Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №646/38/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 646/38/26

провадження № 22-ц/818/4631/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справив приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Основ`янського районного суду міста Харкова від 04 травня 2026 року в складі судді Чорної Б.М.,-

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» ( надалі Банк) звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 20.05.2010 року у розмірі 33 739,42 та судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву № б/н від 20.05.2010 та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку https://privatbank.ua/terms . Клієнт не міг приєднатися до іншої редакції і саме ця редакція надається до позовної заяви, оскільки це умови публічного договору, то суд має можливість самостійно перевірити відповідність умов та тарифів, що додаються до позовної заяви, та умов та тарифів сайті банку, що діяли на дату підписання заяви.

Відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 30000,00 грн. Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту Відповідач отримав кредитну картку номер - НОМЕР_1 , строк дії 01/16, тип Універсальна. Після спливу строку дії першої картки Відповідачем для можливості користування рахунком додатково отримані наступні картки: 1. кредитна картка номер - НОМЕР_2 , строк дії - 07/16, тип - Карта Універсальна; 2. кредитна картка номер - НОМЕР_3 , строк дії - 06/18, тип - Карта Універсальна GOLD; 3. кредитна картка номер - НОМЕР_4 , строк дії - 05/22, тип - Карта Універсальна GOLD. В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки - 40,8 % річних. Далі у процесі користування рахунком 16.05.2022 Відповідачем підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських, а також погоджені інші суттєві умови користування кредитним рахунком. Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг Відповідачем підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля. Починаючи з 16.05.2022 відсотки нараховувалися відповідно до підписаної Відповідачем Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а саме згідно п. 1.3. у розмірі 40,8%. 06.08.2024 Відповідач підписав у системі самообслуговування Приват24 за допомогою OTP пароля Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Додаткову угоду № SAMDN50000066528972_01 до Кредитного договору від 06.08.2024. Таким чином, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, для чого за зверненнями Відповідача відкрив рахунок та надавав кредитні картки до нього, а Відповідач отримуючи кредитні картки фактично отримував електронний платіжний інструмент, який дає можливість використовувати власні гроші або кредитний ліміт на банківському рахунку для здійснення безготівкових операцій, тим самим Відповідач мав безперервний доступ до самого рахунку. Відповідач зобов`язався повернути використану частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Але в процесі користування кредитним рахунком Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями,

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 15.12.2025 має заборгованість -33739,42 грн., яка складається з наступного: 29996,06 грн. - заборгованість за тілом кредита, 3743,36 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав ті інтересів АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 04 травня 2026 року позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства КБ «ПРИВАТ БАНК» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 20.05.2010 р. у розмірі 33 739 (тридцять три тисячі сімсот тридцять дев`ять) гривень 42 копійки.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства КБ «ПРИВАТ БАНК» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, просить про його скасування та про ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства КБ «ПРИВАТ БАНК» до ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Анкета-заява від 20.05.2010 року сама по собі не містить належного погодження розміру процентної ставки, порядку нарахування відсотків, строків їх сплати та відповідальності. Непідписані Умови та Правила, які мають мінливий характер і формуються самим Банком, не можуть автоматично вважатися погодженою частиною договору. Вказує, що суд першої інстанції не порівняв зміст анкети-заяви від 20.05.2010 із заявленими Банком Умовами та Правилами, не встановив редакцію Умов на дату підписання анкети-заяви, не встановив чи підписував Відповідач саме цю редакцію та не надав належної відповіді на заперечення Відповідача щодо мінливості таких умов. Крім того, вважає, що суд, посилаючись на підписання Відповідачем паспорту споживчого кредиту, не розмежував правове значення паспорту споживчого кредиту, заяви про приєднання до додаткової угоди.

Наявність же паспорту не є доказом правильності всієї заборгованості. Крім цього, посилавшись на додаткову угоду від 06.08.2024 року, якою сторони нібито погодили зміну умов кредитного договору, суд не встановив, що Банк довів заявлену до стягнення заборгованість. Також вважає, що суд не встановив, чи містить додаткова угода пряме, чітке та безумовне визнання Відповідачем саме тієї суми заборгованості, яку Банк просить стягнути у цій справі та чи заявлена Банком заборгованість за тілом кредиту 29996,06 грн складається виключно з фактично використаних кредитних коштів, чи включає капіталізовані проценти, комісії або інші платежі. Крім цього апелянт наголошує також на тому, що судом безпідставно не задоволено його вимогу про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Суд також допустився розбіжностей щодо складу учасників, які брали участь у судовому засіданні, зокрема зазначивши про розгляд справи за участю секретаря судового засідання та представника позивача, у цьому ж рішенні зазначено, що у зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Визначений судом розмір судових витрат належним чином не вмотивований. А саме, в описовій частині рішення суд зазначив, що Позивач просив стягнути судові витрати у розмірі 2 422, 40 грн, тоді як у мотивувальній та резолютивній частинах стягнуто 2 662, 40 грн.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регулюються Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно положень частин 3, 4, 6, 7 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, суд встановив, що дійсно ОСОБА_1 отримував кредитні кошти, користувався ними та протягом тривалого періоду часу частково виконував зобов`язання щодо їх повернення.

Позивач зазначає, що відповідачу була видана кредитна картка «Універсальна», він регулярно користувався нею, проводив розрахунки, знімав кошти та поповнював картку. Жодних заяв до Банку про непогодження зі зміною кредитного ліміту він не подавав. Підтверджень розірвання договору за ініціативою відповідача у матеріалах справи немає.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначено моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправомірність нарахування Банком відсотків за користування кредитними коштами.

Судом встановлено, що 20.05.2010 року ОСОБА_1 підписав заяву особистим підписом, на підставі якої відкрив картковий рахунок та отримав кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт (а.с.51).

На підставі вищевказаної заяви ОСОБА_1 отримав кредитну картку номер НОМЕР_1 , на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 30000.00 грн., строк дії 01/16, тип - Універсальна. Після спливу строку дії першої картки Відповідачем для можливості користування рахунком додатково отримані наступі картки: 1. кредитна картка номер - НОМЕР_2 , строк дії - 07/16, тип - Карта Універсальна; 2. кредитна картка номер - НОМЕР_3 , строк дії - 06/18, тип - Карта Універсальна GOLD; 3. кредитна картка номер - НОМЕР_4 , строк дії - 05/22, тип - Карта Універсальна GOLD.

Відповідач здійснив дії щодо активації, користувався карткою, що підтверджується випискою за договором №б/н за період 03.08.2012 року по 01.12.2025 року (а.с.79-99).

07.06.2021 Відповідач підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, якою погодив використання OTP пароля в якості простого електронного підпису.

16.05.2022 Відповідачем підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг за допомогою OTP пароля, про що зазначено в полі підпис Клієнта із позначкою дати та часу.

Починаючи з 16.05.2022 відсотки нараховувалися відповідно до підписаної Відповідачем Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а саме згідно п. 1.3. у розмірі 40,8%.

06.08.2024 ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту.

06.08.2024 Відповідач підписав за допомогою OTP пароля Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та Додаткову угоду № SAMDN50000066528972_01 до Кредитного договору.

Відповідно до п. 1. Додаткової угоди Сторони узгодили змінити умови Кредитного договору шляхом внесення в Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг наступних змін. Тип кредиту - невідновлювана кредитна лінія. Строк кредитування - 12 місяців з пролонгацією, але не більше 5 років з дати укладення цієї Додаткової угоди ( п.п. 1.1., 1.2.). Процентна ставка, відсотків річних: 12,0% (п.п. 1.2., 1.3. Договору). Мінімальний платіж зменшено до 1% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн. щомісячно протягом перших шести календарних місяців з дати укладення цієї додаткової угоди, із збільшенням до 3% починаючи із 7 місяця календарного місяця з дати укладення цієї додаткової угоди до дати повного погашення кредиту

Згідно розрахунку розмір заборгованості станом на 15.12.2025 року становить 33739.42 грн., яка складається з наступного: 29996.06 грн. - заборгованість за тілом кредита, 3743.36 грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.44-50).

Таким чином, констатації підлягає факт погодження сторонами умови кредитування щодо нарахування та сплати відсотків.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі N 274/7221/19 (провадження N 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Водночас, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Відповідно виписка за рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі N 200/5647/18 (провадження N 61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі N 456/3643/17 (провадження N 61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі N 760/7792/14-ц (провадження N 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі N 278/2177/15-ц (провадження N 61-22158св19).

Таким чином, виписка з карткового рахунку, додана до позовної заяви, є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості за тілом кредиту, а також доказом існування між сторонами кредитних правовідносин, ураховуючи факт користування позичальником кредитними коштами, часткового повернення отриманих коштів у кредит.

З виписки по картковому рахунку вбачається, що відповідач активно користувався кредитними коштами у межах кредитного ліміту, знімаючи грошові кошти та здійснюючи покупки за кредитні кошти. Періодично відповідач погашав наявну заборгованість, приймаючи та виконуючи, таким чином, умови укладеного договору, у тому разі і щодо сплати процентів за користування кредитними коштами.

Отже позивачем доведено суду, що на час підписання кредитного договору, між сторонами було досягнуто домовленості щодо усіх його істотних умов, у тому числі щодо процентної ставки за користування кредитними коштами.

Свого розрахунку відповідач не надав.

При цьому колегія суддів зауважує, що розрахунок заборгованості, наданий банком відповідає умовам договору та вимогам закону.

Із виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідачем періодично в межах кредитного ліміту знімались та погашались кошти, що не суперечить розрахунку, наданому банком.

Отже, колегія суддів погоджується з рішенням суду про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Що стосується доводів апеляційної скарги про наявність протиріч у тексті рішення суду першої інстанції, а саме: зазначення судом про участь представника позивача та одночасне посилання на відсутність фіксації судового засідання через неявку сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Вказана суперечність є очевидною технічною опискою, яка виникла внаслідок механічного оформлення тексту судового рішення. Фактичний же розгляд справи судом першої інстанції підтверджується наявним у матеріалах справи протоколом судового засідання (а.с.194-195), згідно з яким судове засідання відбулося за участі секретаря судового засідання та представника позивача. Перебіг судового засідання фіксувався технічними засобами.

Крім того, в апеляційній скарзі Відповідач посилається на розбіжності між мотивувальною і резолютивною частиною рішення щодо суми судового збору, вказуючи, що у першому випадку суд зазначає, що позов містить вимогу про стягнення судового збору у розмірі 2 422, 40 грн, проте у резолютивній частині стягує суму судового збору у розмірі 2662, 40 грн.

Колегія суддів наголошує, що як вбачається з матеріалів справ, в прохальній частині позовної заяви позивачем було заявлено до стягнення судовий збір саме у розмірі 2662, 40 грн. Суд першої інстанції у резолютивній частині оскаржуваного рішення дійшов правильного висновку про необхідність стягнення зазначеної позивачем суми судового збору.

Зазначення ж іншої цифри у тексті мотивувальної частини є очевидною технічною опискою.

Колегія суддів констатує, що вказані відповідачем технічні описки у тексті судового рішення є такими, що не впливають на правильність висновків суду та не свідчать про порушення норм процесуального права під час розгляду справи по суті, у зв`язку з чим не можуть бути підставами для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Учасники справи не були позбавлені процесуальних прав, в той час, як матеріали справи містять повний обсяг доказів і процесуальних документів, що підтверджують законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382 - 384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Основ`янського районного суду міста Харкова від 04 травня 2026 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

В.Б. Яцина