Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №636/9936/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/9936/25 Провадження 2/636/649/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та екології Чугуївської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло,

ВСТАНОВИВ:

19.11.2025 поштовим зв`язком до суду надійшла заява позивача, в якій він просить визнати недійсним та скасувати наказ Відділу житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради №7/4 про надання дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , в частині позивача ОСОБА_1 ; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на житло, яке видано 08.02.2005 Відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради стосовно права спільної сумісної власності на вказану квартиру в частині права власності позивача; визнати позивача таким, що не використав своє право на приватизацію державного житлового фонду.

В обґрунтування позову зазначено, що починаючи з 10.07.2006 по теперішній час позивач є діючим військовослужбовцем Національної гвардії України, учасником бойових дій. На даний момент він є військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Таким чином, він перебуває на військовій службі та має право як військовослужбовець на забезпечення житловим приміщенням (у тому числі першочергово).

Вимогами ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. У відповідності до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Згідно частини 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української PCP, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак, скористатися житловими пільгами позивач може лише за умови, що ним не було використано право на безоплатну приватизацію житла. Право на безоплатну приватизацію житла позивач ніколи не використовував та не подавав жодної заяви про приватизацію. Однак, в процесі збирання документів на приватизацію службового житла він дізнався, що він право на приватизацію житла уже використав на підставі заяви свого батька ОСОБА_2 , яку він без згоди та відома позивача подавав в 2005 році.

Позивач дізнався від батька, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , приватизована, та позивач був включений до списку осіб на приватизацію. 08.02.2005 наказом Відділу житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради № 7/4, надано дозвіл на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_3 , у складі сім`ї з трьох осіб: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_1 . Відповідно до вказаного наказу Відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради, було видано свідоцтво на право власності на дану квартиру від 08.02.2005, яке зареєстроване в БТІ за реєстровим № 341/38 від 26.03.2005. На час приватизації квартири позивач жодних документів про приватизацію не підписував, письмової згоди на приватизацію не надавав.

Так відповідно до Порядок здійснення приватизації державного житла в Україні визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового Фонду». Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» встановлено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Відповідно п. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного житлового Фонду” (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму. На момент проведення процедури приватизації діяло Положення «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» (далі - Положення), затвердженого Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992. Відповідно до п. 18 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви додатки 2, 3) та необхідну консультацію. Відповідно до п. 5 Положення передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну та у спільну власність за письмовою згодою всіх членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло. Згода тимчасово відсутніх членів сім`ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви. Відповідно до п. 20 Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення. Відповідно до п. 21 Положення у довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Відповідно до п. 23 Положення оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно ч. ч. 1,3 ст. 202 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 328 ІІК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, враховуючи те, що приватизація державного житла не є обов`язком, а є правом, згода позивача не була надана при здійснені приватизації квартири, було відсутнє її волевиявлення на приватизацію, дії батька позивача не відповідали дійсній волі позивача та бажанню по накладенню на нього прав по утриманню нерухомого майна.

У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Позивач надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити та розглянути справу без його участі.

Представник відповідача Управління житлово-комунального господарства та екології Чугуївської міської ради Харківської області в судові засідання, призначені на 30.06.2026 та 05.10.2026 не з`явився, заяв про розгляд справи без їх участі та відзив на позов не надходив, про місце та час судового засідання були повідомлені своєчасно та належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 надав заяву, в якій просив провести розгляд справи без його участі, не заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, дослідивши позиції сторін, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження від 31.07.1989 (а.с.11) у м. Миловиця народився ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якого зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Згідно довідки №1575 від 28.08.2025 з в/ч НОМЕР_1 (а.с.14) ОСОБА_1 , 1988 р.н., дійсно проходить військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_3 з 30.09.2024.

Згідно копії довідки №6 від 04.04.2025 з Управління житлово-комунального господарства та екології Чугуївської міської ради Харківської області (а.с.12) ОСОБА_1 дійсно приймав участь у приватизації житла у АДРЕСА_3 (за вказаною адресою був зареєстрований з 18.11.2004 по 15.07.2011); свідоцтво про право власності на вказане житло № НОМЕР_2 видане 08.02.2005 відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 по 1/3 частці кожному; загальна площа квартири 47.1 кв.м.

Надано до суду і копію свідоцтва про право власності на вказане житло, видане 08.02.2005 відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності виконавчого комітету Чугуївської міської ради на підставі розпорядження (наказу) №7/4 (а.с.13), згідно якої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 належить по 1/3 частці кожному житлової квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померла у м. Чугуїв, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 01.11.2021 (а.с.15).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

В Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 у справі №1-7/99 зазначено, що регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України ( 2001-05 ), стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення ( 80731-10 ), стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06) та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення

і відповідальність за нього. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції від 11.06.2003, дійсній на момент приватизації), Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно ч.1 ст. 2 Закону до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Згідно з ч. 4 ст. 5 вказаного Закону Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Згідно ч.ч.1-5, 10-11 ст. 8 вказаного Закону Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). ( Пункт 4 статті 8 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3981-XII ( 3981-12 ) від 22.02.94 ) Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення. Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.

Стаття 229 ЦК України визначає правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки. Так, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 1статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно частини 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів чи посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Рішення селищної ради є актами одноразового застосування і після їх реалізації вичерпують свою дію.

У рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З аналізу наведеного вище вбачається, що у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п. 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

За змістом ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 "щодо порушеного права" за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Таким чином, позивачем надано докази на підтвердження фактів викладених у позові, у зв`язку з чим та враховуючи заяву відповідача ОСОБА_2 , відсутність висловленої позиції Управління житлово-комунального господарства та екології Чугуївської міської ради, суд вважає можливим задовольнити позовні вимоги частково в частині скасування свідоцтва та визнання позивача таким, що не використав право на приватизацію; щодо скасування наказу про надання дозволу на приватизацію, що вказаний акт є актом індивідуальної дії та вичерпав свою дію після видачі свідоцтва від 08.02.2005.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд розподіляє судові витрати згідно зі статтею 141 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст. 4, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354, п.п. 15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління житлово-комунального господарства та екології Чугуївської міської ради Харківської області, ОСОБА_2 , про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на житло – задовольнити частково.

Визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на житло від 08.02.2005, видане відділом житлово-комунального господарства, будівництва та комунальної власності Виконавчого комітету Чугуївської міської ради, згідно з розпорядженням (наказом) від 08.02.2005 №7/4, в частині належності ОСОБА_1 права спільної часткової власності на 1/3 (одну третю) частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 47.1 кв. м.

Вважати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , таким, що не використав права на приватизацію державного житлового фонду.

Стягнути з Управління житлово-комунального господарства та екології Чугуївської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 21227883), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь держави судові витрати, які складаються з витрат зі сплати судового збору в розмірі 1331.20 грн. в рівних частках, тобто по 665.60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) з кожного.

В задоволенні вимог про визнання недійсним та скасування наказу від 08.02.2005 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано . У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 );

Відповідач: Управління житлово-комунального господарства та екології Чугуївської міської ради Харківської області (код ЄДРПОУ 21227883; адреса: Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Старонікольська, 35А);

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ).

Повний текст рішення суду виготовлено 09.10.2026.

Суддя О. О. Золотоверха