Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №727/1838/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Чернівці

Справа №727/1838/24

Провадження №22-ц/822/1823/26

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Янчук Людмила Іллівна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 червня 2026 року, головуючий у І-й інстанції - Чебан В. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 04 листопада 2021 року відповідачка підписала Оферту на укладення угоди про надання кредиту №500849344, Паспорт споживчого кредиту та графік платежів, чим уклала з АТ «Альфа-Банк» Кредитний договір №500849344.

За умовами вищевказаного Кредитного договору відповідачці було надано споживчий кредит у розмірі 25 0457,12 грн строком на 60 місяців, із кінцевою датою повернення кредиту 05.11.2026, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 23,00 % річних та щомісячним платежем у розмірі 7060,51 грн.

Кредитні кошти були надані відповідачці з метою погашення її заборгованості за раніше укладеними кредитними договорами, зокрема: 56 701,44 грн - за Кредитним договором №491031549 від 10.08.2020 та 193 755,68 грн - за Кредитним договором №500832159 від 12.06.2020.

Вказувало на те, що Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі шляхом їх перерахування на погашення заборгованості за вищевказаними попередніми кредитними договорами.

Разом із тим відповідачка ОСОБА_1 належним чином умов Кредитного договору №500849344 від 04.11.2021 не виконувала, щомісячні платежі у визначених договором розмірі та строки не вносила, унаслідок чого допустила прострочення виконання грошових зобов`язань.

У зв`язку з порушенням відповідачкою умов вищевказаного Кредитного договору №500849344 станом на 14.08.2023 у неї утворилася заборгованість у загальному розмірі 328 915,76 грн, яка складається з: 243 546,09 грн - заборгованості за тілом кредиту та 85 369,67 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом.

Відповідно до рішенням загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 12.08.2022 найменування банку було змінено з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».

Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за Кредитним договором №500849344 від 04.11.2021 у сумі 328 915,76 грн та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за Кредитним договором №500849344 від 04.11.2021 у розмірі 328 915,76 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність досліджених судом доказів, які є послідовними, взаємопов`язаними та узгоджуються між собою, є достатньою підставою для висновку про те, що Кредитний договір №500849344 від 04.11.2021 був укладений саме відповідачкою ОСОБА_1 , яка погодила його умови та в подальшому частково виконувала взяті на себе зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачка ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за вищевказаним Кредитним договором не виконала, передбачені графіком платежі у повному обсязі не здійснила, унаслідок чого станом на 14.08.2023 за нею утворилася заборгованість у загальному розмірі 328 915,76 грн, з яких: 243 546,09 грн - заборгованість за тілом кредиту та 85 369,67 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

На дане рішення представник відповідача Янчук Л. І. подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що рішенням суду першої інстанції ухвалене з істотним порушенням норм процесуального права та при неповному з`ясуванні всіх обставин справи.

Справа не могла розглядатися у спрощеному позовному провадженні з огляду на ціну позову, значення спору для сторін, обсяг доказів та необхідність витребування оригіналів документів і проведення судових експертиз.

Суд першої інстанції безпідставно визнав належним та допустимим доказом висновок судової почеркознавчої експертизи №10639 від 10 жовтня 2025 року, хоча така експертиза була проведена не за оригіналом кредитного договору, а виключно за його електрофотографічною копією. Як зазначено у самому рішенні суду, експерту були надані саме копії документів, оскільки оригінали кредитного договору на той момент були відсутні.

Заперечує правомірність застосування судом статті 109 ЦПК України у зв`язку з несплатою вартості повторної експертизи. Вона не відмовлялася від експертного дослідження і не вчиняла дій, спрямованих на перешкоджання його проведенню. Навпаки, саме вона ініціювала дослідження оригіналів. Несплата вартості повторної почеркознавчої експертизи була зумовлена наміром поставити ширше коло питань та ініціювати комплексне дослідження, у тому числі технічну експертизу документа для перевірки часу виготовлення, давності виконання друкованого тексту, підписів та інших реквізитів, оскільки після ознайомлення з оригіналом кредитного договору у неї виникли сумніви не лише щодо належності підпису, а й щодо часу фактичного виготовлення документа. На її думку, комплексне експертне дослідження могло дати відповідь, чи був спірний документ виготовлений у дату, зазначену в ньому, чи створений значно пізніше.

Зазначає, що нею до судового засідання, призначеного на 30 червня 2026 року, подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовим перебуванням за межами України, однак суд відмовив у його задоволенні. Отже, розгляд справи за її відсутності позбавив її можливості особисто надати пояснення, заявити додаткові клопотання, у тому числі щодо комплексної експертизи, та повною мірою реалізувати процесуальні права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам.

Як вбачається з матеріалів справи, у них міститься два клопотання від 04.11.2021, оформлені від імені відповідачки ОСОБА_1 та адресовані голові правління АТ «Альфа-Банк» (назва товариства 12 серпня 2022 року була змінена з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк»), відповідно до змісту яких нею було порушено питання щодо реструктуризації заборгованості за Кредитними договорами №491031549 та №500832159 строком на 60 місяців.

Зі змісту вищевказаних клопотань вбачається, що розмір заборгованості відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором №491031549 становив 56 701,44 грн, а за Кредитним договором №500832159 - 193 755,68 грн.

У цей же день, 04.11.2021, було оформлено Оферту на укладення угоди про надання кредиту №500849344, відповідно до змісту якої АТ «Альфа-Банк» запропонувало надати відповідачці ОСОБА_1 споживчий кредит типу «Кредит готівкою» у загальному розмірі 250 457,12 грн.

Відповідно до вищевказаної Оферти строк кредитування визначено у 60 місяців, кінцевою датою повернення кредиту встановлено 05.11.2026, а процентну ставку за користування кредитними коштами - у розмірі 23,00 % річних. Тип процентної ставки визначено як фіксований. Для обслуговування кредиту зазначено рахунок № НОМЕР_1 .

Зі змісту вказаної Оферти вбачається, що кредитні кошти у розмірі 250 457,12 грн передбачалося спрямувати на погашення заборгованості відповідачки ОСОБА_1 за раніше укладеними вищевказаними кредитними договорами, зокрема у розмірі 56 701,44 грн - за Кредитним договором №491031549 від 10.08.2020 та у розмірі 193 755,68 грн - за Кредитним договором №500832159 від 12.06.2020.

Відповідно до графіка платежів та розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту погашення кредитної заборгованості передбачено шляхом здійснення 60 щомісячних платежів у розмірі 7060,51 грн. Загальна сума платежів за кредитом визначена у розмірі 423 629,95 грн, з яких 250 457,12 грн становить сума кредиту, а 173 172,83 грн - проценти за користування кредитними коштами.

Зазначені умови кредитування викладено у Паспорті споживчого кредиту від 04.11.2021, відповідно до якого сума кредиту становить 250 457,12 грн, строк кредитування - 60 місяців, процентна ставка - 23,00 % річних, а орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача - 423 629,95 грн.

Як вбачається з анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування від 04.11.2021, оформленою від імені відповідачки ОСОБА_1 , зазначено її анкетні дані, відомості про місце проживання та контактний номер телефону, що відповідачка акцептувала Публічну пропозицію АТ «Альфа-Банк» та висловила згоду на приєднання до умов Договору про банківське обслуговування, відкриття й обслуговування банківських рахунків, проведення відповідних банківських операцій та обробку її персональних даних.

На підтвердження проведення вищевказаної операції з надання кредиту позивачем долучено до матеріалів справи меморіальний ордер №679052894 від 05.11.2021, відповідно до якого на рахунок № НОМЕР_1 було перераховано грошові кошти у розмірі 250457,12 грн із призначенням платежу: «Надання кредиту за кредитним договором №500849344 від 04.11.2021».

З виписки по особових рахунках ОСОБА_1 за період з 04.11.2021 по 14.08.2023 року вбачається, що 05.11.2021 з рахунку № НОМЕР_1 було перераховано 56 701,44 грн на рахунок, відкритий за Кредитним договором №491031549 від 10.08.2020, та 193 755,68 грн - на рахунок, відкритий за Кредитним договором №500832159 від 12.06.2020.

З виписки АТ «Сенс Банк» по особових рахунках відповідачки ОСОБА_1 за період з 04.11.2021 по 14.08.2023 вбачається, що після перерахування кредитних коштів на погашення заборгованості за двома попередніми кредитними договорами по рахунку, відкритому для обслуговування Кредитного договору №500849344 від 04.11.2021, здійснювалися операції з погашення основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Так, із зазначеної банківської виписки та долученого до матеріалів позову розрахунку заборгованості вбачається, що в рахунок виконання зобов`язань за вищевказаним Кредитним договором №500849344 від 04.11.2021 було зараховано платежі: 05.11.2021 у сумі 1535,36 грн, 09.12.2021 - 5585,00 грн, 10.01.2022 - 7035,00 грн та 23.02.2022 - 7085,00 грн.

Крім цього, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що після 23.02.2022 відповідачка платежів за Кредитним договором №500849344 від 04.11.2021 не здійснювала, унаслідок чого зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів залишилися невиконаними.

За наведених обставин, станом на 14.08.2023 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором №500849344 від 04.11.2021 визначений позивачем у сумі 328 915,76 грн, з яких: 243 546,09 грн - заборгованість за тілом кредиту та 85 369,67 грн - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 627 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, в матеріалах справи наявні клопотання ОСОБА_1 про реструктуризацію заборгованості за попередніми кредитами, адресовані АТ «Альфа-Банк» від 04 листопада 2021 року, оферти на укладення угоди про надання кредиту № 500849344, паспорт споживчого кредиту, графік платежів. Розмір заборгованості за двома попередніми договорами становив 56 701,44 грн та 193 755,68 грн, загальна сума 250 457,12 грн, яка повністю збігається із сумою нового кредиту.

Меморіальним ордером № 679052894 від 05 листопада 2021 року підтверджено зарахування 250 457,12 грн на рахунок, відкритий для обслуговування нового кредиту, після чого 56 701,44 грн та 193 755,68 грн спрямовано на погашення двох попередніх кредитних зобов`язань відповідачки. Виписка з рахунку відображає припинення обліку заборгованості за попередніми договорами та подальший рух коштів уже за договором № 500849344.

Крім того, після проведення рефінансування за новим рахунком були зараховані платежі 05 листопада 2021 року у розмірі 1 535,36 грн, 09 грудня 2021 року - 5 585 грн, 10 січня 2022 року - 7 035 грн та 23 лютого 2022 року - 7 085 грн. Відповідачка факту внесення цих платежів не заперечує.

Суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідачки про те, що здійснюючи вказані платежі, вона вважала, що продовжує погашати заборгованість за двома попередніми кредитними договорами, оскільки не підтверджені платіжними документами із зазначенням реквізитів попередніх договорів. Навпаки, банківська виписка свідчить, що на момент наступних платежів заборгованість за попередніми договорами була погашена 05 листопада 2021 року, а кошти обліковувалися за договором № 500849344.

Ураховуючи викладене, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка належним чином взяті на себе кредитні зобов`язання за договором № 500849344 не виконувала, унаслідок чого станом на 14 серпня 2023 року утворилася кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. При цьому розмір заборгованості відповідає вимогам закону та умовам договору, а відповідачкою зазначений розмір заборгованості не спростовано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 викладено висновок, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Тобто, навіть за відсутності факту дотримання сторонами письмової форми договору, головним для визначення правовідносин між сторонами є факт повного або часткового його виконання сторонами, наявність конклюдентних дій сторін, спрямованих на його укладення та виконання.

Доводи апеляційної скарги про неукладеність кредитного договору є безпідставними, оскільки не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами, як правильно зазначив суд першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснення відповідачкою ОСОБА_1 після оформлення Кредитного договору №500849344 від 04.11.2021 часткових платежів, які були зараховані в рахунок погашення основної суми кредиту та процентів за користування кредитними коштами, свідчить про визнання нею відповідного грошового зобов`язання, а також підтверджує фактичне прийняття умов вказаного договору та виконання нею зобов`язань саме в межах цього кредитного правовідношення, тому відсутні підстави вважати, що між сторонами не склалися договірні правовідносини.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2025 року у справі № 504/3085/20.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставне покладення в основу рішення судом першої інстанції висновку судової почеркознавчої експертизи №10639 від 10 жовтня 2025 року, слід зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1.1 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5 основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, обмежених за обсягом рукописних записів (літерних та цифрових) і підпису. Такою експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (установлення факту виконання рукописного тексту під впливом будь-яких факторів, що заважають (природних: хворобливий стан, хронічні захворювання, вікові зміни; тимчасових зовнішніх: незвичне тримання засобу для писання, незвична поза, обмеження зорового контролю тощо; тимчасових внутрішніх: алкогольне сп`яніння, фармакологічні, наркотичні засоби тощо; штучних: викривлення письма зміненими рухами); визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком тощо). Об`єктом почеркознавчої експертизи є почерковий матеріал, в якому відображені ознаки почерку певної особи у тому обсязі, в якому їх можна виявити для вирішення поставлених завдань. Для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Згідно з пунктом 3.5 Інструкції коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз.

Отже, визначеному Інструкцією порядку висновок почеркознавчої експертизи, виготовлений під час дослідження фотокопії досліджуваного документа, не відповідає.

Разом з тим зазначена обставина не означає, що оскаржуване рішення ґрунтується виключно на висновку судової почеркознавчої експертизи №10639 від 10 жовтня 2025 року, оскільки встановлено про часткове виконання ОСОБА_1 кредитного договору №500849344 від 04.11.2021, а тому не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 552/2179/16.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо застосування до відповідачки положень статті 109 ЦПК України у зв`язку з несплатою вартості повторної судової почеркознавчої експертизи.

У статті 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.

Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці 12.02.2026 за клопотанням відповідачки у даній цивільній справі було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Чернівецького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

На вирішення вказаної експертизи судом було поставлено питання, чи виконані ОСОБА_1 підписи в Оферті на укладення угоди про надання кредиту №500849344 від 04.11.2021, у клопотаннях від 04.11.2021 про реструктуризацію заборгованості за Кредитними договорами №491031549 та №500832159, а також у Паспорті споживчого кредиту.

Вказаною ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.02.2026 обов`язок з оплати вартості проведення вищезазначеної судово-почеркознавчої експертизи було покладено на відповідачку ОСОБА_1 .

Разом з тим, з повідомлення Чернівецького НДЕКЦ МВС України від 15.05.2026 про неможливість надання висновку експерта вбачається, що квитанція про оплату вартості проведення експертизи до експертної установи не надходила, у зв`язку з чим відповідне експертне дослідження оригіналів документів проведено не було, а матеріали цивільної справи повернуто до суду без виконання такої експертизи.

Судом першої інстанції правильно зазначено, що відповідачка ОСОБА_1 , повторно ініціювавши проведення судово-почеркознавчої експертизи після надходження до суду оригіналів документів, не забезпечила можливості її фактичного проведення, оскільки не виконала покладений на неї обов`язок щодо оплати вартості експертного дослідження.

Ураховуючи викладене, така поведінка відповідачки вказує на очевидну недобросовісність дій з її сторони.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 567/793/22.

Доводи апелянта щодо несплати за проведення експертизи пояснюються наміром ініціювати інше - ширше, комплексне експертне дослідження. Така позиція підтверджує, що невиконання обов`язку з оплати було свідомим процесуальним вибором, а не викликано об`єктивними обставинами.

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 760/53/17 у спорі про стягнення боргу погодився з оцінкою непроведення почеркознавчої експертизи з вини сторони, яка її ініціювала та не забезпечила оплату, як поведінки, наслідки якої покладаються на цю сторону, якщо суд вжив необхідних заходів для проведення дослідження, а особа мала реальну можливість виконати відповідні процесуальні дії.

Колегія суддів звертає увагу, що після надходження оригіналів документів до суду відповідачка скористалася правом заявити клопотання про призначення експертизи. Вказане клопотання було задоволене ухвалою суду 12 лютого 2026 року.

Відповідно до частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Таким чином, заявивши клопотання про проведення повторної судової почеркознавчої експертизи, відповідачка реалізувала надане їй пунктом 3 частини першої статті 43 ЦПК України процесуальне право на подання заяв і клопотань. Разом із тим реалізація процесуальних прав нерозривно пов`язана з виконанням процесуальних обов`язків.

Отже, сторона, яка ініціювала проведення експертного дослідження та на яку судом покладено обов`язок забезпечити його проведення, зокрема шляхом оплати вартості експертизи та надання необхідних матеріалів, повинна добросовісно вчинити відповідні процесуальні дії. Невиконання таких дій без поважних причин може бути оцінене судом разом із іншими обставинами справи при вирішенні питання про застосування наслідків, передбачених статтею 109 ЦПК України.

Тобто, саме сторона визначала фактичні обставини, які ставила під сумнів, та могла просити суд поставити перед експертами необхідні питання або доповнити перелік питань. Матеріали, встановлені рішенням суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги не свідчать, що до повернення матеріалів із експертної установи відповідачка вживала заходів щодо звернення з належним клопотання про зміну виду експертизи, призначення комплексного дослідження чи проведення технічної експертизи документів, такого клопотання сторона відповідача у суді апеляційної інстанції також не заявляла.

Отже, відсутні належні та допустимі докази на підтвердження непідписання відповідачкою кредитного договору №500849344 від 04.11.2021, а також клопотань від 04.11.2021 про реструктуризацію заборгованості за Кредитними договорами №491031549 та №500832159.

Щодо клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 30 квітня 2026 року.

Відповідно до статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Саме по собі право заявляти клопотання про відкладення судового засідання не може використовуватися як засіб безпідставного затягування розгляду справи.

За статтею 223 ЦПК України неявка належним чином повідомленого учасника сама по собі не перешкоджає розгляду справи. Суд відкладає розгляд у випадках, визначених законом, зокрема за першої неявки учасника, якщо він повідомив про причини, які суд визнав поважними. Питання про поважність причин вирішується з огляду на надані суду на момент вирішення клопотання докази.

Разом із тим необхідно зазначити, що праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Матеріали справи свідчать, що відповідачка 11 червня 2026 року була належним чином повідомлена про судове засідання 30 червня 2026 року та в цей же день подала клопотання про відкладення, посилаючись на перебування у відпустці. Встановивши, що відповідачка ОСОБА_1 не долучила до вищевказаного клопотання жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували факт її перебування у відпустці та об`єктивну неможливість прибути в судове засідання, а також врахувавши, що на судове засідання, яке було призначено на 12:00 год. 10.06.2026 року, відповідачка ОСОБА_1 також не з`явилась, не повідомивши при цьому суд про поважність причин її неявки у вищевказане судове засідання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Ураховуючи положення статті 223 ЦПК, наявність відомостей про належне повідомлення відповідачки про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, з огляду на її обізнаність про дату, час і місце судового засідання, про що також свідчить зміст клопотання відповідача, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд першої інстанції дійшов правильного про можливість розгляду справи без участі відповідача.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення права відповідачки на участь у судовому розгляді та неналежне вирішення клопотання про відкладення судового засідання не свідчать про таке порушення норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина друга статті 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Пункт 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України встановлює імперативну заборону на спрощений розгляд справ, у яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З наведеного вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи, визначені частиною першою статті 274 ЦПК України, але й будь-які інші справи, якщо з частини четвертої вказаної статті не випливає заборона щодо можливості їх розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому обов`язкове визнання таких справ судом малозначними не вимагається.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 15 квітня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання. Ціна позову становила 328 915,76 грн.

З матеріалів справи вбачається, що як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, відповідачка була присутня у судових засіданнях.

Оскільки апеляційна скарга не містить обґрунтування того, яким чином розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження порушив права відповідача, адже вона брала участь у судових засіданнях, а суд першої інстанції не перешкоджав відповідачу надавати докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави стверджувати, що справа підлягала розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 308/22861/23.

Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на власному тлумаченні встановлених обставин та оцінці доказів, яким суд надав належну правову оцінку, і не свідчать про наявність передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування чи зміни рішення. Заперечення щодо належності підпису, порядку призначення та проведення експертизи, виду позовного провадження, а також розгляду справи за відсутності відповідачки були предметом належної процесуальної перевірки та не знайшли підтвердження в ході апеляційного перегляду.

Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Янчук Людмила Іллівна, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 30 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 13 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

О. О. Одинак