Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №445/1394/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 445/1394/25 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський О. М.

Провадження № 22-ц/811/699/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 22 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 28 жовтня 2015 року у відділі ДРАЦС Золочівського РУЮ у Львівській області між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. Спільних неповнолітніх дітей у них немає.

Вказувала, що спільне сімейне життя між ними не склалося, з 2023 року вони проживають окремо, шлюбні відносини втратили зміст та збереження шлюбу є неможливим.

З врахуванням зазначених обставин, просила розірвати шлюб із ОСОБА_1 .

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 22 січня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 28 жовтня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Золочівського районного управління юстиції у Львівській області, актовий запис N?221.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 22 січня 2026 року оскаржив ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що доводи позивачки про те, що фактичні сімейні відносини припинені, а вони проживають окремо з 2023 року, не відповідають дійсності.

ОСОБА_2 не надала доказів погіршення сімейних стосунків та неможливості подальшого спільного життя і збереження шлюбу.

Подавши до суду позовну заяву, позивачка навмисне приховує своє місцезнаходження та не виходить на зв?язок, щоб унеможливити їхні зустрічі з метою створення фіктивної обставини окремого проживання.

Просить рішення Золочівського районного суду Львівської області від 22 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

09 безеня 2026 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона посилалася на законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Вказувала, що не має наміру відновлювати сімейні відносини з відповідачем, а подальше формальне існування шлюбу суперечитиме її волі та законним інтересам.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їх відсутності.

02 вересня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Колегія суддів враховує, що справа була вперше призначена до апеляційного розгляду на 02 липня 2026 року, в цьому судовому засіданні був присутній відповідач ОСОБА_1 , надавав пояснення, а також заявляв клопотання про надання сторонам строку на примирення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 08 жовтня 2026 року, є дата складення повного судового рішення - 13 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 28 жовтня 2015 року уклали шлюб, який зареєстрували у відділі ДРАЦС Золочівського РУЮ у Львівській області, про що складено відповідний актовий запис № 221, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

Неповнолітніх дітей у сторін немає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до переконання про обґрунтованість заявлених позовних вимог позивачки та виходив з того, що сім`я сторін розпалася, примирення на теперішній час неможливе, причини, що спонукають ОСОБА_2 наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить її інтересам, що має істотне значення.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено , що суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз", підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Позивачка мотивувала позов тим, що спільне життя з відповідачем на теперішній час припинено, сторони не ведуть спільного господарства, на сьогодні шлюб існує лише формально, впевнена у неможливості збереження шлюбу без порушення її інтересів.

В даному ж випадку ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що збереження шлюбу можливе і його збереження не буде суперечити інтересам позивача чи відповідачки.

Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом вказаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на виконання роз`яснень, які викладені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та ст. 111 СК України, ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 липня 2026 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 та надано строк для примирення тривалістю три місяці до 08 жовтня 2026 року, однак таке не відбулося (а.с.73-74).

12 липня 2026 року позивачка подала до суду апеляційної інстанції заяву про призначення справи до розгляду.

В обгрунтування цієї заяви зазначала, що примирення між сторонами є категорично неможливим, а її рішення про розірвання шлюбу є остаточним, добровільним, усвідомленим та незмінним.

З огляду на те, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_2 не бажає перебувати в шлюбі з відповідачем, а збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення її позову про розірвання шлюбу

В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідач не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, свої доводи з цього приводу зводив до того, що позивачка не надала доказів про припинення фактичних сімейних відносин, та вказав, що не відповідає дійсності те, що сторони проживають окремо.

Колегія суддів звертає увагу на те, що справа про розірвання шлюбу між сторонами перебуває на розгляді у суді з червня 2025 року, однак станом на даний час, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів про те, що шлюб може бути збережений, не спростував вимоги позовної заяви, а також не надав доказів того, що вони проживають разом.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 22 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Постанову складено та підписано 13 жовтня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.