Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №344/9520/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/9520/26

Провадження № 22-ц/4808/1813/26

Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 14 липня 2026 року, ухвалене в складі судді Атаманюка Б. М. у м. Івано-Франківську, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управляюча компанія «Комфортний дім» про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Управляюча компанія «Комфортний дім» про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначив, що внаслідок неналежного виконання КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» своїх обов`язків щодо управління спільним майном будинку АДРЕСА_1 виникла аварійна ситуація.

Стверджував, що відповідач жодного разу не проводив профілактики чи ремонту внутрішньобудинкових систем, хоча проведення таких робіт є його прямим обов`язком згідно з умовами Договору № 577 від 22 серпня 2022 року. Внаслідок цього позивач за власні кошти здійснив заміну загальних водоканалізаційних систем, витративши 7500 грн.

Посилаючись на умови договору та статтю 176 Житлового кодексу України, вважав, що відповідач зобов`язаний компенсувати йому кошти, витрачені на ремонт.

На його численні скарги та звернення комунальне підприємство належним чином не реагувало, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду.

Просив стягнути з відповідача компенсацію витрат у сумі 7500 грн та судовий збір.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 14 липня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Управляюча компанія «Комфортний дім» про стягнення коштів відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин справи та неналежної оцінки наданих ним доказів.

Зазначає, що суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення послався на відсутність доказів, які б підтверджували факт заміни водопровідних і каналізаційних труб. Водночас вважає, що надав достатньо доказів, зокрема фотографії замінених комунікацій, копії численних звернень до КП «Комфортний дім» та чеки про оплату виконаних робіт.

Стверджує, що у разі недостатності зазначених доказів суд міг викликати для допиту як свідка будь-кого з мешканців під`їзду, який своїми показаннями підтвердив би факт заміни труб, або підрядника ОСОБА_2 , який проводив аварійну заміну.

Натомість, на думку апелянта, суд ухвалив упереджене рішення на користь КП «Комфортний дім», поставивши під сумнів сам факт проведення заміни труб та звільнивши комунальне підприємство від сплати компенсації за неналежне виконання своїх договірних зобов`язань.

Вважає, що надав достатньо доказів, які переконливо доводять законність та обґрунтованість його вимог.

Просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Позиція інших учасників справи

Комунальне підприємство «Управляюча компанія «Комфортний дім» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, вважаючи вимоги позивача необґрунтованими, такими, що не ґрунтуються на вимогах закону та не підтверджені належними і достатніми доказами.

Зазначає, що позивач обґрунтовує свої вимоги посиланням на статтю 176 Житлового кодексу України, яка регулює правовідносини між наймачем жилого приміщення та наймодавцем. Водночас позивач є власником квартири, а відповідач - управителем багатоквартирного будинку, який не має статусу наймодавця. Крім того, Житловий кодекс України втратив чинність на підставі Закону України «Про основні засади житлової політики» № 4751-ІХ від 13 січня 2026 року, тому стаття 176 цього Кодексу не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Посилаючись на статті 322, 355, 360, 382 ЦК України, зазначає, що співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані утримувати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, забезпечувати його схоронність та проводити за власний рахунок поточний і капітальний ремонт.

Вказує, що відповідно до Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 (580/70-6.04) від 22 серпня 2022 року управитель зобов`язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, а співвласники - оплачувати її згідно з вимогами законодавства та умовами договору. При цьому ні положення чинного законодавства, ні умови укладеного договору не передбачають обов`язку управителя відшкодовувати споживачу вартість проведеного ним ремонту спільного майна співвласників багатоквартирного будинку.

Щодо належності та достатності доказів зазначає, що позивач на підтвердження нібито понесених витрат на ремонт мереж будинку долучив копії квитанцій про перерахування коштів на рахунок ОСОБА_2 . Однак ці квитанції не містять відомостей щодо підстав здійснення платежів та найменування послуг чи робіт, за які здійснювалася оплата. Інших доказів, які б підтверджували факт здійснення будь-яких робіт та обов`язок відповідача відшкодувати їх вартість, не надано.

Також позивач не надав обґрунтованих пояснень чи клопотань щодо неможливості подання таких доказів та вжитих заходів для їх отримання. Водночас на адресу відповідача не надходило жодних заяв щодо необхідності проведення ремонтних робіт чи рішень співвласників будинку.

Звертає увагу, що аналогічні вимоги позивач уже заявляв під час розгляду справи № 344/15608/25 за позовом КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 січня 2026 року позов було задоволено, а доводи та заперечення ОСОБА_1 відхилено судом як неналежні та необґрунтовані. Посилається на частину четверту статті 82 ЦПК України щодо обставин, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, та принцип правової визначеності.

Зазначає, що єдиним належним і допустимим доказом ненадання або неналежного надання житлово-комунальних послуг є складений у встановленому порядку акт-претензія відповідно до статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1145. Однак, належним чином складених актів-претензій щодо неналежного надання житлової послуги співвласникам будинку АДРЕСА_1 на адресу відповідача не надходило.

Також вказує, що позивач не навів жодних додаткових доказів, а також причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Вважає, що суд першої інстанції встановив усі необхідні обставини справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а рішення Івано-Франківського міського суду від 14 липня 2026 року залишити без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України, частиною 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення коштів у розмірі 7 500 грн, тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 липня 2026 року зазначеним вимогам відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 здійснюється Комунальним підприємством «Управляюча компанія «Комфортний дім» Івано-Франківської міської ради на підставі Договору № 577 (580/70-6.04) від 22 серпня 2022 року (а.с. 6-11).

Відповідно до пункту 1 Договору управитель зобов`язується надавати співвласникам послугу з управління багатоквартирним будинком, а співвласники зобов`язуються оплачувати управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору.

Згідно з пунктом 3 Договору послуга з управління полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території.

Послуга з управління включає, зокрема, забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем та поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до Додатка 4 до Договору «Вимоги до якості послуги з управління будинком» технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем водопостачання та водовідведення здійснюється щоденно, цілодобово, з обов`язковим дотриманням вимог наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76. Поточний ремонт внутрішньобудинкових систем водопостачання та водовідведення здійснюється за необхідності, з урахуванням пропозицій та побажань співвласників, з обов`язковим дотриманням вимог наказу Держжитлокомунгоспу України від 10 серпня 2004 року № 150 (а.с. 10-11).

У судовому засіданні суду першої інстанції позивач пояснив, що між шостим та сьомим поверхами будинку відбувся прорив каналізаційної труби, з приводу чого до нього звернулася сусідка. Зазначив, що з цього приводу була подана заява до ЖЕКу, на яку належним чином не відреагували, тому було прийнято рішення самостійно знайти сантехніка. До виконання робіт залучили ОСОБА_2 , який замінив каналізаційну трубу, а також водогінну, оскільки остання була іржавою. За виконані роботи позивач сплатив 4000 грн та 3500 грн, які просив стягнути з відповідача.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 04 лютого 2026 року, адресовану директору Комунального підприємства «Комфортний дім» Івано-Франківської громади, у якій зазначено, що в травні 2025 року у зв`язку з аварійними обставинами було проведено оперативну заміну внутрішньобудинкових систем, тобто водогону і водовідведення, у квартирах АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 . Заявник просив направити комісію для обстеження, скласти акт-висновок і претензію, зазначивши, що особисті витрати на ремонтні роботи додає до заяви у квитанціях. На заяві міститься відмітка про її отримання 04 лютого 2026 року (а.с. 3).

У заяві від 24 березня 2026 року до КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» ОСОБА_1 , посилаючись на статті 151, 176 Житлового кодексу України, зазначив, що ним було здійснено заміну труб водовідведення і водогону загального користування у зв`язку з аварійною ситуацією, про що надав квитанцію-рахунок на суму 7500 грн. Просив компенсувати йому вартість такої заміни у добровільному порядку, а в протилежному випадку повідомив про намір звернутися до суду з відповідним позовом для захисту своїх законних прав і стягнення з КП «Комфортний дім» цієї суми у примусовому порядку. На заяві міститься відмітка про її отримання 24 березня 2026 року (а.с. 4).

На підтвердження понесених витрат позивач надав копії двох квитанцій АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими ОСОБА_1 здійснив переказ коштів на ім`я ОСОБА_2 : 13 травня 2025 року в сумі 3500 грн із призначенням платежу «Переказ власних коштів. Водогін» та 17 травня 2025 року в сумі 4000 грн із призначенням платежу «Переказ власних коштів» (а.с. 5).

У заяві до КП «Управляюча компанія «Комфортний дім» від 08 травня 2026 року ОСОБА_1 зазначив, що отримав відповідь на своє звернення щодо відшкодування коштів, витрачених на заміну водопровідних труб. Повторно просив компенсувати понесені витрати. На заяві міститься відмітка про її отримання 08 травня 2026 року за вхідним № 392 (а.с. 14).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту пошкодження каналізаційної та водогінної труб, виконання робіт з їх ремонту та оплати позивачем саме за ці послуги, а також того, що утримання та ремонт зазначених систем водовідведення та водопостачання мала забезпечувати та оплачувати саме управляюча компанія. Зазначення у квитанції на суму 3500 грн слова «водогін» не підтверджує обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом пункту 14 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний забезпечувати належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території відповідно до нормативних вимог і договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори про виконання окремих робіт та послуг.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до спільного майна багатоквартирного будинку належить, зокрема, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення.

З наведеного вбачається, що на управителя багатоквартирного будинку покладено обов`язок щодо належного утримання та ремонту спільного майна будинку, зокрема внутрішньобудинкових систем водопостачання та водовідведення, відповідно до вимог законодавства та умов укладеного договору.

Водночас сама по собі наявність у відповідача обов`язку щодо утримання та ремонту спільного майна багатоквартирного будинку не є безумовною підставою для відшкодування позивачу витрат на самостійно організовані ремонтні роботи.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язків щодо управління спільним майном багатоквартирного будинку виникла аварійна ситуація, у зв`язку з чим він за власні кошти здійснив ремонт та заміну загальних водоканалізаційних систем, витративши 7500 грн.

На підтвердження зазначених обставин позивач надав копії заяв від 04 лютого, 24 березня та 08 травня 2026 року, адресованих відповідачу, а також дві квитанції АТ КБ «ПриватБанк» про переказ коштів на ім`я ОСОБА_2 у загальній сумі 7500 грн.

Оцінюючи зазначені докази, апеляційний суд виходить з того, що заяви позивача підтверджують факт його звернення до відповідача з приводу проведення заміни внутрішньобудинкових систем водопостачання та водовідведення і компенсації понесених витрат. Водночас, викладені у них відомості про аварійний стан труб, проведення ремонтних робіт та їх вартість є твердженнями самого позивача, які не підтверджені іншими належними та достатніми доказами.

Надані позивачем докази у своїй сукупності не є достатніми для встановлення факту пошкодження каналізаційної та водогінної труб, характеру й обсягу їх пошкодження, необхідності проведення відповідних ремонтних робіт, а також факту виконання цих робіт саме ОСОБА_2 .

Щодо долучених позивачем квитанцій, то вони містять відомості про переказ коштів на ім`я ОСОБА_2 у сумах 4000 грн та 3500 грн. Однак у призначенні першого платежу зазначено «Переказ власних коштів», а другого - «Переказ власних коштів. Водогін». Зазначені квитанції не містять відомостей про конкретні роботи, за які здійснено оплату, місце їх проведення, обсяг та вартість. Саме по собі зазначення у призначенні платежу на суму 3500 грн слова «Водогін» не підтверджує, що відповідні кошти сплачені саме за заміну водогінної труби у будинку АДРЕСА_1 .

Отже, надані позивачем квитанції у сукупності з його письмовими зверненнями до відповідача не дають підстав для висновку про доведеність факту виконання заявлених ремонтних робіт та понесення витрат саме у зв`язку з їх виконанням. Факт таких звернень не доводить обставин, з якими позивач пов`язує виникнення у відповідача обов`язку компенсувати йому вартість ремонту.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наявні в матеріалах справи письмові звернення позивача до відповідача датовані 04 лютого, 24 березня та 08 травня 2026 року, тобто вже після травня 2025 року, коли, за твердженням позивача, проводилися ремонтні роботи. Водночас матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з повідомленням про аварійну ситуацію та необхідність проведення ремонтних робіт управителем відповідно до договору та закону до їх виконання.

Посилання позивача на статтю 176 Житлового кодексу України є безпідставним, оскільки положення цієї статті у редакції, чинній на час обставин, з якими позивач пов`язує виникнення права на відшкодування витрат, регулювали обов`язки наймодавця щодо проведення капітального ремонту жилого будинку та не визначали підстав відшкодування управителем багатоквартирного будинку витрат співвласника на самостійно організований ремонт спільного майна.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції міг викликати для допиту як свідків мешканців будинку або сантехніка ОСОБА_2 , який, за твердженням позивача, виконував ремонтні роботи, не заслуговують на увагу.

Відповідно до частини першої статті 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи.

З огляду на засади змагальності сторін та обов`язок кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, суд не зобов`язаний з власної ініціативи збирати докази на підтвердження позовних вимог.

Матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача до суду першої інстанції із заявами про виклик зазначених осіб як свідків.

Таким чином, позивач не довів належними та достатніми доказами факту пошкодження внутрішньобудинкових систем водопостачання та водовідведення, виконання робіт з їх ремонту та понесення витрат саме за такі роботи, а відтак і наявності підстав для покладення на відповідача обов`язку відшкодувати заявлену суму.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, який належним чином дослідив та оцінив подані докази, правильно застосував норми матеріального і процесуального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Ціна позову в цій справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О. О. Томин

Судді: І. В. Бойчук

О. В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.