Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №757/18912/24-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 757/18912/24-ц

номер провадження: 22-ц/824/9402/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сільченко Тетяни Андріївни на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року у складі судді Остапчук Т.В., у справі скаргою ОСОБА_2 на дії приватного виконавця,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії приватного виконавця.

Скарга мотивована тим, що 11 липня 2024 року приватним виконавцем Ясінською Н.Ю. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 щодо виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року у справі №757/18912/24 про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти, які належать ОСОБА_2 в межах ціни позову, а саме, 24 689 доларів США.

В межах цього виконавчого провадження 11 липня 2024 року приватним виконавцем Ясінською Н.Ю. прийнято постанову про арешт майна боржника від 11 липня 2024 року, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 у межах суми 24 689 долари США.

Вказував, що на підставі даної постанови від 11 липня 2024 року накладено арешт на його банківський номер карткового рахунку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ), відкритий в акціонерному товаристві «Укрексімбанк» (далі - АТ «Укрексімбанк»), на який вже декілька років йому нараховується заробітна плата. На даний час ОСОБА_2 офіційно працює у товаристві з обмеженою відповідальністю «Матінка» (далі - ТОВ «Матінка») та отримує заробітну платню, яка є єдиним джерелом його доходу та його сім`ї. На його утриманні перебуває дружина та донька.

Посилався на те, що 25 грудня 2024 року представником ОСОБА_2 на електронну пошту приватного виконавця направлено заяву про зняття арешту з банківського рахунку, на який нараховується заробітна плата, до якої додано банківську виписку по вказаному банківському рахунку за період з 01 січня 2022 року по 17 грудня 2024 року, виданої АТ «Укрексімбанк», з якої вбачається зарахування заробітної плати з січня 2022 року по липень 2024 року (дату блокування банківського рахунку). Також надано банківські платіжні доручення про перерахування заробітної плати, а також відомості про нарахування заробітної плати від роботодавця боржника - ТОВ «Матінка».

Вказував, що 30 грудня 2024 року від приватного виконавця Ясінської Н.Ю. надійшов лист №б/н від 30 грудня 2024 року, яким відмовлено йому в скасуванні арешту з тих підстав, що банківська установа вирішує чи є банківський рахунок зі спеціальним призначенням чи ні, та в результаті вирішує накладати арешт чи ні, а також на підставі того, що виконавче провадження закрито.

Вважав, що зважаючи на фактичні обставини, арешт його банківського рахунку, на який перераховується заробітна плата є неправомірним, оскільки позбавляє його можливості отримувати нараховану заробітну плату та розпоряджатися нею, що в свою чергу позбавляє його необхідних коштів на існування, чим порушує його права, передбачені Конституцією та Законами України. Крім того, внаслідок накладення арешту на рахунок, на який здійснюється зарахування заробітної плати, ОСОБА_2 позбавляється можливості користуватися заробітною платою тривалий час та утримувати сім`ю.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив:

визнати неправомірними дії приватного виконавця Ясінської Н.Ю. щодо прийняття постанови про накладення арешту на кошти ОСОБА_2 ;

зобов`язати приватного виконавця Ясінську Н.Ю. усунути порушення шляхом скасування постанови від 11 липня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3 про арешт коштів боржника, що знаходиться на відкритих рахунках, а саме, з банківського рахунку № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ), відкритого ОСОБА_2 в АТ «Укрексімбанк», код фінансової установи 322313.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця задоволено частково.

Зобов`язано приватного виконавця Ясінську Н.Ю. у виконавчому провадженні НОМЕР_3 зняти арешт з коштів ОСОБА_2 , що знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Укрексімбанк» (IBAN НОМЕР_2 ), накладений постановою приватного виконавця Ясінською Н.Ю. від 11 липня 2024 року у виконавчому провадженні НОМЕР_3 про арешт коштів боржника, в частині нарахування заробітної плати.

В іншій частині вимог скарги відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Сільченко Т.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця Ясінської Н.Ю. залишити без розгляду, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в ухвалі зазначив, що підставою для часткового задоволення скарги є те, що банківський рахунок боржника використовується для зарахування заробітної плати. Водночас відповідачем не надано документів, що підтверджують встановлення спеціального режиму використання рахунку. При цьому сам факт надходження коштів на банківський рахунок не підтверджує наявність спеціального режиму рахунку. Отже суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зняття арешту з коштів на рахунку боржника без належного дослідження доказів, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи.

Вказує, що постанова виконавця про накладення арешту на кошти боржника винесена 11 липня 2024 року, тоді як скаргу на дії виконавця подано лише 27 січня 2025 року, тобто з пропуском установленого законом строку майже на шість місяців. Отже суд першої інстанції відповідно до вимог ч.2 ст.449 ЦПК України мав залишити скаргу без розгляду, однак безпідставно розглянув її по суті.

Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята без належного дослідження всіх обставин справи та без надання належної оцінки доказам, поданим сторонами. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги відповідача, не встановивши належним чином правовий режим банківського рахунку та не дослідивши питання дотримання строку на подання скарги. Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача щодо відсутності доказів спеціального режиму використання рахунку та пропуску строку на подання скарги.

Приватний виконавець Ясінська Н.Ю. не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.

Згідно з ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_2 на дії приватного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що після отримання приватним виконавцем заяви боржника від 25 грудня 2024 року про зняття арешту з банківського рахунку разом із документами, які підтверджували зарахування на цей рахунок заробітної плати, у приватного виконавця виникли передбачені законом підстави для зняття арешту з відповідних коштів, оскільки звернення стягнення на кошти, які мають характер заробітної плати, допускається лише у порядку та межах, установлених законом. При цьому суд встановив, що 30 грудня 2024 року приватний виконавець відмовив ОСОБА_2 у знятті арешту, пославшись, зокрема, на те, що визначення спеціального статусу рахунку належить до компетенції банку, хоча надані боржником документи підтверджували зарплатний характер надходжень. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення порушеного права боржника шляхом зобов`язання приватного виконавця зняти арешт із коштів на відповідному рахунку в частині нарахованої заробітної плати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.1 ст.55 Конституції України).

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року №757/18912/24 накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти, які належать ОСОБА_2 в межах ціни позову, а саме, 24 689 доларів США.

11 липня 2024 року приватним виконавцем Ясінською Н.Ю. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 щодо виконання постанови Київського апеляційного суду від 10 липня 2024 року №757/18912/24 про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, а також на грошові кошти, які належать ОСОБА_2 в межах ціни позову, а саме, 24 689 доларів США.

В межах виконавчого провадження НОМЕР_3, 11 липня 2024 року приватним виконавцем Ясінською Н.Ю. прийнято постанову про арешт майна боржника від 11 липня 2024 року, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2 у межах суми 24 689 долари США.

Установлено, що на підставі постанови від 11 липня 2024 року про арешт майна боржника AT «Укрексімбанк» накладено арешт на банківський номер карткового рахунку ОСОБА_3 № НОМЕР_1 (IBAN НОМЕР_2 ), відкритий в АТ «Укрексімбанк» на який вже декілька років нараховується заробітна плата ОСОБА_2 . Нарахування ОСОБА_2 заробітної плати на вказаний банківський рахунок підтверджується випискою по вказаному банківському рахунку за період з 01 січня 2022 року по 17 грудня 2024 року, виданої АТ «Укрексімбанк».

Судом першої інстанції встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_2 офіційно працює в ТОВ «Матінка» та отримує заробітну платню, яка є єдиним джерелом його доходу та його сім`ї.

25 грудня 2024 року представником ОСОБА_4 на електронну пошту приватного виконавця Ясінської Н.Ю. направлено заяву про зняття арешту з банківського рахунку, на який нараховується заробітна плата. Разом із заявою направлено банківську виписку по вказаному банківському рахунку за період з 01 січня 2022 року по 17 грудня 2024 року, виданої АТ «Укрексімбанк», з якої вбачається зарахування заробітної плати з січня 2022 року по липень 2024 року, також надано банківські платіжні доручення про перерахування заробітної плати, а також відомості про нарахування заробітної плати в ТОВ «Матінка».

30 грудня 2024 року від приватного виконавця Ясінської Н.Ю. надійшов лист, згідно з яким відмовлено ОСОБА_2 у скасуванні арешту з тих підстав, що банківська установа вирішує чи є банківський рахунок зі спеціальним призначенням чи ні, та в результаті вирішує накладати арешт чи ні, а також на підставі того, що виконавче провадження закрито.

Згідно з ч.1 ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім встановлених у частині 2 цієї статті.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Згідно із ч. 1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Відповідно до ст19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1 та 2ст. Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема, виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України N 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція).

Відповідно до ча.7 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то у відповідності до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У відповідності до ч.ч.1 та 2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до п.7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону N 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону N 1404-VIII).

Також, ч.8 Розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

При цьому ч.1 та ч.2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Законом України «Про виконавче провадження» також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (ч.8 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження»).

У пункті 10 Розділу VIII Інструкції вказується також, що саме після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.

Пунктами 3, 14, 21 ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

Правовий аналіз вищевказаних норм права свідчить про те, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому.

Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» та Розділу VIII Інструкції.

Відповідно до пункту 8 Розділу VIII Інструкції, на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.

Водночас законом забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (абз.2 ч.2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Такими чином, ч.2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19 (провадження №12-28гс20) (пункт 7.13 постанови).

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, ч.2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом.

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №905/361/19 (провадження №12-28гс20).

У відповідності до ч.ч.1 та 2 ст.68 Закону №1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі №756/8815/20 (провадження №14-218цс21) викладено висновки про те, що передбачене абз.2 ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом.

При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч.3 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків.

Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, передбачене абз.2 ч.2 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до п.п.1 ч.4 ст.59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що у випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалося виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та/або за результатами перевірки зазначених звітів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 у справі №756/8815/20 (провадження № 14-218цс21).

Як убачається з матеріалів справи, 25 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця із заявою про зняття арешту з коштів, що перебувають на банківському рахунку, для отримання належних йому коштів. Арешт з рахунку знято не було.

Листом приватного виконавця Ясінської Н.Ю. без номера від 30 грудня 2024 року ОСОБА_2 відмовлено у скасуванні арешту. Відмову мотивовано тим, що питання щодо наявності у рахунку спеціального режиму використання та можливості накладення на нього арешту вирішує банківська установа, а також тим, що виконавче провадження закрито.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, установивши, що на час винесення постанови від 11 липня 2024 року приватний виконавець не мав відомостей про те, що на рахунку ОСОБА_2 перебувають кошти, на які законом заборонено накладати арешт, а матеріалами справи, зокрема довідкою АТ «Укрексімбанк», підтверджено призначення цього рахунку для зарахування заробітної плати, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність накладення арешту та наявність підстав для його зняття.

При цьому звернення ОСОБА_2 від 25 грудня 2024 року про зняття арешту задоволене не було, а листом приватного виконавця Ясінської Н.Ю. від 30 грудня 2024 року йому відмовлено з посиланням на те, що питання щодо спеціального режиму рахунку вирішує банківська установа, а виконавче провадження закрито.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення скарги в цій частині.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції без належного дослідження доказів дійшов висновку про необхідність зняття арешту з коштів на рахунку ОСОБА_2 , так як заявник не надав документів на підтвердження встановлення для цього рахунку спеціального режиму використання, є безпідставними.

У даному випадку, суд першої інстанції не визнавав спірний рахунок рахунком зі спеціальним режимом використання та не пов`язував підстави для зняття арешту лише з фактом надходження на нього коштів. Вирішуючи скаргу, суд виходив із довідки АТ «Укрексімбанк», виданої банком, який обслуговує цей рахунок, якою підтверджено його використання для зарахування заробітної плати.

При цьому сам скаржник зазначає, що визначення режиму та призначення рахунку належить до компетенції банківської установи. Отже, наведена довідка є належним письмовим доказом, на підставі якого суд установив характер коштів, на які накладено арешт. Скаржник не спростував відомостей, викладених у довідці банку, та не надав доказів іншого призначення цих коштів.

Таким чином, посилання на відсутність документа про встановлення для рахунку спеціального режиму використання не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки такі висновки ґрунтуються на встановленій правовій природі коштів, а не на формальному статусі рахунку. Підстав вважати, що суд неповно з`ясував обставини справи колегія суддів не вбачає.

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Сільченко Т.А. в апеляційній скарзі зазначає, що постанова приватного виконавця про накладення арешту винесена 11 липня 2024 року, тоді як скаргу на дії виконавця ОСОБА_2. подав лише 27 січня 2025 року, тобто з пропуском установленого пунктом «а» ч.1 ст. 449 ЦПК України десятиденного строку. З огляду на це адвокат Сільченко Т.А. вважає, що суд першої інстанції мав залишити скаргу без розгляду.

Згідно зі ст.447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч.1 ст.448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи (пункт «а» ч.1 ст. 449 ЦПК України).

Відповідно до ч.2 ст. 449 ЦПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 449 ЦПК України, у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів справи, 25 грудня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до приватного виконавця із заявою про зняття арешту з коштів на рахунку, на який зараховується заробітна плата, та надав документи на підтвердження їхнього цільового призначення. Листом від 30 грудня 2024 року приватний виконавець відмовив у задоволенні цієї заяви.

Саме після одержання зазначеної відмови ОСОБА_2 дізнався про порушення свого права на отримання та розпорядження коштами заробітної плати.

При цьому пункт «а» ч.1 ст. 449 ЦПК України пов`язує початок перебігу строку для звернення зі скаргою не з датою винесення оскаржуваної постанови, а з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права чи свободи.

Отже, за встановлених обставин перебіг десятиденного строку розпочався 31 грудня 2024 року та закінчувався 09 січня 2025 року.

Скаргу ОСОБА_2 здано до відділення поштового зв`язку 09 січня 2025 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті (а.с. 42, т.4).

Відтак, відповідно до положень ст.124 ЦПК України, скарга подана в межах установленого законом строку, а доводи апеляційної скарги про протилежне є безпідставними.

Інші обставини та доводи, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про невідповідність висновків, викладених в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

При цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сільченко Тетяни Андріївни залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 09 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді: