Постанова від 08 жовтня 2026 р. у справі №185/14464/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6937/26 Справа № 185/14464/25 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - Макарова М.О.

суддів - Петешенкової М.Ю., Пищиди М.М.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 09 серпня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 101456688, згідно з умовами якого позикодавець надав відповідачу кредит у сумі 15 000,00 грн., строком на 105 днів зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами.

Проте відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у загальній сумі 59 250,00 грн, яка складається із заборгованості за кредитом (тіло) в сумі 15 000,00 грн, заборгованості за процентами в сумі 42 750,00 грн та заборгованості за комісією за видачу кредиту в сумі 1 500,00 грн.

В подальшому, 05 грудня 2022 року між ТОВ «Мілоан» і ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги № 86-МЛ/Т, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги за кредитним договором № 101456688 від 09 серпня 2022 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.

Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальній сумі 59 250,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 101456688 від 09 серпня 2022 року в загальній сумі 31 500,00 грн, з яких: 15 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 15 000,00 грн -заборгованість за процентами, 1 500,00 грн - комісія. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наявністю правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством, а фактично отримані кошти в добровільному порядку не повернуті. Водночас відповідач не надала належних та допустимих доказів, які б спростували наявність заборгованості перед позивачем або підтвердили належне виконання зобов`язань за кредитним договором. З огляду на це, при вирішенні питання щодо стягнення процентів суд першої інстанції, встановивши очевидну неспіврозмірність нарахованих процентів невиконаному зобов`язанню відповідача та врахувавши інтереси обох сторін, зважаючи на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту (суми отриманих відповідачем кредитних коштів). На переконання суду першої інстанції, такий розмір є справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин. При цьому нарахування решти процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику.

Не погодившись із рішенням суду, позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою. Посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апелянт просив рішення суду в частині залишених без задоволення вимог про стягнення простроченої заборгованості за процентами скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю його висновків фактичним обставинам. Скаржник зазначає, що ОСОБА_1 на час укладення договору добровільно погодився з його умовами, які відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема в частині визначення розміру процентів, та у встановленому порядку правочин не оспорював. Апелянт наголошує, що розмір нарахованих процентів повністю узгоджується з умовами договору, згідно з якими відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та внести плату за користування ними у погодженому розмірі та визначений строк. Проте взяті на себе грошові зобов`язання відповідач належним чином не виконав. З огляду на це, суд дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості за процентами, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

У відповідності до п. 1 ч 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною першою статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 09 серпня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 101456688, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 15 000,00 грн (п.п. 1.2 Договору) строком на 105 днів (п.п. 1.3), зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

Кредитний договір укладений відповідно до ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора.

Після чого, укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому, в свою чергу, були перераховані кошти відповідно до умов п.п. 2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок його платіжної картки, що підтверджується копією платіжного доручення № 49112597 від 09 серпня 2022 року.

Згідно з п.п. 1.3.1 кредитного договору пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 24 серпня 2022 року (рекомендована дата платежу).

П.п. 1.3.2 договору встановлює, що поточний період складає 90 днів, що настає з дня, наступного за днем завершення пільгового періоду, і закінчується 22 листопада 2022 року (дата остаточного погашення заборгованості).

Відповідно до п.п. 1.5 договору загальні витрати позичальника за пільговий період складають 3 750,00 грн. грошовому виразі та 22,711 % річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за пільговий період), загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складають 44 250,00 грн у грошовому виразі та 1025 % річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за весь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 18 750,00 грн, за весь строк кредитування - 59 250,00 грн.

Згідно з п.п. 1.5.1, 1.5.2, 1.5.3 кредитного договору комісія за надання кредиту становить 1 500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 % від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом на пільговий період складають 2 250,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом в пільговий період. Проценти за користування кредитом за поточний період складають 40 500,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом в поточний період. Тип процентної ставки - фіксована (п.п. 1.6 Договору).

ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на вищевказану суму, проте відповідач зі свого боку не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим у нього перед кредитором утворилася заборгованість.

Як вбачається з виписки з особового рахунку за кредитним договором № 101456688 від 09 серпня 2022 року, станом на 22 жовтня 2025 року заборгованість відповідача перед позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» складає 59 250,00 грн, з яких: 15 500,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 1 500,00 грн - прострочена заборгованість за комісією, 42 750,00 грн - прострочена заборгованість за відсотками.

В подальшому, 05 грудня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 86-МЛ/Т, згідно з умовами якого від ТОВ «Мілоан» до позивача перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 101456688 від 09 серпня 2022 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем, тобто позивач набув права грошової вимоги до відповідача за вказаним договором.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що вимога про стягнення заборгованості за процентами в сумі 42 750,00 грн є неспівмірною із сумою кредиту в 15 000,00 грн, суперечить принципам розумності та добросовісності й створює дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу фінансових послуг, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів за користування кредитом.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з п. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За приписами абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, передбачені ст. 611 ЦК України.

З огляду на ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Нормою ч. 1 ст. 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

З огляду на це, нарахований позивачем розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності, які є невід`ємними елементами конституційного принципу верховенства права. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Верховний Суд у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 наголосив, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)).

У вказаній постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року також зазначено, що сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати, з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 613 ЦК України). Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Окрім цього, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим і релевантним застосування наведених правових висновків Конституційного Суду України до спірних правовідносин. Зазначені конституційні принципи є засадами для суду при визначенні справедливого розміру процентів за порушення грошового зобов`язання, що підлягають стягненню з відповідача.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Так, за змістом положень ч. ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі №175/1543/16-ц.

Водночас у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції не спростував доводів щодо несправедливих умов нарахування розміру процентів за несвоєчасно виконане зобов`язання за кожен день прострочення, зазначивши лише про те, що позичальник із позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не звертався. При цьому відсутність такого позову не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у цій справі, з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Враховуючи зазначене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, про те, що нарахований розмір процентів є непропорційно великою сумою, яка значно перевищує розмір основного боргу та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Беручи до уваги очевидну неспівмірність заявлених до стягнення процентів у сумі 42 750,00 грн із розміром тіла кредиту в 15 000,00 грн, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність їх зменшення.

Застосовуючи аналогію права та враховуючи, що такий розмір процентів суперечить засадам розумності й добросовісності, суд першої інстанції правильно констатував наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику як споживачу фінансових послуг. Оскільки умови договору встановлювали обов`язок щодо сплати непропорційно великої суми процентів, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду про зменшення розміру заборгованості за процентами до рівня тіла кредиту - 15 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторони погодили всі істотні умови договору, а його положення передбачають нарахування процентів протягом усього строку кредитування, є безпідставними. Нарахована сума процентів виходить за визначені законом межі та є непропорційно великою, що суперечить засадам справедливості, добросовісності й розумності як складовим елементам конституційного принципу верховенства права.

Твердження апелянта про те, що відповідач своїми діями на виконання умов договору фактично визнав факт його укладення, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні решти процентів, колегія суддів не бере до уваги. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та обґрунтовано зменшив розмір процентів з огляду на їх очевидну неспівмірність із сумою основного боргу.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не повністю встановив обставини справи та дійшов помилкового висновку, є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції дослідив надані сторонами докази у їх сукупності, надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог статей 76 - 81, 89 ЦПК України та дійшов вмотивованих висновків щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позову. При цьому апеляційна скарга не містить нових доказів чи додаткових обґрунтувань, які б не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Крім того, колегія суддів зазначає, що при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений договором від 09 серпня 2022 року, то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по стандартній процентній ставці 1,00 %.

Відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 90 днів, починаючи з 09 серпня 2022 року складають 13500 грн (15000 грн х 1,00%= 150 грн х 90 днів), які і підлягали б стягненню з відповідача.

Крім того, колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що первісний кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях /частина шоста статті 81 ЦПК України/.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Водночас, Верховний Суд у своїх численних рішеннях зауважував, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення).

Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги.

Тож, враховуючи вищевикладений принцип, незважаючи на висновок апеляційного суду щодо доведеного розміру відсотків за кредитом, відсутні законні підстави для зменшення стягнутого судом першої інстанції розміру заборгованості.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.Ю. Петешенкова

М.М. Пищида