Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №357/2601/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 357/2601/26 Головуючий у 1 інстанції: Кошель Б.І.

Провадження № 22-ц/824/16191/2026 Доповідач: Шебуєва В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шебуєвої В.А.,

суддів Кафідової О.В., Оніщука М.І.,

секретар Тіткова І.Ю.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2026 року, ухвалені в м. Біла Церква в складі судді Кошель Б.І., в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство-ВТС» про стягнення заборгованості із заробітної плати,

в с т а н о в и в:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство-ВТС» (далі - ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС») про стягнення заборгованості із заробітної плати. Зазначив, що попри допуск його до роботи на підставі наказу №19/11-1К від 19.11.2024 року, ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» не здійснило нарахування та не виплатило йому заробітну плату у період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року у сумі 27 290,48 грн. При цьому Товариство не оформило жодного передбаченого законом рішення, яке було б підставою для припинення обов`язку щодо оплати праці. ОСОБА_1 просив стягнути з ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» на його користь заборгованість із заробітної плати за період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року у розмірі 27290,48 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У липні 2026 року представник ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу які були понесені ним у зв`язку з розглядом справи в сумі 19000,00 грн.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2026 року заяву представника ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» витрати понесені на правову допомогу в розмірі 9500,00 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Також просив скасувати додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2026 року про стягнення з нього на користь ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9500,00 грн. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи. На думку апелянта безпідставно відмовив у позові, пославшись на його відсутність на роботі та невиконання роботи протягом спірного періоду. Вказані висновки не підтверджені належними і допустимими доказами. Внутрішні документи ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» містять істотні суперечності. В акті №1 від 19.11.2024 року зазначено, що він був відсутній на робочому місці й на підприємстві протягом усього дня та не попередив про свою відсутність. Проте свідки підтвердили його прибуття на підприємство цього дня і стверджували, що він усно повідомив про подальшу відсутність. У щоденному обліку робочого часу зазначено код «НЗ» - неявка з нез`ясованих причин, але в підсумкових показниках ті самі години віднесено до прогулів («ПР»). ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» не надало доказів на підтвердження реального направлення йому вимог про надання пояснень. Висновок про повне невиконання роботи також не узгоджується зі службовим листуванням, посадовою інструкцією технічного директора та характером його управлінських, контрольних і представницьких функцій. Суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим ним доказам та письмовим поясненням від 11.07.2026 року, фактично поклав на нього обов`язок довести безперервну присутність на підприємстві, що є неприпустимим. Апелянт також вважає, що додаткове рішення суджу не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки не містить зрозумілого розрахунку стягнутих витрат на правничу допомогу, має суперечності щодо процесуального статусу сторін та відомості про осіб, які не є учасниками цієї справи.

Представник ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення і додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

В апеляційній інстанції ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Представник ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» просить відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01.08.2011 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду технічного директора ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС».

Наказом директора ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС`від 19.11.2024 року за №19/11-1К «Про вихід на роботу технічного директора у зв`язку з закінченням строку проходження військової службі» ОСОБА_1 у зв`язку з закінченням строку проходження військової служби було визначено приступити до роботи на посаді технічного директора з 19.11.2024 року.

ОСОБА_1 звернувся з позовом про стягнення з ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» заборгованості із заробітної плати за період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року у розмірі 27290,48 грн.

З`ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік, виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці. Ведення табельного обліку робочого часу на підприємствах, в установах і організаціях регламентується наказом Держкомстату України від 05.12.2008 № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці». У табелі обліку використання робочого часу (типова форма №п-5) робляться відмітки про фактично відпрацьований час, відпрацьовані за місяць години, у тому числі надурочні, вечірні, нічні години роботи та інше, а також інші відхилення від нормальних умов роботи. У разі відсутності працівника на робочому місці у табелі обліку використаного робочого часу проставляється позначка «НЗ» - неявка з нез`ясованих причин. Таким чином враховуючи вимоги Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» - заробітна плата виплачується працівникам за виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розпису, розцінок та норм праці, наказів та розпоряджень (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табелю обліку використання робочого часу, розрахунково-платіжних відомостей. Згідно з наведеними вище положеннями трудового законодавства, роботодавець забезпечує достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля робочого часу. Табель обліку робочого часу є підставою для нарахування заробітної плати працівникам. Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи шляхом ведення табеля обліку робочого часу.Даний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2020 року у справі №2040/7558/18.

Відповідно до п. 3.1. Додатку №1 до Колективного договору «Правила внутрішнього розпорядку для працівників підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство-ВТС`на підприємстві, встановлюється п`ятиденний робочий тиждень і такий розпорядок роботи: - початок роботи - в 8:00 год.; - закінчення роботи о 17:00 год.; перерва для харчування та відпочинку з 13:00 год. до 14:00 год. Згідно з п. 4.1. Правил працівник зобов`язаний: своєчасно, до початку зміни прибути на робоче місце та приготуватися до виконання трудових обов`язків; почати роботу відповідно до діючого режиму робочого дня; перебувати на робочому місці впродовж всієї зміни за винятком перерв на відпочинок, харчування та задоволення фізіологічних потреб; виконувати розпорядження роботодавця; виконувати обов`язки, покладені на нього трудовим договором; тощо.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення заборгованості із заробітної плати, ОСОБА_1 зазначав, що працював у період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року, але ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» не нарахувало та не виплатило йому заробітну плату.

В ході розгляду справи судом встановлено, що з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, про причини неявки не повідомив, будь-яких пояснень не надав. Про це свідчать відповідні акти про відсутність на робочому місці з 19.11.2024 року і по 04.02.2025 року.

У табелях обліку використаного робочого часу ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» з листопада 2024 року по лютий 2025 року дані обліку робочого часу щодо ОСОБА_1 у період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року проставлено позначку «НЗ» (неявка з нез`ясованих причин); з 05.02.2025 року по 28.02.2025 року проставлено позначку «8» (кількість відпрацьованих годин на день).

Судом встановлено, що за зверненням позивача Центральним міжрегіональним управлінням Держпраці було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю), за результатами якого складено акт № Ц/КВ/13227/358 від 23.06.2025 року. У акті зазначено, що на підтвердження відсутності ОСОБА_1 на роботі з 19.11.2024 року до 04.02.2025 року ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» надало доповідні та акти про відсутність технічного директора ОСОБА_1 на робочому місці. Внаслідок державного нагляду не було встановлено порушень вимог КЗпП України у частині оплати праці ОСОБА_1 за період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили, що в період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року протягом робочого часу ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці. 19.11.2024 року ОСОБА_1 лише повідомив, що звільнився з військової служби, однак до виконання посадових обов`язків протягом зазначеного періоду не приступив.

Наполягаючи на з стягненні заробітної плати, ОСОБА_1 не надав доказів того, що він перебував на підприємстві в період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року та виконував покладені на нього обов`язки.

Оскаржуючи рішення, ОСОБА_1 не спростував вказаних обставин та не вказав на конкретні докази, які б підтверджували виконання ним своїх трудових обов`язків протягом всього періоду з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року.

Суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення із ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» на його користь заборгованості із заробітної плати за період з 19.11.2024 року по 04.02.2025 року у розмірі 27290,48 грн.

Колегія суддів відхиляє посилання позивача на недоведеність ТОВ «Виробниче підприємство-ВТС» направлення йому вимог про надання пояснень. Позивач не притягався до дисциплінарної відповідальності, а тому відібрання у нього пояснень не було обов`язковим для роботодавця.

Відповідно, колегія суддів не вбачає підстав для скасування і додаткового рішення суду першої інстанції. Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача;2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна правнича допомога є складовою судових витрат.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження надання правничої допомоги ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС» суду першої інстанції було надано укладений між Адвокатським обєднанням «Акторіс» і ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС» договір про надання правничої допомоги № 27/01/26 від 27.01.2026 року, додаток №3 від 12.03.2026 до Договору про надання правничої допомоги № 27/01/26 від 27.01.2026 року, акт приймання-передачі правничої допомоги від 20.07.2026 року до Договору про надання правничої допомоги № 27/01/26 від 27.01.2026 року. відповідно до п.4 Додатку №3 до Договору про надання правничої(правової) допомоги, сторони визначили, вартість послуг об`єднання в розмірі 10 000,00 грн. за підготовку та подання відзиву на позов, 3 000,00 грн. за участь в одному судовому засіданні та 1 000,00 грн. за підготовку інших процесуальних документів. Згідно акту приймання-передачі правничої допомоги від 20.07.2026 року до Договору про надання правничої допомоги № 27/01/26 від 27.01.2026 року, вартість наданої правничої допомоги згідно Додатку №3 від 12 березня 2026 року становить 19 000,00 грн., з яких: підготовка та подання відзиву на позов - 10000,00 грн; участь в судових засіданнях 02.04.2026, 07.05.2026, 14.07.2026 р. - 9000,00 грн. Надання правничої допомоги ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС» у суді першої інстанції підтверджується матеріалами справи. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування ТОВ «Виробниче підприємство - ВТС» витрат на правничу допомогу у даній справі.

Врахувавши принципів співмірності, реальності та розумності, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для зменшення заявленого розміру витрат на правничу допомогу до 9000,00 грн. У колегії суддів відсутні підстави для висновку про те, що визначений судом розмір витрат на правничу допомогу - 9000,00 грн. не відповідає складності справи, обсягу наданих адвокатом послуг.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2026 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2026 року та додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Шебуєва В.А.

Судді Кафідова О.В.

Оніщук М.І.