Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №725/677/23 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Чернівці справа № 725/677/23

провадження №22-ц/822 /1127/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Височанської Н.К., Лисака І.Н.

секретар Черновська А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 27 лютого 2023 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей, встановлення факту проживання, самостійного виховання та утримання дітей,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з спільною заявою про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей.

Заява обґрунтована наступним. 26 липня 2011 року сторонами був укладений шлюб, під час якого у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спільне життя не склалось, втрачені почуття любові один до одного, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Разом не проживають, спільного господарства не ведуть.

Примирення між ними не можливе. Зазначають, що на даний момент між ними не існує спору про визначення місця проживання дитини, син проживатиме з батьком, що підтверджується договором про визначення місця проживання дитини, умов утримання та участі батьків у вихованні дитини.

Просили розірвати шлюб, визначити місце проживання їх спільного сина з батьком та встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_2 неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 27 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 26 липня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №1105, розірвано.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 , як з основним та єдиним утримувачем, за адресою АДРЕСА_1 .

Встановлено факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_4 просить рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 27 лютого 2023 року в частині визначення місця проживання дитини з батьком як з основним та єдиним утримувачем та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, скасувати, в задоволені цих вимог - відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в частині визначення місця проживання дитини з батьком як з основним та єдиним утримувачем, з встановленням факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини у позивача виникає право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та звернення до ІНФОРМАЦІЯ_11 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, та обов`язку ІНФОРМАЦІЯ_11 розглянути відповідну заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі статті 23 Закону № 3543-XII.

Вказує на те, що рішення прямо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_5 , а тому у апелянта виникає беззаперечне право на оскарження такого рішення в апеляційному порядку.

Апелянт зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Заявник ОСОБА_2 подав клопотання про закриття провадження, посилаючись на пропуск апелянтом строку на апеляційне оскарження рішення, а також, посилаючись на те, що права ІНФОРМАЦІЯ_11 не порушені.

У відзиві заявник ОСОБА_2 просив апеляційне провадження закрити, а у разі відмови у закритті, відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення першої інстанції залишити без змін.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований 26 липня 2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис №1105.

Під час шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, з апостилем та посвідченим перекладом на українську мову.

Сторони не ведуть спільного господарства, шлюбні відносини припинені.

Між сторонами досягнуто згоди щодо місця проживання та порядку утримання їх спільної дитини.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Щодо неявки сторін

За положеннями ст. 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Належним чином повідомлені, сторони в судове засідання не з`явились.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін.

Щодо права на оскарження

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Така позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 провадження № 61-2417сво19.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржив ІНФОРМАЦІЯ_6 , який не брав участі у розгляді справи, однак таке рішення прямо впливає на його права та обов`язки щодо надання відстрочки від мобілізації на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. В силу частини 5 статті 22 вказаного Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_11 за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно, позивач у цій справі є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що вплине на обсяг прав та обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_11.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини). Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Тобто, у цій справі позов може бути пред`явлено з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отже, добросовісність сторін у справі при застосуванні способів захисту сімейних прав, інтересів дітей, з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби) може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення в частині вирішення права на відстрочку.

Обставини цієї справи свідчать про те, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси саме держави, в інтересах якої виступає, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_7 , у якого виникає беззаперечне право на оскарження такого рішення в апеляційному порядку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25.

За приписами ч.1 ст.352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання про поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і поновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ЦПК України.

Під час вирішення питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.

Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред`явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішення постановлено 27 лютого 2023 року.

Апеляційна скарга сформована до суду 11 травня 2026 року, тобто з пропуском строку на оскарження.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_6 не брав участі у справі в суді першої інстанції та вважає, що ухваленим судовим рішення порушено його права та інтереси.

Листом Державного бюро розслідувань №10-2-05-02-10043 від 22 квітня 2026 року, який ІНФОРМАЦІЯ_6 отриманий та зареєстрований 22 квітня 2026 року за №18718, останнього проінформовано про наявність у провадженні Чернівецького районного суду м. Чернівців даної судової справи.

На час вирішення апеляційним судом питання про поважність причин пропуску ІНФОРМАЦІЯ_6 строку на апеляційне оскарження рішення у даній справі, відсутні докази, які б вказували на можливість апелянта ознайомлення із оскаржуваним рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 27 лютого 2023 року до 22 квітня 2026 року.

Про існування рішення апелянт дізнався 22 квітня 2026 року, що підтверджується листом Державного бюро розслідувань від 22 квітня 2026 року, а тому був позбавлений можливості оскаржити його у встановлені процесуальним законом строки з незалежних від нього причин.

Апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня ознайомлення апелянтом із рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 27 лютого 2023 року.

За таких обставин, строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_6 пропустив з поважних причин і він був поновлений ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 19 травня 2026 року.

Посилання заявника на те, що апелянтом пропущено строк звернення до суду, оскільки, що 04.05.2023 року ОСОБА_2 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_8 про отримання відстрочки на підставі рішення суду від 27.02.2023 року, є безпідставними, оскільки, апеляційна скарга подана ІНФОРМАЦІЯ_7 , а не ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Враховуючи зазначене, клопотання позивача про закриття апеляційного провадження, є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Щодо визначення місця проживання дитини з батьком як з основним та єдиним утримувачем та встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою про розірвання шлюбу про визначення місця проживання дитини з батьком як з основним та єдиним утримувачем та встановлення факту самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно частини третьої статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Згідно частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

У справі, що переглядається, заявники звернулися до суду в порядку окремого провадження із заявою про визначення місця проживання дитини з батьком як з основним та єдиним утримувачем та встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав, відповідно до ст. 164 СК України.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у праві N 201/5972/22, провадження N 14-132цс23.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати ( батько ) не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору чи судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку існуватиме загроза порушення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 686/26736/25 (провадження № 61-2458св26).

Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 провадження № 14-132цс23.

За таких обставин відповідна заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження в силу існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, який пов`язаний з оцінкою належного виконання або невиконання одним із батьків своїх батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дитини.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25), від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24), від 21 травня 2025 року у справі № 295/9166/24 (провадження № 61-12744св24), від 26 червня 2025 року у справі № 760/14564/24 (провадження № 61-3958св25), від 10 вересня 2025 року у справі № 725/6970/24 (провадження № 61-3213св25), від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 (провадження № 61-2566св25).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Враховуючи зазначене, заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід залишити без розгляду.

Щодо судових витрат

За подання апеляційної скарги, з урахуванням її подачі в електронній формі ІНФОРМАЦІЯ_7 , підлягав сплаті судовий збір у розмірі 726,72грн. (605,60 х 150% х 0,8).

Проте, ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 19 травня 2026 року відстрочено ІНФОРМАЦІЯ_10 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі № 725/115/24.

ІНФОРМАЦІЯ_7 докази сплати судового збору у вищевказаному розмірі до суду апеляційної інстанції не подавалися.

Згідно з частиною сьомою статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, з апелянта слід стягнути в дохід держави 726,72грн. судового збору.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, відтак, підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду, роз`яснивши заявнику право подати позов на загальних підставах.

Керуючись статтями 259, 268, 315, 367, 368, 374, 377, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 27 лютого 2023 року в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з батьком ОСОБА_2 , як з основним та єдиним утримувачем, та в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання ОСОБА_2 малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - скасувати та залишити вказані вимоги без розгляду.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 в дохід держави 726,72грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.Н. Лисак