Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №464/5848/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/5848/25 Головуючий у 1 інстанції: Головатий Р.Я.

Провадження № 22-ц/811/66/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 рокуЛьвівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Копняк С. М.,

суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

секретар судового засідання - Федчун Н. С.,

з участю - відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки - адвоката Іленко Ю. Р., представника позивача - адвоката Юхименка Г. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , як законного представника ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , законним представником якого є ОСОБА_1 , про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2025 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з законного представника на свою користь 61 825 грн 00 коп. майнової шкоди та 30 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 24 серпня 2024 року о 16 год 50 хв. неповнолітня особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 спричинив дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП), внаслідок якої постраждав ОСОБА_4 , який отримав тілесні ушкодження, звернувся в лікарню за наданням йому допомоги. При первинному огляді медиків йому встановлено забій підборіддя, зламаний зуб. Також мало місце пошкодження велосипеда «BMC Time Machine» на якому рухався позивач. Отримавши в цей же день, 24 серпня 2024 року, першу допомогу у лікарні Св. Луки, позивач невідкладно, а саме 26 серпня 2024 року (25 серпня 2024 була неділя, вихідний день) звернувся за фаховою і спеціалізованою допомогою до стоматологічної клініки «Рікота», де йому встановили діагноз: горизонтальний перелом кореня 22 зуба; травматичний пульпіт 11 зуба і призначено лікування згідно затвердженого плану лікування. Планом лікування передбачено комплекс заходів щодо відновлення анатомічної форми зубів і їх функціонування, лікування, профілактики. Загальна вартість робіт становить 74 890 грн 00 коп., з яких, станом на день подання позовної заяви виконано і сплачено позивачем на рахунок клініки «Рікота» 61 425 грн 00 коп., а 13 465 грн 00 коп. заплановано до оплати, оскільки лікування тривале, провадиться етапами, згідно з планом лікування. Також позивач звернувся у клініку «Експерт», де йому наклали шви на підборіддя. Таким чином позивач поніс і понесе в майбутньому витрати, пов`язані із ушкодженням свого здоров`я внаслідок ДТП, спричиненого відповідачем. В момент ДТП неповнолітній ОСОБА_2 був за кермом скутера, який, як він пояснив, належить його батькові, без державного номерного знаку, не мав водійських прав і правової підстави керувати скутером та залишив місце події, не надавши допомогу ОСОБА_4 . Постановою Львівського апеляційного суду від 02 липня 2025 року по справі №450/4797/24 постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 КУпАП та на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП провадження у справі закрито у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП. Також після зазначеної дорожньо-транспортної пригоди позивач перебував у стресовому стані, мав проблеми зі сном, голово кружіння, був біль у щелепі в районі пошкоджених зубів та підборідді. Він зазнавав як фізичного болю, так і страждань у зв`язку із ушкодженням здоров`я, був позбавлений певний час вести свій звичний спосіб життя, оскільки на обличчі були садна і синці, розсічене підборіддя, накладені шви. Також позивачем пережито емоційно-психологічний стрес, який супроводжувався почуттям тривоги, болю внаслідок участі у дорожньо-транспортній пригоді та витрачено час на відновлення порушених прав як потерпілого, тривалим часом лікування та реабілітації, яка триває весь Таким чином, приймаючи до уваги наслідки ДТП, якою відповідачем заподіяно позивачу тілесні ушкодження, глибину його душевних страждань у зв`язку з цим, а також у зв`язку з фізичним та душевним болем внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, позивач вважає достатнім визначити загальний розмір відшкодування завданої йому моральної шкоди в розмірі 30 000 грн 00 коп.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 61 425 грн 00 коп майнової шкоди та 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 , подавши в грудні 2025 року через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, яка підписана її представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду м.Львова від 28 листопада 2025 року, провадження у справі закрити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи оскаржене рішення, суд першої інстанції не врахував, що сума стягнутої моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, адже немає прямих доказів настання такої шкоди, зокрема у справі відсутні відповідні висновки спеціаліста (психолога), експерта. В частині стягнення майнової шкоди зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження її розміру, адже для цього недостатньо лише документів з приватного медичного закладу, а такий має бути підтверджений висновком судом-медичної експертизи. У справі також відсутні докази причинно-наслідкового зв`язку з травмами, які отримав позивач в ДТП та призначеним (проведеним) йому лікуванням, при цьому, частково таке лікування проводилось майже через рік після ДТП. Вказує, що у відповідачки недостатньо отримуваних нею доходів для покриття стягнутої судом шкоди, на підтвердження чого додає до апеляційної скарги відповідні документи.

В березні 2026 року від ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний представником ОСОБА_5 , в якому міститься прохання відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції - без змін, такий мотивований законністю та обґрунтованістю оскарженого рішення суду.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина шоста статті 82 ЦПК України).

Обставини, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , о 16 год 49 хв., 24 серпня 2024 року, будучи неповнолітнім вчинив ДТП, а саме на повороті наїхав мопедом (скутером) на велосипедиста ОСОБА_4 , учасниками справи не заперечується

Судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у справі № 450/4797/24 постанову Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 березня 2025 року щодо ОСОБА_1 скасовано. ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 184 КУпАП, та на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП провадження у справі закрито у зв?язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків накладення адміністративного стягнення, передбачених статтею 38 КУпАП.

Як убачається зі змісту цієї постанови, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 , 24 серпня 2024 року о 16 год 50 хв. ухилилася від покладених на неї батьківських обов`язків передбачених статтею 150 СК України по відношенню до свого сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , о 16 год 49 хв., 24 серпня 2024 року, будучи неповнолітнім вчинив ДТП, а саме на повороті наїхав мопедом на велосипедиста ОСОБА_4 , внаслідок чого порушив вимоги статті 124 КУпАП. Таким чином ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 184 КУпАП, тобто вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено КУпАП, крім порушень, передбачених частинами третьою або четвертою статті 173-4 цього Кодексу

Судом також встановлено, що на адресу ВП № 3 (м. Пустомити) ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області 24 серпня 2024 року о 20:48 надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що Лікарня Св. Луки повідомила про те, що доставила ШМД бригада № 156 гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , прож. АДРЕСА_2 , діагноз забійна рана нижньощелепної ділянки підборіддя, перелом зуба. Відпущений. ДТП отримав внаслідок наїзду невстановленого мопеда 24 серпня 2024 року о 20:47 за адресою: Пустомитівський район, с. Раковець, вул. Підтемне.

26 серпня 2024 року ОСОБА_4 звернувся до стоматологічної клініки «Рікота», де йому діагностували: горизонтальний перелом кореня 22 зуба; травматичний пульпіт 11 зуба, а також складено план лікування, що підтверджується долученими до позовної заяви копіями медичної картки стоматологічного хворого № 25618 та плану лікування.

З долучених до позовної заяви документів убачається, що на час звернення до суду позивачем проведено оплату стоматологічних послуг на лікування на загальну суму 61 425 грн 00 коп., що підтверджується відповідними фіскальними чеками та квитанціями.

Статтею 40 КУпАП визначено, що якщо у результаті вчинення адміністративного правопорушення заподіяно майнову шкоду громадянинові, підприємству, установі або організації, то адміністративна комісія, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про відшкодування винним майнової шкоди, якщо її сума не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а суддя районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду - незалежно від розміру шкоди, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Коли шкоду заподіяно неповнолітнім, який досяг шістнадцяти років і має самостійний заробіток, а сума шкоди не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суддя має право покласти на неповнолітнього відшкодування заподіяної шкоди або зобов`язати своєю працею усунути її. В інших випадках питання про відшкодування майнової шкоди, заподіяної адміністративним правопорушенням, вирішується в порядку цивільного судочинства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України, не вичерпний (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що:

- джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди;

- використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна;

- для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 127/5920/22).

У постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року в справі № 539/3970/16-ц вказано, що «згідно з пунктом 1.10 ПДР мопед - двоколісний транспортний засіб, що має двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт; мотоцикл - двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об`ємом 50 куб. см і більше. До мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг. Як вбачається з бюлетеня автотовароведа транспортний засіб Viper Storm 150 є двоколісним механічним транспортним засобом з об`ємом двигуна більше 150 куб. см. Відповідно до ДСТУ 2984-95 «Засоби транспортні дорожні. Типи. Терміни та визначення», які затверджені і введені в дію наказом Держстандарту України від 25 січня 1995 року № 31 мотоцикл - двоколісний дорожній транспортний засіб з боковим причепом чи без нього, з робочим об`ємом двигуна 50 см. куб. і більше, та спорядженою масою не вище 400 кг. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що Viper Storm 150 згідно з пунктом 1.10 ПДР є транспортним засобом - мотоциклом».

Близький за змістом висновок щодо того, що скутер є механічним транспортним засобом, а відтак джерелом підвищеної небезпеки було зроблено Верховним Судом у постанові від 24 липня 2029 року в справі №366/3491/16.

У постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року в справі №278/3362/15-к зроблено висновок про те, що будь-який транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму, належить до механічних транспортних засобів.

У справі, яка переглядається:

- 24 серпня 2024 року відбулася ДТП за участі велосипедиста ОСОБА_4 та скутера (мопеда) «Viper Storm» під керуванням неповнолітнього ОСОБА_2 . При цьому цей транспортний засіб не мав державних номерних знаків, а неповнолітній ОСОБА_2 не мав посвідчення водія;

- ДТП сталася під час руху обох зазначених транспортних засобів;

- скутер (мопед) «Viper Storm», яким керував в момент ДТП неповнолітній є механічним транспортним засобом, відтак наявні підстави для кваліфікації діяльності, пов`язаної з використанням цього транспортного засобу, як джерела підвищеної небезпеки. Оскільки велосипед не є джерело підвищеної небезпеки, підстави застосовувати у даній справі положення статті 1188 ЦК України відсутні.

Згідно зі статтею 33 ЦК України неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до закону. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

Отже, спеціальною нормою, яка регулює відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою, є стаття 1179 ЦК України.

Відповідно до статті 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах (частина перша). У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов`язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (частина друга). Обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди (частина третя).

Із наведеного слідує, що батьки відповідають за шкоду, завдану неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: а) у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої шкоди; б) має місце вина батьків. При цьому вина батьків презюмується, а це означає, що тягар доказування власної невинуватості покладено на батьків.

Вина в деліктному праві означає невжиття особою усіх заходів, яких від неї було розумним очікувати для того, щоб запобігти завданню шкоди.

У зазначеному контексті батьки є опосередковано причетними до шкоди, завданої їхньою дитиною. Їх вина полягає не в тому, що вони спільно з дитиною завдали шкоди, а в тому, що вони неналежно наглядали за дитиною чи неналежно її виховували, наслідком чого стало те, що дитина допустила шкідливу поведінку, недбало ставлячись до інтересів оточуючих або й свідомо посягала на них.

Тобто значення має не те, чи є безпосередній винуватець неповнолітнім на момент пред`явлення позову, а те, чи був він неповнолітнім на момент завдання шкоди.

Підсумовуючи наведене, слід зробити висновок про те, що батьки (усиновлювачі) мають відшкодовувати шкоду, завдану їхньою неповнолітньою дитиною, за наявності одночасно двох умов: 1) станом на момент завдання шкоди дитини була неповнолітньою (незалежно від віку дитини станом на момент пред`явлення позову); б) станом на момент пред`явлення позову і розгляду справи судом у дитини немає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди.

Саме такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2025 року в справі № 442/1290/23).

При цьому неповнолітня особа (від 14 до 18 років), якій транспортний засіб був переданий з дозволу власника, є особою, яка на відповідній правовій підставі володіє джерелом підвищеної небезпеки, і відповідає за завдану шкоду самостійно на загальних підставах відповідно до статей 1179, 1187 ЦК України, незалежно від того, що на момент ДТП вона була неповнолітньою та не була власником транспортного засобу (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року в справі № 300/193/17).

Водночас у разі відсутності у неповнолітнього майна, достатнього для відшкодування шкоди, обов`язок з її відшкодування у відповідній частині або в повному обсязі покладається на його батьків (усиновлювачів), якщо вони не доведуть відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Така відповідальність є субсидіарною і, як правило, покладається на обох батьків незалежно від того, хто саме був притягнутий до адміністративної відповідальності, оскільки сам факт такого притягнення не визначає обсяг цивільно-правової відповідальності, а лише може враховуватись як один із доказів.

Частиною першої статті 1195 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Суд першої інстанції, з яким погоджується апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що ОСОБА_2 , станом на момент ДТП (24 серпня 2024 року) був неповнолітнім (виповнилось повних 15 років), майна, за рахунок якого шкода може бути ним відшкодована, в нього немає, а тому зробив правильний висновок про наявність підстав для покладення на ОСОБА_1 обов`язку з відшкодування шкоди завданої її неповнолітнім сином, при цьому врахувавши преюдиційну постанову у справі про адміністративне правопорушення, а також те, що відповідачем не доведено відсутність своєї вини у заподіянні шкоди позивачу.

При цьому колегія суддів вважає, що відповідачкою не спростовано розмір майнової шкоди, а посилання в апеляційній скарзі на відсутність у матеріалах справи висновком судом-медичної експертизи, колегія суддів відхиляє, оскільки таке питання цим видом експертизи не вирішується. Клопотань про призначення як цієї, так і іншої експертизи відповідачка в суді першої інстанції не заявляла.

Також колегія суддів, виходячи з встановлених судами обставин справи доходить висновку, що у справі наявні належні та допустимі докази причинно-наслідкового зв`язку з травмами, які отримав позивач в ДТП та призначеним (проведеним) йому лікуванням, тому відхиляє як безпідставні відповідні доводи апеляційної скарги. Не спростовують правильних висновків суду у цій частині мотиви апеляційної скарги про те, що частина лікування проводилась майже через рік після ДТП.

Щодо аргументів скарги про те, що у відповідачки недостатньо отримуваних нею доходів для покриття стягнутої судом шкоди, колегія суддів такі відхиляє, адже відсутність доходів, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну нею шкоду, оскільки чинне законодавство не ставить обов`язок відшкодування у залежність від наявності чи розміру доходів заподіювача шкоди чи особи, яка несе відповідальність за таку особу.

Також колегія суддів враховує, що незалучення до участі у справі як відповідача іншого з батьків, а саме батька неповнолітнього, як особи, яка несе субсидіарну відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім, незалежно від того, що він не був притягнутий до адміністративної відповідальності, не призвело до неправильного вирішення спору по суті, адже відповідачка, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану неповнолітнім, має право зворотної вимоги (регресу) до іншого з батьків.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в частині неправильного, на думку особи, яка її подала, вирішення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не знайшли свого підтвердження за результатами апеляційного перегляду рішення суду.

Щодо відшкодування моральної шкоди.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За змістом згаданої частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц).

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою (постанову Верховного Суду від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14-ц).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14 зазначено, що розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Установивши, що внаслідок вчинення неповнолітнім протиправного діяння, яке перебуває у причинно-наслідковому зв`язку із заподіянням позивачу шкоду, у тому числі моральної шкоди, якої позивач безсумнівно зазнав внаслідок фізичного болю і ушкодження здоров`я, складності та тривалість лікування, а також пов`язані із цим негативні зміни у житті позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перенесення позивачем моральних страждань та існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, правильно визначивши її у розмірі 5 000 грн 00 коп., який, на переконання колегії суддів, відповідає принципам виваженості, розумності, справедливості та співмірності, беручи до уваги, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для поміркованого задоволення немайнових втрат потерпілої особи і не повинен призводити до безпідставного збагачення позивача за рахунок відповідача, і такий розмір відповідатиме глибині і тривалості моральних страждань позивача.

Щодо аргументу апеляційної скарги про те, позивачем не надано жодних експертних висновків щодо погіршення її самопочуття, колегія суддів вважає такий безпідставним, адже призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц, який підтриманий Верховним Судом у постанові від 09 листопада 2022 року в справі № 462/6463/16-ц, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року в справі № 372/1652/18).

Відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині вирішення позовних вимог також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскаржене рішення належить залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а саме того, що оскаржене рішення необхідно залишити без змін, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скаргу, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 як законного представника ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 28 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: С. М. Бойко

А. В. Ніткевич