за його ж твердженнями, понад два роки продовжував приїздити в Україну кожні два-три місяці. Тобто той самий контракт, який нібито унеможливлював повернення, цим поїздкам ніяк не заважав. Доказів зміни умов праці після 14.01.2022, яка зробила б такі поїздки неможливими, суду не подано. Угода від 09.02.2026 твердження також не рятує. Вона укладена з іншим роботодавцем, ТОВ «Labant», фіксує лише припинення трудових відносин 29.07.2026 і складена через два роки після відкриття спадщини. Про обставини станом на 27.01.2024, про умови первісного договору з цим роботодавцем чи про недоступність звичайної відпустки вона не говорить нічого. Але є і глибша причина, чому цей довід не працює. Частина третя ст.1268 ЦК України не знає категорії «поважна причина роздільного проживання». Закон пов`язує презумпцію з фактом, а не з мотивом. Причина фізичної відсутності та юридичний факт постійного спільного проживання є різними обставинами. Навіть найповажніше пояснення фізичної відсутності не є доказом фізичної присутності, і навіть поважна причина роздільного проживання не перетворює його на спільне. Якщо ж довід позивача розуміти так, що він не повертався через побоювання не мати змоги виїхати з України назад до Словаччини, то йдеться про законні обмеження воєнного стану, пов`язані з виконанням громадянами України конституційного обов`язку захисту Вітчизни (ст.65 Конституції України). Небажання особи зазнати законних наслідків повернення на батьківщину не може визнаватися державою поважною причиною, яка створює для цієї особи цивільно-правову перевагу перед спадкоємцем, що належним чином оформив свої права. До того ж повернення в Україну для прийняття спадщини взагалі не було необхідним. Відповідно до пунктів 3.5 та 3.23 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України заява про прийняття спадщини могла бути надіслана нотаріусу поштою. Заява, відправлена до закінчення шестимісячного строку, вважається поданою своєчасно. Отже, позивач мав доступний з-за кордону спосіб прийняти спадщину, який не вимагав в`їзду в Україну, але ним не скористався.

Насамкінець відповідач звертає увагу суду на те, чим насправді є ця справа з погляду процесуальної логіки. Для спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини з поважних причин, закон передбачив свій механізм. Це позов про визначення додаткового строку за ч.3 ст.1272 ЦК України, і саме в ньому суд перевіряє, чи справді причини пропуску були поважними. Позивач цим механізмом не скористався, і зрозуміло чому. Практика Верховного Суду тут давно усталена і сувора. Робота за кордоном, навіть багаторічна, поважною причиною пропуску строку послідовно не визнається. А коли спадщину вже належним чином прийняв інший спадкоємець і одержав свідоцтво, такий позов практично приречений. Тому позивач обрав інший шлях. Той самий життєвий факт, багаторічне проживання і роботу за кордоном, який у справі за ст.1272 ЦК України гарантовано програє перевірку на поважність, він пропонує суду назвати відрядженням і через ч.3ст.1268 ЦК України отримати спадщину автоматично, без жодної оцінки причин. Усе, що закон вимагає від спадкоємця, який жив окремо, позивач пропонує замінити реєстраційним записом і запевненням про намір повернутися. Отже, йдеться не про тлумачення норми, а про спробу обійти закон. Позивач обґрунтовує свої вимоги автоматичним прийняттям спадщини внаслідок постійного проживання разом зі спадкодавицею лише тому, що шлях встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, який закон насправді передбачає для його ситуації, не дає йому шансів на успіх. Відповідач просить суд не допустити такої підміни.

6. Житловий будинок у Словацькій Республіці

Викладене вище підтверджується офіційним доказом, який відповідач подає разом із клопотанням про приєднання доказів.

З витягу з листа власності № 3312 (кадастрове територіальне утворення Шулеково, м. Глоговець, округ Глоговець), виданого 08.07.2026 Окружним управлінням Глоговець від імені Управління геодезії, картографії та кадастру Словацької Республіки, вбачається, що ОСОБА_5 ( ОСОБА_6 ) є одноосібним власником з часткою 1/1 сімейного житлового будинку (rodinnydom) з реєстраційним номером 370 на земельній ділянці № 1715/2, а також трьох земельних ділянок № 1710/5, 1715/1 та 1715/2.

Право власності зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу, запис про внесення права до кадастру (vklad) № V 1771/2023 від 28.11.2023. На нерухомість зареєстроване право застави на користь банку Slovenskasporitelna, a.s.за записом № V 1740/2023 від 24.11.2023.

Особа власника ідентифікується сукупністю відомостей витягу. Ім`я, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_3 та зазначена в частині В витягу українська адреса ( АДРЕСА_4 ) повністю збігаються з даними позивача. Будинок з реєстраційним номером 370 є будівлею за адресою Mlynska 370/63,тобто за тією самою адресою, яку сам позивач зазначив у поданих ним 11.03.2026 документах як адресу свого проживання у Словацькій Республіці. У словацькій системі адресації перша частина номера будівлі в адресі і є її реєстраційним номером. Цей доказ лягає в один ряд з обставинами, які вже визнані стороною позивача, і завершує картину: Безперервна відсутність в Україні з 14.01.2022. Повне припинення попередніх регулярних приїздів в Україну. Постійна робота у Словацькій Республіці. Придбання власного житлового будинку з іпотечними зобов`язаннями перед словацьким банком за два місяці до смерті спадкодавиці. Збіг цього будинку з адресою, яку позивач сам зазначив у поданих суду документах як адресу свого проживання. Останнє варто підкреслити окремо. Про те, що позивач живе саме за адресою Mlynska 370/63, суд знає не з припущень відповідача, а з документів самого позивача. Витяг з кадастру лише додає до цього факту нову обставину. Житло, яке позивач назвав місцем свого проживання, виявилося його власним будинком, придбаним за два місяці до смерті матері. У такій сукупності висновок один. Як мінімум безпосередньо перед відкриттям спадщини позивач сформував у Словацькій Республіці власний сталий житловий осередок. Це не сумісно з твердженням про тимчасову відсутність зазбереженого спільного з матір`ю дому і прямо відрізняє його становище від становища спадкоємців у справах №716/309/14-ц та № 688/2822/22, для яких житло спадкодавця залишалося єдиним домом.

7. Щодо достовірності тверджень сторони позивача.

У відповіді на відзив від 19.09.2025 суду було заявлено дослівно: «Я є громадянином України, тимчасово працюю за її межами, іншого нерухомого майна, крім квартири моєї мами не маю, що підтверджується Інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно». Там само зазначено: «крім спірної квартири повертатися в Україну мені більше не має куди». На момент подання відповіді на відзив позивач уже майже два роки був одноосібним власником житлового будинку у Словацькій Республіці. Тому категоричне твердження про відсутність будь-якого іншого нерухомого майна не відповідало дійсності, про що позивач як власник не міг не знати. Твердження про те, що позивачу немає куди повертатися в Україну, саме по собі наявністю будинку за кордоном не спростовується. Однак воно не може слугувати доказом того, що спірна квартира залишалася його єдиним реальним домом, оскільки документально встановлено протилежне. Власний дім у позивача є, і знаходиться він за адресою, яку позивач сам зазначає як місце свого проживання. Отже, йдеться не про звичайну неточність щодо другорядної обставини. Йдеться про категоричне твердження з питання, яке сторона позивача сама включила до обґрунтування своїх вимог, зроблене при одночасному замовчуванні достеменно відомого їй протилежного факту. Відповідач просить суд врахувати це як прояв недобросовісної процесуальної поведінки (ст.44 ЦПК України) при оцінці достовірності пояснень сторони позивача та всієї сукупності доказів за правилами ст.89 ЦПК України.

З урахуванням викладеного, а також доводів, наведених у відзиві, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

ІІІ. Позиції сторін викладені в судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, з підстав, викладених у позовній заяві.

Додала, що дійсно відповідач з січня 2022 року виїхав за кордон і до сьогодні не повертався. До початку повномасштабного вторгнення він також працював за кордоном, проте приїжджав до матері, відвідував і допомагав їй. Після повномасштабного вторгнення позивач забирав матір за кордон, проте вона хотіла додому, і її неможливо було втримати, тому вона повернулась до України. Під час його відсутності доглядати за матір`ю допомагали тітка і двоюрідний брат, вони і займалися її похованням, на що він висилав гроші. Наразі він продовжив контракт і продовжує працювати за кордоном. Щодо наявності у позивача нерухомого майна за кордоном, пояснила, що дійсно позивач придбав в іпотеку нерухоме майно, проте він вже знаходиться в немолодому віці, тому взагалі не відомо чи зможе він її сплатити. На території України, позивач, окрім спадкового майна, іншого житла немає, отже фактично станом на сьогодні йому навіть нікуди повертатися.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві і додаткових поясненнях.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Друга олександрійська державна нотаріальної контора Кіровоградської області, 19.06.2025 року надала заяву про розгляд справи без їх участі.

ІV. Пояснення свідків

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою позивача ОСОБА_2 та його покійної матері ОСОБА_4 , яку знає з 1997 року, оскільки вони одночасно отримали квартири. Квартиру позивач отримав разом із матір`ю на двох. Відповідачка ОСОБА_3 є дочкою позивача, проте в зазначеній квартирі ніколи не проживала. Свідок її ніколи не бачила, а ОСОБА_4 не розповідала їй про відвідування онукою. ОСОБА_2 був єдиною дитиною в сім`ї, постійно допомагав матері, зробив ремонт у квартирі, придбав меблі та вирішував побутові питання. Перебуваючи на заробітках за кордоном, він надсилав матері гроші й посилки. Позивач виїхав за кордон приблизно за три-чотири роки до початку повномасштабної війни та продовжував перебувати там і під час війни. Водночас кожні три місяці він приїжджав в Україну та залишався приблизно на місяць-півтора. У квартирі зберігалися його речі, зокрема документи, одяг, валіза. Після початку повномасштабного вторгнення позивач в Україну не приїжджав. Коли ОСОБА_4 була прикута до ліжка, свідок відвідувала її та допомагала з організацією госпіталізації. Витрати на лікування матері, поховання та встановлення надгробного пам`ятника ніс позивач. Свідок особисто була присутня на похованні ОСОБА_4 , яке організували рідна сестра померлої разом із чоловіком та племінником за рахунок позивача. Відповідачка на похованні не була. Після смерті ОСОБА_4 у квартирі проживали квартиранти. Наразі квартира порожня, оскільки відповідачка змінила замки.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що протягом 30 років проживала по сусідству із ОСОБА_4 та її сином ОСОБА_2 . Вони вільно відвідували квартири одне одного, двері до яких зазвичай не зачинялися, зачиненим був лише тамбур. Протягом усього цього часу вони проживали як одна сім`я. ОСОБА_2 ніколи не забував про матір, постійно піклувався про неї, матеріально забезпечував та підтримував із нею теплі й довірливі стосунки. Він був її єдиним сином. Коли свідок запропонувала ОСОБА_4 звернутися до нотаріуса для складення заповіту, остання відповіла, що в неї один син, якому й дістанеться все спадкове майно. У зв`язку з відсутністю роботи в місті ОСОБА_2 виїхав на заробітки за кордон, де працював по три місяці, після чого на один місяць повертався додому. За час перебування за кордоном він зробив ремонт у квартирі матері, надсилав їй посилки та передавав гроші. Повертаючись в Україну, він завжди приїжджав до цієї квартири, оскільки іншого житла не мав. У квартирі зберігалися його особисті речі, а за потреби вона разом із матір`ю відбирала необхідні речі, які особисто відправляла позивачу. Під час перебування ОСОБА_2 за кордоном вона допомагала його матері: купувала продукти харчування та сплачувала комунальні послуги. Також свідок зазначила, що під час війни онука ОСОБА_4 жодного разу не приїжджала до бабусі та не відвідувала її. Коли батько попросив доньку, тобто онуку померлої, у разі відключення електропостачання забрати бабусю до Познані, остання категорично відмовилася, після чого їхні стосунки погіршилися. Крім того, свідок пояснила, що позивач під час війни не приїжджав, однак постійно передавав посилки через своїх друзів, які вона особисто забирала.

V.Фактичні обставини у справі встановлені судом.

Згідно з копією свідоцтва серія НОМЕР_2 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с.8).

З відповіді Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 04.04.2025 б/н 10.04.2025 №2025/146/16 на запит адвоката Кошеленко А.В., вбачається що згідно архівної адресно-реєстраційної картотеки Форма №17 (копію надають) ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , значиться знятий з реєстрації з 03 серпня 1998 року за адресою: АДРЕСА_1 . Відомості щодо реєстрації або зняття ОСОБА_2 після 03.08.1998 року в Реєстрі Олександрійської територіальної громади, відсутні. Згідно з даними Реєстру Олександрійської територіальної громади ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та знята з реєстрації з 29 січня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9).

Згідно з копією поквартальної картки Форма №17 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , значиться знятий з реєстрації з 03 серпня 1998 року за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10).

Згідно з відповіді Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 17.04.2025 №2212/152/16 на запит адвоката Кошеленко А.В., за даними Реєстру Олександрійської територіальної громади ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована та знята з реєстрації з 29 січня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 . На момент її смерті за вищевказаною адресою були зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання №3512-1644900-2018, ОСОБА_2 , з 25.04.2018 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).

З копії спадкової справи №208/2024 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 , місце смерті м. Олександрія Олександрійського району Кіровоградської області, про що зроблено відповідний актовий запис за №178 від 29.01.2024 року (а.с.60).

З завою про прийняття спадщини після смерті баби ОСОБА_11 , звернулась 17.07.2024 року ОСОБА_3 (а.с.56).

Згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №77671871 від 17.07.2024 року, інформація про посвідченні від імені ОСОБА_4 заповіти/спадкові договори у Спадковому реєстрі відсутня (а.с.58).

Згідно з відповіді Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 24.07.2024 №3737/120/16 на №596/02-14 від 17.07.2024 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на дату смерті була зареєстрована та знята з реєстраційного обліку у зв`язку зі смертю за адресою: АДРЕСА_1 . На момент її смерті за вищевказаною адресою інші зареєстровані особи відсутні (а.с.62).

Згідного з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00048958627 від 24.01.2025 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з 01.06.1969 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який 31.05.1978 року був розірваний, про що складено актовий запис №78 (а.с.63).

Згідного з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00048957209 від 24.01.2025 року ОСОБА_12 з 20.05.1979 року перебували у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_13 , та змінила прізвище на « ОСОБА_14 ». 08.07.1982 року шлюб був розірваний, про що складено актовий запис №73 (а.с.63 зв.бік)

Згідного з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00048958166 від 24.01.2025 року ОСОБА_15 з 14.06.1996 року перебували у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_16 , про що складено актовий запис №188 (а.с.64).

Згідного з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про розірвання шлюбу №00048957525 від 24.01.2025 року шлюб між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 на підставі рішення суду розірвано 22.08.2000 року, про що складено актовий запис №558. Після розірвання шлюбу ОСОБА_17 змінила прізвище на « ОСОБА_14 » (а.с.65).

Згідно з копією свідоцтва серія НОМЕР_4 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , її батьками є ОСОБА_2 і ОСОБА_18 (а.с.66).

Згідно з дублікатом свідоцтва про право власності на житло від 15.06 1998 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 виданого Олександрійською міською радою згідно розпорядження №12833 від 15.06.1998 року належало ОСОБА_19 та члену її сім`ї - ОСОБА_2 (а.с.78).

Відповідно до дублікату договору дарування частки квартири від 29.10.2011 року посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С.С. р№1324 ОСОБА_2 подарував частку квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_4 (а.с.79-80).

Згідно з архівною довідкою № 812 виготовленої 09.09.2024 року Комунальним підприємством «Олександрійське міжміське бюро технічної інвентаризації», право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .за архівними даними КП «ОМБТІ» належало ОСОБА_19 на підставі дублікату свідоцтва про право власності від 15.06.1998 року виданого виконавчим комітетом Олександрійської міської ради згідно розпорядження №12833 від 15.06.1998 року на частку, дублікат видано 20.10.2011 року, зареєстрований в КП «ОМБТІ» 24.10.2011 року №10007/87 та ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 29.10.2011 року посвідчений Чернишовим С.С. приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу р№1324 на частку, зареєстрований в КП «ОМБТІ» 08.11.2011 р№10007/87 (а.с.76).

Вказане також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №409679143 від 27.01.2025 року (а.с.85).

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 27.01.2025 року, виданого державним нотаріусом Другої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області р№30, онука ОСОБА_3 , успадкувала після смерті ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_5 , яка належала спадкодавцю на підставі виданого 22 листопада 2024 року дубліката свідоцтва про право власності на житло, виданого Олександрійською міською радою Кіровоградської області 15 червня 1998 року згідно з розпорядженням Олександрійської міської ради Кіровоградської області №12833 від 15.06.1998 року, та на підставі виданого 27 листопада 2024 року за реєстром №1356 дубліката договору частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С.С., 29 жовтня 2011 року за реєстром №1324 року, 08 листопада 2011 року, номер запису 10007 в книзі 87 (а.с.87).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №422279662 від 11.04.2025 року, квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину №30 виданого 27.01.2025 року Другою олександрійською державною нотаріальною конторою в Кіровоградській області належить ОСОБА_3 (а.с.12,13).

Згідно відповіді Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 08.09.2025 року №5578/103/16 на запит адвокату Гусакової О., первинна відповідь №2028/146/16 від 10.04.2025 року щодо реєстрації місця проживання громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була надана відповідно до інформації архівної адресно-реєстраційної картотеки управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради. Друга уточнююча відповідь №2212/152/16 від 17.04.2025 року була надана відповідно до відомостей відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління ДМС в Кіровоградській області (а.с.111).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №443642407 від 16.09.2025 року фізичній особі з РНОКПП НОМЕР_5 , який згідно паспорта громадянина України № НОМЕР_6 виданого 17.05.2018 року належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.15), відомості щодо належності нерухомого майна відсутні (а.с. 136).

Квитанції щодо сплати комунальних послуг за теплопостачання в КП «Теплокомуненерго» за лютий та березень 2024 року, платник: ОСОБА_4 (а.с.142 зв.бік, 143)

Відповідно до відповіді №3501.3.4-8981/35.3-25 від 31.10.2025 на запит суду Центрально-Південного міжрегіонального управління державної міграційної служби, повідомляють, що на запит суду №2109/1/148/16 від 11.04.2025 Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління з питань паспортизації, реєстрації та еміграції Центрально-Південного міжрегіонального управління ДМС була надана відповідь згідно обліків паперової картотеки відділу, відповідно якої його місце проживання значиться зареєстрованим з 08.08.1997 за адресою: АДРЕСА_1 . Одночасно інформують, що на підставі Закону України від 10.12.2015 №888-ІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» повноваження у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування з 04.042016 року делеговані органам місцевого самоврядування, для отримання актуальної та архівної інформації про реєстрацію місця проживання, необхідно звертатися до відповідного органу реєстрації (а.с.163)

Згідно з адресним листком прибуття, яким був долучений до відповіді №3501.3.4-8981/35.3-25 від 31.10.2025 Центрально-Південного міжрегіонального управління державної міграційної служби, ОСОБА_2 03.06.1991 року прибув з м. Харківа на постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Лист складено 05 серпня 1997 року. Відомості перевірено та прописку оформлено 08.08.1997 року (а.с.164).

20.09.2024 року позивач ОСОБА_5 отримав дозвіл на проживання в Словацькій Республіці, за адресою: АДРЕСА_6 . Дозвіл дійсний до 29.07.2026 року. Тип проживання: тимчасове. Примітка:працевлаштування. (а.с.192 зв. бік).

Відповідно до угоди про розірвання трудових відносин від 09.02.2026 року укладеної між роботодавцем: ТОВ «Labant» та ОСОБА_20 , трудові відносини будуть припинені 29.07.2026 року. Заробітна плата за липень 2026 року буде виплачена у встановлений термін у серпні 2026 року. Виплатою цієї заробітної плати всі зобов`язання перед працівником будуть погашені (а.с.193 зв. бік)

Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_21 від 29.01.2024, що видана ОСОБА_22 , який займався похованням ОСОБА_4 , свідоцтво про смерть НОМЕР_7 від 29.01.2024 року, все необхідне для поховання придбано ОСОБА_22 за готівку (а.с.196).

Відповідно до товарного чека №1024 ФОП ОСОБА_23 , кафе " ІНФОРМАЦІЯ_8 " від 30.01.2024 року вартість комплексного обіду 6600,00 грн (а.с.197)

Відповідно розрахункової квитанції серії СЖТІ №402235 від 28.01.2024 року ФОП ОСОБА_21 за похорон та товари ритуального призначення поховання ОСОБА_4 сума розрахунку складає 12 900,00 грн (а.с.196,197).

Відповідно до Витягу з кадастру нерухомості від 08.07.2026 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, запис №V 1771/2023 від 28.11.2023- номер зміни 504/23 є власником сімейного житлового будинку; земельної ділянки № 1715/2 площею 94 м2 на якій знаходиться житлова будівля; земельної ділянки №1715/1 площею 52 м2 на якій знаходиться двір; земельної ділянки №1710/5 площею 5м2 на якій знаходяться інженерні споруди – дорожня, місцева та цільова комунікація, лісова дорога, польова дорога, тротуар, відкрита паркова та інші частини. В частині «Обтяження» мається запис: застава на користь банку «Словенська спорітелня, а.с.». м. Братислава (ідентифікаційний номер:00151653) відповідно до договору застави нерухомості, запис №V 1740/2023 від 24.11.2023, надані на земельні ділянки № 1710/05, 1715/1,1715/2 та сімейний житловий будинок АДРЕСА_7 на земельній ділянці №1715/2 – номер зміни 500/23 (т.2 а.с.6-8)

VІ. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду із цим позовом позивач зазначає, що віє є єдиним спадкоємцем після смерті своєї матері. Він разом з матір`ю постійно проживав та був зареєстрований за однією адресою по АДРЕСА_1 . Мати за життя не робила розпорядження на випадок своєї смерті, оскільки мала єдиного спадкоємця першої черги за законом. У даний час позивач перебуває поза межами України, тому питання по прийняття спадщини ним не вирішувалось і було відкладене до його повернення на територію України. Однак виявилось, що працівник Управління дозвільно-погоджувальних процедур помилково на запит нотаріуса надала відповідь про те, що він не значиться в реєстрі Олександрійської територіальної громади, що дало змогу відповідачці - його дочці, а померлій матері – онуці, спадкоємцю п`ятої черги, яка звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, переоформити спадкове майно. Спадкове майно є єдиним місця його проживання куди він повертався із заробіток. Просить визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Другої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області 27.01.2025 на ім`я ОСОБА_3 та скасувати рішення про державну реєстрацію.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої–п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої–третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Такий правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року в справі №569/15147/17; від 18 листопада 2020 року в справі №523/19010/15-ц; від 02 квітня 2021 року в справі № 191/1808/19; від 28 квітня 2021 року в справі № 204/2707/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно з пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем.

За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на кожну із сторін.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , є сином померлої ОСОБА_4 , та відповідно спадкоємцем першої черги.

Спадкодавець ОСОБА_4 , на час своєї смерті була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідями з Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради (а.с.9,11,62).

Позивач ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, тобто станом на 27.01.2024 року був зареєстрований за однією адресою зі спадкодавцем ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю з Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради від 17.04.2025 №2212/152/16 та витягом з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_2 (а.с.11,16).

Представником позивача визнається факт того, що з 14.01.2022 року позивач ОСОБА_2 виїхав з України і з того часу до сьогодні до України не повертався.

Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Суд не має сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

На підтвердження постійного проживання разом зі спадкоємцем на час її смерті у спірній квартирі ОСОБА_2 надав суду квитанції щодо сплати комунальних послуг за теплопостачання в КП «Теплокомуненерго» за лютий та березень 2024 року, платник: ОСОБА_4 (а.с.142 зв.бік, 143).

Також за клопотанням представника позивача в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , які підтвердили факт роботи позивач за кордоном. Він від`їжджав на заробітки зі спірної квартири та повертався до неї, бо іншого житла не має. З матір`ю мав теплі, довірчі стосунки, як єдиний син фінансово забезпечував її, вирішував побутові питання. Після смерті передавав кошти на її поховання та встановлення надгробного пам`ятника. Інших спадкоємців у спадкодавця ОСОБА_4 не було, тому вона не зробила розпорядження на випадок своєї смерті. З 2022 року ОСОБА_2 до України не приїжджав.

На неможливість позивача з 2022 року приїздити в Україну, представник позивача посилалась на укладення контракту з роботодавцем, і неповернення до праці за кордоном, означало б порушення його умов. На підтвердження вказаних обставин надає першу сторінку трудової угоди від 12.09.2019 року (а.с.141зв.бік,142), а також угоду про розірвання трудових відносин від 09.02.2026 року (а.с.193,194).

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивач не довів факту свого постійного проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Як установлено судом та не заперечувалося сторонами, 14.01.2022 року позивач виїхав за кордон і до цього часу в Україну не повернувся. Суд погоджується з доводами представника відповідача про те, що телефонне спілкування, надання матеріальної допомоги, піклування про спадкодавця, а також зберігання особистих речей у належному його матері житлі, про що зазначали допитані в судовому засіданні свідки, можуть свідчити про наявність родинного зв`язку та характеризувати стосунки між спадкодавцем і спадкоємцем. Водночас зазначені обставини самі по собі не є достатніми для підтвердження факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Також судом встановлено, що згідно з витягом з листа власності № 3312 ОСОБА_5 є одноосібним власником з часткою 1/1 сімейного житлового будинку з реєстраційним номером 370 на земельній ділянці № 1715/2, а також двох земельних ділянок № 1710/5, 1715/1, право власності на які зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.2023. На нерухомість зареєстроване право застави на користь банку «Slovenska sporitelna, a.s.» від 24.11.2023.

Набуття позивачем у власність сімейного житлового будинку на території Словацької Республіки із залученням іпотечного кредитування є обставиною, яка в сукупності з іншими дослідженими судом доказами спростовує доводи представника позивача про те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , залишалася єдиним місцем його проживання.

Крім того, тривала відсутність позивача на території України з 14.01.2022 року, здійснення ним трудової діяльності за кордоном та набуття у власність сімейного житлового будинку у Словацькій Республіці в сукупності свідчать про сталість його проживання за межами України. Зазначені обставини не узгоджуються з доводами представника позивача про те, що виїзди за кордон мали виключно тимчасовий характер і не спричинили зміни місця постійного проживання позивача, а квартира його матері залишалася єдиним місцем такого проживання.

Щодо тверджень представника позивача про неможливість позивача приїздити в Україну з 2022 року у зв`язку з укладенням трудового контракту, на підтвердження яких надано першу сторінку трудової угоди від 12.09.2019 року складеного іноземною мовою та угоду про розірвання трудових відносин від 09.02.2026 року, суд зазначає таке.

Перша сторінка трудової угоди від 12.09.2019 року не містить перекладу українською мовою, що унеможливлює встановлення її змісту та з`ясування обставин, які нею підтверджуються, отже є неналежним та не допустимим доказом на підтвердження зазначених доводів.

Угода про розірвання трудових відносин від 09.02.2026 року також не підтверджує доводів представника позивача щодо неможливості приїздити в Україну з 2022 року, оскільки засвідчує припинення трудових відносин із 29.07.2026 року, проте не містить відомостей, щодо дати його укладення, строку дії, та відповідно поширення його на строк, який законом визначений для прийняття спадщини, в той час, як доказуванню підлягають існування обставин на які вказує представник позивача на час відкриття спадщини.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, беручи до уваги, що в судовому засіданні не знайшов своє підтвердження факт проживання заявника з померлою матір`ю на час відкриття спадщини, оскільки позивач ОСОБА_2 в квартирі за вказаною адресою був зареєстрований, проте не проживав на момент смерті спадкодавця, а сама по собі реєстрація місця проживання не може уважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому ОСОБА_2 не може уважатися таким, що своєчасно прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті його матері, отже суд доходить висновку, що підстави для визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом видане державним нотаріусом Другої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області 27.01.2025 на ім`я ОСОБА_3 і скасування рішення про державну реєстрацію прав, відсутні.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами

На підтвердження понесення витрат на оплату правничої допомоги представником відповідача надано суду: договору про надання правничої допомоги № 13-07/2026 від 13.07.2026, відповідно до умов п. 3.1 якого за надання правової допомоги у суді першої інстанції, клієнт зобов`язується сплатити адвокату вартість юридичних послуг у розмірі 68 000,00 грн не пізніше 150 днів після закінчення розгляду справи у суді першої інстанції. Вказана ціна послуг є фіксованою і не залежить від обсягу наданих адвокатом послуг клієнту за цим договором, результатів судового розгляду та форми закінчення судового провадження; акт прийому-передачі наданих послуг від 08.09.2026 року на суму 68 000,00 грн, яка складається з надання первинної консультації, щодо підстав та способу захисту у судовій справі, формування правової позиції по справі, що включає правовий аналіз документів, вивчення нормативно-правових актів у сфері правовідносин між сторонами спору, огляд та аналіз судової практики та інше; підготовка та подання до суду додаткових пояснень та інших заяв з процесуальних питань; роз`яснення з правових питань в процесі розгляду справи; участь у судових засіданнях суду першої інстанції.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Враховуючи надані представником відповідача докази, з урахуванням особливості предмета спору, складності справи, а також з огляду на те, що представник відповідача подав до суду лише додаткові пояснення у справі і брав участь в одному судовому засіданні, виходячи з критеріїв виправданості витрат, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, до стягнення з позивача на користь відповідача підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 134, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє представник – адвокат Кошеленко Алла Вячеславівна до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: Друга олександрійська державна нотаріальної контора Кіровоградської області, про визнання правочину недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10 000, 00 гривень витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 9 ст.158 ЦПК України заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області від 28.08.2026 року у справі №398/2343/25, провадження 2-з/398/39/26, після набрання вказаним рішенням законної сили скасувати.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_8 .

Представник позивача: адвокат Кошеленко Алла Вячеславівна, яка діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 15.05.2019 року №000335, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_9 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_3 ;

Представник відповідача: адвокат Кузьмін Денис Леонідович, який діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 25.102016 року №000790 від 25.10.2016 року та ордеру від 13.07.2026 року №1220320, робоча адреса: АДРЕСА_10 .

Суддя Я.М. ПОДОЛЯК