Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №357/2829/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13032/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»

на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у складі судді Орехова О. І.

від 21 травня 2026 року

у цивільній справі № 357/2829/26 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

В лютому 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 04.12.2019 АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту № 491015688, відповідно до умов якого, АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 26 443,97 грн, строком кредиту на 60 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39,90 %. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі. АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в сумі 26 443,97 грн, в свою чергу, позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. 22.02.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» було укладено договір факторингу, за умовами якого, права вимоги перейшло до ТОВ «ФК «Форт». В подальшому, 23.02.2021 між ТОВ «ФК Форт» то ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого, права вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс». Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 04.12.2019, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем. Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 23.02.2021 загальний розмір заборгованості відповідача становить 40 046,32 грн, яка складається з тіла кредиту в розмірі 26 443,97 грн, заборгованості по відсоткам в сумі 12 802,35 грн. Просили суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 491015688 від 04.12.2019 в розмірі 40 046,32 грн, судовий збір та витрати на правничу допомогу в сумі 9 200 гривень.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2026 року провадження у цивільній справі закрито.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості задовольнити у повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно закрив провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України через відсутність предмета спору. Апелянт підкреслює, що надані ним виписки за особовим рахунком є первинними бухгалтерськими документами у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів 57, 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, які належним чином підтверджують факт надання кредиту та наявність заборгованості відповідача (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц та від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19). Зазначає, що арифметичний розрахунок заборгованості повністю відповідає різниці між сумами зарахування та зняття кредитних коштів, а остання банківська операція за випискою із призначенням платежу «Згортання активу у зв`язку з продажем» відображає виключно технічний бухгалтерський облік розрахунків між первісним кредитором Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та новим кредитором за договором факторингу. Скаржник стверджує, що відповідачка фактичного погашення боргу не здійснювала, а місцевий суд помилково ототожнив зазначену міжбанківську облікову операцію продажу активу з виконанням зобов`язань самим боржником. З огляду на це апелянт вважає, що між сторонами наявний невирішений спір щодо виконання кредитного зобов`язання, у зв`язку з чим просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Мартинюк М. Р., в інтересах ОСОБА_1 , вважає, що ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2026 року є законною та обґрунтованою, постановленою при повному з`ясуванні обставин справи та правильному застосуванні норм права. Зазначає, що відповідно до наданої позивачем виписки за особовим рахунком за кредитним договором № 491015688 від 04.12.2019 станом на дату укладення першого договору факторингу 22.02.2021 вся заборгованість перед Акціонерним товариством «Альфа-Банк» була повністю погашена. Звертає увагу на те, що відступлення права вимоги може здійснюватися виключно щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу таких прав, а передання припиненого зобов`язання суперечить статтям 512, 514 ЦК України (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-459цс17). Відповідачка вказує на суперечливість та недостовірність поданих позивачем розрахунків, оскільки заявлена сума позову становить 40 046,32 грн, тоді як просте арифметичне складання заборгованості за тілом кредиту в розмірі 26 443,97 грн та відсотків у розмірі 12 802,35 грн дорівнює 39 246,32 грн, що свідчить про недостовірність наданих доказів у розумінні статті 79 ЦПК України. Також відповідачка зазначає, що згідно з графіком щомісячних платежів по 1 023,00 грн сума платежів за 14 місяців мала становити 14 322,00 грн, що виключає правомірність вимог у заявленому розмірі. Крім того, звертає увагу суду на ненадання позивачем належним чином оформлених та ідентифікованих реєстрів боржників до договорів факторингу № 1 від 22.02.2021 та № 01-23-02/21 від 23.02.2021, що виключає доведеність факту набуття позивачем права вимоги. Стверджує, що внаслідок відсутності неврегульованих питань за кредитним договором суд першої інстанції правильно закрив провадження через відсутність предмета спору, у зв`язку з чим просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Також просила розгляд справи проводити без участі відповідача та її представника.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про час, день та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників провадження, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами відсутній предмет спору на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Встановивши, що згідно з доданою до позовної заяви випискою по особовому рахунку за період з 04.12.2019 по 22.02.2021 відповідачка сплатила в рахунок повернення кредиту 26 443,97 грн та процентів на суму 12 802,35 грн, суд дійшов висновку про повне і дострокове виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором № 491015688 від 04.12.2019 перед первісним кредитором Акціонерним товариством «Альфа-Банк» станом на дату відступлення права вимоги. Суд першої інстанції зазначив, що повне виконання кредитних зобов`язань свідчить про врегулювання спірних питань між сторонами та відсутність невирішених правових вимог щодо предмета позову, що унеможливлює розгляд справи по суті незалежно від його обґрунтованості. Мотивуючи судове рішення, місцевий суд послався на висновки щодо застосування пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 справі № 638/3792/20. Одночасно судом було вирішено питання про повернення позивачу сплаченого судового збору в сумі 3 328,00 грн на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 4 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі є особливою формою закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення по суті заявлених позовних вимог у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість або недоцільність судового розгляду.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого поняттю спору слід надавати сутнісного, а не формального значення. Під спором про право розуміються розбіжності між суб`єктами правовідносин щодо наявності, змісту, обсягу, дійсності та належності суб`єктивних прав і обов`язків (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 20.02.2026 у справі № 175/1836/21).

Предметом спору є об`єкт спірного правовідношення, щодо якого виникли розбіжності між сторонами, а під предметом позову розуміється матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту цивільного права або інтересу.

Відсутність предмета спору як процесуальна підстава для закриття провадження у справі унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, оскільки захисту підлягає лише реальне, оспорюване або порушене право чи інтерес (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 404/251/17).

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути випадки припинення існування самого об`єкта або настання юридичних обставин чи вчинення дій самими сторонами, внаслідок яких між сторонами об`єктивно не залишилося неврегульованих питань або всі спірні питання врегульовано самими сторонами (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04).

Закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе виключно за умови, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення, та за умови, що між сторонами з приводу заявлених вимог дійсно не залишилося неврегульованих питань (правовий висновок у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 638/3792/20).

Якщо предмет спору мав місце, але відповідач заперечує проти позову, оспорює факт виникнення зобов`язання, розмір заборгованості, дійсність переходу права вимоги або стверджує про належне виконання зобов`язання до пред`явлення вимоги чи набуття прав новим кредитором, провадження у справі не підлягає закриттю за відсутністю предмета спору, оскільки такі обставини свідчать про наявність неврегульованого спору про право, який має вирішуватися судом по суті позовних вимог шляхом ухвалення рішення (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 522/8782/16-ц та від 20.02.2026 у справі № 175/1836/21).

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 491015688 від 04.12.2019, посилаючись на перехід до нього права вимоги за договорами факторингу від 22.02.2021 та від 23.02.2021, стверджуючи про наявність простроченої заборгованості боржника у розмірі 40 046,32 грн, що включає заборгованість за тілом кредиту та нарахованими відсотками.

Заперечуючи проти позову у поданому відзиві, відповідачка вказувала на повне погашення кредиту станом на 22.02.2021 за первинними бухгалтерськими документами банку, невідповідність розрахунків ціні позову, неналежність оформлення передання реєстру боржників та відсутність підстав для стягнення коштів на користь фактора.

За таких обставин між позивачем, який наполягає на наявності кредитної заборгованості та переході прав вимоги, і відповідачкою, яка вважає свої зобов`язання припиненими виконанням та заперечує розмір боргу й дійсність права вимоги нового кредитора, наявний реальний невирішений матеріально-правовий спір про цивільне право.

Суд першої інстанції, дослідивши виписку по особовому рахунку позичальника та надавши їй правову оцінку як доказу погашення заборгованості відповідачкою, фактично вдався до оцінки доказів і розгляду позовних вимог по суті в межах предмета доказування. Проте встановлення фактичних обставин справи щодо дійсності вимоги, реального існування боргу, правильності розрахунків та оцінки банківських операцій належить до предметної компетенції суду під час вирішення спору по суті заявлених вимог і має оформлюватися ухваленням рішення суду, а не постановленням ухвали про закриття провадження у справі.

Суд першої інстанції помилково ототожнив обставини можливої безпідставності або недоведеності позовних вимог (що за умови їх підтвердження є підставою для відмови у задоволенні позову по суті) із процесуальною відсутністю предмета спору у розумінні пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закривши провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що призвело до передчасного закінчення судового розгляду справи без вирішення матеріально-правового спору між сторонами по суті та обмежило право учасників справи на судовий захист.

Водночас вимоги апеляційної скарги про ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог по суті не підлягають задоволенню судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до положень статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції, а ухвалення рішення по суті позову у разі скасування ухвали про закриття провадження процесуальним законом не передбачено.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі підлягає скасуванню, а справа направленню до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області для продовження розгляду.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» задовольнити частково.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 травня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус