Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №727/13364/23 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Чернівці

Справа №727/13364/23

Провадження №22-ц/822/1607/26

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Беціан Магдаліна Октавіанівна, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 червня 2026 року, головуючий у І-й інстанції - Танасійчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, стягнення компенсації вартості майна.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 21 вересня 2012 року між нею і відповідачем укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції. В шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дитина ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 грудня 2022 року шлюб між ними розірвано.

За час шлюбу за спільні кошти восени 2017 року ними набуто 2-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за відповідачем.

Вказана квартира відчужена відповідачем 18 серпня 2023 року за договором купівлі-продажу своїй матері ОСОБА_4 .

Вважає, що відчуження майна здійснено відповідачем з метою уникнення його поділу та позбавлення її права на частки квартири; згоди на розпорядження спільним майном вона не надавала та не отримувала компенсації вартості частки квартири.

З урахуванням уточнених вимог, просила визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартиру загальною площею 43,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості 1/2 частки квартири у розмірі 679 369,50 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок поділу майна подружжя матеріальну компенсацію за 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 679 369,50 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальному розмірі 24 084, з яких: 16 080 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 8 004 грн - витрати на проведення судової оціночно-будівельної експертизи.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що квартира загальною за адресою: АДРЕСА_1 була придбана за час перебування сторін у шлюбі, тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Сама по собі наявність нотаріальної згоди позивача на продаж квартири за відсутності доказів передачі їй половини отриманих грошових коштів або їх витрачання на сімейні потреби не може свідчити про врегулювання спору в добровільному порядку та не позбавляє позивача права на отримання грошової компенсації у розмірі 1/2 частини від вартості проданого майна.

Оскільки відповідач одноособово розпорядився грошовими коштами від продажу спільної квартири та не довів їх використання на користь сім`ї чи виплату частки позивачу, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації в розмірі 1/2 вартості квартири є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

На дане рішення представник відповідача ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає обставинам справи, при винесенні рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції не врахував, що відповідач та позивач ще до розірвання шлюбу не вели спільного господарства та тривалий період часу разом не проживали.

Питання поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме: квартири загальною площею 43,2 м.кв., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , було вирішене ще до моменту припинення шлюбних відносин між відповідачем та позивачем, що підтверджується добровільною письмовою нотаріально посвідченою заявою про згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наявності нотаріально посвідченої заяви про згоду позивачки, а також факту того, що питання правового режиму спільного сумісного майна сторін було врегульовано між ними добровільно.

Відповідач не був належним чином повідомлений про судове засідання, призначене на 30.06.2026, що позбавило його реальної можливості реалізувати своє право на судовий захист та участь у розгляді справи.

У відзиві представник позивача ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Вказує, що нотаріально посвідчена згода одного з подружжя лише підтверджує згоду на укладення конкретного договору відчуження майна та не є договором про поділ майна подружжя. Відповідна згода була надана під час спільного проживання подружжя та у зв`язку із наявністю спільних планів на майбутнє. Заява не містить умов щодо визначення часток сторін у спільному майні, не встановлює порядку його поділу, не передбачає виплати компенсації одному з подружжя та не припиняє режим спільної сумісної власності.

Матеріали справи не містять жодного договору про поділ майна подружжя, договору про виділ майна чи іншої письмової домовленості сторін, яка б підтверджувала досягнення ними згоди щодо розподілу спільного майна.

Саме відповідач укладав договір купівлі-продажу, отримував кошти від покупця та відповідно до статті 81 ЦПК України повинен був довести, що половина отриманих коштів була передана позивачу або використана в інтересах сім`ї. Жодного такого доказу суду не подано. Саме з цих підстав суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації вартості її частки у спільному майні.

Протягом усього розгляду справи відповідач жодного разу особисто не брав участі у судових засіданнях, реалізовуючи свої процесуальні права виключно через уповноваженого представника - адвоката.

На момент повторного автоматизованого розподілу справи попереднім суддею розгляд справи по суті фактично не розпочинався. Попереднім суддею було завершено лише підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду, однак жодного судового засідання по суті проведено не було. Після передачі справи судді Танасійчук Н. М. саме вона вперше розпочала розгляд справи по суті, що повністю відповідає вимогам статті 33 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції повністю відповідає, виходячи з наступного.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 01 вересня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено шлюб, який рішенням Шевченківського районного судом міста Чернівці від 28 грудня 2022 року розірвано. (т1 а.с.6-7)

Також встановлено, що під час шлюбу, 06.10.2017, сторонами було набуто майно - квартиру в АДРЕСА_1 . Дане майно було зареєстроване за ОСОБА_2 , що підтверджується Витягом з державного реєстру прав власності на нерухоме майно № 484922464 та договором купівлі продажу.

Із заяви-згоди від 07.06.2022 вбачається, що позивачка ОСОБА_1 надала згоду ОСОБА_2 на придбання та/або продаж будь-якого нерухомого та рухомого майна на території України з чого б воно не складалося та де би не знаходилося. Також цією заявою позивач ОСОБА_1 надала згоду ОСОБА_2 , без обмеження цієї заяви часом, на укладення та підписання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, основного договору купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, а також на укладення та підписання, в разі необхідності, змін та доповнень до зазначених договорів, за ціною та на умовах на його розсудом.

З Витягу з державного реєстру прав власності на нерухоме майно № 355049174 від 20.11.2023 та договору купівлі-продажу від 18.08.2023 вбачається, що спірна квартира 18.08.2023 була відчужена ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу своїй матері ОСОБА_10 .

За договором купівлі-продажу продажна ціна квартири становила 540 000 грн.

Звіт про оцінку майна № 4417 від 18 серпня 2023 року, складений суб`єктом оціночної діяльності ПП «Мідас Фінанс Груп», визначив ринкову вартість цієї ж квартири станом на дату відчуження у розмірі 540 000 грн. Метою оцінки зазначено оподаткування доходу, отриманого під час купівлі-продажу майна; застосовано порівняльний методичний підхід.

Згідно з висновком експерта № 142 від 24 грудня 2025 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 загальною площею 43,20 кв.м на момент розгляду справи становить 1 358 739,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Частиною третьою статті 61 СК України визначено, що, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин другої, третьої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Вищезазначені норми сімейного права визначають право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Встановивши, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 придбана у період зареєстрованого шлюбу між сторонами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дію презумпції спільності права власності подружжя на придбане у період шлюбу майно, яка відповідачем не спростована.

Так, після розірвання шлюбу відповідачем ОСОБА_2 відчужено квартиру відповідно до договору купівлі-продажу своїй матері ОСОБА_10 .

Колегія суддів враховує, що нотаріальна згода позивачки на продаж квартири не є договором про поділ майна подружжя і сама по собі не припиняє її права на компенсацію в розмірі 1/2 частки. У заяві від 07.06.2022 немає формулювань про безоплатне відчуження частки на користь третіх осіб, не зазначена узгоджена вартість майна, відмова від компенсації або належність усіх майбутніх коштів від продажу лише її колишньому чоловіку ОСОБА_2 .

Отже, ОСОБА_1 була співвласником спірної квартири, оскільки майно перебувало у спільній сумісній власності колишнього подружжя, а тому, з урахуванням встановлених обставин і доказів, які підтверджують спільність набутого під час шлюбу майна, суд дійшов правильного висновку про право позивача на компенсацію 1/2 частки його вартості.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що сторони ще до розірвання шлюбу фактично припинили спільне проживання та не вели спільного господарства протягом тривалого часу, що питання правового режиму спірної квартири було фактично врегульовано сторонами до припинення шлюбних відносин, є безпідставними та не підтверджені жодними доказами.

При цьому не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 грудня 2022 року про розірвання шлюбу, в якому позивачка не заявляла вимог щодо поділу майна, оскільки зазначення у тексті рішення про розірвання шлюбу фрази «спору про майно немає» чи «претензій не мають» зазвичай відображає позицію сторін на момент розгляду справи про розлучення, а не є нотаріально посвідченою угодою про поділ майна чи відмовою від права власності.

Надаючи оцінку змісту нотаріальної заяви-згоди від 07 червня 2022 року при визначенні розміру компенсації, колегія суддів звертає увагу на те, що згода на продаж квартири надавалася позивачкою під час перебування з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, однак квартиру було відчужено майже через рік після розірвання шлюбу, в тексті заяви відсутні посилання на узгоджену між сторонами ціну продажу, доказів передачі позивачці компенсації її частки коштів у спільному майні відповідачем суду не надано.

Враховуючи наведене, оскільки відповідач приховав кошти від продажу спільного майна, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації за частку вартості спільного сумісного майна - квартири АДРЕСА_2 , у сумі 679 369,50 грн, визначеній у висновку експерта № 142 від 24 грудня 2025 року станом на момент розгляду справи, що є справедливою сатисфакцією позивачці у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленій у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц.

Доводи апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про судове засіданні, призначене на 30 червня 2026 року, не підтверджені матеріалами справи, зокрема судова повістка про виклик у справі була доставлена 17.06.2026 о 08:55 до електронного кабінету представника відповідача - адвоката Беціан М. О.

Згідно з частиною п`ятою статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі. Тому відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Оскільки висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника немає, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Беціан Магдаліна Октавіанівна, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 12 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Литвинюк

Судді: М. І. Кулянда

О. О. Одинак