Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №156/1028/26 — Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/1028/26

Провадження № 2/156/733/26

Рядок статзвіту № 68

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 жовтня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Малюшевської І. Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду сел. Іваничі цивільну справу № 156/1028/26 за позовом

ОСОБА_1 до

ОСОБА_2

про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дітей,

учасники справи – не з`явилися,

в с т а н о в и в :

І. Зміст спору

Позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дітей. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що укладений 09 липня 2010 року між нею та відповідачем шлюб носить винятково формальний характер, оскільки подружнє життя у них не склалося через відсутність взаєморозуміння, відмінність характерів та різні погляди на життя та сімейні обов`язки. Заради дітей вони намагалися примиритися, однак спільне життя налагодити не вдалося. Позивачка зазначає, що у зв`язку з вчиненням домашнього насильства з боку відповідача вона з дітьми протягом останніх шести місяців проживає окремо, вони не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету. Також позивачка вказує, що відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, між ними досягнуто згоди щодо місця проживання дітей — після розірвання шлюбу діти будуть проживати з матір`ю. Спору про поділ спільного сумісного майна подружжя немає. Збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам дітей.

З огляду на наведене, позивачка просить розірвати шлюб, зареєстрований між сторонами 09 липня 2010 року, визначити місце проживання трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 разом із нею, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у сумі 1331,50 грн, а також витрат на правничу допомогу, розмір яких за попереднім розрахунком становить 5 000,00 гривень.

ІІ. Позиція учасників справи

В судове засідання сторони не з`явилися.

13.10.2026 від позивачки до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та наполягає на їх задоволенні. Також просить стягнути з відповідача на її користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 гривень.

Від відповідача до суду надійшла письмова заява у якій відповідач зазначив, що проти розірвання шлюбу не заперечує та просить суд таку вимогу позивачки задовольнити; судові засідання проводити без його участі за наявними у матеріалах справи доказами. Щодо вимоги про стягнення правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн відповідач заперечує у повному обсязі та вказує, що у випадку надання позивачкою підтверджуючих документів щодо понесення витрат на правничу допомогу ним буде додатково підготовлене заперечння.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 20.08.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 16.09.2026.

16.09.2026 судове засідання відкладено у зв`язку із тим, що 16.09.2026 позивачка подала заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, однак не надала доказів направлення (вручення) копії зазначеної заяви та доданих до неї документів відповідачу, що фактично позбавило відповідача можливості завчасно ознайомитися із заявленими вимогами щодо відшкодування витрат, перевірити їх обґрунтованість та належним чином підготувати свої заперечення.

Для надання можливості відповідачу ознайомитися із заявленими вимогами щодо відшкодування витрат, перевірити їх обґрунтованість та належним чином підготувати свої заперечення 16.09.2026 суд надіслав відповідачу копію ухвали від 16.09.2026 про відкладення розгляду справи, яку відповідач ОСОБА_2 отримав особисто 28.09.2026 (а.с.31).

У період з 16.09.2026 до 13.10.2026 від ОСОБА_2 жодних заяв, клопотань чи заперечень не надходило.

13.10.2026 сторони в судове засідання не з`явилися.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Сторони скористалися наданим їм правом та заявили клопотання про розгляд справи без їхньої участі. Підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд вирішує справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

Як слідує із матеріалів справи, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 09 липня 2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Іваничівського районного управління юстиції Волинської області 09.07.2010 року (актовий запис № 19).

Від шлюбу сторони мають трьох спільних неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Іваничівського районного управління юстиції Волинської області від 14.01.2011 року (актовий запис № 11); доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Іваничівського районного управління юстиції Волинської області від 01.08.2012 року (актовий запис № 55) та сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого Іваничівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Володимир-Волинському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 24.06.2021 року (актовий запис № 22).

Як слідує з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, подружнє життя у сторін не склалося. Спільні шлюбні відносини між ними припинено, протягом останніх шести місяців сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету. Причиною розпаду сім`ї є несумісність характерів, відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейні обов`язки та життя, а також вчинення відповідачем домашнього насильства, що унеможливлює подальше збереження сім`ї та суперечить інтересам позивачки та дітей.

Згідно з актом обстеження факту проживання жителів Іваничівської ОТГ від 14.08.2026 року, позивачка ОСОБА_1 разом із трьома неповнолітніми дітьми ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) фактично проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Зареєстровані сторони та діти за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачка у позовній заяві не виявила бажання відновити своє дошлюбне прізвище ОСОБА_9 , отже після розірвання шлюбу вона залишає за собою прізвище ОСОБА_10 .

Відповідач позов визнав у повному обсязі, проти розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з матір`ю заперечень не висловив.

V. Застосоване судом законодавство

Відповідно до ст. 51 Конституції України та ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може быть пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі ст. 112 СК України, вирішуючи спір про розірвання шлюбу, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з подружжя, інтересам їхніх дітей, що має істотне значення.

При вирішенні даного спору, суд виходить із того, що добровільність шлюбу — це одна з основних його засад. Шлюб — це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Відповідно до ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватись цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Згідно зі ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них будуть проживати малолітні діти, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір`ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

V. Висновки суду

Враховуючи, що сторони не підтримують шлюбних стосунків протягом тривалого часу та не відновлюють сімейних відносин, проживають окремо протягом останніх шести місяців, не мають спільної згоди щодо примирення, вбачаються підстави стверджувати про наявність стійкого розладу подружніх стосунків.

Оскільки судом установлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинилися, спільне господарство вони не ведуть, між ними втрачено взаєморозуміння, подальше спільне життя та збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам сторін та їхніх неповнолітніх дітей, суд дійшов переконання, що сім`я розпалась остаточно і зберегти її неможливо, а, оскільки, шлюб між сторонами існує формально, то наявні всі підстави для його розірвання.

Визнання позову відповідачем не суперечить вимогам чинного законодавства, не порушує прав, свобод чи законних інтересів інших осіб та не суперечить суспільним інтересам.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, суд виходить із того, що частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.03.2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.09.2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У відповідності до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У ст. 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (ст. 7 СК України).

У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

В ході розгляду справи судом було встановлено, що сторони фактично досягли згоди щодо проживання неповнолітніх дітей разом з позивачкою, батько дітей не ініціював питання про визначення місця проживання разом з ним, не вживав жодних заходів щодо відібрання дітей у його матері. Таке свідчить про відсутність як в минулому, так і станом на дату ухвалення даного судового рішення, спору щодо визначення місця проживання спільних з позивачкуою дітей.

На переконання суду, позивачка ОСОБА_1 у даному судовому провадженні не довела, що її права порушені, не визнані або оспорюються відповідачем. Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10.07.2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10.12.2024 року у справі № 299/8679/23 (провадження № 61-14033св24) та від 15.01.2025 року у справі № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24). А тому суд дійшов висновку, що в даній частині позовні вимоги не обґрунтовані достатніми доказами про наявність спору щодо визначення місця проживання неповнодітніх дітей. Таким чином, позовні вимоги в частині визначення місця проживання дітей не підлягають до задоволення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що підлягають до часткового задоволення.

VI. Розподіл судових витрат між сторонами

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивачка сплатила 1331,20 грн судового збору за позовну вимогу про розірванняшлюбу, що підтверджується відповідною квитанцією АТ «Ощадбанк» № 54 від 19.08.2026 року (а.с. 1).

За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку із задоволенням позову в частині розірвання шлюбу та враховуючи визнання відповідачем до початку розгляду справи по суті позову в цій частині, суд вважає, що позивачці слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору (665,60 грн), а інші 50 відсотків судового збору (665,60 грн) підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки.

Позивачкою окрім позовної вимоги про розірвання шлюбу також заявлено вимогу про визначення місця проживання трьох неповнолітніх дітей з нею, однак така судовим збором не оплачена. Оскільки судом у цій частині позову відмовлено, то з позивачки на користь державного бюджету слід стягнути 1331,20 грн судового збору за вказану позовну вимогу.

Щодо заяви позивачки про відшкодування судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, в силу вимог ч. ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, на підтвердження витрат про надання правової допомоги, позивачкою надано: копію договору про надання правничої допомоги № 26 від 19 серпня 2026 року, укладеного між адвокатом Адамович Надією Євгеніївною та ОСОБА_1 ; рахунок-фактуру № 1 від 19.08.2026 р. до договору № 26, у якому зазначено вартість послуг (зокрема 4000 грн за правничу допомогу у справі про розірвання шлюбу) та міститься відмітка «Рахунок оплачений 19.08.2026», засвідчена підписом і печаткою адвоката; акт приймання-передачі виконаних робіт від 16.09.2026 року до договору про надання правничої допомоги, що засвідчує фактичне надання послуг (підготовка позовної заяви, отримання акту обстеження тощо) на суму 4000 грн і підписаний обома сторонами.

Від відповідача клопотання про неспівмірність судових витрат не надходило.

Оцінюючи надані докази, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, обсягом та змістом наданих адвокатських послуг і виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 гривень.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 142, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей — задовольнити частково.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 09 липня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Іваничівського районного управління юстиції Волинської області за актовим записом № 19.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків судового збору у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп., сплаченого при поданні позову відповідно до квитанції № 54 від 19.08.2026 року на рахунок UA218999980313141206000003484, ГУК у Волин.обл./смт Іваничі/22030101, код отримувача 38009371, призначення платежу: судовий збір.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп. та судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь державного бюджету 1331,20 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Шлюб припиняється у день набрання законної сили рішенням суду, яке є документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу.

Відомості про сторони та учасників справи:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП НОМЕР_5 , паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Локачинським РВ УМВС України у Волинській області 20.10.2010 року; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ; РНОКПП НОМЕР_7 , паспорт невідомий; зареєстроване та фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя І. Є. Малюшевська