Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №337/6272/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 30.09.2026 Справа № 337/6272/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 337/6272/25 Пр. № 22-ц/807/1241/26Головуючий у 1-й інстанції: Мурашова Н.А. Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.

за участі секретаря Смокотіної В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» на заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» (надалі - ТОВ «ВІН ФІНАНС») до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року ТОВ «ВІН ФІНАНС» звернулось до суду із вищезазначеним позовом (а.с.1-20), в якому просило стягнути з відповідача на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» збитки в якості відповідальності за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №328/4570/14 у розмірі 121490,31 грн. та 1001,68 доларів США, стягнути з відповідача на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 30.04.2015 року Токмацький районний суд Запорізької області ухвалив рішення у справі №328/4570/14, яким стягнуто з відповідача на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором №Д017/АА-012.06.1 від 26.12.2006 року у розмірі 257272,40 грн., 11140,02. З моменту набрання рішенням законної сили вчинялись дії щодо примусового його виконання, але воно так і не було виконане відповідачем. Наразі право вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором належить позивачу ТОВ «ВІН ФІНАНС» (до перейменування - ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ») на підставі договору про відступлення права вимоги №16 від 29.05.2019 року. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Рішення суду відповідачем не виконувалось, в т.ч. у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, у зв`язку з чим позивач як кредитор нарахував за цей період інфляційні втрати і 3% річних. Інфляційне збільшення становить 56256,33 грн., 3% річних - 23133,37 грн., разом 121490,31 грн. Враховуючи наявність непогашеної заборгованості в іноземній валюті до неї застосовується нарахування виключно 3% річних. За наведеними формулами у відповідні терміни сума боргу становить (в валюті заборгованості) відповідно 283,84 334,20 383,64, що в перерахунку (для обчислення розміру судового збору) становить 42100,61.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю першої інстанції Мурашову Н.А. (а.с. 21). Ухвалою суду першої інстанції (а.с. 28) провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Заочним рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року (а.с.45-47) в задоволенні позову позивача у цій справі відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС» у своїй апеляційній скарзі (а.с. 52-59) просило скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В автоматизованому порядку 13.04.2026 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Онищенка Е.А. та Трофимову Д.А. (а.с.60). Ухвалою апеляційного суду від 13.04.2026 року (а.с.61) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 16.04.2026 року (а.с.64). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 17.04.2026 року (а.с. 66), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (а.с. 67), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, відповідного штату суддів Запорізького апеляційного суду взагалі; прийняття суддею-доповідачем участі у курсах підвищення кваліфікації у період з 18.05.2026 року по 22.05.2026 року включно (довідка - а.с. 83).

Відповідач ОСОБА_1 (а.с. 76 -77) не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч.3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

На виконання вимог ст. 12 ч. 5 в прядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України апеляційним судом було витребувано та досліджено інформацію з:

- ГЦОСІ ДПС України відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 79), за змістом якої в період з 24.02.2022 року по 01.05.2026 року в Базі даних не знайдено;

- Єдиного державного демографічного реєстру (а.с.81), в якому відповідача ОСОБА_1 не було знайдено;

- Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (а.с.82), за змістом якої довідки про ВПО відповідача ОСОБА_1 відсутні,

у зв`язку із чим, відповідач ОСОБА_1 повідомлявся апеляційним судом про судові засідання у цій справі через Офіційний веб-сайт Судової влади України, що узгоджується із вимогами ст. 128 ЦПК України.

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 17.06.2026 року (а.с. 95), не відбувся та був відкладений, з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 13.07.2026 року по 21.08.2026 року (довідка - а.с.106), через першу неявку всіх учасників цієї справи.

Листом (а.с. 96) апеляційний суд в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України роз`яснив учасникам цієї справи таке: «…11 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду у справі ЄУН 754/511/23 дійшла відповідного висновку щодо застосування ст. 625 ЦК України (витяг з ЄДРСР цієї постанови долучений апеляційним судом за власною ініціативою до матеріалів вказаної справи - а.с.84-94), оскільки в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України останній є обов`язковим для врахування загальними судами. В силу вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: …3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом… У зв`язку із чим, апеляційний суд в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: … , вважає за необхідне роз`яснити ТОВ «ВІН ФІНАНС» його право надати/не надати апеляційному суду докази, що ТОВ «ВІН ФІНАНС» не втратило право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу (виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні, видано дублікат виконавчого листа та поновлено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання тощо) у строк до 08.07.2026 року, а також наслідки ненадання останніх, а саме: апеляційний суд буде переглядати законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги на підставі наявних у цій справі матеріалів та доказів…».

Учасники цієї справи отримали вищезазначене роз`яснення апеляційного суду (а.с. 101, 105), однак, роз`ясненим ним апеляційним судом у цій справі правом не скористались.

У дане судове засідання належним чином повідомлені апеляційним судом з додержанням вимог ЦПК України (а.с. 103-105) не з`явились, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістили, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності всіх учасників цієї справи, які не з`явились, за наявними у цій справі матеріалами та доказами.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС» у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1).…змінити рішення (п.2).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 376 ЦПК України підставами для …зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що хоча суд першої інстанції, правильно відмовив у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі у повному обсязі, правильно керуючись ст. ст. 11, 15 - 16, 509, 524, 533-535, 625 ЦК України, ст. ст. 2, 4 - 5,12 -13,76-82, 89, 137, 141, 259, 263-265, 280, 282 ЦПК України та правильно встановивши такі фактичні обставини цієї справи.

Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015 (справа №328/4570/14-ц) частково задоволено позов ПАТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_1 , і.н.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , і.н.н. НОМЕР_2 , та стягнуто з останніх солідарно на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором №Д017/АА-012.06.1 від 26.12.2006 року в розмірі 11140,02 доларів США та 257 272,40 грн, яка складається з: 8538,91 доларів США - сума заборгованості за кредитом; 2601,11 доларів США - сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту; 234497,42 грн - сума пені за прострочку виконання грошових зобов`язань; 22774,98 грн - сума трьох процентів річних від простроченого грошового зобов`язання (а.с. 7-9). Цим же рішенням стягнуто з ОСОБА_1 , і.н.н. НОМЕР_1 , на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованість за кредитним договором №Д017/АА-087.07.2 від 21.12.2007 року в розмірі 31429,91 доларів США та 694640,11 грн., яка складається з: 330,00 доларів США - сума поточної заборгованості за кредитом; 19083,95 доларів США - сума простроченої заборгованості за кредитом; 84,84 доларів США - сума поточної заборгованості за процентами по кредиту; 11931,12 доларів США - сума простроченої заборгованості за процентами по кредиту; 661599,60 грн. - сума пені за прострочку виконання грошових зобов`язань; 33040,51 грн. - сума трьох процентів річних від простроченого грошового зобов`язання. Також стягнуто з ОСОБА_1 , і.н.н. НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , і.н.н. НОМЕР_2 , на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» в рівних частках судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654,00 грн та судові витрати, пов`язані з публікацією оголошення про виклик відповідачів в судове засідання в розмірі 840,00 грн. Відомості про набрання вказаним рішенням суду законної сили в Єдиному державному реєстрі судових рішень та в автоматизованій системі документообігу Токмацького районного суду Запорізької області, доступ до якої наразі має Хортицький районний суд м. Запоріжжя, відсутні.

Крім того, ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 18.11.2019 (справа №328/4570/14-ц), яка набрала законної сили 04.12.2019, задоволено заяву ТОВ «ФК «ДОВІРА І ГАРАНТІЯ» та замінено первісного стягувача ПАТ «РОДОВІД БАНК» на його правонаступника - ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» у цивільній справі №328/4570/14-ц за позовом ПАТ «РОДОВІД БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитними договорами № Д017/АА-087.07.2 від 21.12.2007 року, №Д017/АА-012.06.1 від 26.12.2006 року. Вказаною ухвалою встановлено, що ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» набуло право вимоги до боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за вказаними кредитними договорами на підставі договору №16 про відступлення прав вимоги, який було укладено з ПАТ «РОДОВІД БАНК» 29.05.2019. Крім того, цією ж ухвалою встановлено, що виконавче провадження №52621078 стосовно боржника ОСОБА_1 перебувало на примусовому виконанні у Лівобережному відділі державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, стан ВП згідно АСВП - завершено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з можливості заміни сторони виконавчого провадження поза межами виконавчого провадження.

25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ», протокол №1706, було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» і наказом №55-к від 25.07.2024 на виконання цього рішення внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства (а.с.13-15).

Відповідно до ст. ст. 12 -13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

П.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

При вищевикладених правильно встановлених фактичних обставинах цієї справи, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ТОВ «ВІН ФІНАНС»» недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у цій справі з таких підстав.

Так, в межах цієї справи позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС» вимагає стягнення з відповідача ОСОБА_1 на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних за порушення грошового зобов`язання із повернення заборгованості за кредитним договором №Д017/АА-012.06.1 від 26.12.2006, яка стягнута з відповідача на його користь рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015 (справа №328/4570/14-ц).

Суд першої інстанції виходив з того, що грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника із такої сплати. Ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 19.06.2019 року у справі №646/14523/15-ц, згідно з якою стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачене спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виконання, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року по справі № 916/190/18).

Оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України (постанова Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №753/1527/22). Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) боржником підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч.2 ст.625 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема, містяться і в постановах від 19 січня 2022 року в справі №204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі №303/7132/18, від 07.07.2025 у справі № 686/2610/25.

В даній справі судом першої інстанції було достовірно встановлено, що рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015 (справа №328/4570/14-ц) з відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК», правонаступником якого наразі є позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС», стягнута заборгованість за кредитним договором №Д017/АА-012.06.1 від 26.12.2006 року в загальному розмірі 11140,02 доларів США та 257272,40 грн. Відповідне грошове зобов`язання відповідача ОСОБА_1 перед позивачем ТОВ «ВІН ФІФНАНС» виникло у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору №Д017/АА-012.06.1 від 26.12.2006, що і підтверджено рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015, і за його невиконання відповідач несе відповідальність, визначену ч.2 ст.625 ЦК України.

Разом з тим, позивач, вимагаючи стягнення в порядку ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати вказаної суми заборгованості, не надав суду першої інстанції належних, допустимих та достовірних доказів того, що в зазначений ним період - з 23.02.2019 до 23.02.2022 сума боргу, визначена рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015, відповідачем не була сплачена, враховуючи при цьому, що позивач вимагає стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період після ухвалення судового рішення, а також, що прострочення грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням і обмежується моментом його повного чи часткового виконання. Розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним кредитним договором в заявлений період позивач суду не надав. При цьому, за змістом ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 18.11.2019, яка набрала законної сили 04.12.2019, і якою підтверджено право вимоги позивача як кредитора/стягувача до боржника ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, не можна визначити, який розмір заборгованості існував на момент набуття позивачем прав вимоги (29.05.2019) чи на момент постановлення зазначеної ухвали суду. Як було встановлено судом при постановленні вказаної ухвали, стосовно боржника ОСОБА_1 на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження №52621078 і згідно з АСВП воно було завершено. Однак, наразі суду не надано відомостей про те, з яких підстав було завершено виконавче провадження і чи не було це пов`язано з фактичним виконання судового рішення, або, якщо завершення виконавчого провадження було пов`язано з іншими підставами, яка сума заборгованості існувала на момент такого завершення. Сам по собі наведений позивачем розрахунок передбачених ст.625 ЦК України сум в даному випадку є недостатнім для підтвердження існування у відповідача перед позивачем в заявлений період заборгованості у розмірі, визначеному рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову ТОВ «ВІН ФІНАНС» до відповідача ОСОБА_1 у цій справі слід відмовити повністю.

Проте, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції мав відмовити у задоволенні вищезазначеного позову позивача до відповідача у цій справі з інших підстав, а саме: через безпідставність взагалі нарахування позивачем відповідачу у цій справі вищезазначених сум в порядку ст. 625 ЦК України за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Оскільки, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист ТОВ «ВІН ФІНАНС», як позивач, у цій справі здійснює на свій розсуд. Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Проте, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що станом на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції у цій справі 16.02.2026 року та перегляду цієї справи апеляційним судом 30.09.2026 року, Велика Палата Верховного Суду вже прийняла постанову від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23 (витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень - а.с. 84-94), в якій вона зазначала у тому числі такі правові висновки:

«..п. 135. Разом з тим з урахуванням висновків у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання…».

145. Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

146. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

147. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України…».

Апеляційним судом з урахуванням вищезазначеного останнього правового висновку від 11.02.2026 року ВП ВС в іншій вищезазначеній справі, який суд першої інстанції взагалі у цій справі залишив поза своєю увагою, хоча він є обов`язковим для загальних судів в силу вимог ст. 263 ч 4 ЦПК України, що:

- виконавчий лист № 328/4570/14-ц, виданий Токмацьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «РОДОВІД БАНК» заборгованості за кредитним договором №Д017/АА-012.06.1 від 26.12.2006 року в розмірі 11140,02 доларів США та 257272,40 грн перебував на примусовому виконанні у Лівобережному відділі державної виконавчої служби міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, стан ВП згідно АСВП - завершено (зміст ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 18 листопада 2019 року у справі ЄУН № 328/4570/14-ц - 19 зворот та що додатково перевірено апеляційним судом та додатково знайшло своє підтвердження станом на час перегляду цієї справи апеляційним судом - витяг в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України з АСВП від 29.09.2026 року - а.с. 107-115, який може бути прийняти апеляційним судом до уваги у цій справі на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності на обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача);

- оскільки, учасники цієї справи не скористались роз`ясненим ним апеляційним судом у цій справі в порядку ст. 12 ч. 5 ЦПК України своїм правом (лист апеляційного суду від 17.06.2026 року - а.с. 96), та зокрема позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС» (довідка про доставку електронного документу - вказаного листа апеляційного суду в його електронний кабінет 18.06.2026 року - а.с. 101), не надав апеляційному суду належних та допустимих доказів у цій справі на підтвердження того, що ТОВ «ВІН ФІНАНС» не втратило право на примусове виконання вищезазначеного заочного рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015 у справі ЄУН №328/4570/14-ц про стягнення основного боргу з ОСОБА_1 станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції у цій справі 16.02.2026 року (виконавчий лист після завершення ВП № 52621078 Лівобережним ВДВС м. Маріуполя ГТУЮ у Донецькій області (зміст ухвали суду - а.с. 19 зворот) знов перебуває на примусовому виконанні тощо);

- і хоча, кредитор, та зокрема ПАТ «РОДОВІД БАНК», у подальшому мав право повторно звернутись із вищезазначеним виконавчим листом для його примусового виконання до державної виконавчої служби у 3-річний строк з дати його повернення, проте, останній не зробив цього на свій власний розсуд, у тому числі своєчасно, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не були надані;

- також, позивач ТОВ «ВІН ФІНАНС», який є правонаступником стягувача ПАТ «РОДОВІД БАНК» (новим кредитором) на підставі: = договору № 16 від 29.05.2019 року та ухвали Токмацького районного суду Запорізької області від 18 листопада 2019 року у справі ЄУН 328/4570/14 -ц (а.с.19-20 - ст. 82 ч. 1 ЦПК України) не зробив цього на свій власний розсуд, у тому числі своєчасно,

- оскільки, на теперішній час також будь-якого виконавчого провадження з приводу примусового виконання вищезазначеного заочного рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 30.04.2015 у справі ЄУН №328/4570/14-ц про стягнення основного боргу з ОСОБА_1 немає за виконавчим листом № 328/4570/14-ц (боржник - ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «ВІН ФІНАНС»); належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не були надані.

При вищевикладених обставинах, правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України та вищезазначеного останнього висновку ВП ВС від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23, враховуючи факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності, зокрема станом на 18 листопада 2019 року (зміст ухвали суду - витяг з ЄДРСР а.с. 19 зворот, що визнавалась позивачем у суді першої інстанції, у тому числі станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції у цій справі 16.02.2026 року - ст. 82 ч. 1 ЦПК України), дійшов висновку, що останнє унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень у цій справі взагалі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки немає і обов`язку відповідача ОСОБА_1 у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, у позивача ТОВ «ВІН ФІНАНС» немає правової підстави для нарахування та стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню, а тому позивачу у цій справі ТОВ «ВІН ФІНАНС» слід відмовити у задоволенні його вищезазначеного позову до відповідача у повному обсязі з інших підстав, а саме: через його безпідставність та необґрунтованість.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

Крім того, встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційну скаргу ТОВ «ВІН ФІНАНС» слід задовольнити частково; заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року у цій справі слід змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови.

Також, в разі задоволення апеляційної скарги позивача лише частково при вищевикладених обставинах, позивач в силу вимог ст. ст. 133, 141 ч. 1, 13 ЦПК України не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 12, 81-82, 89, 141, 367-368, 371 - 372, 374 - 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ВІН ФІНАНС» задовольнити частково.

Заочне рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2026 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 12.10.2026 року, оскільки у період з 10.10.2026 року по 11.10.202 року включно мали місце вихідні дні.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С.Онищенко Е.А.Трофимова Д.А.