Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №202/14095/24 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/14095/24

Провадження № 2/202/331/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі судді Мариніна О.В., за участі секретаря судового засідання Пєшкічевої А.Ю., розглянувши цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

29.11.2024 Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 26.10.2011 у розмірі 57 790,73 грн., з яких 47 749,15 грн. — заборгованість за тілом кредиту та 10 041,58 грн. — заборгованість за простроченими відсотками, а також судового збору в розмірі 2 422,40 грн. На обґрунтування позову Банк посилається на те, що 26.10.2011 відповідач підписав анкету-заяву та довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», чим, за доводами Банку, приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів Банку, які разом із заявою становлять договір про надання банківських послуг (ст. 634 ЦК України). На підставі заяви відповідачу відкрито картковий рахунок і видано кредитну картку з кредитним лімітом, який надалі збільшено до 53 000,00 грн. Після спливу строку дії першої картки (09/15) відповідач отримав картки зі строками дії 03/19, 01/22 та 01/27. Банк стверджує, що в процесі користування рахунком процентну ставку змінено, зокрема до 42 % річних, що, на його думку, підтверджується наказами Банку та паспортом споживчого кредиту від 15.09.2023. Також 15.09.2023 відповідач підписав заяву про приєднання до Умов та Правил і додаткову угоду № SAMDN50000052132920_01, якою, за доводами Банку, змінено умови кредитування (невідновлювана кредитна лінія, строк 12 місяців з пролонгацією, але не більше 5 років, процентна ставка 12 % річних, зменшений мінімальний платіж). Позивач вказує, що відповідач зобов`язань належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 16.10.2024 утворилась заборгованість у вказаному розмірі. Щодо позовної давності Банк послався на її продовження та зупинення на період дії воєнного стану (п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України).

Ухвалою суду від 07.02.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, встановлено строки для подання заяв по суті справи.

27.03.2025 представник відповідача — адвокат Яцюк Н.М. подала відзив, у якому позов не визнала. Зазначила, що відповідач не отримував ні ухвали про відкриття провадження, ні копії позову з додатками; строк на подання відзиву обраховує з 24.03.2025 — дати відкриття доступу до матеріалів справи в Електронному суді. Відповідач є внутрішньо переміщеною особою (довідка від 26.05.2022 № 1205-5001657168), правничу допомогу отримує безоплатно. По суті позову вказала, що єдиними погодженими умовами є анкета-заява та довідка про умови кредитування від 26.10.2011 (процентна ставка 2,5 % на місяць, або 30 % річних); витяг із Умов та Правил, затверджених наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256, викладений російською мовою, відповідачем не підписаний і в анкеті-заяві не названий, а тому не є складовою кредитного договору; Банк в односторонньому порядку застосовував ставки 2,9 %, 3,5 %, 3,6 % на місяць (у певні періоди — одночасно декілька ставок), чого з відповідачем не погоджувалось, що суперечить ст. 651, 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; строк дії кредитної картки є кінцевим строком дії кредитного договору, а доказів його переукладення при видачі нових карток немає. Відповідач навів розрахунок необґрунтовано списаних відсотків за періоди з 01.09.2014 по 31.05.2015 (2 331,50 грн.), з 01.06.2015 по 30.06.2019 (20 550,61 грн.), з 01.07.2019 по 28.02.2022 (16 816,35 грн.) та з 01.09.2022 по 01.09.2023 (9 958,17 грн.), загалом 49 656,63 грн., і зазначив, що єдина сума, яка може бути стягнута, — 8 134,10 грн. (57 790,73 ? 49 656,63).

09.04.2025 Банк подав відповідь на відзив, у якій наполягав на тому, що Умови та Правила є складовою договору приєднання, а відсутність підпису відповідача на них цього не змінює; відповідач здійснював часткові погашення та користувався карткою, чим визнавав умови договору; право Банку змінювати Тарифи та інші умови обслуговування передбачене п. 1.1.3.2.3 Умов та Правил, а змінена ставка підтверджується наказами від 18.08.2014 № СП-2014-6915682 та від 18.02.2015 № СП-2015-6552838; картка перевипускалась на підставі заяви відповідача від 09.09.2015, а останнє погашення здійснено 24.01.2024 (570,00 грн.); Закон України «Про засади державної мовної політики» не поширюється на правовідносини, що виникли до його прийняття; розрахунок відповідача не може бути прийнятий, оскільки відповідач не має спеціальних знань. Банк також зазначив, що підтвердити відправлення повідомлень про зміну ставки неможливо, оскільки такі відомості зберігаються в архіві не більше трьох років.

14.04.2025 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, посилаючись, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 1056-1 ЦК України, правову позицію Верховного Суду України від 11.10.2017 у справі № 6-1374цс17 та ст. 81 ЦПК України.

25.02.2026 Банк подав заперечення, в яких, серед іншого, зазначив, що датою 01/27 визначено кінцеву дату останнього щомісячного платежу, а не припинення зобов`язань за договором; відсотки нараховуються до повного погашення заборгованості; розрахунок заборгованості є інформаційним документом, а належним доказом є виписка по рахунку; зміна ставки не потребує окремої згоди клієнта, якщо він не звертався до Банку із заявою про розірвання договору.

27.02.2026 відповідач подав заперечення, у яких відповів на кожен довід Банку, послався, зокрема, на постанови Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18) та Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 6-82цс16, підтримав розрахунок і просив стягнути з нього на користь Банку 8 134,10 грн.

Учасники справи подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи здійснено без фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні встановив, що 26.10.2011 відповідач підписав анкету-заяву б/н, у якій зазначено, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить договір про надання банківських послуг, а Умови та Правила і Тарифи надані відповідачу для ознайомлення в письмовому вигляді. Конкретної редакції Умов та Правил (за датою, номером чи наказом) анкета-заява не містить.

У той самий день відповідач підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», якою погоджено: відновлювальну кредитну лінію; пільговий період до 55 днів; базову процентну ставку 2,5 % на місяць (30 % річних); щомісячний платіж 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості, до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеню та штрафи за порушення строків платежів.

Відповідачу відкрито картковий рахунок і видано кредитну картку з кредитним лімітом, який надалі збільшено до 53 000,00 грн. Згідно з довідкою про видані картки відповідачу видавались картки: № *2435 (строк дії 09/15), № *5033 (03/19), № *5043 (01/22) та № *7204 (01/27, видана 08.09.2023).

Доказів підписання відповідачем заяв чи договорів при видачі кожної наступної картки, за винятком документів від 15.09.2023, суду не надано.

До позову додано витяг із Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом Банку від 06.03.2010 № СП-2010-256 (російською мовою). Цей документ відповідачем не підписаний; доказів того, що саме ця редакція діяла 26.10.2011 і була вручена відповідачу, Банк не надав.

Відповідно до виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, починаючи з 01.09.2014 Банк нараховував і списував за рахунок кредитного ліміту відсотки за ставками 2,9 %, 3,5 %, 3,6 % на місяць, у певні періоди — одночасно за декількома ставками, збільшуючи тіло кредиту на суму нарахованих відсотків («відсотки погашені за рахунок кредиту»).

Банк не заперечує, що ставку було змінено в односторонньому порядку; письмових доказів погодження зміни ставки з відповідачем суду не надано.

Доказів доведення до відома відповідача наказів Банку від 18.08.2014 № СП-2014-6915682 та від 18.02.2015 № СП-2015-6552838, на які посилається суду не надано, при цьому сам Банк зазначив, що відомості про відправлення повідомлень зберігаються не більше трьох років і підтвердити відправлення неможливо.

15.09.2023 відповідач підписав заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, додаткову угоду № SAMDN50000052132920_01 та паспорт споживчого кредиту.

За доводами Банку, додатковою угодою встановлено процентну ставку 12 % річних; за доводами відповідача — з 15.09.2023 погоджено ставку 42 % річних (3,5 % на місяць). Нарахування відсотків за період після 15.09.2023 відповідач не оспорює.

Останнє погашення заборгованості відповідачем здійснено 24.01.2024 (570,00 грн.) та станом на 16.10.2024 Банк визначає заборгованість у розмірі 57 790,73 грн. (47 749,15 грн. за тілом кредиту, 10 041,58 грн. за простроченими відсотками). Загальна сума відсотків, списаних, за доводами відповідача, за ставками, які не погоджувались, становить 49 656,63 грн. (2 331,50 + 20 550,61 + 16 816,35 + 9 958,17).

Суд перевірив цей розрахунок арифметично і за даними виписки встановив, що суми є записами про списання відсотків у виписці по рахунку, а різниця (57 790,73 ? 49 656,63) становить 8 134,10 грн. Позивач цих чисел не спростував і власного контррозрахунку із застосуванням ставки 2,5 % на місяць не надав.

Відповідно до ст. 4, 12, 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається (ст. 81 ЦПК України).

За кредитним договором банк зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України); договір укладається в письмовій формі (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 1048-1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, а проценти сплачуються в розмірі, встановленому договором.

Відповідно до ст.. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вимогами ст. 1056-1 ЦК України встановлено, що тип процентної ставки та її розмір визначаються кредитним договором, а умова про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом.

Так, відповідач факт відкриття відповідачу карткового рахунку, встановлення кредитного ліміту та користування ним не оспорює, однак заперечує, що істотні умови кредитування були погоджені та мав Банк право збільшувати процентну ставку, заперечує проти розміру заборгованості.

Позивач вважає, що підписанням анкети-заяви відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг у редакції, затвердженій наказом від 06.03.2010 № СП-2010-256, і що відсутність підпису відповідача на них не має значення.

Суд не погоджується з такою позицією.

У постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду, зокрема, виснувала, що пересічний споживач, з огляду на звичайний рівень освіти та правової обізнаності, не може ефективно ознайомитися з умовами кредитування, якщо договір укладено у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, які є значним за обсягом документом, що стосується всіх аспектів банківських послуг; витяг із таких Умов, з огляду на їх мінливий характер, не може вважатися складовою кредитного договору щодо будь-яких інших умов, які збільшують вартість кредиту чи права та обов`язки сторін, якщо вони не підписані позичальником, ним не визнаються та прямо не передбачені в заяві позичальника. Банк, у свою чергу, має надати суду або підписані позичальником Умови, або докази того, що саме ці Умови розумів відповідач при підписанні заяви, зокрема докази чинності та вручення відповідної редакції на дату підписання заяви.

Анкета-заява від 26.10.2011 не посилається на конкретну редакцію Умов та Правил; наказ, на який посилається Банк, затверджений за півтора року до підписання заяви; доказів того, що саме ця редакція була чинною 26.10.2011 і була надана відповідачу, Банк не надав. Посилання на те, що Умови розміщені на сайті Банку, такими доказами не є, адже суд не має можливості встановити зміст сайту станом на 2011 рік.

Відтак долучений витяг не може вважатися складовою кредитного договору в частині умов, які не погоджені в підписаних відповідачем документах — анкеті-заяві та довідці про умови кредитування. Це стосується і положень п. 1.1.3.2.3 та інших пунктів Умов про право Банку змінювати Тарифи, на які посилається позивач.

Постанови Верховного Суду, на які посилається позивач (від 10.04.2019 у справі № 356/1635/16-ц, від 28.03.2019 у справі № 428/2873/17, від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц, від 17.04.2019 у справі № 666/388/16-ц), стосуються насамперед питання, чи укладено кредитний договір і чи може саме неознайомлення з Умовами бути підставою для визнання його неукладеним. У цій справі факт укладення договору не оспорюється, а питання полягає в обсязі погоджених умов. До того ж, у справі № 755/2720/16-ц висновок про те, що підпис на Умовах не потрібен, зроблено за умови, що саме ці Умови були чинними під час укладення договору, чого Банк у цій справі не довів.

Єдиною письмово погодженою сторонами умовою щодо плати за користування кредитом на момент укладення договору є ставка 2,5 % на місяць, визначена довідкою про умови кредитування від 26.10.2011.

Права Банку змінювати її в односторонньому порядку ні в анкеті-заяві, ні в довідці не передбачено; тип ставки (змінювана) в підписаних документах не визначено, у зв`язку із чим застосовуючи ст. 651, 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд виходить з того, що без згоди відповідача Банк не мав права збільшувати ставку.

Позивач не надав доказів того, що збільшення ставки було запропоновано відповідачу, а відповідач на нього погодився.

Накази Банку від 18.08.2014 та від 18.02.2015 є внутрішніми документами Банку, що не створюють обов`язків для відповідача, який їх не підписував; доказів їх доведення до відома відповідача, як і інших належних повідомлень, Банк не надав, прямо зазначивши, що підтвердити відправлення неможливо.

Суд зазначає, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки в односторонньому порядку лише за умови, що банк довів факт вручення йому повідомлення, однак відповідних доказів матеріали справи не містять.

Крім того, банк як професійний учасник ринку має вищі вимоги до обачності та розсудливості у веденні справ, а сумніви тлумачаться на користь споживача як слабшої сторони.

Доводи Банку про те, що відповідач здійснював часткові погашення, користувався карткою і не заперечував проти розміру ставки, не свідчать про погодження нової ставки. Часткове погашення заборгованості є виконанням обов`язку з повернення кредиту та не доводить, що відповідач був обізнаний із конкретним розміром збільшеної ставки та вчинив дії на виконання саме пропозиції Банку змінити договір, а ті обставини, що відповідач не звертався до Банку з вимогою про розірвання договору чи оспорювання нарахувань, не є згодою на зміну істотної умови договору.

Щодо доводу Банку про Закон України «Про засади державної мовної політики» суд зазначає, що висновок суду не ґрунтується на мові викладення документів, тому окремої оцінки цей довід не потребує.

Додаткову угоду та заяву від 15.09.2023 суд в межах цього спору окремо не оцінює щодо розміру ставки, оскільки відповідач не оспорює нарахувань після цієї дати і визнає заборгованість у розмірі 8 134,10 грн.

Щодо тверджень відповідача, що строк спливу дії картки є кінцевим строком дії кредитного договору, а Банк — що картковий рахунок відкритий на невизначений строк, а картки перевипускались, суд зазначає, що вирішення цього питання не змінює результату розгляду.

Відповідач не заперечує, що отримав і використав кредитні кошти, і сам просить стягнути з нього 8 134,10 грн. Обов`язок повернути одержаний кредит випливає з ст. 1049, 1054 ЦК України незалежно від строку дії картки.

Розрахунок Банку, за його ж поясненнями, є інформаційним документом, що відображає нарахування, а належним доказом руху коштів є виписка по рахунку.

Так, із виписки та розрахунку вбачається, що до заборгованості включено та тіло кредиту збільшено відсотками, нарахованими за ставками, які сторони не погоджували.

Оскільки погодження збільшених ставок не доведено, такі нарахування не можуть бути підставою для стягнення.

Позивач заперечує розрахунок відповідача лише на тій підставі, що відповідач не має спеціальних знань, однак суд не погоджується з цим доводом, оскільки розрахунок відповідача полягає в арифметичному підсумовуванні записів про списання відсотків, що містяться у виписці, наданій самим Банком, і не потребує спеціальних знань у розумінні ст. 102 ЦПК України.

Позивач не навів конкретних заперечень проти окремих сум, не подав контррозрахунку, не заявляв клопотання про призначення експертизи.

Суд перевірив підсумки: 2 331,50 + 20 550,61 + 16 816,35 + 9 958,17 = 49 656,63 грн.; 57 790,73 ? 49 656,63 = 8 134,10 грн.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України відповідач вправі визнати позов повністю або частково.

Визнання відповідачем заборгованості у розмірі 8 134,10 грн., викладене у письмовій заяві його представника, не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Решту заявлених вимог Банк не довів, оскільки не доведено, що нарахування відсотків відбувалось за погодженими із відповідачем ставками, а тому у стягненні 49 656,63 грн. слід відмовити.

Інші доводи учасників справи суд не вважає такими, що впливають на висновки по суті спору.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини суд не зобов`язаний давати детальну відповідь на кожен аргумент, якщо основні доводи сторін ним оцінені.

З урахуванням викладеного позов АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, з відповідача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.10.2011 у розмірі 8 134,10 грн.; в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Позов задоволено на 14,08 %, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 340,96 грн.

Відповідач витрат на професійну правничу допомогу не поніс, оскільки допомога надається йому безоплатно, тому питання про такі витрати не вирішується.

Керуючись ст. 4, 12, 13, 76–81, 89, 141, 206, 247, 258, 259, 263–265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.10.2011 у розмірі 8 134 (вісім тисяч сто тридцять чотири) грн.. 10 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 340 (триста сорок) грн.. 96 коп.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

Повний текст рішення складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя О. В. Маринін