Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №758/3978/19 — Київський апеляційний суд

справа № 758/3978/19 головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С.

провадження № 22-ц/824/12634/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Захарчук С.С., у м. Києві, повний текст рішення складено 01 травня 2026 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова Ольга Петрівна, ОСОБА_2 , про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ПАТ «Банк Камбіо» звернулося до суду із позовом в якому просило:

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 12 вересня 2014 року;

визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 16 вересня 2014 року;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 15756639 від 12.09.2014, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макарової О.П., номер запису про право власності 6978527;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 15832667 від 16.09.2014, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макарової О.П., номер запису про право власності 7016014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж квартири здійснився за рахунок коштів, що находилися на поточному рахунку ОСОБА_1 , відкритому у ПАТ «Банк Камбіо» в сумі 6 098 195,00 грн. Реалізація квартири проводилася під час дії постанови Правління Національного банку України від 19.08.2014 року № 510/БТ, положеннями якої встановлена наявність у ПАТ «Банк Камбіо» проблем з ліквідністю. Відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Постановою Правління Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора», зокрема: заборонено Банку використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов`язано Банк здійснювати розрахунки у національній валюті виключно через кореспондентський рахунок № НОМЕР_1 , який відкритий в Національному банку України. Постановою Правління Національного банку України від 25.09.2014 за № 603/БТ ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії проблемних, запроваджено певні обмеження у діяльності Банку, зокрема: погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями Банку, мало прийматись тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об`єкти застави) за погодженням із куратором Банку. З урахуванням обмежень, встановлених зазначеними постановами з рахунку № НОМЕР_1 мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження. Розрахунки за усіма договорами (у тому числі і тими, які є предметом розгляду даної справи) мали проводитися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку, відкритого в ПАТ «Банк Камбіо», на кореспондентський рахунок Банку, з котрого в подальшому кошти спрямовувались на рахунок («Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами»), відкритого також у ПАТ «Банк Камбіо», а потім, в свою чергу, на позичкові рахунки боржника. Оплата договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , відбувалася за рахунок депозитних коштів, зважаючи на те, що перерахування коштів проводилося в межах Банку, в період очевидної неспроможності виконання ним своїх грошових зобов`язань, без залучення реальних коштів на оплату договору Отже, таким погашенням було порушено суть та мету встановлених постановою правління НБУ № 510/БТ від 19.08.2014 обмежень щодо прийняття розрахунків за договорами виключно через кореспондентський рахунок НБУ. Тому здійснення розрахунку за вищезазначеними договорами відбулося в межах Банку - як наслідок, не відбулося реального надходження коштів на рахунок банку, а відбулося коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань. Крім того, сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного вище. Отже, договір купівлі-продажу квартири є нікчемним. 16 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира. Банк, як належний власник майна згоди на іпотеку не надавав, а тому з метою відновлення порушеного права зазначений договір слід визнати недійсним.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року у задоволенні позову ПАТ «Банк Камбіо» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ «Банк Камбіо» просить скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ПАТ «Банк Камбіо» посилається на аналогічні обставини викладені у позовній заяві та зазначає, що положеннями ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», законодавець визначив, що усі кредиторські вимоги вкладників - фізичних осіб (в сумі понад 200 000,00 грн.) до неплатоспроможного банку задовольняються у ліквідаційній процедурі у четверту чергу відповідно, що значно зменшує вірогідність задоволення таких вимог. Тобто, укладення/проведення нікчемного правочину (а також проведення перерахунків коштів) відбувалося виключно з метою надання кредитору можливості позачергово задовольнити свої грошові вимоги, оскільки станом на день вчинення нікчемних правочинів Банк вже мав фінансові проблеми, у зв`язку із чим було призначено куратора НБУ та посилено контроль за діяльністю ПАТ «БАНК КАМБІО», і останній мав значні фінансові проблеми щодо виконання грошових зобов`язань. Таким чином, спірні правочини є нікчемними з підстав, встановлених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У відзиві на апеляційну скаргу третя особа ОСОБА_2 вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, зазначає, що позивач не є належним суб`єктом договору іпотеки. Договір іпотеки від 16 вересня 2014 року укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і ПАТ «Банк Камбіо» не є його стороною. На момент укладення договору іпотеки законним власником квартири був ОСОБА_1 , який, як власник, мав повне право передати майно в іпотеку. Тому вимога апеляційної скарги про необхідність згоди банку на іпотеку є безпідставною. ПАТ «Банк Камбіо» не має на предмет іпотеки ані речового, ані зобов`язального права, а отже, його права цим договором не порушено.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що апеляційна скарга не спростовує жодного з висновків, покладених в основу оскаржуваного рішення, а по суті є спробою перенести в апеляційний перегляд питання, які судом першої інстанції свідомо й мотивовано вирішувалися. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 травня 2026 року ухвалене у точній відповідності зі сталою та обов`язковою практикою Великої Палати Верховного Суду і підлягає залишенню без змін. Також вказує, що відповідач і третя особа у суді першої інстанції заявили про застосування строків позовної давності. Загальна позовна давність становить три роки (стаття 257 ЦК України). Спірні договори укладено 12 вересня 2014 року та 16 вересня 2014 року, а позов подано 11 березня 2019 року із значним пропуском трирічного строку. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є самостійною підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Хоча суд першої інстанції не вирішував це питання, відмовивши у позові з підстави неналежного способу захисту, ця обставина є додатковою підставою, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ «Банк Камбіо» шляхом призначення куратора», призначено з 19.08.2014 до 14.02.2015 куратора ПАТ «Банк Камбіо», заборонено ПАТ «Банк Камбіо» використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки, зобов`язано ПАТ «Банк Камбіо» здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ «РОЗРАХУНКОВИЙ ЦЕНТР»). У зв`язку з цим, перерахувати кошти у національній валюті з кореспондентських рахунків ПАТ «Банк Камбіо», відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 25.09.2014 № 603/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії проблемних», віднесено ПАТ «Банк Камбіо» до категорії проблемних строком до 180 днів.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири, укладеного 12 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець зобов`язався продати у власність покупця квартиру АДРЕСА_2 .

За домовленістю сторін предмет договору продається за 6 098 195.00 грн. (п. 2.1. договору купівлі-продажу квартири).

Відповідно до акту прийому-передачі до договору купівлі-продажу квартири від 12 вересня 2014 року ПАТ «Банк Камбіо» передало, а ОСОБА_1 прийняв у власність згідно договору купівлі-продажу квартири, квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_2 з 12 вересня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відповідно до договору іпотеки, укладеного 16 вересня 2014 року між ОСОБА_1 (іпотекодавець) і ОСОБА_2 (іпотекодержатель), цей договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з договору позики від 16 вересня 2014 року (а також договорів про внесення змін до нього), укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем, згідно якого іпотекодавець зобов`язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 16 вересня 2024 року повернути позику у розмірі 6 000 000.00 грн., а також штрафи та пені у розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договорами, відшкодувати іпотекодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання іпотекодавцем умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_2 (п. 2.1. договору іпотеки).

Згідно з Актом комісії з перевірки правочинів від 18 липня 2018 року за період з 05 грудня 2013 року по 05 грудня 2014 року, складеного на виконання наказу Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» № 108 від 16 липня 2018 року встановлено, що реалізація спірної квартири проводилася під час дії постанови Правління Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ, положеннями якої встановлена наявність у ПАТ «Банк Камбіо» проблем з ліквідністю, що становило реальну загрозу невиконання банком своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, внаслідок проведення цих операцій ОСОБА_1 отримав переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Належним способом захисту у даній справі є витребування квартири АДРЕСА_2 у ОСОБА_1 у порядку віндикації згідно статей 387, 388 ЦК України. Отже, позовні вимоги ПАТ «Банк Камбіо» про визнання недійсними нікчемних договорів, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно задоволенню не підлягають, так як позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України).

За змістом статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на момент укладення договорів застави) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції станом на дату укладення договорів застави).

За приписами ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначила, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин недійсний у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними, оскільки відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків і є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12?15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11?163апп18), від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11?1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11?775ас18)).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

За обставинами цієї справи, вбачається, що договір купівлі-продажу квартири, укладеного 12 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), продавець зобов`язався продати у власність покупця квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до акту прийому-передачі до договору купівлі-продажу квартири від 12 вересня 2014 року ПАТ «Банк Камбіо» передало, а ОСОБА_1 прийняв у власність згідно договору купівлі-продажу квартири, квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_2 з 12 вересня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_1 .

Згідно з Актом комісії з перевірки правочинів за період з 05 грудня 2013 року по 05 грудня 2014 року від 18 липня 2018 року, складеного на виконання наказу Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» № 108 від 16 липня 2018 року установлено, що реалізація спірної квартири проводилася під час дії постанови Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ, положеннями якої встановлена наявність у ПАТ «Банк Камбіо» проблем з ліквідністю, що становило реальну загрозу невиконання банком своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, внаслідок проведення цих операцій ОСОБА_1 отримав переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Тобто такий правочин був укладений напередодні віднесення банку до категорії неплатоспроможних лише з тією метою, щоб вкладник, а в даному випадку відповідач ОСОБА_1 , мав можливість задовольнити свої вимоги позачергово у порівнянні із іншими вкладниками.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 757/27226/19-ц.

Таким чином, по суті відбулось корегування структури банківського балансу (зміна обліку грошових зобов`язань шляхом переведення коштів з одного рахунку на іншій у межах одного банку без реального надходження коштів), ПАТ «Банк Камбіо» фактично не отримав реальних грошових надходжень на погашення зобов`язань за кредитним договором, проте втратив реальне майно у вигляді квартири.

НБУ в силу статті 7 Закону України «Про Національний банк України» встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Частиною четвертою статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній станом на 01-10 вересня 2014 року) передбачено, що Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

За змістом статті 56 цього Закону у відповідній редакції НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом`якшують або скасовують відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ здійснює державне регулювання діяльності банків, зокрема у формі адміністративного регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Постанова Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ, зважаючи на її юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якої спрямовані передусім на особу, якій вона адресована, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема, спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ «Банк Камбіо», а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Саме прийняття постанов Правління НБУ від 19 серпня 2014 року № 510/БТ та від 25 вересня 2014 року № 603/БТ свідчать про те, що у період укладення відповідних правочинів (вересень 2014 року) ПАТ КБ «Банк Камбіо» мав системні проблеми, нестійкий фінансовий стан та високий ризик ліквідності, що ставило під загрозу своєчасне виконання ним зобов`язань перед клієнтами/кредиторами, про що сам банк, як сторона цих договорів, достеменно знав, а уповноважені особи банку не могли не усвідомлювати цінність прав вимоги грошових коштів за вкладами напередодні віднесення банку до категорії проблемних.

Правочин є нікчемним відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 ЦК України та частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку. При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2018 року у справі № 914/1317/16.

Отже судом встановлено, що договір купівлі-продажу квартири, укладений 12 вересня 2014 року між ПАТ «Банк Камбіо» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), за яким банку відчужив квартиру АДРЕСА_2 є нікчемним в силу положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки укладався напередодні віднесення ПАТ «Банк Камбіо» до категорії неплатоспроможних без наміру реального отримання грошових коштів за продане майно, а виключно з метою надання окремим вкладникам протиправних переваг для позачергового задоволення їхніх вимог в обхід загальної процедури ліквідації банку.

Оскільки за наслідками цієї операції відбулося лише внутрішнє коригування структури банківського балансу без реального надходження грошових коштів за продане майно, банк безпідставно втратив ліквідне майно у вигляді квартири.

З огляду на викладене суд першої інстанції в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 дійшов вірного висновку про відсутність підстав до задоволення позову через неналежний спосіб захисту.

Щодо вимог про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 16 вересня 2014 року та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 15832667 від 16.09.2014 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макарової О.П., номер запису про право власності 7016014, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц вказала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Незалучення до участі у справі особи, як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

У справі про визнання недійсним договору та скасування рішення про державну реєстрацію права іпотеки як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

У справі що переглядається встановлено, що 16 вересня 2014 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, рішення про державну реєстрацію права іпотеки, індексний номер: 15832667 від 16.09.2014, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макарової О.П., номер запису про право власності 7016014, також стосувалося іпотекодержателя ОСОБА_2 та іпотекодавця ОСОБА_1 .

При цьому з позовними вимогами про визнання недійсним договору іпотеки і скасування рішення про державну реєстрацію права іпотеки позивач звернувся тільки до ОСОБА_1 . Інший учасник договору - ОСОБА_2 визначений як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що визнання недійсним договору іпотеки і скасування рішення про державну реєстрацію іпотеки, стороною якого є ОСОБА_2 , який не залучений до участі у справі в якості відповідача, є неможливим.

Зазначене є окремою, достатньою підставою до відмови в задоволенні позову, оскільки без залучення усіх сторін правочину, позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Схожа за змістом позиція міститься у постанові Верховного суду від 21 листопада 2022 року у справі № 754/16978/21.

Щодо вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 15756639 від 12.09.2014, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макарової О.П., номер запису про право власності 6978527, апеляційний суд виходить з наступного.

У частині першій статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18).

Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону № 1952-IV відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, скасування судом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно має наслідком повернення у стан, що існував до відповідної державної реєстрації.

Встановлення прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах здійснюється відповідно до матеріального права, яке діяло на час виникнення таких правовідносин.

Способи захисту прав та інтересів встановлюються матеріальним правом. Водночас якщо спосіб захисту прав або інтересів позивача застосовується судом, то таке застосування здійснюється на час ухвалення судового рішення, а отже, способи захисту прав або інтересів визначаються правом, яке діє на час ухвалення судового рішення.

З урахуванням обставин конкретної справи та за умови, якщо правовідносини щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер і таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до відновлення становища, яке існувало до прийняття державним реєстратором відповідного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже, з урахуванням обставин цієї справи скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру було необхідним для ефективного захисту законного інтересу банку.

Зазначені вимоги є належним способом захисту, що помилково не взято до уваги судом першої інстанції.

Таким чином, враховуючи, що державна реєстрація речового права на підставі нікчемного правочину порушує права та законні інтереси банку, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для її скасування та безпідставно вважав, що позивачем в цій частині застосовано неналежний спосіб захисту.

Щодо застосування позовної давності.

Відповідно до положень ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Судом встановлено, що 12 вересня 2014 року відбулося укладання нікчемного договору купівлі-продажу квартири між Банком і відповідачем. Згідно з Актом комісії з перевірки правочинів від 18 липня 2018 року за період з 05 грудня 2013 року по 05 грудня 2014 року, складеного на виконання наказу Уповноваженої особи на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» № 108 від 16 липня 2018 року установлено, що реалізація спірної квартири проводилася під час дії постанови Правління Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ, положеннями якої встановлена наявність у ПАТ «Банк Камбіо» проблем з ліквідністю, що становило реальну загрозу невиконання банком своїх зобов`язань перед вкладниками та іншими кредиторами, внаслідок проведення цих операцій ОСОБА_1 отримав переваги (пільги), прямо не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

У постанові від 25.07.2020 № 925/671/18 Верховний Суд також зазначив, що, Закон № 4452-VI не встановлює іншого, аніж передбачений частиною третьою статті 261 ЦК України строку позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину.

У статті 38 Закону № 4452-VI передбачено, що фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Зокрема, відповідно до частини другої статті 38 цього Закону протягом дії тимчасової адміністрації фонд зобов`язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з частиною четвертою статті 38 Закону № 4452-VI фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину (частина п`ята статті 38 Закону № 4452-VI).

У пунктах 47- 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15 сформульовано такі висновки щодо застосування положень статей 203, 215 ЦК України та статей 37, 38 Закону № 4452-VI: «… згідно з положеннями статей 37, 38 Закону 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду».

Разом з тим у пунктах 51, 70- 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, викладено такий висновок щодо застосування норм статей 37, 38 Закону № 4452-VI: «… Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, ПАТ КБ «ЄВРОБАНК» як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Вказане свідчить про відсутність у Фонду та його уповноваженої особи повноважень відносно контрагентів Банку у правочинах, віднесених до нікчемних, у наказі, підписаному уповноваженою особою Фонду. Обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином) виникає в силу вимог закону, а не наказу чи повідомлення банку, а тому позовна вимога про визнання недійсним наказу не підлягає задоволенню. Накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть установлювати обов`язки для третіх осіб, зокрема контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов`язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочинів».

Таким чином, з урахуванням вищенаведених вимог закону початок перебігу позовної давності щодо застосування наслідків нікчемних правочинів необхідно відліковувати від моменту коли Фондом або уповноваженою особою Фонду виявлено нікчемність правочину.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 927/594/23.

Матеріали справи не містять доказів, що Фонд чи його уповноважена особа дізналися про порушення свого права раніше 18 липня 2018 року, тобто раніше дати, яку вказує позивач.

Оскільки позивач до суду звернувся 25 березня 2019 року строк позовної давності не пропущено.

Доводи відповідача та третьої особи про обізнаність банку про вчинення правочину з моменту його укладення, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, початок перебігу позовної давності щодо застосування наслідків нікчемних правочинів в даному випадку необхідно обчислювати від моменту коли Фондом або уповноваженою особою Фонду виявлено нікчемність правочину.

При цьому факт про обізнаність Фонду чи його уповноваженої особи про вчинення такого правочину не обов`язково свідчить про обізнаність про його нікчемність, оскільки для виявлення нікчемності необхідно встановити не відповідність правочину вимогам законодавства, в даному випадку ст. 38 Закону № 4452-VI, для чого необхідно провести певну перевірку.

Недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом, такі правочини є недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду, за умови, якщо вони вчинені банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12 березня 2018 року у справі № 914/1317/16.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі апеляційної скарги ПАТ «Банк Камбіо» сплатило судовий збір у 9 220,80 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме у розмірі 4610.40 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Макарова Ольга Петрівна, ОСОБА_2 , про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно задовольнити частково.

Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер: 15756639 від 12 вересня 2014 року, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Макарової О.П., номер запису про право власності 6978527.

В іншій частині позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо» залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Камбіо», місце знаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код 26549700 судовий збір у розмірі 4610.40 (чотири тисячі шістсот десять) гривень 40 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.