Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №725/7918/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Чернівці справа № 725/7918/24

провадження №22-ц/822 /1154/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Перепелюк І. Б.

суддів: Лисака І.Н., Височанської Н.К.

секретар Черновська А.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Першотравнового районного суду м. Чернівців від 5 вересня 2024 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся в суд з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заяву обґрунтовано наступним. 23.06.2022 року у нього та ОСОБА_2 , з якою він перебував у відносинах без реєстрації шлюбу, народився син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначав, що дитина на даний час проживає разом з ним та перебуває на його самостійному вихованні і утриманні.

Вказував на те, що мати дитини живе окремо та спору про визначення місця проживання сина між ними немає, оскільки вони уклали нотаріально посвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини з батьком.

Враховуючи, що дитина перебуває на одноособовому вихованні та утриманні батька, виникла необхідність для встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини.

Просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлення факту має для позивача важливе юридичне значення, оскільки дасть можливість вільно переміщуватись з дитиною без документальної згоди матері, можливості забезпечити дитині відпочинок та оздоровлення закордоном, оформлення та отримання належних соціальних виплат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 5 вересня 2024 року встановлено факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та визначено місце проживання дитини за місцем проживання батька.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_3 просить рішення Чернівецького районного суду м.Чернівців від 05 вересня 2024 року скасувати в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком, та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні цих вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що з встановленням факту самостійного виховання та утримання малолітньої дитини у позивача виникає право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та звернення до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, та обов`язку ІНФОРМАЦІЯ_9 розглянути відповідну заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі статті 23 Закону № 3543-XII.

Вказує на те, що рішення прямо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому у апелянта виникає беззаперечне право на оскарження такого рішення в апеляційному порядку.

Звертає увагу суду на те, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Такого не було встановлено судом.

Апелянт зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_4 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Щодо права на оскарження

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржив ІНФОРМАЦІЯ_5 , який не брав участі у розгляді справи, однак таке рішення прямо впливає на його права та обов`язки щодо надання відстрочки від мобілізації на особливий період на підставі статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року.

Як зазначає апелянт, встановивши факт самостійного виховання та утримання малолітньої дитини батьком, у позивача виникає право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та звернення до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою про надання йому такої відстрочки, а також обов`язку ІНФОРМАЦІЯ_9 розглянути відповідну заяву та оформити відстрочку від призову на військову службу на підставі статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби передбачено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до статті 1 Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

В силу частини 5 статті 22 вказаного Закону призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_9 за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно, позивач у цій справі є військовозобов`язаним, належить до осіб, зазначених у частині першій статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме може отримати право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі оскаржуваного рішення, що вплине на обсяг прав та обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_9.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов щодо самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини). Законодавець, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може звільнитися з військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу одинокого батька (матері) у разі відсутності іншого з батьків та ін.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади. У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Обставини цієї справи свідчать про те, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси саме держави, в інтересах якої виступає, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_6 , у якого виникає беззаперечне право на оскарження такого рішення в апеляційному порядку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25.

Щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно частини третьої статті 293 ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Згідно частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому разі між цими особами виникає спір про право.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав, відповідно до ст. 164 СК України.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Така позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року у праві N 201/5972/22, провадження N 14-132цс23.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати ( батько ) не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним із батьків не може встановлюватися у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, у тому числі на підставі укладеного між ними договору чи судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому випадку існуватиме загроза порушення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 686/26736/25 (провадження № 61-2458св26).

Оскільки сімейним законодавством України не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним з батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

За таких обставин заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження в силу існування спору про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, який пов`язаний з оцінкою належного виконання або невиконання одним із батьків своїх батьківських обов`язків та безумовно впливає на права й законні інтереси дитини.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду: від 04 жовтня 2024 року у справі № 752/5665/23 (провадження № 61-13064св23), від 20 лютого 2025 року у справі № 128/3616/24 (провадження № 61-518св25), від 27 березня 2025 року у справі № 353/886/24 (провадження № 61-15497св24), від 21 травня 2025 року у справі № 295/9166/24 (провадження № 61-12744св24), від 26 червня 2025 року у справі № 760/14564/24 (провадження № 61-3958св25), від 10 вересня 2025 року у справі № 725/6970/24 (провадження № 61-3213св25), від 14 січня 2026 року у справі № 333/6839/24 (провадження № 61-2566св25).

Відповідно до вимог частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

За конкретних обставин цієї справи (недоведеності об`єктивної неможливості реалізації матір`ю, в силу незалежних від неї обставин, батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини) вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітньої дитини не може розглядатися за правилами окремого провадження, у зв`язку з чим заяву слід залишити без розгляду.

Щодо розподілу судових витрат

За подання апеляційної скарги, з урахуванням її подачі в електронній формі ІНФОРМАЦІЯ_6 , підлягав сплаті судовий збір у розмірі 726,72грн. (605,60 х 150% х 0,8).

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 19 травня 2026 року відстрочено ІНФОРМАЦІЯ_7 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі № 725/115/24.

Згідно з частиною сьомою статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, з апелянта слід стягнути в дохід держави 726,72грн. судового збору.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених у справі обставин, судом першої інстанції рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, відтак, підлягає скасуванню із залишенням заяви без розгляду, роз`яснивши заявнику право подати позов на загальних підставах.

Керуючись статтями 259, 268, 315, 367, 368, 374, 377, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_8 задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 5 вересня 2024 року - скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини залишити без розгляду.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_8 в дохід держави 726,72грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Судді І.Б. Перепелюк

Н.К. Височанська

І.Н. Лисак