Рішення від 09 серпня 2026 р. у справі №722/402/26 — Сокирянський районний суд Чернівецької області

Єдиний унікальний номер 722/402/26

Номер провадження 2/722/517/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді Суського О.І.

секретаря Сімак О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Сокиряни в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс», поданим представником позивача Усенко Михайлом Ігоровичем до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ТзОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №86599513 від 12.07.2024 року в загальному розмірі 27180,00 грн., сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Обґрунтовує позов тим, що 12.07.2024 року між ТзОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №86599513, про надання споживчого кредиту у вигляді електронного документа. Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 4000,00 грн., зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором, а відповідач зобов`язався повернути кредит та інші платежі передбачені договором.

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість , яка становить 27180,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту – 4000,00 грн., простроченої заборгованості за сумою відсотків – 21180,00 грн. та простроченої заборгованості за штрафами – 2000,00 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідача та виконання кредитних зобов`язань, а саме: надіслано письмову претензію про погашення кредитної заборгованості.

Однак, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконав, тому позивач просить позов задовольнити та стягнути вказану суму боргу та судові витрати.

Ухвалою судді Сокирянського районного суду Чернівецької області від 13.04.2026 року позовна заява прийнята до розгляду і відкрито провадження по даній цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

21.04.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, за змістом якого у задоволенні позовних вимог просив відмовити, мотивуючи тим, що жодним доказом, який надано позивачем разом із позовною заявою, не доведено укладення Кредитного договору, надання (перерахування) позивачем відповідачу коштів у кредит за вказаними кредитним договором, наявність будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем. Усі твердження позивача є надуманими, бездоказовими та такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях, суб`єктивних міркуваннях позивача, та не доведені документально.

29.05.2026 року представником позивача подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначив, що відповідач здійснив волевиявлення щодо укладення договору шляхом направлення підписаної електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповіді про прийняття пропозиції укласти кредитний договір №86599513 від 12.07.2024 року. Підписання відповідачем договору про надання кредиту свідчить про ознайомлення його з правилами надання коштів у позику та вимогам ч.2 ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», так як ознайомлення із даними правилами передують укладенню договору. Отже, відповідач був у повній мірі поінформований про умови надання кредиту відповідно до вимог чинного законодавства, що не заперечується і позивачем. Відповідач, як власник карткового рахунку, на який було перераховано кредитні кошти, може власноручно отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування та отримання кредитних коштів. Сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, строк та умови кредитування. Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі – є не обгрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги. Відповідач не надав нічого, що б спростувало докази надані позивачем, заперечувало суть позовних вимог, а також не надано жодних доказів, які б мали істотне значення для вирішення справи.

Представник позивача адвокат Усенко М.І. у судове засідання не з`явився, проте у прохальній частині позовної заяви та у надісланій заяві про підтримання позовних вимог просив розглядати справу за відсутності представника позивача, проти винесення заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідач скористалась правом подання відзиву.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу порушення права на належне виконання умов кредитного договору, внаслідок чого позивач звернувся з позовом про відновлення його прав шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом встановлено, що 12.07.2024 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №863599513. За цим Договором Кредитодвець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (фінансовий кредит), на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку договору, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів, сплатити комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, визначені договором.

Підписанням цього кредитного договору відповідач підтверджує, що він ознайомився на сайті з повною інформацією щодо Кредитодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». А також погодився, що до моменту підписання кредитного договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі. (п.п. 5.1. п. 5 Договору).

Згідно п.1.2 Договору про споживчий кредит №86599513 від 12.07.2024 року сума кредиту становить 4000,00 грн., строком на 360 днів (дата повернення позики 07.07.2025 року), процентна ставка (фіксована): пільгова – 1,2% в день, стандартна – 547,5% річних.

Відповідно до п.6 Договору, укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію».

Договір підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором hcz5bmd1.

Таким чином, судом встановлено, що 12.07.2024 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №863599513 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію», шляхом надсилання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора - hcz5bmd1.

Додатком №3 до кредитного договору №863599513 від 12.07.2024 року позивачем долучено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, який підписаний шляхом надсилання ОСОБА_1 одноразового ідентифікатора.

Окрім того, 12.07.2024 року ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту за допомогою одноразового ідентифікатора hcz5bmd1.

За цим Договором Кредитодвець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти (фінансовий кредит), на погоджений умовами Договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку договору, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів, сплатити комісію (за наявності) та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки, визначені договором.

Підписанням цього Договору відповідач підтверджує він ознайомився на сайті з повною інформацією щодо Кредитодавця та його послуги, що передбачена ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». А також погодився, що до моменту підписання кредитного договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору йому зрозумілі. (п.п. 5.1. п. 5 Договору).

А також погодився, що до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті кредитодавця, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, йому зрозумілі.

Згідно п.1.2 Договору про споживчий кредит №86599513 від 12.07.2024 року сума кредиту становить 4000,00 грн., строком на 360 днів (дата повернення позики 07.07.2025 року), процентна ставка (фіксована): пільгова – 1,2% в день, стандартна – 547,5% річних.

Відповідно до довідки про ідентифікацію підтверджується, що з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , укладено договір про споживчий кредит №86599513 від 12.07.2024 року та підписано електронним підписом позичальника, створеним шляхом використання одноразового ідентифікатора hcz5bmd1, який був надісланий на номер моб.телефону відповідача НОМЕР_2 .

Згідно з листом ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» вих. №3684-1438296150-19122025 від 19.12.2025 року на виконання договору укладеного із ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» переказ коштів від 12.07.2024 року 11:15 успішно перераховано грошові кошти в сумі 4000,00 грн., картка №5457082513383070, номер транзакції – 1438296150, номер замовлення – 0190a602-cd78-7317-9136-dd3cc42fb4a4.

З розрахунку заборгованості за кредитним договором №86599513 від 12.07.2024 року заборгованість становить 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 21180,00 грн. - сума заборгованості за процентами; 2000,00 грн. - сума штрафу.

У ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За змістом ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

У відповідності до вимог ч.1 ст.638 ЦК України між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договорів, які оформлені в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора, і такі дії сторін відповідають приписам чинного законодавства.

Оскільки даний кредитний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий кредитний договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, провадження № 61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, провадження № 61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20, провадження № 61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, провадження № 61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20, провадження № 61-2902св21.

Також слід зазначити, що просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до його особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Доказів того, що її персональні дані (картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки, на яку кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від імені відповідача, останньою суду не надані. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталась, як і не оскаржувала правомірність укладеного договору. По суті, відповідач обмежилась тільки письмовими запереченнями, викладеними у відзиві. На підставі наданих суду доказів, суд приходить до висновку про укладення кредитного договору відповідно до вимог діючого на його час укладення законодавства.

Отже, відповідач уклала з кредитором електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір №86599513 від 12.07.2024 року, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Зі змісту кредитного договору №86599513 від 12.07.2024 року слідує, що надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника.

Доказом надання позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

За змістом ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже судом встановлено, що позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» було надано достатньо документів, які засвідчили, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірі, що передбачені кредитним договором №86599513 від 12.07.2024 року, а відповідач ці кошти отримала.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з ч.3 ст.13 Закону №675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа №372/223/17, провадження №61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Як вбачається з умов кредитного договору №86599513 від 12.07.2024 року, грошові кошти на виконання умов кредитного договору надані шляхом перерахування на номер електронного платіжного засобу: №545708****3070, вказаний ОСОБА_1 .

Факт перерахування коштів підтверджується інформацією АТ КБ «Приват Банк» №20.1.0.0.0/7-260708/116288-БТ від 08.07.2026 року з якої вбачається, що 12.07.2024 року на картковий рахунок НОМЕР_3 ( НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 було зараховано грошові кошти у розмірі 4000,000 грн., що також підтверджується випискою по рахунку.

Як вбачається з умов кредитного договору №86599513 від 12.07.2024 року, Кредит надається Клієнту в валюті на рахунок Клієнта включаючи використання реквізитів вище зазначеної платіжної картки.

Як встановлено судом, факт перерахування ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору №86599513 від 12.07.2024 року, кредитних коштів підтверджено листом ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» вих. №3684-1438296150-19122025 від 19.12.2025 року на виконання договору укладеного із ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» переказ коштів від 12.07.2024 року 11:15 успішно перераховано грошові кошти в сумі 4000,00 грн., картка №5457082513383070, номер транзакції – 1438296150, номер замовлення – 0190a602-cd78-7317-9136-dd3cc42fb4a4.

З метою досудового врегулювання спору позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» направив відповідачу, ОСОБА_1 претензію щодо належного виконання зобов`язання та погашення наявної заборгованості. Однак відповідач на претензію не відреагувала, вимог позивача не виконалав, заборгованість не погасила, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Заперечуючи факт отримання кредитних коштів, відповідачка будучи обізнаною про підписання кредитного договору, графіка погашення кредиту та сплати відсотків, не вчиняла дії щодо захисту, на її думку, порушених прав на отримання кредитних коштів за вказаним договором.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, наведеною у постанові Верховного Суду від 31січня 2025 року у справі №235/8060/15-ц (провадження №61-6952св24).

Відповідачкою не спростовано, що банківська картка з відповідним номером, яка вказана нею в договорі, їй не належить, а надана інформація з АТ КБ «Приват Банк» підтверджує протилежне.

Як вбачається із змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідачки з маскою, а саме, №5457082513383070. Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самої відповідачки або за її згодою (ст.62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).

Пунктом 10 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021 року №113 передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі ХХХХ НОМЕР_6 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу)

У цій частині суд враховує, що первинні банківські документи по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений законом.

Позивач, не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Отже, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Оскільки, ТОВ «ФК «Тайгер-Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-який первинний бухгалтерський документ стосовно рахунку ОСОБА_1 фінансова установа не може, оскільки не володіє такою інформацією.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доведеність обставини перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів за договором 86599513 від 12.07.2024 року.

Відповідач не виконувала належним чином взяті на себе зобов`язання, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість за даним кредитним договором.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу за кредитним договором 86599513 від 12.07.2024 року в розмірі 4000,00 грн.

Щодо стягнення процентів за вказаними кредитним договором суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути відсотки за кредитним договором № 86599513 від 12.07.2024 року у розмірі 21180,00 грн.

У постанові об`єднаної палати КГС ВС від 02.10.2020 № 911/19/19, Верховний Суд зазначив, що суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1-3 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 (№202/4494/16-ц), яка в силу ч.4 ст.263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 5, яким встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Судом проведено розрахунок заборгованості за відсотками по кредитному договору №86599513 від 12.07.2024 року.

Згідно з умовами укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунком заборгованості позивача відповідачу за період з 12.07.2024 року по 11.08.2024 року включно нараховано заборгованість зі сплати процентів з розрахунку пільгової процентної ставки 1,20% в день, а з 12.08.2024 року по 06.07.2025 року включно нараховано заборгованість зі сплати процентів з розрахунку стандартної процентної ставки 1,50% в день.

Аналізуючи вищезазначені умови укладеного між сторонами кредитного договору та розрахунку заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом, вважає, що нараховані відповідачці проценти з 21.08.2024 року по кінець строку кредитування суперечать вимогам п.17 Прикінцевих та Перехідних положень ЗУ «Про споживче кредитування», відтак підлягають перерахунку.

Отже, заборгованість по відсотках має становити:

- за період з 12.07.2024 року по 11.08.2024 року (30 днів х 48,00 грн (1,20% від 4000,00 грн) = 1140,00 грн;

- за період з 12.08.2024 року по 20.08.2024 року (9 днів х 60,00 грн (1,50% від 4000,00 грн) = 540,00 грн;

- за період з 21.08.2024 року по 06.07.2025 року (320 днів х 40,00 грн (1% від 4000 грн) = 12800,00 грн, що в сукупності становить 14480,00 грн.

Таким чином, сума загальної заборгованості за кредитним договором №86599513 від 12.07.2024 року становить 18480,00 грн., яка складається з: 4000,00 грн. суми заборгованості за основною сумою боргу; 14480,00 грн. - суми заборгованості за відсотками.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу за кредитним договором №86599513 від 12.07.2024 року в розмірі 2000,00 грн.

Згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року на території України з 24.02.2022 строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

А тому розрахунок стягнення з відповідача штрафу за кредитним договором №86599513 від 12.07.2024 року в розмірі 2000,00 грн., задоволенню не підлягає.

При визначенні розміру витрат за надану позивачу професійну правничу допомогу адвокатом суд виходить з такого.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що представником позивача заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії Договору про надання правничої допомоги №0207 від 02.07.2025 року, укладений між Адвокатським об`єднанням «Апологет», в особі адвоката, керуючого партнера Усенка М.І., акту наданих послуг №565 від 06.02.2026 року та детального опису наданих послуг, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2093 виданого 29.09.2012 року та ордеру на надання правової допомоги від 04.11.2025 року.

Згідно з детальним описом наданих послуг, який є невід`ємною частиною до договору про надання правової (правничої) допомоги та акту наданих послуг, Клієнт отримав наступні послуги: усна консультація клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором – 0 год. 30 хв.; ознайомлення з матеріалами кредитної справи – 2 год. 00 хв.; погодження правової позиції клієнта у справі – 0 год. 30 хв.; складання позовної заяви з урахуванням правової позиції клієнта – 3 год. 30 хв. та подання заяви до суду від імені клієнта – 1 шт. Всього витрачено адвокатом на виконання зазначених у ньому робіт, становить 6 год. 30 хв.

Водночас у договорі, акті та детальному описі не визначено вартості кожного виду наданих послуг або іншого розрахунку, за яким сформовано загальну суму витрат у розмірі 8000,00 грн. За таких обставин суд не має можливості перевірити обґрунтованість заявленої до відшкодування суми та співвіднести її з вартістю фактично виконаних робіт.

Враховуючи наведене, суд, вважає, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. не відповідає критеріям розумності та співмірності з фактичним обсягом виконаної роботи. З огляду на характер і складність справи, обсяг наданих послуг та загальний час їх виконання, тобто 6 год. 30 хв., суд доходить висновку про можливість відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., який суд вважає достатнім, розумним та спів мірним із фактично виконаною адвокатом роботою.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позов заявлено на суму 27180,00 грн., позов задоволено частково на суму 18480,00 грн., тобто 68%, таким чином з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 1810,43 грн. (2662,40 х 68% = 1810,43).

За таких обставин, суд вважає, що з відповідача, ОСОБА_1 необхідно стягнути сплачений судовий збір за подання позовної заяви на рахунок позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 1810,43 грн., що буде відповідати вимогам чинного законодавства України.

На підставі вище викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 530, 536, 549, 550, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 11, 12, 76-89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» (ЄДРПОУ 43561909, адреса: 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ІВАN: НОМЕР_5 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) заборгованість за кредитним договором №86599513 від 12.07.2024 року у загальному розмірі 18480 (вісімнадцять тисяч чотириста вісімдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Тайгер-Фінанс» (ЄДРПОУ 43561909, адреса: 79018, м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, ІВАN: НОМЕР_5 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) судовий збір в сумі 1810 (одна тисяча вісімсот десять) грн. 43 коп.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.І.Суський