Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №752/23697/24 — Київський апеляційний суд

справа № 752/23697/24 головуючий у суді І інстанції Данілова Т.М.

провадження № 22-ц/824/12202/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Данілової Т.М., у м. Києві, повний текст рішення виготовлено 28 березня 2025 року, у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом та просила стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заборгованість станом на 04 жовтня 2024 року у розмірі 1 097 212,17 грн. за період з 24 лютого 2022 року по 20 вересня 2024 року, яка складається з 195 534,79 грн. трьох відсотків річних та 901 677,38 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що апеляційним судом міста Києва по справі № 22-ц/796/7885/13 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалено рішення, яким стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , солідарно, на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором №98/11/99/2006-840 від 09 жовтня 2006 року в сумі 471 511,90 доларів США, що в еквіваленті становить 3 767 332,90 грн. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року (справа № 2601/7174/12) стягувача ПАТ «КБ «Надра» замінено на Державну іпотечну установу, як правонаступника за правом грошової вимоги до боржників. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає останньому право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року позов Державної іпотечної установи задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи 195 534,79 грн. трьох відсотків річних та 901 677,38 грн інфляційних втрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_1 через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що всупереч ст. 128, 272 ЦПК суд першої інстанції не повідомив ОСОБА_1 належним чином про розгляд пред`явленого їй позову та не направив їй прийняте рішення по справі. Суд першої інстанції стягнув з відповідачів нараховані позивачем згідно із ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційні втрати на кредитну заборгованість всупереч прямій забороні, що міститься у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна іпотечна установа вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 , вказує, що повністю погоджується з аргументами апелянта у поданій апеляційній скарзі та просить Київський апеляційний суд задовольнити скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Павленка А.В. повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Пунктом 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно з частиною першою статті 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Згідно з частиною другою статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про:

1) залишення позовної заяви без розгляду;

2) закриття провадження у справі;

3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з частиною третьою статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення лише у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Отже, після закриття підготовчого судового засідання і призначення справи до судового розгляду сторона відповідача повинна була бути повідомлена про час і місце судового розгляду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.

Між тим суд першої інстанції цих вимог закону не дотримався і розглянув справу за відсутності належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою відповідача.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до вимог ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині з прийняттям нового судового рішення по суті вимог позивача.

Ухвалюючи нове судове рішення по суті вимог позивача, апеляційний суд приходить до висновку, що позов Державної іпотечної установи не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_3 , не оскаржується в межах даної апеляційної скарги, а відтак, у відповідності до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Судом встановлено, що 09 жовтня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра», назву якого змінено на ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 117/П/99/2006-840, за умовами якого банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 245000.00 доларів США в порядку і на умовах, визначених договором.

Відповідно до умов цього договору, відсотки за користування кредитом розраховуються на підставі відсоткової ставки 9,5% річних. Кредит видано на строк до 09 жовтня 2036 року. Плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом.

У разі прострочення позичальником строку сплати мінімально необхідного платежу по погашенню кредиту, визначеного у п.3.3.3 цього договору, а також у випадку прострочення строку виконання зобов`язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків та можливих штрафних санкцій у строк, визначений у п.4.3.5 цього договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до договору поруки, укладеного 09 жовтня 2006 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , остання поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 98/П/99/2006-840, в тому числі: повернути до 09 жовтня 2036 р. кредит в сумі 245 000.00 доларів США, сплатити відсотки з розрахунку 9,5% річних, сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором, сплатити можливі штрафні санкції (штраф, пеня).

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 09 серпня 2012 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Комерційний Банк «Надра» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 471 511,90 доларів США, що в еквіваленті становить 3 767 332,90 грн. В решті позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» судові витрати в сумі 3 219,00 грн., по 1609,50 грн. з кожного відповідача.

21 травня 2020 року між ПАТ «Комерційний Банк «Надра» та Державною іпотечною установою було укладено договір відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І.О., за реєстраційним № 1436, відповідно до умов якого Державна іпотечна установа стала новим кредитором/іпотекодержателем/заставодавцем за кредитним договором № 117/П/99/2006-840 від 09.10.2006 р. (а.с. 33)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2020 року замінено стягувача у справі Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» на Державну іпотечну установу. (а.с. 19)

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року, відмовлено в задоволенні заяви Державної іпотечної установи про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, виданого на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 05 вересня 2013 року.

Згідно із частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) містяться висновки, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, для застосування частини другої статті 625 ЦК України необхідним є встановлення обсягу грошового зобов`язання, що виникло у боржника перед кредитором.

За наведеним у частині другій статті 625 ЦК України регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

За період після прострочення повернення позики після закінчення дії кредитного договору підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2023 у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) зазначено наступне: Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року в справі № 285/3536/20 (провадження № 61-261св22)».

Такі ж правові підходи також застосовано, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 753/369/21 (провадження № 61-5785св23), що свідчить про сталість судової практики з питання застосування ст. 625 ЦК України у натуральному зобов`язанні.

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності; законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності; очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Крім того, у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, передбачені частиною другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), в постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 130/2604/18 (провадження № 61-19817св19).

Суд першої інстанції, стягуючи індекс інфляції, вищезазначених положень закону та висновків Верховного Суду не врахував, не звернув уваги, що предметом укладеного між сторонами договору є стягнення боргу, обрахованого в доларах США, з зазначенням еквіваленту в гривнях.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки судовими рішеннями у справі №2601/7174/12, які набрали законної сили, було відмовлено стягувачу у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, тобто його вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому (примусовому) порядку, між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого безпідставно судом першої інстанції застосовано положення статті 625 ЦК України.

Доводи позивача, що та обставина, що конкретний виконавчий лист № 2601/1465/12 не був своєчасно пред`явлений до примусового виконання і в поновленні цього процесуального строку було відмовлено, є суто процесуальним наслідком у сфері примусового виконання судових рішень, який не тотожний спливу позовної давності за матеріальною вимогою і не перетворює підтверджене судовим рішенням зобов`язання на «натуральне», апеляційний суд відхиляє, оскільки вказане спростовуються релевантною практикою Верховного суду, яка наведена вище.

Положеннями п. 2 ч. 2 ст. 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з тим, що відповідач не була належно повідомлена про розгляд справи, рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з наведених вище підстав.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2025 року в частині задоволених вимог до ОСОБА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позову Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків відмовити.

Стягнути з Державної іпотечної установи, місце знаходження: м. Київ, бул. Л.Українки, 201, ідентифікаційний код 33304730 на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 19 749,82 (дев`ятнадцять тисяч сімсот сорок дев`ять) гривень 82 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.