Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №333/3642/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 06.10.2026

Справа № 333/3642/26

Провадження № 2/334/4528/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Фетісова М.В., за участю секретаря судового засідання Засько О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

за участю: представника позивача адвоката Васюти К.С.,

встановив:

директор ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» Сердійчук Я.Я. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за Договором № R01.00406.006766872 від 10.06.2020 в сумі 146 196,52 гривень.

Позов обґрунтовує тим, що 10.06.2020 між АТ «ІДЕЯ БАНК» та відповідачкою укладено Договір № R01.00406.006766872, відповідно до умов якого сума кредиту 83 389,80 гривень під 25,17% річних. 11.12.2025 було укладено договір № 11-12/25, відповідно до умов якого АТ «ІДЕЯ БАНК» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги за Договором № R01.00406.006766872. Заборгованість складає 146 196,52 гривень, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 80 125,40 гривень гривень, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 66 071,12 гривня.

Представник відповідачки адвокат Железняк А.В. подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача та зазначив, що позивачем не надано до суду жодних доказів, які підтверджували б обставину щодо надання відповідачці як боржниці у зобов`язанні доказів переходу від первісного кредитора (клієнта) АТ «ІДЕЯ БАНК» до нового кредитора (фактора) ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прав у зобов`язанні за кредитним договором № R01.00406.006766872 від 10.06.2020, укладеним між АТ «ІДЕЯ БАНК» та відповідачкою. АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» жодним чином не повідомляли відповідачку про заміну кредитора у зобов`язанні за кредитним договором, не надавали їй жодних доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні за цим кредитним договором. Таким чином, не відповідачка має права не виконувати свого обов`язку за кредитним договором новому кредиторові ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», а повинна виконати свій обов`язок за цим кредитним договором первісному кредиторові АТ «ІДЕЯ БАНК», що є підставою для відмови у задоволенні позову ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до відповідачки про стягнення заборгованості у справі.

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що 11.12.2025 між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу № 11-12/2025, відповідно до умов якого AT «ІДЕЯ БАНК» відступило ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» право вимоги за Кредитним договором. Відповідно до пункту 2.1 договору за цим Договором Клієнт відступає Фактору, а Фактор приймає Права Вимоги та в їх оплату зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. У пункті 2.2 Договору встановлено, що Права Вимоги, які Клієнт відступає Фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі Заборгованості Боржників перед Клієнтом та визначені в: 2.2.1 Реєстрі Боржників для друку (Додаток №2), що підписується Сторонами в день укладання цього Договору і передається на підставі Акту приймання-передачі Реєстру Боржників для друку (Додаток №3-1 ); 2.2.2 Реєстрі Боржників в електронному вигляді (Додаток №1), що надсилається Клієнтом Фактору в електронному вигляді (у форматі Microsoft Excel) електронною поштою або кур`єрською доставкою на електронному носієві (флеш карта, компакт диск та інші оптичні носії інформації) в день укладання цього Договору. Реєстр боржників в електронному вигляді передається за Актом приймання-передачі Реєстру Боржників в електронному вигляді (Додаток №3). Згідно з пунктом 5.1 Договору Права Вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до Фактора саме в день підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників для друку та Договору за допомогою сервісу електронного документообігу «Вчасно», за умови виконання Фактором зобов`язань передбачених пунктом 4.1 цього Договору. На підтвердження належного виконання умов договору факторингу та факту переходу прав вимоги позивачем до матеріалів справи долучено копії платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 0561150000 від 03.10.2025 та платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 0588840000 від 12.12.2025, акту приймання-передачі Реєстру Боржників для друку №1 (Лот №13) та №2 (Лот №15) від 1 1.12.2025 та акту приймання-передачі Реєстру Боржників №1 (Лот №13) в електронному вигляді від 11.12.2025, що свідчить про дотримання сторонами передбаченого договорами порядку оформлення відступления права вимоги, реєстру Боржників друку №1 (Лот №13) від 11.12.2025, витяг із реєстру боржників для друку № НОМЕР_1 (Лот №13) від 11.12.2025. До матеріалів справи позивачем було долучено не повний текст реєстру боржників, а саме витяг з нього, який містить інформацію виключно про ОСОБА_1 , тобто про особу, щодо якої заявлено позовні вимоги. Наданий витяг з реєстру містить ідентифікаційні відомості про боржника ОСОБА_1 , номер кредитного договору, дату його укладення, а також посилання на відповідний договір факторингу, що однозначно підтверджує перехід права вимоги саме за його кредитним зобов`язанням. Таким чином, надання витягу замість повного реєстру є виправданим, обґрунтованим та належним способом доказування, який забезпечує як повноту підтвердження переходу права вимоги, так і захист персональних даних інших осіб, не залучених до цього судового процесу. Подані позивачем докази у сукупності беззаперечно підтверджують належне та правомірне відступлення права вимоги за Кредитним договором, а також дотримання сторонами всіх вимог договору факторингу та норм чинного цивільного законодавства України. Даний договір з додатками до нього не оскаржується в судовому порядку як сторонами договору, так і будь-якими іншими особами, є дійсним, відповідає волі сторін та чинному законодавству. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які спростовують факт переходу прав вимоги та/або будь-які заперечення сторін договорів щодо виконання їх умов. Всі документи щодо вимоги за договором про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 були надані правонаступнику та відображені в матеріалах позовної заяви. Обов`язок повідомлення відповідачки про перехід права вимоги від AT «ІДЕЯ БАНК» до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» був покладений на первісного кредитора, яким згідно вищевказаного договору є AT «ІДЕЯ БАНК». Отже, у позивача в розпорядженні не може бути доказів повідомлення боржників про перехід прав вимоги, оскільки таке повідомлення згідно вищевказаного договору здійснювалось попереднім кредитором. Згідно усталеної судової практики неповідомлення боржника про передачу права вимоги до нього іншій особі не звільняє від обов`язку виконання зобов`язання. Навіть якщо відповідачка не була обізнана про перехід права вимоги щодо неї до повного кредитора, то в момент ознайомлення відповідачки з позовною заявою у даній справі, їй стало відомо про те, що належним Кредитором за Кредитним договором є ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», а тому виконувати зобов`язання за кредитним договором необхідно на користь позивача. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів належного виконання боржником зобов`язань як на користь первісного кредитора, так і на користь позивача.

Представник відповідачки подав заперечення, в якому наполягав на обставинах, викладених у відзиві. Також зазначив, що подання ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» позову до суду в розумінні частини другої статті 517 ЦК України не свідчить про надання відповідачці як боржниці у зобов`язанні доказів переходу від первісного кредитора (клієнта) АТ «ІДЕЯ БАНК» до нового кредитора (фактора) ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прав у зобов`язанні за кредитним договором. Таким чином, відповідачка має право не виконувати свого обов`язку за кредитним договором новому кредиторові ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», про що прямо вказано у частині другій статті 517 ЦК України та у частині першій статті 1082 ЦК України (у редакції, яка діяла до 30.07.2026), а повинна виконати свій обов`язок за цим кредитним договором первісному кредиторові АТ «ІДЕЯ БАНК», що є підставою для відмови у задоволенні позову ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС». ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» має право та можливість звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування у АТ «ІДЕЯ БАНК» письмових доказів у справі, а саме доказів, які підтверджували б обставину щодо надання АТ «ІДЕЯ БАНК» відповідачці як боржниці у зобов`язанні доказів переходу від первісного кредитора (клієнта) АТ «ІДЕЯ БАНК» до нового кредитора (фактора) ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» прав у зобов`язанні за кредитним договором. Однак ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до суду із таким клопотанням не звертається, знаючи про відсутність у АТ «ІДЕЯ БАНК» відповідних письмових доказів. Невиконання відповідачкою грошового зобов`язання за кредитним договором перед первісним кредитором (клієнтом) АТ «ІДЕЯ БАНК» саме по собі не свідчить про набуття новим кредитором (фактором) ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги до відповідачки за цим кредитним договором з порушеннями вимог ЦК України.

Ухвалою про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 10.07.2026 відкрите провадження у справі, розгляд справи призначений в порядку спрощеного позовного провадження, призначене судове засідання. Ухвалою про відкриття провадження у справі від 13.08.2026 прийнято до свого провадження цивільну справу, розгляд справи призначений у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін. Ухвалою про розгляд справи від 15.09.2026 призначено розгляд справи у спрощеному позовному провадженні з повідомленням сторін.

Представник позивача адвокат Васюта К.С. в судовому засіданні позов та обставини, якими він обґрунтований, підтримала та просила його задовольнити.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася. Про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила. Заяву про розгляд справи без її участі не подала.

Представник відповідачки адвокат Железняк А.В. на підставі ухвали про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції від 17.09.2026 мав брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. 02.10.2026 судове засідання було відкладене через те, що технічні засоби представника відповідачки не забезпечили належну якість зображення та звуку (постійне переривання зв`язку). 06.10.2026 забезпечити участь представник відповідачки в судовому засіданні в режимі відеоконференції також не вдалось через вищевказану обставину (відсутність звуку).

Судом постановлена ухвала без оформлення окремого документа про продовження судового засідання за відсутності представника відповідачки, яка мотивована тим, що відповідно до частини п`ятої статті 212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши заяви по суті справи, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

10.06.2020 між АТ «ІДЕЯ БАНК» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір № R01.00406.006766872, відповідно до умов якого остання отримала кредит на поточні потреби в сумі 83 389,80 гривень на рахунок № НОМЕР_2 , строком на 67 місяців (пункт 1.2), процентною ставкою: протягом періоду від початку кредитування до 30 календарного дня (включно) після завершення перших місяців кредитування (пільговий період) – 0,001% річних від неповернутої суми кредиту, починаючи з 31 календарного дня після завершення пільгового періоду – 25,17% річних від неповернутої суми кредиту (пункт 1.3).

Отримання відповідачкою кредиту в сумі 83 389,80 гривень на рахунок № НОМЕР_2 підтверджується меморіальними ордерами та випискою з 01.01.2000 по 11.12.2025.

Відповідно до розрахунку боргу станом на 11.12.2025 заборгованість відповідачки перед АТ «ІДЕЯ БАНК» складає 146 196,52 гривень, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 80 125,40 гривень, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 66 071,12 гривня.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України від 12.07.2001 № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним на момент укладання кредитного договору, договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Згідно зі статтею 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: (1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); (2) правонаступництва; (3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); (4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), що передбачено частиною першою статті 1078 ЦК України.

У статті 1082 ЦК України зазначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

На підставі Договору факторингу № 11-12/25 від 11.12.2025, акту приймання-передачі реєстрів боржників для друку, акту приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді, реєстру боржників, платіжних інструкцій кредитового переказу коштів, від АТ «ІДЕЯ БАНК» до ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» перейшло право вимоги до відповідачки за Договором № R01.00406.006766872 від 10.06.2020 в сумі 146 196,52 гривень, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 80 125,40 гривень, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 66 071,12 гривня.

Позивач ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» є новим кредитором за Договором.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором станом на 12.03.2026 заборгованість відповідачки перед ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» складає 146 196,52 гривень, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 80 125,40 гривень, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 66 071,12 гривня.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Суд встановив, що АТ «ІДЕЯ БАНК» свої зобов`язання за Договором виконало належним чином, надавши відповідачці кредит 83 389,80 гривень на рахунок № НОМЕР_2 , строком на 67 місяців, процентною ставкою: протягом періоду від початку кредитування до 30 календарного дня (включно) після завершення перших місяців кредитування (пільговий період) – 0,001% річних від неповернутої суми кредиту, починаючи з 31 календарного дня після завершення пільгового періоду – 25,17% річних від неповернутої суми кредиту. Відповідачка свої зобов`язання за Договором не виконала, кредит не повернула.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором станом на 12.03.2026 заборгованість відповідачки перед ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» складає 146 196,52 гривень, яка складається з: заборгованості за основним боргом – 80 125,40 гривень, заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками – 66 071,12 гривня.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування стаття 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, п`ятою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З виписки з 01.01.2000 по 11.12.2025 вбачається про видачу відповідачці кредиту на підставі Кредитного договору № R01.00406.006766872 від 10.06.2020, погашення основного боргу, строкових та прострочених процентів.

Проте вищевказана виписка та довідка-розрахунок заборгованості не містять інформації про механізм нарахування процентів, що позбавило суд можливості перевірити відповідність нарахованих процентів умовам Кредитного договору № R01.00406.006766872 від 10.06.2020, зокрема, їх нарахування за встановленою договором процентною ставкою та у встановлений договором строк кредитування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Договором № R01.00406.006766872 від 10.06.2020 в сумі 80 125,40 гривень, яка складається з заборгованості за основним боргом.

Суд відхиляє аргументи представника відповідачки про те, що відповідачці не повідомлялось про заміну кредитора у зобов`язанні за кредитним договором, що є підставою для відмови у позові.

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Аналогічний висновки зазначені у постанові Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц (провадження № 61-22929св18).

Щодо вимог про стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Як передбачено у статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України) та становлять одну із складових судових витрат (частина перша статті 133 ЦПК України).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137, частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Судом встановлено, що 02.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС» в особі керуючого партнера Бурдюг Тетяни Вікторівни укладений Договір про надання правової допомоги № 02-07/2024.

Відповідно до заявки на надання юридичної допомоги № 480 від 02.02.2026, витягу з Акту № 29 про надання юридичної допомоги від 27.02.2026, вартість витрат на надання професійної правничої допомоги складає 25 000 гривень, яка складається з надання усної консультації (2 години) – 4 000 гривень, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (6 години) – 18 000 гривень, письмової (вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики) (1 година) – 3 000 гривень.

З огляду на наведені мотиви та надані позивачем докази на обґрунтування розміру заявлених до розподілу витрат на професійну правничу допомогу та матеріали справи, суд відзначає таке.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 137 ЦПК України, визначені також положеннями частин п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (п`ятої та встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Верховний Суд акцентує, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 81 ЦПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-79 ЦПК України.

Отже, у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15-ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Суд, оцінивши надані позивачем в обґрунтування адвокатських витрат документи, вважає, що такі дії (послуги), як надання усної консультації з вивченням документів та письмової послуги (вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики) є складовими процесу підготовки позовної заяви. Відтак у цій частині витрати позивача не підлягають покладанню на відповідача.

Схожа права позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 березня 2024 року у справі № 918/535/23.

Стягнення витрат на правничу допомогу, до складу якої включено витрати на складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду суд визнає виправданим.

Однак, враховуючи те, що позовна заява є типовою для аналогічних заяв з приводу кредитування, більшу частину її змісту складає цитування норм права, а також її обсяг (9 сторінок), суд дійшов висновку про те, що витрата адвокатом 6 годин часу для її складання є нереальним.

Суд вважає, що складання позовної заяви, у тому числі надання усної консультації з вивченням документів клієнта та письмової послуги (вивчення документації Клієнта з посиланням на нормативно-правові акти та підготовкою аналітичної довідки щодо судової практики), не могло перевищувати двох годин часу, а тому виправданими є витрати позивача в сумі 6 000 гривень.

Представник відповідачки подав клопотання, в якому просив зменшити до 2 000 грн. розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, яке обґрунтував тим, що розмір заявлених позивачем витрат не є співмірним зі складністю справи та виконаними АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» роботами (наданими послугами), часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» було надано позивачу виключно таку професійну правничу допомогу в цивільній справі: вивчено надані позивачем документи у незначному обсязі та надано позивачу усну консультацію за наслідками вивчення цих документів; складено від імені позивача позовну заяву до суду незначної складності. Таким чином розмір заявлених позивачем до відшкодування витрат не є розумними витратами, ці витрати не відповідають звичайним цінам на такі адвокатські послуги. Вважає, що позивач та АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС» умисно завищили розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, намагаючись у такий спосіб ввести суд в оману з приводу дійсного розміру витрат.

Отже, з огляду на положення статей 89, 133, 137, 141 ЦПК України, зважаючи на фактичний об`єм послуг, наданих адвокатом позивачу, розгляд справи у спрощеному провадження, беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про те, що реальні витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 6 000 гривень.

Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 288,40 гривень (6 000 гривень (реальні витрати на професійну правничу допомогу) х (80 125,40 гривень (задоволена частина позову) х 100 % : 146 196,52 гривень (ціна позову)). Також з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1 459,17 гривень (2 662,40 гривні (сплачений судовий збір) х (80 125,40 гривень (задоволена частина позову) х 100 % : 146 196,52 гривень (ціна позову)).

Керуючись статтями 3 - 5, 10 - 13, 133, 141, 259, 263 - 265, 268, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» заборгованість за Договором № R01.00406.006766872 від 10.06.2020 у сумі 80 125 (вісімдесят тисяч сто двадцять п`ять) гривень 40 копійок.

У позові в іншій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» судові витрати у сумі 4 747 (чотири тисячі сімсот сорок сім) гривень 57 копійок, які складаються із: судового збору в сумі 1 459 (одна тисяча чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 17 копійок та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 288 (три тисяч двісті вісімдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 12 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, офіс 521, м. Київ, код ЄДРПОУ 42640371,

відповідачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя М.В. Фетісов