Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №457/1258/26 — Трускавецький міський суд Львівської області

Справа № 457/1258/26

провадження №2-о/457/44/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі головуючого-судді Грицьківа В.Т.,

секретар судового засідання Ринди О.О.,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою представника ОСОБА_1 – адвоката Півуш Руслани Богданівни, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Трускавецької міської ради та ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, –

в с т а н о в и в:

Представник ОСОБА_1 – адвокат Півуш Р.Б. 16.07.2026 звернулася до Трускавецького міського суду Львівської області з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Трускавецької міської ради та ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , у шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (на даний момент – повнолітня), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Сімейне життя у нього з дружиною не склалося, шлюбі стосунки припинилися. ОСОБА_2 понад три роки проживає за межами України. Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 02.04.2024 шлюб між ним та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу їхній малолітній син ОСОБА_4 залишився проживати разом ним. Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 09.09.2024 щодо визначення місця проживання дитини визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком ОСОБА_1 . Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 2016 від 20.04.2026 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації у військову частину НОМЕР_1 . Отже, виникла ситуація, коли необхідно встановити факт, що має юридичне значення, а саме: встановити факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свого малолітнього сина. Даний факт необхідно встановити для реалізації прав, передбачених ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (звільнення з військової служби з цих підстав).

Відповідно до ухвали судді Трускавецького міського суду Львівської області Грицьківа В.Т. від 16.07.2026 заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Півуш Руслани Богданівни, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Трускавецької міської ради та ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також залучено до участі в розгляді справи в якості заінтересованої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Від представника ОСОБА_1 – адвоката Півуш Р.Б. надійшла заява, у якій вона просила проводити розгляд цивільної справи без її участі.

Представники заінтересованих осіб - органу опіки та піклування Трускавецької міської ради та ІНФОРМАЦІЯ_5 – у судове засідання не з`явилися, з заявами чи клопотаннями до суду не зверталися.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 02.02.2012 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 02.04.2024 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний. 08.02.2024 Трускавецьким міським судом Львівської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання малолітньої дитини: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї чверті (1/4) від її заробітку (доходу) щомісячно починаючи з 06 лютого 2024 року і до досягнення ним повноліття, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Згідно з довідкою № 08-12/13492 від 18.06.2024, виданою Бориславським відділом Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області, у вказаному відділі не перебувають виконавчі документи про стягнення аліментів, стороною яких є ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 4618-1955005-2018 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

З довідки про склад сім`ї або про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 15 від 26.04.2024, виданої Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Трест 2016» вбачається, що до складу сім`ї/зареєстрованих осіб, що проживають за адресою: АДРЕСА_2 входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Факт проживання заявника та його сина за вказаною вище адресою підтверджується також актом № 3 від 26.04.2024, виданим Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Трест 2016».

Висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 09.09.2024 визнано вважати за доцільне визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 09.09.2024 не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 стаття 19 СК України), а є лише доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом (правові висновки Верховного Суду у постанові від 06.05.2020 в справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20).

Як вбачається зі змісту вказаного висновку, у ньому відсутнє обґрунтування факту свідомого ухилення матері ОСОБА_2 від виконання та утримання своєї малолітньої дитини ОСОБА_4 , оскільки, як зазнчено у самому висновку, вказаний висновок ґрунтується на словах заявника ОСОБА_1 . Відтак суд вважає, що даний висновок органу опіки та піклування є недостатньо обґрунтованим. Крім цього, у матеріалах справи відсутня інформація, що висновок органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини виконавчого комітету Трускавецької міської ради від 09.09.2024 розглядався виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, оскільки підтвердження про затвердження названого висновку рішенням виконавчого комітету Трускавецької міської ради заявником не надано.

З представленої представником заявника довідки від 03.06.2025 № 05-06/89, виданої Навчально-виховним комплексом «Середня загальноосвітня школа № 2 – гімназія», про те, що ОСОБА_4 дійсно зачається у 8-Б класі зазначеного навчального закладу судом не встановлено, що батько дитини сумлінно ставився до навчання та виховання дитини. Інших документів на підтвердження сумлінного ставлення до навчання та виховання дитини (наприклад, характеристики з місця навчання) стороною заявника не надано.

На думку суду, встановлення фактів спільного проживання батька з дитиною, виховання дитини батьком та утримання батьком дитини не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві.

Іншими словами, оскільки заявник не довів, що матір не здійснює прав та не виконує обов`язків щодо свого малолітнього сина, тому вимога про встановлення факту, що має юридичне значення, є необґрунтованою.

Утримання дітей батьком є законним обов`язком та не потребує встановленню судом з тією метою, про яку зазначив заявник.

Разом з тим наведене, лише підтверджує факт належного виконання заявником своїх батьківських обов`язків, однак саме по собі не свідчить про те, що заявник самостійно виховує дитину віком до 18 років в аспекті правового зв`язку такого факту з правом, передбаченим ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану.

З приводу копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_5 , що належить ОСОБА_2 , суд зазначає наступне. У матеріалах справи міститься копія зазначеного документа, а саме: сторінки з даними про власника паспорта та копії сторінок 6, 7, 10, 11, 12, 13 з відмітками про періодичний виїзд з території України на в`їзд на територію України. На думку заявника ОСОБА_1 , та його представника – адвоката Півуш Р.Б., саме копія паспорта ОСОБА_2 для виїзду за кордон з відмітками про періодичний перетин кордону є прямим доказом того, що остання проживає за межами України та не займається вихованням неповнолітнього сина та не бере участі в його утриманні. Всупереч твердженням сторони заявника у ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження факти, що ОСОБА_2 дійсно покинула територію України та проживає постійно за кордоном, що вона не бере участі у вихованні неповнолітнього сина та ухиляється від утримання дитини. Інших доказів, окрім копії паспорта громадянин України для виїзду за кордон НОМЕР_5 , що належить ОСОБА_2 , з відмітками про періодичний виїзд з території України на в`їзд на територію України, на підтвердження ухилення матері від виховання та утримання дитини ОСОБА_4 суду не надано. Не зважаючи на те, що заявник стверджує, що мати дитини понад три роки проживає за кордоном, у заяві при звернені до суду ним же зазначено місце проживання заінтересованої особи ОСОБА_2 , що збігається з місцем проживання заявника та їхніх спільних дітей.

Частиною 1 статті 180 СК України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами 3, 4 статті 155 СК України визначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Частиною 2 статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

У судовому засіданні не встановлено обставин, які б свідчили, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки щодо дитини чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.

За вказаних обставин, врегулювання порядку виконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини в позасудовому порядку у такий спосіб, внаслідок якого більший тягар з виховання дитини покладено на заявника, не свідчить про те, що заявник самостійно виховує дитину в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки така домовленість не позбавляє матір дитини батьківських прав і не залишає дитину без материнського виховання.

Відмовляючи у задоволенні даної заяви, суд бере до уваги, що надані заявником докази в жодному разі не підтверджують відсутність матері в житті дитини, неможливість спілкування з нею, надання нею фінансової допомоги, тощо.

Крім того, твердження заявника про те, що мати дитини проживає понад три роки за межами України, у судовому засіданні підтверджені не були, а судове рішення не може грунтуватись на припущеннях.

На думку суду, встановлення факту самостійного виховання сина не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав заявника як батька, про які він зазначив у заяві. Утримання дитини батьком є законним обов`язком та не потребує встановлення судом з тією метою, про яку зазначив заявник.

Встановлено, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20.04.2024 № 2016 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 . У справі, що розглядається, факт самостійного виховання неповнолітньої дитини є умовою для отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Разом з тим, з огляду на встановлений ст. 65 Конституції України конституційний обов`язок захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, надаючи оцінку доводам і доказам у вказаній категорії справ стосовно самостійного виховання і утримання одним з батьків дитини, слід обережно застосовувати таку процедуру, не допускаючи ситуацій, за яких виникав би сумнів у пред`явленні позовів військовозобов`язаних / військовослужбовців з метою штучного створення умов та обставин, які могли б бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та/або звільнення з військової служби на підставі ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Тому, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, потрібно досліджувати обставини (події), які є виключними (непереборними/винятковими/неординарними/особливими) у конкретних життєвих ситуаціях.

В умовах особливого періоду (воєнного стану) не можна допускати зловживання процесуальними правами шляхом застосування способів захисту сімейних прав, інтересів дитини, тощо, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30 ЦК України).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Згідно із ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У ч. 4 цієї статті визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Враховуючи вищенаведене, оскільки факт самостійного виховання заявником неповнолітньої дитини в аспекті правового зв`язку такого факту з правом, передбаченим абз.12 пп.г, п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», не знайшли свого підтвердження під часу судового розгляду, так як матір дитини не позбавлена батьківських прав, зобов`язана належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, а тому суд приходить до висновку, що підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, відсутні.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 263-265, 319 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

У задоволенні заяві представника ОСОБА_1 – адвоката Півуш Руслани Богданівни, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Трускавецької міської ради та ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Заявник: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Заінтересовані особи:

- орган опіки та піклування Трускавецької міської ради, юридична адреса: Львівська обл., м.Трускавець, вул. Бориславська, 2;

- ІНФОРМАЦІЯ_4 , юридична адреса: АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя: В. Т. Грицьків