Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №461/8591/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/8591/25 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.

Провадження № 22-ц/811/1405/26 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.;

за участю: секретаря Якимчук Л.С.;

Фльорківа О.В. – представника ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами

- ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 ,

- Державної установи «Харківський слідчий ізолятор»,

- Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)»,

- Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)»

на рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року адвокат Фокій Богдан Васильович в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Держави Україна в особі Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань», Держави Україна в особі Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», Держави Україна в особі Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)», в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь позивачки у солідарному порядку моральну шкоду, завдану позивачці протиправними діями відповідачів, а саме: 9 500 євро, що еквівалентно 458 741 гривня 70 копійок, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що ОСОБА_2 17 лютого 2020 року прибула до Державної установи «Качанівська виправна колонія (№ 54)», де була оглянута лікарями медичної частини № 54 та взята під диспансерний нагляд з діагнозами: ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, дисметаболічна кардіоміопатія, серцева недостатність І-ІІА, астено-невротичний синдром, нейроциркуляторна дистонія по гіпотономічному типу з вестибулярним синдромом, хронічний гастрит в стадії ремісії, хронічний панкреатит в стадії ремісії, хронічний персистуючий гепатит в стадії ремісії, розповсюджений остеохондроз хребта.

Зазначалося, що 24 лютого 2022 року розпочалася повномасштабна збройна агресія російської федерації проти України і, зважаючи на масовані обстріли м. Харкова, усіх осіб, які відбували покарання в КВК № 54 (зокрема - і ОСОБА_2 ), перевели в напівпідвальне приміщення, в якому засуджені прожили 10 місяців, а саме - до 14 грудня 2022 року. Стверджувалося, що вікна в цьому приміщенні були закладені мішками з піском, а на свіже повітря засуджених, яких було близько 150 чоловік, виводили одночасно в шлюз розміром приблизно 70 - 80 метрів квадратних, у якому з двох сторін були високі постійно зачинені ворота.

У зв`язку із погіршенням стану здоров`я ОСОБА_2 її систематично етапували до інших слідчих ізоляторів різних областей України та інших установ виконання покарань, умови тримання в яких були незадовільними і такими, що принижують людську гідність. Зокрема, 18 серпня 2023 року ОСОБА_2 етапували з КВК №54 до Харківського СІЗО, де було відсутнє медикаментозне лікування, наявні брудні та рвані матраци, а їсти їжу було неможливо.

16 вересня 2023 року ОСОБА_2 було етаповано до Дніпровського СІЗО, де остання перебувала до 02 жовтня 2023 року, однак умови тримання там були значно гіршими. Зокрема, у приміщенні, де утримувалась позивачка, були таргани, відсутній душ, у транзитних камерах воші, стіни чорні від плісняви, а харчування незадовільне.

03 жовтня 2023 року ОСОБА_2 прибула до Львівської лікарні, яка розташована на території Львівського СІЗО, де у неї виникли проблеми з харчуванням, оскільки хліб мав запах цвілі, а якість їжі незадовільна.

22 листопада 2023 року ОСОБА_2 була етапована до Київського СІЗО, але через заповненість всіх камер її було поміщено до Арештного дому, де умови тримання були також неналежними, а саме: відсутня душова кабіна; розміри камери, в якій утримувалося четверо людей, становили від 6 до 7 метрів квадратних, відтак площа на одного засудженого становила максимум 1,75 метри квадратні.

08 грудня 2023 року ОСОБА_2 прибула до Харківського СІЗО, де також наявна серйозна проблема з якістю харчування та санітарним станом приміщень.

12 лютого 2024 року ОСОБА_2 прибула до Львівської лікарні для проведення лікування.

29 травня 2024 року позивачка етапована до Дніпровського СІЗО, де вона знаходилась у камері, в якій одночасно утримувалося 10 людей, хоча така розрахована на сім осіб і мала площу від 18 до 20 метрів квадратних.

12 червня 2024 року ОСОБА_2 прибула до Харківського СІЗО, а 21 червня 2024 року - до КВК № 54.

08 липня 2024 року ОСОБА_2 , вкотре була етапована до Харківського СІЗО, а 19 липня 2024 року прибула до Дніпровського СІЗО.

Стверджувалося, що якість харчування у вищезазначених СІЗО була незадовільною, у зв`язку з чим позивачка не могла їсти пропоновану їжу.

24 липня 2024 року ОСОБА_2 прибула до Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)», де її та ще трьох ув`язнених помістили у камеру розміром від 6 до 7 метрів квадратних, де вже перебувала одна жінка. Таким чином, на кожного в`язня припадало максимум по 1,4 метри квадратних. Вікно виходило на коридор, де проходив інспектор. В камері був запах сирості та цвілі. Знаходитися в камері було неможливо. Камера була з туалетом. Два рази на день відкривали двері, щоб провітрити камеру. В камері був стіл, тумба під телевізор та 6 ліжок. Стільців не було. Їжа була жахливою, хліб мав запах цвілі. Коли йшов дощ, то вода з даху стікала в коридор, куди виходило вікно з камери. На візит медичного персоналу потрібно було очікувати днями, а з медикаментів був лише ібупрофен для лікування всіх захворювань.

06 серпня 2024 року ОСОБА_2 етапували до Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)», де її особисті речі були викинуті на стіл з метою ретельного огляду та перевірки. Після цього інспектор жіночої статі висунула позивачці вимогу, щоб вона роздягнулася до гола і присідала три рази. ОСОБА_2 заперечувала проти цього, оскільки такі фізичні навантаження були їй протипоказані після проведеної операції з видалення яєчників, однак вимога інспектора не була скасована. Отже, ОСОБА_2 вимушена була присідати голою перед інспектором, після чого перебувала у стані шоку та відчувала гострий біль в області малого тазу. Після цього їй було запропоновано зайти в іншу кімнату, лягти на кушетку та в оголеному вигляді роздвинути ноги для поглибленого огляду жіночих органів з метою виявлення в них прихованих заборонених предметів. ОСОБА_2 лягла на кушетку, але повідомила інспектору, що 10 квітня 2024 року перенесла операцію по гінекології, а тому не дозволяє проводити гінекологічний огляд з проникненням до жіночих органів. Якщо в цьому є нагальна потреба і в інспектора залишаються сумніви, що вона приховує у своїх статевих органах заборонені предмети, то можна провести ультра звукове обстеження. Після цього інспектор припинила процедуру гінекологічного огляду. Однак, як стверджує представник, від такого приниження людської гідності позивачка зазнала сильної душевної травми і хвилювання.

Згодом, ОСОБА_2 була етапована до Вінницького СІЗО, в якому утримувалася з 09 по 23 жовтня 2024 року та в якому мали місце проблеми з харчуванням.

Протягом 24 - 30 жовтня 2024 року ОСОБА_2 утримувалася в Дніпровському СІЗО, а 31 жовтня 2024 року її перевезли до КВК № 54, де вона вдруге була піддана «поводженню», яке принижує людську гідність, оскільки від неї вимагали пройти гінекологічний огляд у спосіб, який не сумісний з вимогами статті 3 Конвенції. Після нервового зриву та психо-емоційного навантаження, яке мало місце 31 жовтня 2024 року, внаслідок незаконної вимоги пройти гінекологічний огляд у позивачки почала прогресувати хвороба шкіри, посилився зуд та висипи на шкірі.

Стверджувалося, що з порушенням Державою Україна в особі всіх заявлених відповідачів права позивачки не бути підданою жорстокому поводженню та покаранню, яке принижує гідність людини, ОСОБА_2 було завдано моральну шкоду, яка полягала у фізичних і душевних стражданнях, психологічних переживаннях і напруженні, негативних емоціях, стресі, розчаруванні та відчутті невизначеності, викликаних жорстоким поводженням, яку позивачка оцінює в розмірі 9 500 Євро (том 1, а.с. 1-19).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 60 000 гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Судові витрати віднесено за рахунок держави (том 2, а.с. 237-255).

Додатковим рішенням від 14 квітня 2026 року частково задоволено заяву представника позивачки про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. 00 коп.

В іншій частині заяви відмовлено (том 3, а.с. 38-42).

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 березня 2026 року оскаржили представник позивачки ОСОБА_2 , Державна установа «Харківський слідчий ізолятор», Державна установа «Львівська установа виконання покарань (№19)» та Державна установа «Збаразька виправна колонія (№63)».

Представник позивачки в поданій ним апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення змінити та позов задовольнити у повному обсязі, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права.

Представник позивачки вважає, що «судом першої інстанції всебічно, повно і правильно встановлено обставини справи, однак при визначенні розміру завданої Позивачці моральної шкоди судом не враховано правових висновків Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд), які викладені у рішеннях Суду прийнятих у справах, які є релевантними до фактичної ситуації у справі ОСОБА_2 », а тому позивачка «оскаржує рішення суду першої інстанції від 19 березня 2026 року лише в тій частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в якій судом було відмовлено в задоволенні позову», оскільки, «визначаючи розмір завданої Позивачу моральної шкоди суд істотно знизив її розмір» (том 3, а.с. 70-77).

Державна установа «Харківський слідчий ізолятор», Державна установа «Львівська установа виконання покарань (№19)» та Державна установа «Збаразька виправна колонія (№63)» у поданих ними апеляційних скаргах просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Звертають увагу на те, що у відповідності до статтей 1173 та 1174 ЦК України «необхідною підставою для відповідальності держави у вигляді стягнення моральної шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності органу державної влади та/або посадових (службових) осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. При цьому довести наявність цих умов повинен позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України».

Також звертають увагу на те, що «відповідно до абзаців четвертого, п`ятого Розділу V Правил внутрішнього трудового розпорядку установ виконання покарань, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 (надалі – Правила), засуджені підлягають особистому обшуку з роздяганням у порядку, встановленому розділом XXІV цих Правил, а їх речі - огляду. Речі, продукти харчування, вироби і речовини, не передбачені переліком продуктів харчування, виробів і речовин, які засуджені можуть отримувати в посилках (передачах), купувати в крамницях установ виконання покарань та зберігати при собі (додаток 5) (далі - перелік), у засуджених вилучаються в порядку, передбаченому статтею 102 Кримінально-виконавчого кодексу України та пунктом 1 розділу XXV цих Правил. Вилучені речі та предмети здаються для зберігання на склад установи виконання покарань, а засудженому видається корінець квитанції про передання речей на склад. Такі речі та предмети повертаються засудженому після звільнення від відбування покарання або його родичам чи іншим особам за письмовою заявою засудженого.

Після особистого обшуку з роздяганням засуджені проходять санітарну обробку в порядку, встановленому пунктом 4 розділу ХХII цих Правил, та розміщуються в дільниці карантину, діагностики і розподілу.

Відповідно до положень пункту 1 розділу XXІV Правил, зокрема, особистий обшук може проводитися з роздяганням і без роздягання. Особистий обшук проводиться особою однієї статі з обшукуваним…

Відповідно до положень абзаців першого, другого пункту 2 розділу XXІV Правил особистому обшуку з роздяганням підлягають засуджені під час їх прибуття в установу виконання покарань та вибуття з установи, поміщення в ДІЗО, карцер, переведення до ПКТ (ОК), в дільницю посиленого контролю та під час звільнення з неї, під час затримання після вчинення втечі з-під варти або інших кримінальних правопорушень, перед проведенням тривалого побачення і після його закінчення, а також в інших випадках за рішенням начальника установи, або особи, яка виконує його обов`язки, або ЧПНУ…

Відтак, наведеними положеннями закону передбачено проведення особистого обшуку з роздяганням засуджених під час їх прибуття в установу виконання покарань та вибуття з установи…». При цьому обшук після прибуття позивачки до ДУ «Збаразька виправна колонія (№ 63») проводився особою жіночої статі, у окремій, спеціально відведеній кімнаті та за відсутності на час його проведення будь-яких інших осіб, що не заперечується позивачкою, а «відтак, такий обшук позивача проводився з визначеної у законі підстави (прибуття засудженої до Установи) та у встановленому розділом XXІV Правил порядку», що стверджується висновком службової перевірки щодо виявлення можливих фактів катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження з боку адміністрації установи від 15.09.2025 року, яка проводилася за зверненням Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ, який (вказаний висновок службової перевірки від 15.09.2025 року) «у встановленому законодавством порядку не оскаржувався та є чинним», однак такий «судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги» (том 3, 56-64, 112-117, 124-129).

11 травня 2026 року представник ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» надіслав до суду Відзив на апеляційну скаргу представника позивачки, у якому просить згадану апеляційну скаргу залишити без задоволення ( том 3, а.с. 167-171).

В подальшому цей же представник надіслав до суду клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (том 3, а.с. 238-240).

Інші учасники справи, будучи своєчасно належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду справи (том 3, а.с. 213-235), в судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили і клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції до суду не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» на підтримання доводів поданої ним апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з суб`єктного складу учасників даної справи, перелік яких зазначено у позовній заяві, зокрема – в якості відповідачів, позовні вимоги до Держави Україна про стягнення на користь позивачки моральної шкоди останньою обґрунтовуються претензіями до умов утримання позивачки та поводження з нею (та складаються, відповідно, з окремих епізодів) у 4 (чотирьох) Державних установах України, а саме:

-у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор»;

-у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань»;

-у Державній установі «Львівська установа виконання покарань (№19)»;

-у Державній установі «Збаразька виправна колонія (№63)».

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Державна установа «Дніпровська установа виконання покарань» апеляційної скарги на рішення суду не подавала (як і відзиву на позовну заяву), що дає підстави для висновку про те, що вона погодилася з рішенням суду, в тому числі – і в тій частині, що стосується претензій позивачки саме до цієї установи виконання покарань, а тому рішення суду в цій частині і не переглядається.

Як вбачається з доводів позовної заяви, претензії позивачки до ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» полягають у тому, що після її прибуття 06 серпня 2024 року до згаданої установи її особисті речі були викинуті на стіл з метою ретельного огляду та перевірки і на вимогу інспектора жіночої статі ОСОБА_2 вимушена була присідати голою перед інспектором, після чого їй було запропоновано лягти на кушетку та в оголеному вигляді розсунути ноги для поглибленого огляду жіночих органів з метою виявлення в них прихованих заборонених предметів. Однак після того, як ОСОБА_2 повідомила інспектору, що 10 квітня 2024 року перенесла операцію по гінекології, а тому не дозволяє проводити гінекологічний огляд з проникненням до жіночих органів, інспектор припинила процедуру гінекологічного огляду. На твердження позивачки, цей випадок для неї був найбільш принизливим і в результаті описаних вище дій вона зазнала приниження людської гідності, сильної душевної травми і хвилювання.

Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, часткове задоволення позовних вимог суд мотивував (зокрема) тим, що наведені вище дії були такими, що принижували честь та гідність позивачки і завдали їй моральних страждань.

Колегія суддів критично оцінює висновки суду стосовно описаного вище епізоду, виходячи з наступного.

До суду першої інстанції ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» подала свій Відзив на позовну заяву з долученим до нього Висновком службової перевірки щодо виявлення можливих фактів катувань або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження з боку адміністрації установи від 15.09.2025 року, яка (перевірка) проводилася за зверненням Секретаріату Уповноваженого у справах ЄСПЛ (в подальшому – «Висновок…»). Згідно згаданого Висновку … службова перевірка не виявила фактів катувань, нелюдського чи принижуючого гідність поводження з боку адміністрації установи «Збаразька виправна колонія (№63)» Встановлено, що у відповідності до вимог Наказу Міністерства юстиції України №30/5 від 22.04.2016 року «Про затвердження Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання», а саме - розділу IX абзац 2.3 (особистому обшуку із роздяганням підлягають засуджені, які прибули в установу виконання покарань та вибувають з установи) молодшим інспектором відділу нагляду і безпеки жіночої статі проводився особистий обшук засудженої ОСОБА_2 і такий проводився у спеціально відведеному приміщенні, особою однієї статі та без участі інших осіб. Будь-яких неправомірних чи інших дій, які принижують честь чи гідність, або нелюдського поводження зі сторони інспектора не здійснювалось. Після проведеного обшуку засуджена ОСОБА_3 супроводжена на огляд медичного працівника. Матеріалами службового розслідування встановлено, що адміністрацією установи «Збаразька виправна колонія (№63)» дотримано вимог чинного законодавства, зокрема: обшук проведено у встановленому порядку, медичний огляд - із дотриманням конфіденційності, фактів примусу або приниження не зафіксовано (том 1, а.с. 118-139).

Наведені вище обставини у Відповіді представника позивачки на відзив не спростовані: ця Відповідь не містить посилання на жодну конкретну норму, передбачену згаданою вище Інструкцією з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання, яку б було порушено співробітниками ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» під час особистого обшуку ОСОБА_2 із роздяганням, як засудженої, яка прибула в установу виконання покарань.

Статтею 3 Європейської конвенції з прав людини (на яку – і лише ! – посилається позивачка в обґрунтування заявлених вимог) встановлено, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

ЄСПЛ поводження визнавав таким, що становить «катування», у таких випадках:

?заявник був роздягнений догола зі зв`язаними за спиною руками; його підвісили за руки («палестинське повішення») представники Держави під час його перебування під вартою в поліції з метою отримання зізнання («Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), 1996, § 64; див. також «Ісраїлов проти Росії» (Israilov v. Russia), 2023, § 165, де заявник зазнав сильних фізичних і моральних страждань, заподіяних навмисно з метою отримання інформації);

?заявника було зґвалтовано та піддано ряду актів фізичного та психологічного жорстокого поводження під час перебування під вартою («Айдин проти Туреччини» (Aydэn v. Turkey), 1997, §§ 83-87, див. також «Маслова та Налбандов проти Росії» (Maslova and Nalbandov v. Russia), 2008, § 108, де заявницю було неодноразово зґвалтовано, а також піддано ряду актів фізичного насильства під час допиту;

?заявників позбавляли сну, піддавали «палестинському повішенню» та били протягом кількох днів під час тримання під вартою, щоб вибити зізнання («Бати та інші проти Туреччини» (Batэ and Others v. Turkey), 2004, § 110 та §§ 122-124);

?заявника, що був ув`язнений і оголосив голодування, примусово годували з використанням наручників, розширювача рота, спеціальної гумової трубки, вставленої в харчовий канал, і, у разі опору, із застосуванням сили («Невмержицький проти України» (Nevmerzhitsky v. Ukraine), 2005, § 98).

Поводження або покарання ЄСПЛ визнавалися «нелюдськими», коли:

?заявнику погрожували катуванням під час тримання під вартою в поліції («Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany) [ВП], 2010, §§ 91 і 101-108; див. «Аль-Саадун і Муфді проти Сполученого Королівства» (Al-Saadoon and Mufdhi v. the United Kingdom), 2010, §§ 137 і 144, де заявника залякували, що його буде страчено іноземною владою, та «Аль Наширі проти Румунії» (Al Nashiri v. Romania), 2018, § 675, де заявник, якого раніше піддавали жорстокому поводженню, утримувався під вартою в тяжких умовах та повній ізоляції з перспективою стати жертвою катувань; див. також «Аль-Хаусаві проти Литви» (Al-Hawsawi v. Lithuania), §§ 213-214, 2024);

?заявник страждав від невизначеності та страху протягом тривалого періоду через зникнення свого родича («Орхан проти Туреччини» (Орхан проти Туреччини), 2002, § 360; див. також «Мусаєв та інші проти Росії» (Musayev and Others v. Russia), 2007, § 169, де заявник був свідком позасудової страти кількох його родичів і сусідів, а також неадекватної реакції влади після подій).

ЄСПЛ поводження або покарання вважалися «такими, що принижують гідність», коли:

?особу з суттєво обмеженими можливостями утримували в неналежних умовах, де холод у приміщенні створював для неї небезпеку, і вона ризикувала отримати виразки, оскільки її ліжко було занадто жорстким чи знаходилося поза межами доступу, і де їй доводилося долати неймовірні труднощі, щоб скористатися вбиральнею чи підтримувати чистоту («Прайс проти Сполученого Королівства» (Price v. the United Kingdom), 2001, § 30);

?адміністрація в`язниці силоміць поголила волосся заявникам без жодного обґрунтування чи законної підстави («Янков проти Болгарії» (Yankov v. Bulgaria), 2003,

?до заявника було застосовано судове тілесне покарання («Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. United Kingdom), 1978, § 35);

?заявника тривалий час тримали під вартою в дуже переповненій в`язниці та в антисанітарних умовах («Калашников проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), 2002, § 102);

?заявника піддали обшуку з роздяганням у неналежний спосіб, наприклад, через принизливі зауваження («Іванчук проти Польщі» (Iwaсczuk v. Poland), 2001, § 59; див. також «Валашинас проти Литви» (Valasinas v. Lithuania), 2001, § 117, де заявника роздягли догола у присутності співробітниці в`язниці, а тюремні охоронці оглянули його статеві органи, а також їжу, яку він отримав, без рукавичок);

?на заявника одягли наручники під час поїздки автобусом, яка тривала близько 20 годин, в обставинах примусової депортації («Аккад проти Туреччини» (Akkad v. Turkiye), 2022, § 115).

Відтак, обшук засудженої (позивачки), яка прибула в установу виконання покарань, з роздяганням у відповідності до вимог затвердженої наказом Міністерства юстиції України Інструкції з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання (доказів про протилежне позивачкою не наведено), та пов`язаний з цим (як складовою частиною такого обшуку) гінекологічний огляд аж ніяк не можна розцінювати, як «катування» або «нелюдське чи таке, що принижує гідність» поводження.

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що з мотивувальної частини оскаржуваного рішення слід виключити висновок про «принизливе поводження з (позивачкою) зі сторони державної установи (ДУ «Збаразька виправна колонія (№63)» по епізоду особистого обшуку ОСОБА_2 06 серпня 2024 року із роздяганням, як засудженої, яка прибула в згадану установу виконання покарань, і пов`язаного з цим її гінекологічного огляду, так само, як виключити висновок про те, що наведені дії були такими, що принижували честь та гідність позивачки і завдали їй моральних страждань – за недоведеністю та необґрунтованістю згаданих висновків.

Твердження про те, що «Галицьким районним судом, м. Львова, зокрема, у Рішенні не надано правову оцінку щодо подання позовної заяви до суду представником позивача адвокатом - ФОКІЙ БОГДАН ВАСИЛЬОВИЧ. В матеріалах справи міститься документи представника позивача, а саме ордер серія ЧП № 44555 від 14.09.2019 року, де відсутня назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом - Галицький районний суд м. Львова», яке міститься у апеляційній скарзі Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки у матеріалах справи є наявним Договір про надання правової допомоги № 23, укладений 21 жовтня 2018 року між ОСОБА_2 та адвокатом Фокій Б.В., згідно пункту 1.1 якого адвокат зобов`язався за завданням ОСОБА_2 представляти інтереси останньої «у будь-яких судах України» (том 1, а.с. 20-25).

А інших доводів апеляційна скарга ДУ «Харківський слідчий ізолятор» - які б спростовували висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні, стосовно того, що згаданим відповідачем «не спростовано належними доказами» доводи позивачки про неналежні умови її утримання в згаданій державній установі – і не містить, а тому така підлягає залишенню без задоволення.

В доводах апеляційної скарги ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» зазначається, що «Державна установа «Львівська установа виконання покарань (№19)» не є органом державної влади, через які держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки а є лише складовою Державної кримінально-виконавчої служби України», та стверджується, що «при розгляді справи №461/8591/25 Галицьким районним судом міста Львова, держава, як відповідач (учасник справи) була позбавлена прав (через органи які наділені повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді), що надані учаснику справи», а тому згаданий апелянт вважає, що за наведених «обставин рішення суду не можна вважати законним та обгрунтованим»: інших доводів ця апеляційна скарга також не містить.

В той же час, як в позовній заяві, так і в оскаржуваному рішенні суду, чітко зазначено, що позивачка ОСОБА_2 звернулася з позовом до відповідача Держава Україна в особі її Державних установ з власними назвами, а саме: «Харківський слідчий ізолятор», «Дніпровська установа виконання покарань», «Львівська установа виконання покарань (№19)» та «Збаразька виправна колонія (№63)».

Відтак, в апеляційній скарзі ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» доводи, які б спростовували висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні, стосовно того, що згаданим відповідачем «не спростовано належними доказами» доводи позивачки про неналежні умови її утримання і в згаданій державній установі, також відсутні, а тому і ця апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Держава Україна фактично з лютого 2014 року (тобто – понад 12 років) є об`єктом військової агресії зі сторони російської федерації, а з 24 лютого 2022 року (тобто – п`ятий рік) перебуває в стані повномасштабної війни зі згаданою державою-агресором, що призвело та призводить до неймовірних фінансових видатків для підтримання обороноздатності країни (відповідача по справі) та можливості її існування, зокрема – і як суб`єкта у цивільних правовідносинах: наведені обставини є загальновідомими і доказуванню не підлягають (частина 3 статті 82 ЦПК України).

Безспірним є те, що наведені вище обставини суттєво впливають на якість умов утримання в місцях позбавлення волі.

За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що розмір присудженої до стягнення на користь позивачки з держави (яка тривалий час є жертвою масштабної військової агресії) моральної шкоди (60 000 грн.) відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України), а тому апеляційна скарга позивачки також до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 пункти 1-3, 381, 382, 383, 384, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Фокія Богдана Васильовича, представника ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63)» задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 березня 2026 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини за недоведеністю та необґрунтованістю висновок про принизливе поводження з ОСОБА_2 зі сторони Державної установи «Збаразька виправна колонія (№63) по епізоду особистого обшуку ОСОБА_2 06 серпня 2024 року із роздяганням, як засудженої, яка прибула в згадану установу виконання покарань, і пов`язаного з цим її гінекологічного огляду, та висновок про те, що наведені дії були такими, що принижували честь та гідність ОСОБА_2 і завдали їй моральних страждань.

В решті рішення Галицького районного суду міста Львова від 19 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову складено 12 жовтня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Савуляк Р.В.