Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №757/10910/24-ц — Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/10910/24-ц

пр. 2-2047/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сіренко С.О.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Рябець Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14 березня 2019 року надав безпроцентну позику ОСОБА_2 у сумі 2 200 000,00 доларів США з терміном повернення до 14.03.2021 року. Факт передання грошових коштів, їх сума, термін повернення підтверджується власноручно написаною розпискою позичальника від 14 березня 2019 року, проте в термін, зазначений у розписці, і до часу звернення до суду відповідачка не повернула позику, чим порушила взяті на себе зобов`язання. Повертати позику відповідачка відмовляється через відсутність коштів.

Вказує, що станом на дату подання позову боргова розписка перебуває у кредитора, що за правилом ст. 545 ЦК України також свідчить про невиконання позичальником зобов`язання.

Окрім іншого посилається на ст. 625 ЦК України та просить нарахувати 3% річних, які мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

На підставі викладеного, позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь борг за позикою у розмірі 2 398 000,00 доларів США, з яких 2 200 000,00 доларів США - основного боргу, 198 000,00 доларів США - три проценти річних з простроченої суми основного боргу та сплачену суму судового збору в розмірі 15 140,00 грн.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2024 року відкрито провадження в порядку в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.07.2024 року.

У зв`язку з зайнятістю головуючого судді в іншому судовому засіданні підготовче засідання, призначене на 19.09.2024 року, було знято з розгляду та призначено до 19.09.2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.09.2024 року відкладено підготовче засідання до 19.11.2024 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.11.2024 року у прийнятті позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - відмовлено та протокольною ухвалою суду підготовче засідання відкладено до 28.01.2025 року.

У зв`язку з зайнятістю головуючого судді в іншому судовому засіданні підготовче засідання, призначене на 28.01.2025 року, знято з розгляду та призначено на 03.03.2025 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.03.2025 року відкладено підготовче засідання на 28.04.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.04.2025 року у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-технічної експертиза документа у цивільній справі - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.04.2025 року відкладено підготовче засідання на 30.05.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2025 року у задоволенні клопотання відповідача про призначення судово-технічної експертизи документа у цивільній справі - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.05.2025 року відкладено підготовче засідання на 04.08.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2025 року в задоволенні заяви відповідача про забезпечення доказів шляхом їх витребування у вказаній цивільній справі - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.08.2025 року відкладено підготовче засідання на 20.10.2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.10.2025 року в задоволенні заяви відповідача про забезпечення доказів шляхом їх витребування у вказаній цивільній справі - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20.05.2025 року відкладено підготовче засідання на 14.01.2026 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.01.2026 року відкладено підготовче засідання на 24.02.2026 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.02.2026 року закрито підготовче провадження у вказаній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 12.05.2026 року.

У зв`язку з зайнятістю головуючого судді в іншому судовому засіданні судове засідання, призначене на 12.05.2026 року, знято з розгляду та призначено на 04.08.2026 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у позовній заяві, просив їх урахувати та задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач та її представник заперечували проти позову, посилаючись на його необґрунтованість та недоведеність, просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши думку учасників справи, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Суд установив, що згідно письмової розписки від 14 березня 2019 року відповідач ОСОБА_2 отримала у борг кошти у сумі 2 200 000,00 дол. США від позивача ОСОБА_3 та зобов`язалась їх повернути до 14.03.2021 року.

На підтвердження укладення договору позики з ОСОБА_2 позивач надав оригінал розписки від 14.03.2019 року.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 квітня 2026 року у справі № 368/1257/21 зазначив, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та у постановах Верховного Суду: від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд установив, що розписка від 14.03.2019 року містить умови, необхідні для письмової форми договору позики, зокрема, суму коштів, що була передана, відомості про позикодавця та позичальника, про строк, на який позика була отримала, що, в свою чергу, вказує на обов`язок боржника повернути суму позики, отриману відповідачем та строки повернення таких грошових коштів.

Так, згідно вказаної розписки ОСОБА_2 отримала у борг від ОСОБА_3 кошти у сумі 2 200 000,00дол. США.

Також під час розгляду справи встановлено, що відповідачка свої зобов`язання за договором позики перед позивачем не виконала і суму боргу у передбачений вимогою від 14.03.2019 року строк не повернула.

Наявність у ОСОБА_3 боргової розписки є підтвердженням існування правовідносин за договором позики між сторонами та свідчить про невиконане позичальником зобов`язання.

У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18)).

Матеріали справи не містять доказів виконання зобов`язань ОСОБА_2 , а саме повернення отриманих у борг коштів.

У розглядуваній справі договір позики укладений у письмовій формі (боргова розписка) та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів.

ОСОБА_2 під час розгляду справи таку презумпцію не спростувала. Таким чином право вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 за договором позики, яке виникло у неї на підставі чинного правочину, презюмується.

Суд ураховує, що позичальник отримала грошові кошти у борг в іноземній валюті.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договоромабо законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У частині третій статті 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.Правовий режим іноземної валюти на території України хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено про те, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах: від 01 лютого 2023 року у справі № 202/7130/20 (провадження № 61-9511св22), від 15 листопада 2023 року у справі № 369/8122/21 (провадження № 61-10799св23).

Оскільки, матеріали справи не містять відомостей про виконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог про стягнення суми боргу за договором позики в розмірі 2 200 000,00 дол.США.

Правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договорів позики, є грошовими зобов`язаннями і, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).

Оскільки відповідач прострочила виконання грошового зобов`язання з повернення суми позики, суд приходить до висновку про стягнення з неї на користь позивача трьох процентів річних від простроченої суми, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд з ним погоджується. Будь-яких заперечень чи контррозрахунку відповідач не надала.

Оскільки ОСОБА_2 прострочила виконання грошового зобов`язання, то з неї на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 198 000,00 доларів США.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 15 140,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в розмірі 2 200 000,00 доларів США (два мільйони двісті тисяч доларів США 00 центів) основного боргу за договором позики, 198 000,00 доларів США (сто дев`яносто вісім тисяч доларів США 00 центів) трьох відсотків річних, усього 2 398 000,00 доларів США (два мільйони триста дев`яносто вісім тисяч доларів США 00 центів).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) грн. 00 коп.

Позивач - ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 04.09.2026 року.

Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ