Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №718/2458/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Чернівці Справа № 718/2458/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яреми А.-Л.С.,

заявник: ОСОБА_1 ,

заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2026 року, постановлену під головуванням судді Нагорного В.В.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин (а.с.1-2).

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Не погоджуючись із ухвалою суду сторона заявника оскаржила її, подавши апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Вказує, що суд неправильно визначив правову природу звернення заявниці із відповідною заявою, а висновок про необхідність доведення заявницею порушеного права не відповідає правовій природі окремого провадження.

Просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «апеляційне провадження».

Згідно із ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Провадження №22-ц/822/2284/26

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Таким вимогам ухвала суду не відповідає.

Визнаючи не поданою та повертаючи заяву суд першої інстанції вказав, що вимоги ухвали про залишення заяви без руху заявником не виконані. Зокрема, заяву не приведено у відповідність вимогам ст.175 ЦПК України, заявником ані у самій заяві, ані у заяві про усунення недоліків не доведено, що її право на оформлення пенсії є порушеним.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин (а.с.1-2).

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 20 серпня 2026 року вказану вище заяву залишено без руху з підстав того, що остання не відповідає вимогам, крім іншого, ч.5 ст.175 ЦПК України (вказано, що жодних доказів подання відповідних документів для оформлення пенсії до ГУ ПФУ в Чернівецькій області до заяви про встановлення факту родинних відносин заявником не долучено, а доказів відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області заявнику в оформленні пенсії зазначена заява не містить.), надано строк на усунення недоліків (а.с.21-22).

На виконання вимог ухвали суду від 20 серпня 2026 року заявником подано заяву про усунення недоліків, де вказано, що будь-який спір між ОСОБА_1 та ГУ ПФУ України в Чернівецькій області відсутній, а мета звернення усунення існуючої юридичної невизначеності в документах (а.с.23-24).

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2026 року заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав невиконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху (а.с.26-28).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення цієї статті ґрунтуються на положеннях Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини De Geouffre de la Pradelle v. France // Series A N 253-В).

Таким чином, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт.

Згідно ч.4 ст.318 ЦПК України до заяви, зокрема додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

Аналіз наданих учасниками справи доказів, здійснюється судом при вирішенні заяви по суті (ст.319 ЦПК України), а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову (заяви) без руху.

Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції не звернув увагу і на те, що у відповідності до ч.2 ст.294 ЦПК України з метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази, та дійшов передчасного висновку про повернення заяви заявникові.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції безпідставно повернуто заяву заявнику.

При застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції (рішення у справі «Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії» від 16.12.1992 у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).

Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 року у справі №760/26376/19 зазначив, що «ненадання відповідних доказів, які вимагає суд на стадії відкриття провадження у справі, не може бути підставою для повернення позовної заяви позивачу, оскільки останній звернувся до суду за захистом прав та надав відповідні докази, які вважав за потрібне для підтвердження своїх вимог та які вважав достатніми, указане повинно вирішуватися при ухваленні судового рішення по суті».

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 у справі № 761/41071/19.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 січня 2024 року в справі №320/14843/23, неповнота, навіть очевидна з точки зору професійного судді, з якою позивач обґрунтував позовні вимоги, в тому числі й щодо правової підстави позову, а також ненадання доказів на підтвердження позовних вимог не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачу в подальшому.

Відтак, апеляційний суд вважає, що повернення заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права заявника на доступ до правосуддя, закріпленого ст.55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Наведені в апеляційній скарзі доводи є суттєвими та дають підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення помилкової ухвали.

Згідно з ч.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст.379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Відтак, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 379, 381, 383-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 вересня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк