Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №606/1752/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 606/1752/25Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.

Провадження № 22-ц/817/1098/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу №606/1752/25 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 травня 2026 року (ухвалене суддею Марціцкою І.Б., повний текст якого складено 08 травня 2026 року) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі — ТОВ «Бізнес Позика», позивач, апелянт) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 11 липня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 укладено договір №126382-КС-001 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 12000.00 грн строком на 24 тижні, шляхом переказу на платіжну банківську картку відповідачки, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1.15% від суми кредиту за кожен день користування. Також зазначено, що комісія за видачу кредиту становить 10000.00 грн. Договір укладено в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписано відповідачкою електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 12000.00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника, номер якої був зазначений позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про видачу коштів. Проте відповідачка свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 09 жовтня 2025 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 42296.44 грн, з яких: 12000.00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 29026.14 грн - заборгованість за процентами, 1270.30 грн – заборгованість за комісією.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року в розмірі 42296.44 грн та судові витрати за розгляд справи.

Заочним рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 травня 2026 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року розмірі 31928.00 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 12000.00 грн; прострочена заборгованість за нарахованими процентами – 19928.00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 1828.42 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині стягнення простроченої заборгованості за нарахованими процентами та комісією, ТОВ «Бізнес Позика» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до п.2.4 Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1.50% в день, знижена процентна ставка становить 1.15% в день, що відповідає вимогам чинного законодавства та не перевищує встановлених законодавчих обмежень на момент виникнення спірних правовідносин.

На думку сторони позивача, не слід ототожнювати поняття «денна процентна ставка» в розумінні Закону України «Про споживче кредитування» та процентну ставку в день, яка встановлена в кредитному договорі, укладеному відповідачем з ТОВ «Бізнес Позика». Денна процента ставка не є процентами за користування кредитними коштами в розумінні ЦК України та не використовується для підрахунку заборгованості позичальника, оскільки вона виконує виключно репрезентативну функцію відповідно до Закону України «Про споживче кредитування.

Відповідно до вищевикладеного, загальні витрати за споживчим кредитом становлять 19200.00 грн, що випливає з наступного розрахунку: 17400.00 грн (сума процентів за кредитним договором) + 1800.00 грн (сума комісії за надання кредиту. Отже, денна процентна ставка за кредитним договором становить 0.95 процентів, що випливає з наступного розрахунку: (19200.00/12000.00)/169 днів 100%.

Зазначає, що кредитним договором застосовувалися наступні проценті ставки та були нараховані наступні суми процентів за користування кредитом: нараховані за зниженою процентною ставкою у розмірі 1.15% в день 3036.44 грн (у період з 11 липня 2024 року по 01 серпня 2024 року включно) та нараховані за стандартною процентною ставкою у розмірі 1.50% в день 26460.00 грн (у період з 02 серпня 2024 року по 26 грудня 2024 року включно). Вважає, що загальний розмір нарахованих процентів за кредитним договором №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року становить 29496.44 грн.

Звертає увагу суду на те, що сторона відповідача не надала суду свого розрахунку денної процентної ставки за кредитним договором із застосуванням формули, яка встановлена у ч.4 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту у розмірі 1270.30 грн, суд першої інстанції дійшов до хибних висновків про те, що ТОВ «Бізнес Позика» як небанківська установа начебто неправомірно встановила у кредитному договорі обов`язок позичальника по сплаті комісії за надання кредиту. Повідомляє, що право кредитодавця на встановлення у кредитному договорі обов`язку позичальника по сплаті комісії за надання кредиту прямо передбачено Законом України «Про споживче кредитування».

У зв`язку з викладеним просить рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Апеляційна скарга подана лише в частині стягнення кредитної заборгованості за нарахованими процентами та комісії, а тому в іншій частині рішення суду колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

11 липня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_2 укладено електронний договір про надання кредиту №126382-КС-001.

Згідно п.2.1 Договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 12000.00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

Загальний розмір наданого кредиту становить 12000.00 грн.

Строк, на який надається кредит, становить 24 тижні.

Стандартна процентна ставка за кредитом: в день 1.5 % - фіксована;

Комісія за видачу кредиту – 1800.00 грн.

Строк дії договору: до 26 грудня 2024 року.

Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 35569.40 грн.

Загальні витрати за кредитом: 23569.40 грн.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 19671.57 %.

Денна процентна ставка 1.16 %.

Пунктом 2 Договору визначено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та повернення кредиту згідно графіку платежів.

Пунктом 3 Договору встановлений графік платежів, які має здійснювати позичальник для належного виконання умов договору.

Зі змісту Договору вбачається, що такий договір підписаний електронним підписом відповідача з ідентифікатором UA-2500.

Із відомостей ТОВ «ПрофітГід» слідує, що товариство підтверджує, що в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-5 від 04 листопада 2020 року та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ «ПрофітГід» здійснено успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача: 11 липня 2024 року в сумі 12000.00 грн, платник ТОВ «Бізнес Позика», номер картки отримувача НОМЕР_1 -BANK, призначення переказу: перерахування коштів ОСОБА_2 згідно кредитного договору №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року.

Вказані обставини встановлені рішенням суду першої інстанції та в цій частині не оскаржується учасниками по справі.

Відповідно до розрахунку ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №126382-КС-001 становить 42296.44 грн, з яких: 12000.00 грн – тіло кредиту, 29026.14 грн – проценти за користування та 1270.30 грн — комісія за видачу кредиту.

ОСОБА_2 здійснила платіж на погашення заборгованості 06 серпня 2024 року в розмірі 1000 грн.

Вказаний платіж був зарахований частково на погашення заборгованості по відсоткам за користування (470.30 грн) та комісії за видачу кредиту (529.7 грн).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

22 листопада 2023 року прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2024 року. Вказаним Законом внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування». Зокрема, статтю 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Водночас, пунктом 17 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів – 2.5 %;

протягом наступних 120 днів – 1.5 %.

Згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I «Про споживче кредитування», яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Щодо факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Бізнес Позика» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року існує заборгованість, яку просив стягнути в розмірі 42296,44 грн, яка складається з наступного:

- 12000.00 грн — заборгованість за тілом кредиту;

- 29026.14 грн — заборгованість за відсотками;

- 1270.30 грн — комісія за видачу кредиту.

Як було встановлено судом першої інстанції та не оскаржується в апеляційній скарзі, спірний кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, які остання не повернула.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд встановив, що нарахування процентів за користування кредитом згідно з розрахунком позивача здійснювалося в межах обумовленого Договором 169-денного строку кредитування, у період з 11 липня 2024 року по 01 серпня 2024 року із застосуванням ставки в розмірі 1.15% в день та у період з 02 серпня 2024 року по 26 грудня 2024 року із застосуванням ставки 1.50% на день.

Водночас пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року №3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 3498-IX), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування».

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %».

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено пунктом 17 такого змісту: «17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2.5 %; протягом наступних 120 днів – 1.5 %». Тобто, починаючи з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2.5%, з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1.5%, з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового перехідного періоду та лімітів у 2.5 % та 1.5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-IX.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначено окремо.

Так, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-IX визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-IX (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3498-IX, норма частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції Закону № 3498-IX) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013).

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає «у вагомих сумнівах - на користь людини». Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Апеляційний суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону №3498-IX) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2.5% та 1.5% (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені в період з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3498-ІХ було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

З цього логічно випливає, що законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-ІХ (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori ) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони, суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», який було доповнено Законом №3498-ІХ, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону №3498-ІХ.

За висновком суду поступове зниження процентної ставки до 2.5% та 1.5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-ІХ), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Натомість при укладенні нових договорів з 24 грудня 2023 року фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», встановлюючи ставку не більше 1% на день.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-ІХ (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що кредитний договір №126382-КС-001 укладений 11 липня 2024 року, тобто після набрання чинності відповідних положень Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за процентами у період 11 липня 2024 року по 01 серпня 2024 року нараховувалась за ставкою у розмірі 1.15% в день та у період з 02 серпня 2024 року по 26 грудня 2024 року нараховувалась за ставкою у розмірі 1.50% на день, тоді як в силу вимог п.17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір процентної ставки за вказані періоди не міг перевищувати 1 %.

Враховуючи те, що кредитний договір №126382-КС-001 укладений 11 липня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року, отже, апеляційний суд виходить з того, що максимально можливий розмір нарахованих відсотків у межах договору №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року становить:

- за період з 11 липня 2024 року по 26 грудня 2024 року за ставкою 1 % становить 20280 грн, відповідно до розрахунку: 12000/100х1%х169 днів.

06 серпня 2024 року частково оплачено заборгованості по кредиту в розмірі 1000.00 грн, з яких 470.30 грн зараховано на оплату відсотків, 529.70 грн на оплату комісії.

Враховуючи вищенаведені розрахунки сума заборгованості відповідачки перед позивачем по нарахованим відсоткам могла становити 19280 грн (20280.00 грн – 1000.00 грн).

Натомість, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість ОСОБА_2 за відсотками становить 20928.00 грн, яка складається:

- за період з 11 липня 2024 року по 19 серпня 2024 року: 12000*1.16%*40 = 5568 грн;

- за період з 20 серпня 2024 по 26 грудня 2024 року: 12000*1%*120 =15360 грн, а всього з урахування часткової оплати відповідачем, сума прострочених платежів по процентах становить 19928.00 грн.

Однак, оскільки ОСОБА_2 апеляційну скаргу на заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 травня 2026 року не подавала, а тому суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги ТОВ «Бізнес Позика» (ч.1 ст.367 ЦПК України).

Щодо стягнення заборгованості за комісією.

Стороною позивача за надання кредиту №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року нараховано комісію у розмірі 1800.00 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з частин 1, 2, 5, 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов договору №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року про споживчий кредит свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 1800.00 грн, яка нараховується за ставкою 15 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту, встановлена в п.2.5 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає обгрунтований висновок місцевого суду про те, що положення договору про надання споживчого кредиту №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1800.00 грн суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією за надання кредиту.

Доводи позивача про те, що відповідно до умов укладеного договору правомірно нараховано проценти за кожен день користування кредитом у період 11 липня 2024 року по 01 серпня 2024 року у розмірі 1.15% та у період з 02 серпня 2024 року по 26 грудня 2024 року нараховувалась за ставкою у розмірі 1.50%, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року, отже максимально можливий розмір нарахованих відсотків у межах договору №126382-КС-001 від 11 липня 2024 року становить 1%, за кожен день користування кредитними коштами.

Отже безпідставними є доводи позивача щодо необхідності застосування визначеної у договорі споживчого кредитування денної процентної ставки у розмірі 1.15% та 1.5% відповідно, протягом усього періоду нарахування заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» – залишити без задоволення.

Заочне рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 01 травня 2026 року — залишити без змін.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції — залишити в межах, ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови — 12 жовтня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: М.В. Хома

Н.М. Храпак