Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №363/1358/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/6945/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Шкоріної О. І, Стрижеуса А. М.

при секретарі Мудрак Р. Р.

за участі: прокурора Смертенюка Д. В. (в режимі ВКЗ),

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Вишгородської окружної прокуратури Київської області

на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Лукач О. П.

від 23 грудня 2025 року

у цивільній справі № 363/1358/25 Вишгородського районного суду Київської області

за позовом керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації

до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне підприємство «Клавдієвська лісова науково-дослідна станція»,

про витребування земельних ділянок лісогосподарського призначення із чужого незаконного володіння,

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 23 грудня 2025 року позовну заяву залишено без розгляду.

В апеляційній скарзі Вишгородська окружна прокуратура Київської області, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.

Зазначає, що керівник Вишгородської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації з вимогами майнового характеру про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок лісогосподарського призначення площею по 0,045 га кожна з кадастровими номерами 3221886000:02:102:6002 та 3221886000:02:102:6001, які були незаконно відведені за рахунок земель державного лісового фонду на підставі рішення Новопетрівської сільської ради від 17.02.2012 № 259.3-12-6.

Звертає увагу на те, що на виконання ухвали суду від 08.12.2025 про залишення позову без руху прокурором 18.12.2025 своєчасно надано письмові пояснення та витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок, згідно з якими нормативна грошова оцінка кожної із зазначених ділянок становить 219,07 грн, а також довідки про оціночну вартість об`єктів нерухомості від 06.03.2025 з Єдиної бази даних звітів про оцінку, де оціночна вартість кожної ділянки визначена у розмірі 5 846,88 грн.

Апелянт вказує, що згідно з підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підкреслює, що розрахунок судового збору як від вартості за довідками Єдиної бази даних звітів про оцінку (5 846,88 грн * 1,5 / 100 = 87,70 грн), так і від нормативної грошової оцінки (219,07 грн * 1,5 / 100 = 3,29 грн) становить суму, яка є значно меншою за 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим за дві самостійні майнові вимоги до двох співвідповідачів прокурором сплачено встановлений законом мінімальний розмір судового збору у загальній сумі 6 056,00 грн.

Апелянт наголошує, що сума судового збору за подання позову про витребування земельної ділянки має розраховуватися саме від нормативної грошової оцінки як єдиного офіційного державного показника відповідно до статті 5 Закону України «Про оцінку земель», а не від експертної оцінки, оскільки експертна грошова оцінка відображає ринкову вартість і не є обов`язковою для визначення судового збору (правовий висновок в ухвалах Верховного Суду від 30.04.2024 у справі № 906/283/22, від 02.06.2021 у справі № 201/2956/19, від 06.08.2021 у справі № 308/6261/16-ц та від 11.06.2021 у справі № 372/453/19).

Звертає увагу на те, що цивільне процесуальне законодавство не покладає на позивача обов`язку надавати до позовної заяви звіт або висновок про експертну оцінку майна на стадії відкриття провадження у справі. Вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норми частини тринадцятої статті 187 та пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України, не врахував належного виконання прокурором вимог суду та безпідставно залишив позовну заяву без розгляду, що обмежило доступ держави до правосуддя.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор підтримав апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та оводів.

Інші учаснику у судове засідання не з`явились, про місце, дату і час судового засідання повідомлені належним чином.

Від представник відповідача ОСОБА_1 - адвоката Боярової К. В., надійшла заява про розгляд без участі відповідач та представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не виконано обов`язкові вимоги ухвали суду від 08.12.2025 про залишення позову без руху та не усунуто визначені недоліки у встановлений строк. Встановивши, що заявлені вимоги про витребування земельних ділянок у двох різних відповідачів є вимогами майнового характеру, суд дійшов висновку, що ціна позову повинна визначатися дійсною ринковою вартістю майна на момент звернення до суду. Суд зазначив, що визначена прокурором ціна позову в сумі 11 693,76 грн згідно з довідками про оцінку не відображає дійсної ринкової вартості, позаяк долучений договір купівлі-продажу від 21.07.2017 свідчить про відчуження однієї з ділянок за 32 000,00 грн, а відсутність звіту про нормативну грошову оцінку чи експертної оцінки позбавляє суд можливості перевірити правильність сплати судового збору. Посилаючись на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 758/5118/21, суд першої інстанції виснував, що вимоги до кожного з відповідачів є самостійними, а тому позивач зобов`язаний був надати звіт про дійсну оцінку вартості майна або сплатити судовий збір у максимальному розмірі окремо щодо кожного з відповідачів. Дійшовши висновку, що подані прокурором 18.12.2025 письмові пояснення не є належним усуненням недоліків позовної заяви, суд першої інстанції застосував положення частини тринадцятої статті 187 і пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України та залишив позов без розгляду.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Право на доступ до суду є елементом права на справедливий суд, а надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на судовий захист.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці, та обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Пунктами 2 і 9 частини першої статті 176 ЦПК України встановлено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна, а на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна.

Системний аналіз статей 175 та 176 ЦПК України свідчить, що обов`язок визначення ціни позову покладається на позивача. Чинне цивільне процесуальне законодавство України не містить імперативних вимог щодо обов`язкового надання позивачем до позовної заяви висновку або звіту про експертну оцінку вартості майна, яке є предметом спору. Подання таких доказів на стадії пред`явлення позову є правом сторони, а не її процесуальним обов`язком, невиконання якого тягне за собою застосування наслідків у вигляді залишення позову без руху чи повернення позовної заяви (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 177/1163/16-ц).

Частиною другою статті 176 ЦПК України прямо передбачено спеціальний процесуальний механізм: якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що у випадку, коли визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, суд не наділений правом зобов`язувати позивача проводити експертну оцінку майна на стадії відкриття провадження, доплачувати судовий збір під загрозою повернення позову чи постановляти ухвалу про залишення позову без руху. У таких випадках суд здійснює розгляд справи по суті, самостійно встановлює дійсну ціну позову під час судового розгляду на підставі досліджених доказів та розподіляє судові витрати за результатами ухвалення кінцевого судового рішення по суті спору, зокрема стягуючи недоплачений судовий збір (правовий висновок у постановах Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 522/12598/22, від 11 квітня 2024 року у справі № 756/16117/21, від 28.04.2022 у справі № 910/15316/21 та від 24.05.2022 у справі № 910/19980/20).

Як убачається з матеріалів справи, прокурор визначив ціну позову в розмірі 11 693,76 грн на підставі офіційних відомостей, сформованих в Єдиній базі даних звітів про оцінку, та надав докази сплати судового збору в розмірі 6 056,00 грн, що становить два розміри мінімальної ставки судового збору для позовних вимог майнового характеру (по 3 028,00 грн за кожну вимогу до кожного з двох відповідачів) відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір». Додатково на виконання вимог суду прокурор надав офіційні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірних земельних ділянок, за якою розрахункова сума збору також є значно меншою за сплачений мінімальний розмір.

Оцінка належності, достовірності та достатності вказаних доказів щодо вартості земельних ділянок, а також перевірка доводів відповідачів стосовно їхньої реальної ринкової вартості має здійснюватися судом виключно під час дослідження доказів на стадії підготовчого провадження та розгляду справи по суті, а не шляхом створення обмежень у доступі до правосуддя під час вирішення питання про рух позовної заяви (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі № 177/1163/16-ц).

Посилання суду першої інстанції на правову позицію Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.09.2023 у справі № 758/5118/21 є помилковим, адже у зазначеній постанові висновок стосується порядку справляння судового збору за об`єднані вимоги немайнового характеру до кількох співвідповідачів, за кожну з яких закон установлює окрему фіксовану ставку збору. Натомість у справі, що розглядається, прокурором пред`явлено позовні вимоги майнового характеру (витребування індивідуально визначених земельних ділянок), розмір судового збору за якими прямо залежить від вартості спірного майна, при цьому за кожну окрему земельну ділянку прокурором сплачено судовий збір не нижче встановленого законом мінімального розміру ставки.

Таким чином, прокурором було у повному обсязі виконано процесуальні вимоги статей 175 і 177 ЦПК України, а відтак у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для застосування частини тринадцятої статті 187 та пункту 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 374 та пункту 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене оскаржувана ухвала Вишгородського районного суду Київської області від 23 грудня 2025 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України не здійснюється, оскільки апеляційний суд не ухвалює нового рішення по суті спору, а направляє справу для продовження розгляду; остаточний розподіл таких витрат має бути здійснений судом першої інстанції за наслідками розгляду справи по суті.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 379, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вишгородської окружної прокуратури Київської області задовольнити.

Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 23 грудня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

О. І. Шкоріна

А. М. Стрижеус