Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №333/4889/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.09.2026 Справа № 333/4889/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/4889/25 Головуючий у 1-й інстанції: Холод Р.С.

Провадження № 22-ц/807/1515/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кочеткової І. В.

Кухаря С.В.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У червні 2025 року представник ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» Руденко К.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначав, що 03.05.2019 року між AT «ІДЕЯ БАНК» та відповідачкою було укладено кредитний договір №Z06.21203.005209978, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 48 139,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), строком до 03.05.2022 року, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,0% річних та платою за обслуговування кредитної заборгованості, згідно графіку щомісячних платежів.

Згідно умов кредитного договору первісний кредитор свої зобов`язання виконав, надавши відповідачу кредит у розмірі 48 139,00 грн.

25.07.2023 року між AT «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», правонаступником якого є ТОВ «СВЕА ФНАНС» (фактор), укладено договір факторингу №01.02.-31/23, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА».

26.07.2023 року між ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА», правонаступником якого є ТОВ «СВЕЛ ФНАНС» (клієнт), та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено договір факторингу №01.02-38/23, відповідно до умов якого право вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС».

У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором, загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем становить 120 591,15 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» заборгованість у розмірі 120 591,15 грн, що складається з: 45 786,48 грн - сума заборгованості за кредитом; 33 545,64 грн - сума заборгованості за процентами; 41 259,03 грн - сума заборгованості за плату за обслуговування, а також судові витрати у розмірі 3 028 грн судового збору та 10 000 грн витрат на правову допомогу.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за кредитним договором №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 року в розмірі 68 288 грн 27 коп., з яких: 34 742,63 грн - заборгованість за кредитом; 33 545,64 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» 1 714,76 грн судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд або ухвалити нове судове рішення.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що заявниця не була належним чином ознайомлена з документами позивача, що позбавило її можливості надати заперечення.

Вказує, що вона фактично отримала 30 000 грн., тоді як суд першої інстанції визнав 48 139 грн. Вважає, що позивач не довів належними доказами факт отримання нею всієї суми, незаконно до суми кредиту включено страховий платіж. Суд не встановив добровільність страхування та не перевірив, чи отримувала вона ці кошти. Також має місце безпідставне нарахування комісій, сума комісії є значною та необґрунтованою.

Зауважує, що суд відмовив у витребуванні документів від AT «ІДЕЯ БАНК»; не врахував наданий нею доказ домовленості з банком, а саме гарантійний лист від AT «ІДЕЯ БАНК», відповідно до якого банк погоджувався закрити заборгованість при сплаті 15 000 грн.

Також, ОСОБА_1 подала клопотання про витребування доказів, просить витребувати у AT «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС»: копію кредитного договору, документ, що підтверджує фактичну видачу кредиту, повну виписку по рахунку, детальний розрахунок заборгованості, інформацію про всі платежі.

Від представника ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» - адвоката Руденка К.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.

ОСОБА_1 також подала відповідь на відзив, в якій просить задовольнити її апеляційну скаргу, також надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, до апеляційного суду не з`явилися.

Частиною першою статті 182 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Окрім того, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 372 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, скаржник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, представник позивача - у відзиві на апеляційну скаргу, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Зважаючи на вказане, колегія суддів у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності сторін, їх представників. Неявка зазначених осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03.05.2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту та страхування №Z06.21203.005209978, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах: тип кредиту - цільовий (п. 1.1.), сума кредиту - 48 139,00 грн. (п. 1.2.), процентна ставка та тип - 21,99% річних, змінювана (п. 1.3.), строк кредиту - 36 місяців (п. 1.4.).

Під час користування кредитом банк надає позичальнику послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що визначені цим договором та договором комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (далі - ДКБОФО), за надання яких встановлена плата відповідно до п. 5 Додатку № 1 як «інші послуги Банку». Комісійна винагорода за переказ коштів та приймання готівки з подальшим зарахуванням на рахунки в банку сплачується згідно з діючих Тарифів банку. Тарифи є невід`ємною частиною договору та розміщені на веб-сайті банку (п. 1.5. договору).

Згідно з п. 2 зазначеного договору, нанесенням власноручного підпису під цим договором страхувальник (застрахована особа) акцептує оферту ТДВ «СК «АХА Страхування Життя», від імені якого діє страховий агент та укладає договір добровільного страхування життя №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 року для клієнтів АТ «ІДЕЯ БАНК», який є договором приєднання згідно ст. 634 ЦК України та складається з наступних невід`ємних частин: Частини 1 «Основні умови» ДСЖ, що зазначена у п. 2.1. цього договору, та Частини 2 «Загальні умови» ДСЖ, затвердженої Страховиком форми (оферта), яка містить всі істотні умови, передбачені ст. 16 Закону України «Про страхування» та розміщена на офіційному веб-сайті Страховика, з якими страхувальник погоджується шляхом підписання цього договору.

Відповідно до п. 2.1 (Частина 1 «Основні умови» ДСЖ) страховий внесок одноразовий - 4 176,44 грн., дата початку дії ДСЖ - 03.05.2019 року, дата закінчення ДСЖ - 03.05.2020 року, вигодонабувач за ДСЖ - АТ «ІДЕЯ БАНК».

Підписавши Договір кредиту та страхування №Z06.21203.005209978, ОСОБА_1 погодилася з тим, що ДКБОФО, Тарифи та Паспорт споживчого кредиту є невід`ємними складовими цього договору (п.п. 3.2.).

03.05.2019 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредит (Додаток №1 до Договору кредиту та страхування №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 року), в якому, окрім основних умов кредитування, зазначено порядок повернення кредиту (кількість та розмір платежів, періодичність внесення), а також розмір та порядок нарахування пені та штрафу.

Первісний кредитор АТ «ІДЕЯ БАНК» виконав свої зобов`язання, надавши кредит відповідачці у розмірі 48 139,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку з 03.05.2021 по 24.07.2023.

Відповідно до довідки-розрахунку АТ «ІДЕЯ БАНК», станом на 25.07.2023 року розмір заборгованості за вищевказаним кредитним договором становить 120 591,15 грн, з яких: 45 786,48 грн - заборгованості за тілом кредиту; 33 545,64 грн - заборгованості за відсотками; 41 259,03 грн - заборгованості за комісіями.

25.07.2023 року між АТ «ІДЕЯ БАНК» (клієнт) та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (фактор) укладено договір факторингу №01.02-31/23, відповідно до якого клієнт передає (відступає) фактору свої права вимоги, а фактор набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (п. 2.1.). Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами, у паперовому вигляді в день укладання цього договору (п. 2.1.). Фактор зобов`язується сплатити клієнту суму фінансування в розмірі 11 963 508,00 грн шляхом перерахунку 100% вказаної суми на рахунки клієнта протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання реєстру боржників засобами корпоративного зв`язку у захищеному паролем файлі, та підписання сторонами договору і реєстру боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «вчасно» (п. 4.1.). Права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов`язань передбачених п. 4.1 цього договору (п. 5.1.).

На виконання вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» перерахувало АТ «ІДЕЯ БАНК» суму фінансування в розмірі 11 963 508,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9217 від 26.07.2023 року.

Згідно Реєстру боржників № 3 до договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року, фактор набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 року в розмірі 120 591,15 грн, з яких: 45 786,48 грн - заборгованість за основним боргом; 33 545,64 грн - заборгованість за відсотками; 41 259,03 грн - заборгованість за комісіями.

26.07.2023 року між ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (клієнт) та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (фактор) укладено договір факторингу №01.02-38/23, відповідно до якого клієнт передає (відступає) фактору свої права вимоги, а фактор набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (п. 2.1.). Права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами, у паперовому вигляді в день укладання цього договору (п. 2.2.). Фактор зобов`язується сплатити клієнту суму фінансування в розмірі 1 981 288,79 грн шляхом перерахунку 100% вказаної суми на рахунки клієнта протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання реєстру боржників засобами корпоративного зв`язку у захищеному паролем файлі, та підписання сторонами договору і реєстру боржників за допомогою сервісу електронного документообігу «вчасно» (п. 4.1.). Права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов`язань передбачених п. 4.1 цього договору (п. 5.1.).

На виконання вимог п. 4.1 вказаного договору факторингу ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» перерахувало ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» суму фінансування в розмірі 1 981 288,79 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 128 від 26.07.2023 року.

Згідно з витягом з Реєстру боржників № 1 до договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023 року, позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 року в розмірі 120 591,15 грн, з яких: 45 786,48 грн - заборгованість за основним боргом; 33 545,64 грн - заборгованість за відсотками; 41 259,03 грн - заборгованість за комісіями.

Відповідно до детального розрахунку по кредиту №Z06.21203.005209978, наданого АТ «ІДЕЯ БАНК» на виконання ухвали суду про витребування доказів, виконаний станом на 25.07.2023 року розмір заборгованості становить 120 591,15 грн, з яких: 45 786,48 грн - заборгованості за тілом кредиту; 33 545,64 грн - заборгованості за відсотками; 41 259,03 грн - заборгованості за комісіями.

Мотиви, якими керується апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Положеннями ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що сторонами погоджено всі істотні умови кредитного договору, адже наведені докази містять істотні умови щодо суми кредиту, дати його видачі, строк надання коштів, розмір процентів та умови кредитування. При цьому, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником. Вказаний кредитний договір в частині або в цілому недійсним не визнавався, доказів цього не надано. Підписання кредитного договору відповідач не заперечує, про що свідчить її позиція, викладена у процесуальних документах, поданих до суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

З урахуванням доказів, що наявні у матеріалах справи, суд правильно виснував, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів факторингу, а тому до позивача ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» перейшло право вимоги за договором кредиту та страхування №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не виконала зобов`язання ані перед первісним, ані перед новим кредитором та внаслідок неналежного виконання обов`язків із повернення кредиту утворилася заборгованість.

Зважаючи на обов`язок суду належним чином дослідити поданий позивачем розрахунок заборгованості, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок (постанова Верховного Суду в справі №775/7704/15 від 23 січня 2018 року), суд першої інстанції здійснив перевірку нарахованої до стягнення заборгованості.

Так, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» викладена у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (станом на дату виникнення правовідносин між сторонами кредитного договору), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» (станом на дату виникнення правовідносин між сторонами кредитного договору) до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), як сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі плату за додаткові та супутні послуги кредитодавця пов`язані з обслуговуванням кредиту.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» (станом на дату виникнення правовідносин між сторонами кредитного договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (станом на дату виникнення правовідносин між сторонами кредитного договору) умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

У договорі кредиту та страхування №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 та додатках до нього, укладеному між первісним кредитором та відповідачем, не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, відтак положення договору про встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,50 % щомісячно від початкової суми кредиту є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

За обставин цієї справи первісним кредитором нараховано плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,50 % щомісячно від початкової суми кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальнику за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами, про зобов`язання позичальника сплачувати за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,50 % щомісячно від початкової суми кредиту є нікчемними.

Більш того, плата за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,50 % щомісячно від початкової суми кредиту встановлена у паспорті споживчого кредиту, який є додатком №1 до договору кредиту та страхування №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019, підписання якого споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті споживчого кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, про що свідчать висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №333/5483/20 та від 15 червня 2022 року у справі №383/418/20.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно виснував, що позовна вимога про стягнення заборгованості за плату за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 41 259,03 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Також судом встановлено, що позивачем фактично у суму заборгованості за кредитом нараховані та списані комісії за період з 03.05.2019 року по 24.07.2023 року на загальну суму 11 043,85 грн. Враховуючи, що судом встановлено безпідставність внесення сум комісії в тіло кредиту, висновок суду про те, що на вказану суму необхідно зменшити розмір заборгованості за тілом кредиту: 45 786,48 грн - 11 043,85 грн = 34 742,63 грн, є вірним.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» підлягає стягненню заборгованість за договором кредиту та страхування №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 року в розмірі 68 288,27 грн, з яких: 34 742,63 грн - заборгованість за кредитом; 33 545,64 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявниця не була належним чином ознайомлена з документами позивача, що позбавило її можливості надати заперечення, не знайшли свого підтвердження. Так, ОСОБА_1 брала участь у розгляді справи: 23.06.2025 р. отримала копію позовної заяви з додатками (а.с. 57), 24.06.2025 р. подала заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, 08.07.2025 р. подала відзив на позовну заяву; 16.07.2025 р., 15.09.2025 р., 20.10.2025 р., 24.11.2025 р., 12.01.2026 р., 16.02.2026 р., 10.04.2026 р. подавала заяви, у яких визнавала наявність заборгованості та висловлювала бажання добровільно врегулювати спір шляхом щомісячних оплат.

Стосовно посилань заявниці, що вона фактично отримала 30 000 грн, тоді як суд першої інстанції визнав 48 139 грн, що позивач не довів належними доказами факт отримання нею всієї суми, незаконно до суми кредиту включено страховий платіж, суд не встановив добровільність страхування та не перевірив, чи отримувала вона ці кошти, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до умов укладеного договору кредиту та страхування № Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 р., який підписаний власноруч ОСОБА_1 , сума кредиту становить 48 139,00 грн. Своїм підписом у п. 2 договору скаржниця акцептувала оферту на укладення договору добровільного страхування життя із сумою одноразового внеску 4 176,44 грн. Факт перерахування кредитних коштів у повному обсязі підтверджений банківською випискою по рахунку, яка міститься в матеріалах справи. Включення страхового платежу до суми кредиту відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та погоджено сторонами, про що обґрунтовано наголошено представником ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» у відзиві на апеляційну скаргу.

Щодо твердження скаржниці про те, що суд відмовив у витребуванні документів від AT «ІДЕЯ БАНК», не врахував наданий нею доказ домовленості з банком, а саме гарантійний лист від AT «ІДЕЯ БАНК», відповідно до якого банк погоджувався закрити заборгованість при сплаті 15 000 грн, колегія суддів зазначає, що ухвалою від 13.03.2026 р. суд зобов`язав АТ «Ідея Банк» надати розрахунок заборгованості за договором кредиту та страхування №Z06.21203.005209978 від 03.05.2019 із зазначенням усіх нарахувань та здійснених оплат. На виконання цієї ухвали АТ «Ідея Банк» 18.03.2026 р. та 06.04.2026 р. надало суду витребувані детальні розрахунки по кредиту станом на дату відступлення права вимоги.

Наявність листа зобов`язання від первісного кредитора АТ "ІДЕЯ БАНК" про закриття боргу за умови сплати 15 000 грн до 22.05.2025 року не є доказом відсутності заборгованості. Вказаний лист не є договором про прощення боргу згідно ст. 605 ЦК України. Борг ОСОБА_1 погашений не був, право вимоги у повному обсязі перейшло до факторингової компанії на підставі ст. 512 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що має місце безпідставне нарахування комісій, сума комісії є значною та необґрунтованою, колегія суддів зазначає, що судом відмовлено позивачу у стягненні заборгованості за комісією в розмірі 41 259,03 грн, а також додатково зменшено заборгованість за тілом кредиту на суму 11 043,85 грн. Отже, заперечення ОСОБА_1 щодо нарахування комісій враховані судом при ухваленні рішення.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 подала клопотання про витребування доказів, просить витребувати у AT «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС»: копію кредитного договору, документ, що підтверджує фактичну видачу кредиту, повну виписку по рахунку, детальний розрахунок заборгованості, інформацію про всі платежі.

З приводу вказаного клопотання суд апеляційної інстанції зазначає, що ОСОБА_1 подавала аналогічне клопотання до суду першої інстанції 19.03.2026 року (а.с. 140), у задоволенні якого судом було обґрунтовано відмовлено, враховуючи, що 16.09.2025 року судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Отже, клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень заперечень проти позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Докази та обставини, на які посилається заявниця в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Д.А.Трофимова

Судді: І.В. Кочеткова

С.В. Кухар