Вирок від 12 жовтня 2026 р. у справі №683/248/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/248/25

Провадження № 11-кп/820/515/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

потерпілого ОСОБА_7 ,

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025243100000009 від 02 січня 2025 року, за апеляційною скаргою прокурора Хмельницької окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2026 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ілляшівка Старокостянтинівського району Хмельницької області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, не працює, зареєстрованого та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

- судимого 29 січня 2018 року Старокостянтинівським районним судом Хмельницької області за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років; ухвалою Хмельницького апеляційного суду Хмельницької області від 08 травня 2018 року вирок змінено в частині призначеного покарання, на підставі ст.75 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на два роки; ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2018 року на підставі ст.78 КК України направлено для відбування покарання у виді позбавлення волі; звільнено 28 січня 2022 року за відбуттям строку покарання;

визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та виправдано його на підставі п.1 ч.1 ст.373 КПК України.

Судові витрати за проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 320 грн 00 коп ухвалено віднести на рахунок держави.

Органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що у зв`язку із воєнною агресією військ Російської Федерації на території України, згідно Указу Президента України № 62/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв строком на 30 діб, який надалі неодноразово продовжувався. Востаннє Указом Президента України №740/2024 від 28 жовтня 2024 року строком на 90 діб до 08 лютого 2025 року та затверджений Законом України №4024-ІХ від 29 жовтня 2024 року.

Незважаючи на вищевикладене, ОСОБА_8 , достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, 29 грудня 2024 року близько 20 год 00 хв вирішив вчинити кримінальне правопорушення, пов`язане з таємним викраденням чужого майна.

Реалізовуючи свій злочинний намір, пов`язаний з викраденням чужого майна, в цей же день 29 грудня 2024 року близько 20 год 00 хв ОСОБА_8 , перебуваючи на території домогосподарства на АДРЕСА_1 з дозволу ОСОБА_7 , скориставшись відсутністю уваги з боку сторонніх осіб, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, викрав велосипед марки «Pegasus», темно-синього кольору, чим заподіяв ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 4 100 грн 00 коп.

Таким чином, ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.185 КК України, а саме у вчиненні умисних дій, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану.

В апеляційній скарзі прокурор Хмельницької окружної прокуратури ОСОБА_9 просив скасувати вирок Старокостянтинівського районного суду від 15 червня 2026 року, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 3 місяці.

Уважав, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, через неповноту судового розгляду, а також у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Зазначав, що суд першої інстанції у вироку однобічно та упереджено оцінив показання потерпілого ОСОБА_7 . У судовому засіданні суду 02 березня 2026 року потерпілий ОСОБА_7 додатково надав показання про те, що в нього був велосипед типу «Україна» з рамою темно-синього кольору, чоловічого типу з написом на рамі по-англійськи «Pegasus». Підтвердив наявність крил, багажнику та ката фонів на колесах. Разом з тим, потерпілий заперечував факт отримання від обвинуваченого ОСОБА_8 будь-якого велосипеду напередодні викрадення.

Більше того, судом першої інстанції не взято до уваги зізнавальні показання ОСОБА_8 , надані ним 13 січня 2025 року під час слідчого експерименту та в судових засіданнях 13 травня 2025 року та 02 березня 2026 року, а самі показання обвинуваченого ОСОБА_8 у вироку суду першої інстанції викладено неповно.

Посилався й на те, що в одному абзаці вироку суду вказано на взаємовиключні ознаки велосипеда марки «Україна», що нібито належав ОСОБА_8 (не було важіля ручного гальма - було два важіля ручного гальма).

Також, на думку сторони обвинувачення, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в обвинуваченого ОСОБА_8 був відсутній корисливий умисел на таємне викрадення чужого майна, бо він уважав, що забирає власний велосипед, тим самим відновлює своє право власності, а не порушує права потерпілого ОСОБА_7 , а тому в діях обвинуваченого відсутня суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

Окрім цього, вказував на те, що хоча речовий доказ не надавався безпосередньо експертові, але це не є підставою для визнання висновку товарознавчої експертизи недопустимим доказом.

Первинні зізнавальні показання обвинуваченого ОСОБА_8 об`єктивно підтверджені: відомостями протоколу огляду та добровільної видачі ним велосипеда з надписом «Pegasus» темно-синього кольору від 03 січня 2025 року; власноручно написаною заявою ОСОБА_8 від 03 січня 2025 року про добровільну видачу працівникам поліції велосипеда темного кольору; протоколом слідчого експерименту з обвинуваченим від 13 січня 2025 року; висновком судової товарознавчої експертизи № 57/25 від 08 січня 2025 року, які повною мірою узгоджуються між собою.

Таким чином, дійсний предмет викрадення - велосипед темно-синього кольору типу «Україна» з надписом «Pegasus» та його вартість на час викрадення в ході досудового розслідування та судового розгляду були належним чином установлені.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з викладом змісту оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги; прокурора ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги з викладених у ній мотивів; заперечення обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_6 проти апеляційної скарги прокурора; думку потерпілого ОСОБА_7 , який при вирішенні апеляційної скарги покладався на розсуд суду та просив пом`якшити покарання; перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судове слідство в повному обсязі, колегія суддів приходить до висновку про таке.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.

Умотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження цих вимог закону не дотримався, неправильно встановив фактичні обставини справи, надав зібраним у провадженні доказам в їх сукупності неналежну юридичну оцінку.

Згідно з положеннями ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до вимог ч.1 ст.337 КПК України, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.

Згідно правового змісту норм ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст.91 КПК України).

Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч.2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, на потерпілого.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч.ч.1, 2 ст.84 КПК України).

Доводи апеляційної скарги прокурора щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, кваліфікацію його дій за вказаною статтею та призначення покарання є переконливими і заслуговують на увагу.

Статтею 94 КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед установленої сили.

Згідно з ч.1 ст.368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, крім іншого, повинен вирішити: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону.

Відповідно до ст.23 КПК України, суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити всі докази у справі: допитати обвинувачених, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи по справі. Тільки після безпосереднього дослідження доказів суд може послатися на них у вироку, обґрунтовуючи свої висновки.

Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України, суд ухвалює виправдувальний вирок у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.

Указані вимоги закону судом першої інстанції належним чином не були виконані, внаслідок чого допущено невідповідність викладених у виправдувальному вироку висновків фактичним обставинам кримінального провадження, що вплинуло на помилковість рішення суду щодо невинуватості ОСОБА_8 .

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Згідно з п.3 ч.1 ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, визнаючи невинуватим та виправдовуючи ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, виходив з того, що висунуте обвинувачення не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки стороною обвинувачення не було надано достатніх та необхідних, належних, переконливих та допустимих доказів, кожен з яких окремо та разом у їх сукупності свідчили би про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з цим висновком місцевого суду з огляду на таке.

Повторно дослідивши докази в порядку ч.3 ст.404 КПК України, апеляційний суд прийшов до переконання, що висновки суду першої інстанції, які покладено в основу ухвалення виправдувального вироку, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, та містять істотні суперечності.

Визнаючи ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, суд не взяв до уваги докази сторони обвинувачення, безпідставно визнав їх недопустимими, а висновок про непричетність обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення побудував на нез`ясованих належним чином фактичних обставинах кримінального провадження.

Проаналізувавши всі надані стороною обвинувачення докази, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, при цьому судом надана неправильна оцінка доказам, на яких ґрунтується виправдувальний вирок.

Колегією суддів апеляційного суду в результаті проведеного судового слідства в повному обсязі встановлено, що ОСОБА_8 учинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, за таких обставин.

ОСОБА_8 , достовірно знаючи про те, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, 29 грудня 2024 року близько 20 год 00 хв вирішив учинити кримінальне правопорушення, пов`язане з таємним викраденням чужого майна.

Реалізовуючи свій злочинний намір, пов`язаний з викраденням чужого майна, 29 грудня 2024 року близько 20 год 00 хв ОСОБА_8 , перебуваючи з дозволу ОСОБА_7 на території домогосподарства на АДРЕСА_1 , скориставшись відсутністю уваги з боку сторонніх осіб, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, викрав велосипед марки «Pegasus», темно-синього кольору, чим заподіяв ОСОБА_7 матеріальної шкоди на загальну суму 4 100 грн 00 коп.

Отже, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення (злочин), передбачений ч.4 ст.185 КК України, а саме вчинив умисні дії, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 не визнав свою винуватість у вчиненому та просив його виправдати, мотивуючи недоведеністю його вини.

Показав, що за кілька місяців до інкримінованої події його знайомий ОСОБА_10 подарував йому велосипед марки «Україна», який постійно був у його господарстві і він ним постійно користувався.

Приблизно за тиждень до інкримінованої події ОСОБА_7 попросив у нього велосипеда на годину-півтори, на що він погодився. Хоч потерпілий і користувався ним довше, проте він не казав йому його повертати, бо розумів, що потерпілий віддасть велосипеда. Вони з ОСОБА_7 добрі знайомі, довіряв йому, постійно спілкуються, часто бував у нього в гостях.

Повертаючись ввечері 29 грудня 2024 року з сусіднього села, зайшов до ОСОБА_7 , де біля веранди побачив свій велосипед «Україна» зеленого кольору, чоловіча рама, без фари, тому забрав його і повів до себе додому, бо сидіння було виставлене надто високо для нього, щоб їхати, до того ж боліла нога.

Наступного ранку ОСОБА_7 сказав, що в нього викрали велосипед, на що обвинувачений йому повідомив, що велосипед у нього вдома та знову віддав його йому.

Стверджував, що позичав ОСОБА_7 свій особистий велосипед марки «Україна» зеленого кольору і його ж забрав. Не виключив, що міг помилково забрати велосипед «Pegasus», оскільки було темно, бо вважав, що це його велосипед, а іншого велосипеда в ОСОБА_7 не було.

Розбіжності щодо викрадення велосипеда іноземного походження «Pegasus», темно-синього кольору пояснював тим, що ОСОБА_7 поміняв велосипеди, бо він йому дав велосипед «Україна», а ОСОБА_7 привів велосипед «Pegasus». З приводу цього він у поліції писав заяву про добровільну видачу велосипеда «Pegasus», з яким він там же фотографувався в присутності двох понятих, а також з ним був біля будинку ОСОБА_7 , де йому показали, де цей велосипед стояв. Він же розумів, що показує місцезнаходження свого велосипеда «Україна», якого він тоді забрав і повів у руках додому.

У наданому останньому слові обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав свою винуватість у вчиненому та щиро розкаявся.

Колегія суддів не може визнати заперечливі показання обвинуваченого ОСОБА_8 достовірними, зокрема через те, що вони є плутаними, суперечать фактичним обставинам кримінального провадження та спростовуються сукупністю наявних у ньому доказів.

Незважаючи на заперечення вини обвинуваченим ОСОБА_8 , його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, доведена показаннями потерпілого ОСОБА_7 у суді апеляційної інстанції, який повністю спростував пояснення обвинуваченого щодо непричетності до викрадення належного йому велосипеда.

Ствердив, що восени 2024 року на ринку в м. Старокостянтинові приблизно за 4 000 грн придбав чоловічого велосипеда «Pegasus» спортивного типу, з синьою рамою, шкіряним чорним сідлом, жовтими світловідбивачами, ззаду багажник.

Пояснив, що з обвинуваченим підтримував добрі відносини, разом вживали спиртні напої, не мав перед ним грошових боргів. Колись до крадіжки брав у нього велосипеда типу «Україна» з рамою червоного кольору на кілька хвилин і тоді ж повернув.

У вечір викрадення поставив велосипеда біля веранди свого будинку. Тоді з обвинуваченим у будинку вживали спиртні напої, він заснув, прокинувшись уночі, виявив відсутність велосипеда.

Зразу ж повідомив поліцію про крадіжку і тієї ж ночі писав заяву про викрадення.

Зранку він повідомив обвинуваченому ОСОБА_8 про крадіжку велосипеда і що викликав поліцію. Після цього останній, злякавшись, віддав йому його велосипеда.

Матеріальних претензій до обвинуваченого немає, велосипед йому було повернуто і невдовзі він його продав. Просив суворо не карати ОСОБА_8 та не позбавляти його волі.

Наполягав на тому, що його показання в місцевому суді про те, що він нібито позичав велосипеда в обвинуваченого, були неправдивими і зумовлювались пом`якшенням становища ОСОБА_8 .

Окрім цього, винуватість ОСОБА_8 у вчиненому підтверджена також іншими доказами:

- рапортом старшого інспектора - чергового капітана поліції ОСОБА_11 від 30 грудня 2024 року за №9931 про те, що 30 грудня 2024 року о 00 год 15 хв надійшло повідомлення зі служби «102» про крадіжку 29 грудня 2024 року приблизно о 18 год 00 хв біля будинку на АДРЕСА_2 невідомими особами таємно велосипеда (Україна, темно-синього кольору). Заявник ОСОБА_7 повідомив, що велосипед належить сусідові, він користувався ним, сусід велосипед не забирав. У ході виїзду на повідомлення було встановлено обставини звернення, проведено збір матеріалів, також було виявлено велосипед, який повернуто заявнику;

- протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, складеного 30 грудня 2024 року о 00 год 55 хв у селі Ілляшівка, про прийняття усної заяви від ОСОБА_7 про факт дрібної крадіжки, а саме, що 29 грудня 2024 року близько 18 год 00 хв із території домоволодіння АДРЕСА_1 невідома особа викрала велосипед марки типу «Україна» темно-синього кольору із написом «Пегас», при цьому візуально вбачається допис іншим почерком слова «типу». Визначено суму матеріальної шкоди в розмірі 1 000 грн;

- власноручно написаною заявою ОСОБА_8 від 03 січня 2025 року про добровільну видачу працівникам поліції велосипеда марки «Пегас» темного кольору;

- протоколом від 03 січня 2025 року з фототаблицями огляду та добровільної видачі ОСОБА_8 у присутності понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на прилеглій території ВП №1 Хмельницького РУП ГУНП у Хмельницькій області на вулиці Авіаторів, 2 міста Старокостянтинова, де ОСОБА_8 на підставі заяви про добровільну видачу у присутності понятих добровільно видав велосипед марки «Pegasus», темно-синього кольору, який викрав 29 грудня 2024 року біля 20 год 00 хв на АДРЕСА_1 . При огляді вказаного велосипеда виявлено пошкоджене сидіння (порване) чорного кольору, два оранжевих катафоти на передньому та задньому колесах, позаду багажник чорного кольору із катафотом червоного кольору, напис на рамі «Pegasus», спереду ліхтарик, пошкоджено лакофарбове покриття іноземного виробництва типу «чорного». Велосипед вилучено і відповідним чином опечатано, місце події сфотографовано;

- висновком експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи №57/25 від 08 січня 2025 року. Об`єкт дослідження - велосипед фірми «Pegasus» 26 дюймів, темно-синього кольору, бувший у використанні. Для дослідження надано копії фототаблиць на 9 арк велосипеда фірми «Pegasus», темно-синього кольору, сам об`єкт на огляд не надано. Судовим експертом визначена ринкова вартість велосипеда фірми «Pegasus» 26 дюймів, темно-синього кольору, бувшого у використанні з урахуванням зносу станом на 29 грудня 2024 року в розмірі 4 100 грн за умови, що станом на досліджувану дату об`єкт мав якісні технічні характеристики;

- заявою ОСОБА_7 від 09 січня 2025 року про отримання на відповідальне зберігання велосипеда марки «Pegasus», темно-синього кольору, до вирішення питання по суті, ознайомлено із обов`язком зберігання згідно чинного законодавства.

- заявою ОСОБА_7 від 09 січня 2025 року про відсутність претензій до ОСОБА_8 , оскільки майнова шкода відшкодована, тому цивільний позов заявляти не бажав.

- протоколом від 13 січня 2025 року проведення слідчого експерименту в присутності понятих ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , за змістом якого слідчим експериментом установлено, що ОСОБА_8 , перебуваючи на території домогосподарства АДРЕСА_1 з дозволу ОСОБА_7 щодо перебування, побачив біля будинку близько 20 год 00 хв 29 грудня 2024 року велосипед фірми «Pegasus», який взяв у руки та пішов до місця свого проживання та який в подальшому видав працівникам поліції. Свою вину у повідомленій підозрі визнав повністю та щиро кається. До протоколу додано лазерний диск із відеозаписом, зауважень та доповнень не надходило;

Окрім того, винуватість ОСОБА_8 підтверджена письмовими доказами, які були предметом безпосереднього дослідження й апеляційним судом, зокрема, досліджені письмові докази, в яких послідовно зазначалось про викрадення велосипеда темно-синього кольору «Україна», потім типу «Україна» з написом «Pegasus», марки «Pegas», марки «Pegasus».

При цьому апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції, аналізуючи протокол прийняття заяви від ОСОБА_7 про кримінальне правопорушення від 30 грудня 2024 року та витяги є ЄРДР станом на 03 січня 2025 року та в редакції станом на 17 січня 2025 року протиставляє визначення велосипеда «типу «Україна» з написом «Pegasus» іншому визначенню - «велосипед іноземного виробництва», а також, велосипед «марки «Pegasus» темно-синього кольору. При цьому поняття «велосипед іноземного виробництва» є більш широким визначенням, яке не заперечує визначення «велосипед марки «Pegasus» та «велосипед типу «Україна» з написом «Pegasus».

Потерпілий ОСОБА_7 ні під час повідомлення 30 грудня 2024 року о 00 год 15 хв на лінію «102», ні при повідомленні про злочин 30 грудня 2024 року о 00 год 55 хв за місцем свого проживання не вказував про викрадення в нього велосипеду «Україна» або будь-якого іншого велосипеда з рамою зеленого кольору.

Аналізуючи показання обвинуваченого та потерпілого щодо різниці у вигляді комплектації та стані велосипеду типу «Україна» з написом «Pegasus» темно-синього кольору й велосипеду марки «Україна», яким нібито володів ОСОБА_8 , суд першої інстанції вказував, що «у велосипеда марки «Україна» на відміну від велосипеда марки «Pegasus» не було ручного гальма та фари. Надалі вказано про те, що «гальмівними були дві ручки велосипеда, натомість, на фото таблиці убачається лише гальмівний пристрій на правій ручці велосипеда».

Тобто, в одному абзаці вироку суд першої інстанції вказував на взаємовиключні ознаки велосипеда марки «Україна», що нібито належав ОСОБА_8 (не було важіля ручного гальма - було два важіля ручки ручного гальма).

На підставі цих суперечливих показань та упередженого аналізу письмових доказів суд першої інстанції прийшов до висновку, що в обвинуваченого ОСОБА_8 був відсутній корисливий умисел на таємне викрадення чужого майна, бо він уважав, що забирає власний велосипед, тим самим відновлює своє право власності, а не порушує права потерпілого ОСОБА_7 , відтак у обвинуваченого відсутня суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.

Проте, Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного суду у постанові від 01 червня 2026 року у справі № 369/11891/22 зробила висновок про те, що для визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст.185, 186, 187 КК України й іншими положеннями, що передбачають відповідальність за заволодіння чужим майном, корисливий мотив не є обов`язковим. Ключовим є доведення прямого умислу на протиправне і безповоротне заволодіння чужим майном з метою отримати можливість розпорядитися ним на власний розсуд. Мотиви, які спонукали особу до таких дій, на їх кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання і застосуванні інших норм кримінального закону.

Крім того, судом першої інстанції визнано неналежним доказом висновок експерта №57/25 від 08 січня 2025 року, оскільки постановою про призначення товарознавчої експертизи від 08 січня 2025 року визначено надати експерту велосипед марки «Pegasus», темно-синього кольору, а не велосипед марки типу «Україна», темно-синього кольору, із написом «Pegasus». Натомість, з висновку

експерта вбачається, що в розпорядження експерта надано: копію постанови про призначення товарознавчої експертизи та роздруковані фотознімки велосипеда, об`єкт дослідження на огляд не наданий.

Суд першої інстанції зазначав, що вартість товару визначалась за середніми цінами пропозицій, з урахуванням ПДВ. При визначенні вартості враховано найменування, цільове призначення, назва виробника; дата придбання; термін експлуатації; розмірні характеристики. Рівень працездатності та наявність дефектів визначити неможливо у зв`язку з відсутністю об`єкта, однак зважаючи на відомості, наявні в постанові та на фотозображеннях, об`єкт дослідження станом на 29 грудня 2024 року перебував у технічно справному, робочому стані. Визначення вартості проводилось з урахуванням працездатності та технічного стану велосипеда фірми «Pegasus» 26 дюймів, темно-синього кольору, бувшого у використанні, тобто без прив`язки до велосипеда типу «Україна» (сторінка 4 висновку). Дослідження проводилось за результатами співставлення інформаційних даних, отриманих в мережі Інтернет (сторінка 2 висновку). Визначена ринкова вартість велосипеда марки «Pegasus» 26 дюймів, темно-синього кольору (без прив`язки до велосипеда марки типу «Україна») з умовою, що станом на досліджувану дату об`єкт мав якісні технічні характеристики, тобто не має конкретної суми збитку, а є лише припущення експерта.

Водночас, слід зазначити, що судова товарознавча експертиза щодо вартості викраденого велосипеда була призначена постановою слідчого від 08 січня 2025 року у кримінальному провадженні №12025243100000009, тобто уповноваженим суб`єктом з дотриманням вимог КПК України, експерту були поставлені питання щодо визначення ринкової вартості велосипеда марки «Pegasus», темно-синього кольору й ним, із застосуванням загальноприйнятих і методів та з огляду на методичні рекомендації з визначення вартості майна була проведена судова товарознавча експертиза та наданий висновок щодо ринкової вартості велосипеда з урахуванням зносу, станом на 29 грудня 2024 року - 4 100 грн, за умови, що станом на досліджувану дату об`єкт мав якісні технічні характеристики.

З огляду на викладене, те, що речовий доказ не надавався безпосередньо експертові, не є підставою для визнання висновку товарознавчої експертизи недопустимим доказом.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду від 24 вересня 2020 року у справі № 403/290/18.

Крім того, під час досудового розслідування та судового розгляду ні захисником, ні обвинуваченим клопотання про проведення повторної товарознавчої експертизи не заявлялося, під час апеляційного розгляду вони та потерпілий ОСОБА_7 не оспорювали висновок щодо ринкової вартості велосипеда на суму 4 100 грн, тобто погоджувались з ним.

Первинні зізнавальні показання обвинуваченого ОСОБА_8 об`єктивно підтверджені даними протоколу огляду та добровільної видачі ним велосипеда з написом «Pegasus» темно-синього кольору від 03 січня 2025 року, власноручно написаною заявою ОСОБА_8 від 03 січня 2025 року про добровільну видачу працівникам поліції велосипеда темного кольору, протоколом слідчого експерименту із обвинуваченим від 13 січня 2025 року, висновком судової товарознавчої експертизи № 57/25 від 08 січня 2025 року, які узгоджуються між собою.

Колегія суддів уважає, що вищезгаданий висновок експертизи відповідає вимогам ст.ст.101 та 102 КПК України, оскільки він містить докладний опис проведеного дослідження та зробленого за його результатами висновку, обґрунтовані відповіді на запитання.

Судом апеляційної інстанції не встановлено підстав уважати вказаний висновок експерта необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Аналізуючи вказаний доказ, колегія суддів уважає, що місцевий суд у порушення вимог закону та практики Верховного Суду помилково визнав його недопустимим.

Таким чином, дійсний предмет викрадення - велосипед темно-синього кольору з написом «Pegasus» та його вартість на час викрадення в ході досудового розслідування та судового розгляду встановлені належним чином.

Проте, судом першої інстанції у вироку не повною мірою наведено мотиви, з яких він не врахував указані показання потерпілого ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 та зазначені вище письмові докази.

Як слідує із показань обвинуваченого ОСОБА_8 , належний йому велосипед марки «Україна» не мав крил над колесами та фари, на відміну від викраденого ним велосипеда типу «Україна» темно-синього кольору із написом «Pegasus», тому його твердження щодо помилки в об`єкті не можна визнати переконливими й вони не беруться до уваги.

Отже, висновки суду першої інстанції, викладені в судовому рішенні, щодо відсутності в ОСОБА_8 корисливого мотиву та умислу на викрадення велосипеда, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, бо не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

З огляду на викладене, апеляційний суд визнає необґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо ухвалення виправдувального вироку з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.373 КПК України.

Навпаки, встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини кримінального провадження спростовують висновки суду першої інстанції про недоведеність вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, а відтак указують на безпідставність його виправдання.

Оцінюючи зібрані докази в даному кримінальному провадженні за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, колегія суддів приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення доведена і кваліфікує його дії за ч.4 ст.185 КК України, як вчинення умисних дій, які виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчиненій в умовах воєнного стану.

Заразом апеляційний суд ураховує, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч.ч.2 та 4 ст.17 КПК України, які передбачають, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним в його вчиненні.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.

Під час судового провадження апеляційний суд забезпечив принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК України.

У процесі досудового та судового слідства встановлені і досліджені всі обставини, з`ясування яких мало значення для правильного вирішення провадження, допитані всі особи, показання яких мають значення у кримінальному провадженні.

З огляду на викладене, вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2026 року підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Таким чином, доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні про необхідність скасування виправдувального вироку щодо ОСОБА_8 за ч.4 ст.185 КК України та ухвалення нового обвинувального вироку, є слушними.

За змістом ст.50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та попередження вчиненню ним нових злочинів.

Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання в межах встановлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Призначаючи покарання суд апеляційної інстанції в дотримання вимог ст.ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше судимий.

Обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_8 відповідно до ст.66 КК України є активне сприяння розкриттю злочину та повне відшкодування збитків.

Обставиною, яка обтяжує його покарання відповідно до ст.67 КК України, є рецидив злочинів.

З огляду на вказане, колегія суддів уважає необхідним призначити ОСОБА_8 покарання в мінімальній межі санкції ч.4 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Указане покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, за своїм видом і розміром буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_8 , а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Водночас колегія суддів зазначає, що ОСОБА_8 відшкодував завдану шкоду потерпілому, визнав винуватість та розкаявся у вчиненому на завершальній стадії апеляційного перегляду, що свідчить про наявність критичного ставлення до вчиненого, усвідомлення ним хоча й не в повному обсязі своєї провини та своєї протиправної поведінки.

Ураховано думку потерпілого ОСОБА_7 , який просив суворо не карати обвинуваченого ОСОБА_8 та не позбавляти його волі. Потерпілий посилався на відсутність претензій з його боку до обвинуваченого та просив надати оцінку всім обставинам кримінального правопорушення.

Зі змісту ст.75 КК України вбачається, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст.403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували від впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

ОСОБА_8 є особою похилого віку, позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Відтак, колегія суддів з урахуванням вищевикладеного приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 без відбування реального покарання, тому йому слід призначити покарання із застосуванням ст.75 КК України з іспитовим строком в максимальному його розмірі тривалістю три роки.

З огляду на викладене, таке призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст.75 КК України в даному випадку буде достатнім для попередження вчинення ним нових злочинів.

Окрім того, відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, в разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.

На підставі ст.124 КПК України, процесуальні витрати на залучення експертів у сумі 320 грн необхідно стягнути із ОСОБА_8 на користь держави.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 418, 420, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора Хмельницької окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 15 червня 2026 року щодо ОСОБА_8 скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_8 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнути із ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 320 грн 00 коп.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

На вирок може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3