Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №212/2124/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 212/2124/26

Провадження № 22-ц/4808/1915/26

Головуючий у 1 інстанції Антоняк Т. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2026 року під головуванням судді Антоняка Т.М. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1385442. Відповідно до його умов, укладення цього договору здійснюється сторонами за допомогою ІКС кредитодавеця, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний застосунок "CreditPlus". Зазначено, шо на умовах, встановлених договором, кредитодавець надає споживачу кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) 10 000 грн. Кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах та в розмірі, передбачених договором. Строк кредиту 360 днів

Сторони договору, також узгодили, що грошові кошти кредиту надаються кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором

Вказується, шо 11.03.2020 було укладено договір № 11032020 відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1385442.

Згодом, 23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1385442.

Заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором №1385442 від 15.10.2019 р., що підлягає стягненню з позичальника відповідно до розрахунку заборгованості, становить 23 100 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту) – 10 000 грн - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 5 400 грн - заборгованість за пенею та/або штрафами – 7 700 грн.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 15.10.2019 р. у розмірі 23 100.00 грн; понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн; понесені витрати на правову допомогу у розмірі 13 000 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено за пропуском позовної давності.

У апеляційній скарзі представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Суд першої інстанції фактично застосував до доводів позивача вимоги ч. 5 ст. 267 ЦПК України та вимагав доведення непереборних і істотних труднощів для своєчасного звернення до суду, хоча питання пропуску строку в цій справі не ставилося, що є порушенням судом норм матеріального права.

Суд не здійснив розрахунку позовної давності з урахуванням його законодавчого продовження, обмежившись формальним посиланням на відсутність доказів поважності причин його пропуску, що у цьому випадку не є правовим питанням.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України ( у ред. Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ) строки, встановлені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України – з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у ред. Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ) чинним з 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, строки, визначені ст.. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.

Згідно Закону України від 08.11.2023 № 3450-ІХ внесено змін до пункту 19 вищеназваної редакції, яка чинна з 30.01.2024 такого змісту « У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указам Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Тому з 30.01.2024 механізм продовження позовної давності був замінений на його зупинення, що для цілей цієї справи не змінює кінцевого висновку про перебіг позовної давності за вимогами, строк виконання яких настав під час воєнного стану і не розпочинався як у редакції щодо його продовження з 17.03.2022 до 29.01.2024, так і в редакції щодо його зупинення 930.01.2024 – 03.09.2025).

Згодом, Законом України від 14.05.2025 № 4434-ІХ «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено і цей Закон набув чинності через три місяці з дня, наступного за днем опублікування, тобто 04.09.2025.

Оскільки позовна заява подана у цій справі до суду 27.02.2026 і в межах відновленої законом позовної давності з 04.09.2025, тому висновок суду про її сплив не відповідає встановленим у справі обставинам.

Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що твердження позивача що 04.09.2025 нібито розпочався новий повний трирічний строк не відповідає змісту Закону № 4434-ІХ. На думку відповідача позовна давність у цій справі пропущена позивачем.

Вимога про стягнення 7 700 грн штрафу суперечить умовам договору, оскільки його сума не може бути вищою за 5 000 грн. Крім того, до штрафу слід застосувати спеціальну позовну давність в один рік. Така давність сплила, тому його не слід стягувати.

Також суду слід ретельно перевірити усі складові заборгованості і в залежності від встановленого постановити правильне рішення.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (п.1 ч. 4 ст. 19 ЦПК України).

Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Частиною першою статті 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи та ціну позову в даній справі, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності за заявою відповідача, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що доводи представника позивача про наявність поважних причин пропуску позовної давності (карантин та військовий стан) не приймаються до уваги, оскільки позивачем не надано суду належних і допустимих доказів існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для звернення з позовом у строк. Визначений частиною першою статті 261 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками і вважає їх такими, що суперечать вимогам матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 15.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 1385442 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту. Відповідно до його умов, укладення цього договору здійснювалося сторонами за допомогою ІКС кредитодавеця, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний застосунок "CreditPlus". Договором визначено, що кредитодавець надає споживачу кредит у гривнях, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Розмір позики 10 000 грн.

Відповідно до пункту 1.2 договору позика надається строком на 30 днів.

Кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах та в розмірі, передбачених договором.

Сторони договору також узгодили, що позика надається кредитодавцем шляхом перерахування товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок, наданий клієнтом.

Відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом його підписання електронним підписом 15.10.2019 о 14.18.49 та зазначенням інформації щодо його особи. Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором

В подальшому, ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 11.03.2020 уклало договір № 11032020 відповідно до якого відступило на користь ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1385442.

Згодом, 23.05.2024 було укладено договір № 23/05/24 відповідно до якого ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" відступило на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1385442. Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за договором № 1385442

Зобов`язання за договором відповідач не виконував, проценти за користування кредитними коштами не сплачував, у зв`язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частина третя статті 207 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Так, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечував укладення кредитного договору на умовах, зазначених у ньому (а.с. 88-92), тому такий договір є чинним і має виконуватися сторонами.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості загальна заборгованість відповідача за договором №1385442 від 15.10.2019 становить 23 100 грн, з яких: - заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) – 10 000 грн; - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги – 5 400 грн; - заборгованість за пенею та/або штрафами – 7 700 грн.

Позивач посилається на належне надання позики у розмірі 10 000 грн, а відповідач не заперечив їх отримання на банківський картковий рахунок відповідно до умов договору, тому апеляційний суд приходить висновку про стягнення з відповідача заборгованості за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) в розмірі 10 000 грн.

Однак, колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості в частині нарахування процентів та пені/штрафу не відповідає умовам укладеного з відповідачем договору позики від 15.10.2019.

Відповідно до п. 1.3.2. стандартна процентна ставка становить 1.8% від суми позики за кожен день користування позикою.

Пунктами 3.6 та 3.6.1. договору визначено, що у разі порушення позичальником строків виконання зобов`язань за договором протягом пільгового періоду з першого по третій день прострочення виконання зобов`язань позичальника, нарахування процентів не здійснюється.

З матеріалів справи вбачається, що договір позики від 15.10.2019 є укладеним на 30 днів, тому проценти мають нараховуватися тільки за 27 днів користування позикою за стандартною ставкою 1,8%. Загальний розмір нарахованих процентів становить 4 860 грн (10 000х 1,8% х 27), які також слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення пені/штрафу за прострочення повернення позики, слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 4.4. договору №1385442 у випадку прострочення повернення суми позики позичальник зобов`язаний сплатити товариству штраф у розмірі 120 грн за кожен день прострочення, починаючи з четвертого дня прострочення виконання зобов`язань за договором.

У зв`язку з наведеним, розмір штрафу (неустойки) за договором слід також розраховувати за 27 календарних днів користування позикою і він становить 3 240 грн (120 х 27). Визначений судом розмір неустойки за договором не суперечить вимогам п.4.5. договору та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед товариством за договором позики (споживчого кредиту) становить 18 100 грн.

В решті вимоги позивача є недоведеними і в їх задоволенні слід відмовити, оскільки доводи апеляційної скарги про стягнення заборгованості у розмірі 23 100 грн не відповідають умовам договору позики та іншим доказам у справі, яким суд дав правову оцінку у цій постанові.

Колегія суддів апеляційного суду приходить переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, тому підлягає скасуванню з постановленням у цій справі відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Висновки суду першої інстанції про застосування до спірних правовідносин позовної давності є неправильними, оскільки спростовуються діючими нормами права, які регулюють позовну давність у цивільних правовідносинах.

Зокрема, позовна заява у цій справі подана позивачем в суд першої інстанції 27.02.2026, а договір про надання коштів у позику укладено 15.10.2019, тобто позовна давність не є пропущеною з огляду на таке.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України ( у ред. Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ) строки, встановлені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України – з 12.03.2020 по 30.06.2023.

Пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (у ред. Закону України від 15.03.2022 №2120-ІХ) чинним з 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану, строки, визначені ст.. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.

Згідно Закону України від 08.11.2023 № 3450-ІХ внесено змін до пункту 19 вищеназваної редакції, яка чинна з 30.01.2024 такого змісту « У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указам Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Тому з 30.01.2024 механізм продовження позовної давності був замінений на його зупинення, що для цілей цієї справи не змінює кінцевого висновку про перебіг позовної давності за вимогами, строк виконання яких настав під час воєнного стану і не розпочинався як у редакції щодо його продовження з 17.03.2022 до 29.01.2024, так і в редакції щодо його зупинення 930.01.2024 – 03.09.2025).

Згодом, Законом України від 14.05.2025 № 4434-ІХ «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено і цей Закон набув чинності через три місяці з дня, наступного за днем опублікування, тобто 04.09.2025.

Таким чином, позовна заява подана у цій справі до суду першої інстанції в межах відновленої законом позовної давності, тому висновок суду про її сплив та відмову у позові з цих підстав не відповідає встановленим у справі обставинам, які вказують на не порушення позивачем позовної давності при зверненні до суду.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви до суду першої інстанції позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 422,60 грн. Позовні вимоги заявлено в розмірі 23 100 грн, а задоволено в розмірі 18 100 грн, тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 898 (18 100 х 2 422,60/23 100) грн.

За подання апеляційної скарги позивач сплатив 3 993,60 грн судового збору, тому пропорційно до задоволених позовних вимог з відповідача слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 3 129 (18 100 х 3 993,60 / 23 100) грн., а разом сплачений судовий збір до суду першої та апеляційної інстанції у загальній сумі 5 027 грн.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 19.02.2020 справа № 755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

З урахуванням конкретних обставин справи, зокрема ціни позову, суд може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. При визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу подано копії: договору №02-07/2024 про надання правничої допомоги, укладеного 02.07.2024 між позивачем та АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС», а також витяг з акту №25 про надання правничої допомоги від 31.12.2025 відповідно до якого розмір погоджених правових послуг у цій справі складає 13 000 грн.

При визначенні розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує предмет позову та складеність справи, а саме стягнення незначної заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу закону і не є складною. Правова позиція в аналогічних справах вже сформована судами та не потребує значної витрати часу на правовий аналіз, формування правової позиції та складання позовної заяви.

За таких обставин суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 13 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача понесених у цій справі витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3 000 грн.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 липня 2026 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (м. Київ, вул. Гедройця Єжи буд 6 оф. 521, код ЄДРПОУ 42640371) заборгованість за договором № 1385442 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту від 15.10.2019 у розмірі 18 100 (вісімнадцять тисяч сто) грн. У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» 5 027 (п`ять тисяч двадцять сім) грн витрат по сплаті судового збору в суді першої і апеляційної інстанцій та 3 000 (три тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанову складено 13 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук В.А. Девляшевський