Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №951/54/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 951/54/26Головуючий у 1-й інстанції Гриновець О. Б.

Провадження № 22-ц/817/1107/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу № 951/54/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року (ухвалене суддею Гриновець О.Б., повний текст якого складено 24 червня 2026 року) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі — ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», позивач, апелянт) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі — відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 29 травня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №2457070, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит в сумі 8000 грн на умовах, визначених договором, а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним й виконати інші обов`язки, передбачені договором. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначений умовами такого.

Однак в порушення умов кредитного договору відповідачем не сплачено кредитні кошти, проценти за користування кредитом у строк, встановлений договором, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість в розмірі 25925.39 грн, з яких: 7996.60 грн – тіло кредиту, 17928.79 грн – проценти.

26 лютого 2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021, згідно з яким позивач набув статусу нового кредитора й отримав право грошової вимоги до осіб, зазначених в реєстрі боржників, зокрема, до ОСОБА_2 за кредитним договором № 2457070 від 29 травня 2020 року.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача 25925.39 грн заборгованості за договором кредиту №2457070 від 29 травня 2020 року та судові витрати.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року позовну заяву ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 2457070 від 29 травня 2020 року в розмірі 8422.20 грн, 864.92 грн судового збору та 4000.00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині стягнення простроченої заборгованості за нарахованими процентами, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно п.1.4 кредитного договору строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 цього Договору. Відповідно до п.4.1 кредитного договору строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п.1.4 Договору, якщо між Сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному п.п.4.2-4.5 Договору. Згідно п.4.2 кредитного договору Споживач у випадку, якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п.4.3 Договору. Відповідно п.4.3 кредитного договору, Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Вказує, що відповідачем послідовно та у повному обсязі виконано умови зазначеного пункту для пролонгації строку дії кредиту, а саме: 26 червня 2020 року сплачено 146.00 грн та 27 червня 2020 року — 435.00 грн

Вважає, що оскільки цей платіж теж повністю забезпечив покриття суми нарахованих та несплачених на дату оплати процентів, така систематична поведінка Споживача за змістом закону та договору є вчиненням конклюдентних дій, спрямованих на чергове продовження строку користування кредитними коштами.

Оскільки, зазначає апелянт, з боку товариства протягом встановлених 24 годин з моменту здійснення вказаних платежів не надходило відмови у прийнятті оферти, строк користування кредитом вважається продовженим (пролонгованим) відповідно до умов п.4.3 Кредитного договору.

Таким чином вважає, що дії Позичальника є правомірними та повністю відповідають погодженому сторонами механізму зміни строку виконання зобов`язання.

Вказує, що надалі кредитодавець здійснював нарахування процентів за стандартною процентною ставкою виключно на залишок фактичної заборгованості за кожен день користування коштами. Вказані дії повністю відповідають вимогам п.3.1 Кредитного договору, яким передбачено нарахування процентів за методом «факт/факт», але не більше ніж протягом 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення. Враховуючи наведене, період правомірного нарахування процентів поза межами строку кредитування тривав з 26 липня 2020 року до 23 жовтня 2020 року включно.

У зв`язку з викладеним просить рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

29 травня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 2457070 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника М391837.

Згідно умов кредитного договору ТОВ «Авентус Україна» надало відповідачу грошові кошти в розмірі 8000 грн для задоволення споживчих (особистих) потреб шляхом перерахування цих коштів на картковий рахунок позичальника № НОМЕР_1 на загальний строк кредитування 28 днів (дата повернення кредиту вказується у графіку платежів 26 червня 2020 року), а останній зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно з пунктом 1.5 договору тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання споживачем умов договору. Знижена процентна ставка становить 0.19 % в день від суми кредиту та застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку. Стандартна ставка становить 1.90 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови, зазначені в п.1.5.1 договору для застосування зниженої процентної ставки, та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п.п.4.1- 4.6 цього договору, а також у межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України.

Окрім того, у пункті 4.1 договору сторони погодили, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в пункті 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пунктах 4.2 - 4.5 договору.

Зі змісту пунктів 4.2 - 4.5 договору споживач, у випадку, якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом. Пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем. Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування.

У випадку акцептування товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в п.4.3 договору. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою.

До договору про надання споживчого кредиту також долучено копії графіка платежів й паспорта споживчого кредиту, які підписані ОСОБА_2 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором М391837, що також підтверджується долученою до позовної заяви копією довідки про ідентифікацію.

ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за вказаним договором виконало та 29 травня 2020 року перерахувало на картковий рахунок відповідача 8000 грн, що підтверджується інформацією, наданою ТОВ «Вей Фор Пей».

Вказані обставини встановлені рішенням суду першої інстанції та в цій частині не оскаржується учасниками по справі.

Відповідно до розрахунку ТОВ «Авентус Україна» заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № 2457070 становить 25925.39 грн, з яких:

- 7996.60 грн – тіло кредиту;

- 17928.79 грн – проценти за користування.

ОСОБА_2 здійснював платежі на погашення заборгованості у загальному розмірі 581.00 грн, зокрема:

- 26 червня 2020 року — 146.00 грн;

- 27 червня 2020 року — 435.00 грн.

Вказані платежі були зараховані частково на погашення заборгованості по тілу кредиту та відсотками за користування.

26 лютого 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № ККАУ-26022021, згідно з яким ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги, а останній приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаних в реєстрі боржників.

Згідно з витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021 від 26 лютого 2021 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 25925.39 грн.

Зі змісту платіжної інструкції №25759 від 26 лютого 2021 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило ТОВ «Авентус Україна» 1633761.43 грн як компенсацію за придбання (відступлення) прав вимоги за договором № ККАУ-26022021 від 26 лютого 2021 року.

12 січня 2026 року позивач направив відповідачу досудову вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 2457070 від 29 травня 2020 року в розмірі 25925.39 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Щодо факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» посилалося на те, що через неналежне виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором №2457070 від 29 травня 2020 року існує заборгованість, яку просив стягнути в розмірі 25925.39 грн, яка складається з наступного:

- 7996.60 грн — заборгованість за тілом кредиту;

- 17928.79 грн — заборгованість за відсотками;

Як було встановлено судом першої інстанції та не оскаржується в апеляційній скарзі, спірний кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту укладення кредитного договору з відповідачем та отримання останнім кредитних коштів. Однак, відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач безпідставно та поза межами строку кредитування нараховував відсотки.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16 сформувала правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (стаття 1048 ЦК України) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (після спливу строку виконання зобов`язання) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а не ст.1048 ЦК України.

Судом беззаперечно встановлено, що погоджений сторонами у договорі строк кредитування становить 28 днів, з 29 травня 2020 року по 26 червня 2020 року (п.1.4 договору), зі сплатою процентів згідно умов п.1.5 Договору.

Доводи апелянта про те, що відбулася пролонгація договору у відповідності до п.п.1.4 та розділу 4 Договору, шляхом здійснення відповідачем платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, суперечать природі договору споживчого кредитування та вимогам закону. Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», будь-яка зміна істотних умов договору, зокрема строку повернення кредиту та розміру процентної ставки, потребує чіткої та однозначної згоди споживача.

Більше того, у пункті 4.3 Договору, на який посилається апелянт, зазначено, що Пропозиція (оферта) Споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку Товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій Споживачем.

Згідно з п.4.4 Договору, Товариство має право, але не обов`язок, протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) Споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення Споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (із зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені Споживачем Товариству в Особистому кабінеті/ зазначені у договорі.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем до матеріалів справи не долучено доказів того, що товариство акцептувало продовження строку договору.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про волевиявлення позичальника (апелянта) на продовження строку дії договору після закінчення 28-ми денного строку на нових, значно гірших умовах.

Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст.1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), нарахування відсотків після 28-ми денного користування кредитом є безпідставними.

Водночас позивач нарахував відсотки після спливу цього строку, посилаючись на умови договору щодо автоматичного продовження строку кредитування. Однак, колегія суддів виходить з того, що невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні частини першої статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору строку кредитування та розміру процентної ставки.

Отже, висновки суду першої інстанції про припинення нарахування процентів після 26 червня 2020 року та визначення загального розміру заборгованості у сумі 8422.20 грн, з яких: за основною сумою боргу 7996.60 грн та відсотками за користування в розмірі 425.60 грн колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» – залишити без задоволення.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року — залишити без змін.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції — залишити в межах, ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови — 12 жовтня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: М.В. Хома

Н.М. Храпак