Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №381/3033/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/12494/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бая Сергія Едуардовича, в інтересах ОСОБА_1 ,

на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області у складі судді Осаулової Н. А.

від 19 травня 2026 року

у цивільній справі № 381/3033/26 Фастівського міськрайонного суду Київської області

за позовом ОСОБА_1

до Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ),

третя особа: ОСОБА_2 ,

про скасування розрахунку заборгованості зі сплати аліментів,

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у даній справі.

В апеляційній скарзі адвокат Бай С. Е., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апелянт ОСОБА_1 вважає оскаржувану ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2026 року у справі № 381/3033/26 незаконною, необґрунтованою та постановленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, зокрема статей 19, 186, 447 ЦПК України та статті 195 Сімейного кодексу України. Апелянт зазначає, що у Фастівському відділі державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите за судовим наказом Солом`янського районного суду міста Києва від 28 серпня 2018 року у справі № 759/12457/17 про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина в розмірі однієї четвертої частини заробітку щомісячно, починаючи з 21 липня 2017 року. Звертає увагу на те, що державним виконавцем за період із серпня 2017 року по квітень 2025 року помилково нараховано заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 282 309,50 грн без урахування здійснених ним добровільних платежів, підтверджених банківськими квитанціями та виписками. Апелянт наголошує, що стягувачка пред`явила судовий наказ до примусового виконання лише 27 січня 2025 року, тобто через сім років після його видачі, що підтверджує належне утримання дитини батьком у добровільному порядку. Скаржник стверджує, що оскільки між сторонами існує спір щодо повноти врахування фактично сплачених сум та правильності розрахунку боргу, то на підставі частини третьої статті 195 Сімейного кодексу України він має право вирішити цей спір судом на загальних підставах у порядку позовного провадження. Зазначає, що ним не оскаржуються повноваження чи нормативне обґрунтування дій державного виконавця, а оспорюється розмір заборгованості, внаслідок чого обрано спосіб захисту у вигляді позову про скасування розрахунку та зміну розміру боргу. Апелянт вказує на порушення судом першої інстанції статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині доступу до суду через безпідставне позбавлення права на самостійний вибір способу судового захисту. На обґрунтування своєї позиції скаржник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц та від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, а також Верховного Суду у постановах від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18 та від 16 лютого 2022 року у справі № 308/263/20, відповідно до яких сторони виконавчого провадження вправі обирати спосіб захисту: оскаржувати дії державного виконавця або пред`являти позов на загальних підставах.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходив.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про час, дату й місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників провадження, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Київ), про скасування розрахунку заборгованості по аліментах, в обґрунтування вимог якого зазначав, що судовим наказом Солом`янського районного суду м. Києва від 28.08.2018 у справі № 759/12457/17 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини. На виконання зазначеного судового рішення відповідачем відкрито виконавче провадження НОМЕР_1. Згідно розрахунку зі сплати аліментів, проведеного державним виконавцем, за період з серпня 2017 року по квітень 2025 року розраховано заборгованість зі сплати аліментів в загальному розмірі 282 309 грн 50 коп. Позивач вважає, що державним виконавцем невірно було здійснено розрахунок суми заборгованості, так як протягом цього часу він в добровільному порядку сплачував аліменти. Також стягувач ОСОБА_2 звернулася до виконавчої служби лише 27.01.2025, тобто через 7 років після винесення наказу.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що заявлений ОСОБА_1 позов про скасування розрахунку заборгованості зі сплати аліментів не підлягає розгляду за правилами позовного провадження. Встановивши, що позивач є стороною відкритого виконавчого провадження та вважає неправомірними дії державного виконавця щодо нарахування щомісячних платежів і розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку, що зазначені правовідносини підпадають під регулювання спеціальних норм розділу VII ЦПК України щодо судового контролю за виконанням судових рішень. Суд першої інстанції зазначив про передбачену законом іншу форму звернення за судовим захистом у такому разі, а саме звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в порядку статті 447 ЦПК України до суду, який видав виконавчий документ. На підставі зазначеного суд дійшов висновку про неможливість відкриття позовного провадження та роз`яснив позивачу право на звернення зі скаргою в порядку судового контролю.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання судових рішень є завершальною стадією судового провадження, яка здійснюється визначеними законом органами та особами на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Згідно з частинами першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом, а визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), здійснюється виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Положеннями статті 195 Сімейного кодексу України визначено порядок обчислення такої заборгованості та встановлено, що розмір заборгованості обчислюється державним чи приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Одним із способів правового захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є передбачений розділом VII ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України така скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції та видав відповідний виконавчий документ.

Як встановлено судом та вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання судового наказу у справі № 759/12457/17, виданого Солом`янським районним судом міста Києва. Предметом звернення ОСОБА_1 до суду є оскарження розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, складеного державним виконавцем Фастівського відділу державної виконавчої служби, з підстав неврахування добровільно здійснених боржником платежів. Отже, суть спірних правовідносин полягає у перевірці правомірності дій посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення щодо обчислення суми заборгованості за виконавчим документом.

Колегія суддів зазначає, що оскільки неправомірність дій державного виконавця оспорюється особою, яка є стороною виконавчого провадження (боржником), захист її прав повинен здійснюватися виключно у порядку судового контролю за виконанням судових рішень шляхом подання скарги на дії виконавця до суду, який видав виконавчий документ (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 592/5020/24). Спір щодо правильності та законності складеного державним виконавцем розрахунку заборгованості за аліментами підлягає судовому розгляду саме в межах оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця за правилами розділу VII ЦПК України, а не шляхом пред`явлення окремого позову до органу виконавчої служби в позовному провадженні (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 401/3734/16-ц, від 09.09.2020 у справі № 569/1662/18 та Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 201/10329/16-ц).

Доводи апеляційної скарги про наявність у боржника абсолютного права на вибір способу судового захисту та можливості пред`явлення позову до органу державної виконавчої служби про скасування розрахунку на загальних підставах колегія суддів відхиляє, оскільки законодавством установлено чіткий спеціальний процесуальний порядок вирішення спорів між сторонами виконавчого провадження щодо дій державного виконавця, вчинених на виконання судового рішення. Посилання скаржника на практику Великої Палати Верховного Суду є помилковим та свідчить про невірне тлумачення норм процесуального права, позаяк у наведених постановах судом касаційної інстанції навпаки підтверджено належність розгляду таких вимог у порядку судового контролю.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства. Застосування цієї норми у подібних правовідносинах узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, оскільки зазначені вимоги боржника не можуть виступати предметом самостійного позовного провадження, а права заявника підлягають захисту судом, який видав виконавчий документ, за спеціальною процедурою розділу VII ЦПК України (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 592/5020/24).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, належним чином роз`яснивши позивачу порядок звернення до уповноваженого суду зі скаргою на дії державного виконавця, що виключає порушення права апелянта на доступ до правосуддя.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи її законності не спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Бая Сергія Едуардовича, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус