Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №754/9271/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/13684/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

при секретарі Мудрак Р. Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Гринчак О. І.

від 24 вересня 2024 року

у цивільній справі № 754/9271/24 Деснянського районного суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19.01.2022 № 220119-008 у загальному розмірі 100 354,03 грн, з яких 33 000,00 грн становить заборгованість за тілом кредиту та 67 354,03 грн - заборгованість за нарахованими процентами за користування коштами, а також судових витрат у виді судового збору в сумі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовувалися неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе грошових зобов`язань за кредитним договором, укладеним в електронній формі.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 24.09.2024 позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитсервіс» заборгованість за договором №220119-008 від 19.01.2022 у розмірі 100 354,03 грн судовий збір у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21.05.2026 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду від 24.09.2024 у даній справі залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить заочне рішення суду змінити в частині вирішення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 67 354 грн 03 коп. зменшивши розмір процентів, нарахованих за користування кредитними коштами відповідно до кредитного договору №220119-008 від 19.01.2022.

Вказує, що визнає заборгованість за тілом кредиту в розмірі 33 000,00 грн у повному обсязі, однак заперечує проти розміру нарахованих процентів у сумі 67 354,03 грн. Посилається на те, що нараховані проценти є вочевидь надмірними, неспівмірними з наслідками порушення зобов`язання, спотворюють компенсаційну природу процентів та порушують приписи статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засади справедливості, добросовісності та розумності. Окрім цього, відповідачка наголошує, що кредитодавцем було незаконно утримано одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 2 475,00 грн без надання переліку супутніх послуг, яка є нікчемною відповідно до статей 11 і 12 Закону України «Про споживче кредитування», тому сплачені кошти підлягають зарахуванню в рахунок погашення процентів. Також зазначає про завищений та неспівмірний розмір витрат на правничу допомогу позивача, який підлягає зменшенню судом.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.

В судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 220119-008. Договір укладено в електронній формі та підписано позичальницею за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та статей 205, 207 ЦК України прирівнюється до письмової форми правочину.

Умовами кредитного договору сторони визначили розмір кредиту в сумі 33 000 грн, строк надання кредиту 730 днів (з 19.01.2022 по 19.01.2024), кількість щомісячних платежів 24, одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 7,5 % від суми кредиту, що становить 2 475 грн, плату за користування кредитом за стандартною ставкою 333,99 % річних (з урахуванням періоду зниженої ставки 140,79 % річних), орієнтовну загальну вартість кредиту 100 320 грн 08 коп. Позивач належним чином виконав свої договірні зобов`язання, перерахувавши кошти на банківський рахунок позичальниці.

Відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконувала, погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами не здійснювала. Відповідно до розрахунку заборгованості за період дії договору з 19.01.2022 по 19.01.2024 сума заборгованості склала 100 354 грн 03 коп., у тому числі 33 000 грн тіло кредиту та 67 354 грн 03 коп. заборгованість за процентами за користування кредитом. Суму основного боргу в розмірі 33 000 грн відповідачка визнає.

Згідно зі статтями 526, 1048, 1049, 1054 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, за кредитним договором позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у розмірі та порядку, встановлених договором.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України щодо виплати процентів застосовується в межах погодженого сторонами строку кредитування. Як убачається з матеріалів справи та розрахунку боргу, нарахування процентів позивачем здійснено виключно в межах визначеного договором строку користування кредитом (730 днів, до 19.01.2024), тобто в період правомірного користування коштами, і нарахування процентів після закінчення цього строку позивач не проводив.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо необхідності зменшення розміру нарахованих процентів у зв`язку з їх надмірністю та несправедливістю умов договору відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів виходить із правових висновків, сформульованих Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23. Об`єднана палата зазначила, що станом на час укладення спірного договору (січень 2022 року) законодавством не було встановлено імперативної норми щодо обмеження максимального розміру процентної ставки за споживчими кредитами та не передбачалося підстав для визнання умов про погоджені проценти нікчемними. Положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX щодо граничної денної процентної ставки набрали чинності 24 грудня 2023 року і за загальним правилом поширюються на договори, укладені після цієї дати, або на договори, строк кредитування за якими продовжено після набрання чинності цим Законом.

За обставинами даної справи строк дії кредитного договору сторонами після 24.12.2023 не продовжувався, відтак зазначені обмеження до спірних правовідносин не застосовуються.

У постанові Верховного Суду від 09.10.2024 у справі № 582/202/22 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 наголошено, що передбачені договором проценти за користування кредитом є оплатною винагородою кредитодавця за користування позиченими коштами, узгодженою сторонами під час укладення правочину на засадах свободи договору, визначених статтями 6, 627 ЦК України, і не є компенсацією чи неустойкою за порушення договірних зобов`язань у розумінні пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». За відсутності імперативної нікчемності умови договору, способами коригування погоджених процентів можуть бути оспорювання відповідної умови або зміна договору, що потребує пред`явлення окремого або зустрічного позову особою, яка вважає свої права порушеними. Суд за відсутності заявленої позовної вимоги споживача про визнання умов договору недійсними або про їх зміну не наділений повноваженнями самостійно зменшувати розмір узгоджених договором процентів за користування кредитом.

Оскільки ОСОБА_1 зустрічного позову про недійсність положень кредитного договору щодо розміру процентів не пред`являла, умови договору є чіткими і не містять двозначних положень, а сам договір у встановленому законом порядку не визнаний недійсним, діє закріплена статтею 204 ЦК України презумпція правомірності правочину та закріплений статтею 629 цього Кодексу обов`язок неухильного його виконання. Тому доводи апелянтки про надмірність процентів не можуть слугувати підставою для зміни судового рішення.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про нікчемність умови щодо сплати одноразової комісії за надання кредиту в розмірі 2 475 грн та необхідність зарахування цих коштів у погашення процентів. Пунктом 4 частини першої статті 1 та частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачено право кредитодавця включати до загальних витрат за споживчим кредитом комісії, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту. За умовами укладеного між сторонами договору комісія в розмірі 7,5 % (2 475 гривень) є разовою платою за надання (видачу) кредиту, а не періодичним щомісячним платежем за обслуговування кредитної заборгованості чи надання розрахунково-касових послуг.

Правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові Великої Палати від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, стосуються нікчемності умов договорів про встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту в частині обов`язку споживача оплачувати інформування про стан заборгованості, безоплатність якого гарантована статтею 11 Закону України «Про споживче кредитування». Вказані правові висновки не регулюють питання правомірності встановлення погодженої сторонами разової комісії за видачу кредиту, яка не є платою за послуги з інформування позичальника. Спірна комісія була одноразовою, її розмір чітко визначено в тексті індивідуальної частини договору, узгоджено позичальницею при підписанні правочину відповідно до чинного на момент укладення законодавства про споживче кредитування, а відтак підстави для визнання її нікчемною чи зменшення розміру процентів на суму 2 475 грн відсутні.

Щодо доводів апеляційної скарги про завищений розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у сумі 7 000 грн, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим на виконання робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову. Частинами п`ятою та шостою вказаної статті встановлено, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу за клопотанням іншої сторони, при цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє таке клопотання.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачка не скористалася наданими їй процесуальними правами, відзиву на позов не подала та клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу не заявляла. Позивачем на підтвердження понесених витрат надано належні письмові докази, а саме договір про надання правової допомоги від 25.01.2023, акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 04.01.2024 та платіжну інструкцію від 05.01.2024 про сплату 7 000 грн. Суд першої інстанції належним чином оцінив подані докази у сукупності відповідно до статті 89 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про покладення цих витрат на відповідачку пропорційно задоволеним вимогам згідно зі статтею 141 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до власної оцінки скаржниці та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення районного суду ухвалено на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального і дотриманням норм процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування чи зміни.

Зважаючи на залишення апеляційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України судом апеляційної інстанції не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 24 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 12 жовтня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус