Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №338/1015/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1015/26

Провадження №2/338/1000/26

13 жовтня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Битківського Л.М., за участю секретаря судового засідання Микитюк А.П., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому первісно просив визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті своєї сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявою від 01 липня 2026 року, поданою до суду 02 липня 2026 року, представник позивача адвокат Левкун Т.В. змінила предмет позову та просила встановити факт прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті сестри шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном, тому суд вирішує справу в межах зміненої позовної вимоги.

На обґрунтування позову зазначено, що спадкодавиця проживала у власному будинку в АДРЕСА_1 . Позивач, який постійно проживав у Житомирській області, приїхав до сестри на Різдвяні свята взимку 1996 року, доглядав за нею під час хвороби, організував її поховання, а після смерті фактично перебрав управління домоволодінням. Він доглядав будинок і прилеглу територію, забезпечував їх утримання та вирішував господарські питання. Надалі через погіршення стану здоров`я його можливості особисто доглядати майно істотно зменшилися. У спадкодавиці був єдиний син ОСОБА_3 , який за кілька років до її смерті виїхав до Російської Федерації. Зв`язок із ним було втрачено. За твердженням позивача, син спадкодавиці спадщину не прийняв і в управлінні спадковим майном участі не брав.

Після звернення позивача 01 квітня 2026 року до приватного нотаріуса Любінець О.П. була заведена спадкова справа. Листом від 03 квітня 2026 року №86/01-16 нотаріус повідомила про пропуск строку для прийняття спадщини та відсутність доказів фактичного вступу позивача у спадщину відповідно до статті 549 ЦК УРСР.

Богородчанська селищна рада подала заяву про розгляд справи за відсутності її представника, зазначила, що не заперечує проти задоволення позову, та поклала вирішення справи на розсуд суду.

Представник позивач в судовому засіданні підтримала змінені позовні вимоги з підстав, наведених у заяві. Просила позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, за інформацією, отриманою у межах провадження, за останнім відомим місцем його проживання відомості про нього відсутні. Викликався до суду у порядку визначеному законом шляхом поміщення оголошення про виклик на сайті судової влади.

За клопотанням представника позивача суд допитав свідка ОСОБА_5 , онука позивача. Свідок пояснив, що проживав разом із дідом і своїми батьками за однією адресою, був безпосереднім учасником сімейних справ, а повідомлені обставини відомі йому особисто. ОСОБА_5 підтвердив, що ОСОБА_4 до смерті проживала одна, а її син за кілька років до цього виїхав на роботу до Російської Федерації, після чого зв`язок із ним було втрачено. На час смерті сестри позивач перебував у її будинку, оскільки приїхав на Різдвяні свята та залишився доглядати за нею через її хворобу. Позивач організував поховання сестри, після її смерті опікувався майном і самостійно вирішував господарські питання щодо підтримання будинку. Протягом перших років він регулярно приїжджав до домоволодіння, господарював і доглядав житло. Позивач сподівався, що у разі повернення сина спадкодавиці зможе передати йому майно в належному стані. Згодом стан здоров`я ускладнив такі поїздки та оформлення спадкових прав.

Дослідивши письмові докази та показання свідка в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Зі свідоцтва про смерть установлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Родинний зв`язок між нею та позивачем як сестрою і братом підтверджується архівними довідками Державного архіву Івано-Франківської області від 18 липня 2025 року та від 09 грудня 2025 року про їх народження.

За довідкою Глибівського старостинського округу № 9 Богородчанської селищної ради від 01 квітня 2026 року № 21 спадкодавиця проживала та була зареєстрована у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На день її смерті інші особи за цією адресою не проживали. Ця довідка характеризує постійне проживання та облікові відомості й не спростовує тимчасового перебування позивача в будинку під час відвідування сестри та догляду за нею.

З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру від 01 квітня 2026 року №84728258 та витягу про реєстрацію спадкової справи вбачається, що до звернення позивача спадкова справа після смерті ОСОБА_4 не була зареєстрована, свідоцтва про право на спадщину не видавалися. За заявою позивача заведено спадкову справу № 32/2026, реєстраційний номер 75425678.

Спадкодавиця склала заповіт від 09 лютого 1990 року на користь позивача, а згодом заповітом від 27 грудня 1993 року заповіла все своє майно синові ОСОБА_3 . Довідкою старостинського округу підтверджено, що заповіт 1993 року не змінювався і не скасовувався.

Оскільки спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а строк її прийняття закінчився до набрання чинності ЦК України, спірні правовідносини щодо кола спадкоємців та прийняття спадщини регулюються ЦК УРСР 1963 року. Відповідне роз`яснення міститься у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування».

За ст. 524, 525 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом, а часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Відповідно до ст. 544 цього Кодексу заповіт, складений пізніше, скасовує попередній повністю або в частині, в якій він йому суперечить. Отже, заповіт 1990 року не є підставою спадкування позивачем, оскільки пізнішим заповітом усе майно заповідане іншій особі. Неприйняття спадщини спадкоємцем за пізнішим заповітом не відновлює попередній заповіт.

Ст.530 ЦК УРСР передбачено, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, спадкують у рівних частках брати і сестри померлого, а також дід і баба з боку батька та матері. Відповідно до ст. 554 ЦК УРСР у разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом його частка переходить до спадкоємців за законом із передбаченими цією статтею винятками.

Суд оцінює відсутність нотаріального звернення сина спадкодавиці не ізольовано, а разом із показаннями свідка про його виїзд до смерті матері, втрату зв`язку з ним і відсутність його участі у володінні та управлінні майном після її смерті. У сукупності ці докази дають підстави для висновку, що ОСОБА_3 спадщину не прийняв. Відомості свідка про чутки щодо його зникнення безвісти не покладаються в основу встановлення юридичного статусу цієї особи. Для вирішення справи визначальним є неприйняття ним спадщини, а не оголошення його померлим чи визнання безвісно відсутнім. За цих обставин позивач як брат спадкодавиці мав право на спадкування за законом.

За ст.548 ЦК УРСР для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту її відкриття. За ч.1,2 ст.549 ЦК УРСР спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину, якщо фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

Отже, фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном був самостійним способом прийняття спадщини та не вимагав одночасного подання заяви нотаріусу. Відсутність реєстрації місця проживання позивача у спадковому будинку не виключає прийняття ним спадщини в такий спосіб.

Показання ОСОБА_5 суд визнає достовірними в частині особисто відомих йому обставин перебування позивача в будинку сестри, його участі в похованні та подальшого самостійного управління домоволодінням. Свідок пояснив джерело своєї обізнаності, а його показання щодо проживання спадкодавиці однієї узгоджуються з письмовою довідкою старостинського округу. Спорідненість свідка з позивачем ураховується судом при оцінці доказу, однак сама собою не спростовує його достовірності.

Із показань свідка встановлено, що позивач почав управляти спадковим майном безпосередньо після смерті сестри, тобто в межах шестимісячного строку. Він не обмежився організацією поховання, а перебрав господарські функції щодо домоволодіння, забезпечував його утримання, догляд і збереження. Подальші регулярні приїзди та господарювання підтверджують продовження розпочатого після відкриття спадщини фактичного управління майном.

Суд окремо оцінює повідомлене свідком сподівання позивача передати майно синові спадкодавиці у разі його повернення. За встановлених обставин воно характеризує мотив належного утримання родинного домоволодіння та готовність у майбутньому врегулювати відносини з племінником. Воно не спростовує самостійного фактичного володіння й управління майном позивачем. Доказів того, що позивач діяв за дорученням ОСОБА_3 чи як призначений управитель його майна, не встановлено. Поведінка позивача в її сукупності свідчить про фактичне прийняття спадщини, а не лише про епізодичну допомогу в охороні чужого майна.

Погіршення стану здоров`я позивача та його тривале незвернення до нотаріуса не є самостійними підставами задоволення позову. Однак вони не усувають юридичних наслідків уже здійсненого у встановлений законом строк фактичного прийняття спадщини. У цій справі суд установлює факт своєчасного прийняття спадщини, а не продовжує строк для її прийняття.

Відсутність заперечень селищної ради проти позову не замінює доказування. Висновок про обґрунтованість вимоги ґрунтується на оцінці письмових доказів та показань допитаного свідка в їх сукупності.

Таким чином, суд установив, що ОСОБА_2 протягом шести місяців після смерті ОСОБА_4 фактично вступив в управління та володіння спадковим майном і прийняв спадщину відповідно до ст.549 ЦК УРСР. Змінений позов підлягає задоволенню. Питання визнання права власності на конкретні об`єкти спадкового майна не є предметом заявленої вимоги та цим рішенням не вирішується.

Позивач як особа з інвалідністю I групи звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном - задовольнити.

Встановити факт прийняття ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , спадщини після смерті його сестри ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном протягом шести місяців із дня відкриття спадщини.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Суддя Л.Битківський