Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №756/767/23 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/767/23

Провадження № 2/756/232/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 жовтня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представниці позивача - ОСОБА_5,

представника відповідача - Варданяна А.А.,

представника відповідача - Канатова А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

І. Стислий виклад позиції позивача

Позивач в особі своїх представників звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому з урахуванням уточнень просить визнати протиправним та скасувати Наказ Приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями (далі - ПрАТ «Газтранзит», товариство) від 6 січня 2023 року № 1-к «Про звільнення ОСОБА_2 » (далі - спірний Наказ), поновити його на посаді головного бухгалтера ПрАТ «Газтранзит», стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування позову зазначив, що з 19 вересня 2001 року обіймав посаду головного бухгалтера ПрАТ «Газтранзит» і за весь час роботи жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності, виконував професійно усі доручення та мав бездоганну репутацію.

30 листопада 2022 року начальник управління економіки і фінансів ОСОБА_3 передав йому незавізовану, незареєстровану та непідписану з боку товариства копію договору № 17/IF-2022 з компанією IntegraFerm e.U. (Австрія). Того ж дня він подав тимчасово виконуючому обов`язки Голови Правління Деркачову В.І. службову записку № 40вн, у якій вказав на ризики, пов`язані з непрофільною діяльністю, досудові розслідування щодо нецільового використання коштів товариства, податковий спір. Після чого запропонував впроваджувати нові проєкти лише після затвердження загальними зборами акціонерів, затвердження кошторису та економічного обґрунтування.

Зазначив, що 1 грудня 2022 року йому передали для оплати інвойс 1-17/IF-2022 від 29 листопада 2022 року з резолюцією «Бухгалтерії сплатити». Оскільки підписаного договору, який є підставою для зовнішньоекономічного платежу, йому не надали, провести такий платіж він не міг. 2 грудня 2022 року йому запропонували звільнитися за згодою сторін і цією ж датою видано накази про проведення службового розслідування та про його відсторонення, скасовано доступи до банківських і облікових програм, заблоковано ключ.

На думку позивача, службове розслідування проведено упереджено, комісія була заінтересованою, заяву про відсторонення голови комісії не розглянуто, а час для надання пояснень фактично не надано. Спірний Наказ про звільнення не містить чітко сформульованого одноразового порушення, а відсилає до акта службового розслідування, у якому зафіксовано абстрактне формулювання - «цілий ряд порушень». Отже, на думку позивача, роботодавець не обґрунтував тяжкості обраного стягнення, не врахував відсутності шкоди та його багаторічної бездоганної роботи.

Позивач вважає, що його застереження ґрунтувалися на тому, що визначення основних напрямів діяльності товариства належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, а тому він як головний бухгалтер проявив належну обачність та діяв в інтересах товариства відповідно до пунктів 3.4, 3.5, 3.6, 3.7, 5.1 своєї посадової інструкції та частини шостої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Остаточно розрахувавши середній заробіток виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 6 046,51 грн за робочий день, позивач просив стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 29 вересня 2026 року у розмірі 5 877 209,27 грн, а також 114 700 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ІІ. Стислий виклад заперечень відповідача

Представники відповідача проти позову заперечували в повному обсязі.

Зазначили, що після закінчення у 2020 році контракту на компримування газу товариство є збитковим. Після повномасштабного вторгнення росії в Україну товариство зазнало значних додаткових збитків, тому керівництво вимушено шукало нові напрями діяльності на виробничих потужностях компресорної станції «Тарутине». З цією метою 28 листопада 2022 року т.в.о. Голови Правління в межах своїх статутних повноважень уклав з IntegraFerm e.U. договір № 17/IF-2022 на розробку базового інжинірингу (техніко-економічного обґрунтування) будівництва комплексу з переробки зерна пшениці для виробництва біоетанолу. Вартість договору (98 700 євро) не перевищувала десяти відсотків вартості активів товариства, тому згоди наглядової ради чи загальних зборів не потребувала. Договір зареєстровано в журналі реєстрації угод, його виконано та оплачено в повному обсязі, недійсним він не визнавався.

На думку відповідача, 1 грудня 2022 року позивач свідомо відмовився сформувати та здійснити платіж за інвойсом, а 2 грудня 2022 року у присутності заступника головного бухгалтера підтвердив відмову, пославшись на службову записку № 40. Справжньою причиною відмови була незгода позивача з рішенням керівника про розвиток нового напряму, що не належить до його компетенції. Посилання на відсутність оригіналу договору з`явилося лише 9 грудня 2022 року, а до цього позивач жодного разу не просив надати йому договір, хоча мав для цього всі повноваження.

Крім того, позивач не повернув на вимогу керівника цифрові ключі доступу до банківських систем і програми M.E.Doc, що змусило керівництво їх заблокувати та переоформити, а платіж провела 6 і 7 грудня 2022 року заступник головного бухгалтера.

Відповідач вважає, що порушення позивачем пункту 3.7 посадової інструкції вчинене з прямим умислом, а тому є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків незалежно від наслідків. Процедуру звільнення дотримано, від позивача відібрано пояснення, строки застосування стягнення не порушено. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі № 760/33475/18, наголошував, що звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) є правомірним за наявності сукупності чотирьох умов, зокрема: суб`єктний склад порушника, як головного бухгалтера; його бездіяльність за характером вчинення була грубою (тобто значною за своїм негативним впливом); порушення одноразове, однак має виражений протиправний характер; у порушенні наявний очевидний умисел, у тому числі, без настання тяжких наслідків.

Відповідач також посилався на те, що позивач як головний бухгалтер забезпечував платежі за договорами 2019 року, які є предметом досудових розслідувань та податкових спорів, а у 2017 році без жодних зауважень провів авансування аналогічного зовнішньоекономічного контракту з компанією GEO-NET Umweltconsulting GmbH щодо оцінки вітрового потенціалу на майданчику КС «Тарутине». Тому його «надмірна обачність» у 2022 році, на думку відповідача, була упередженою. Наголошував, що позивач багато років забезпечував розрахунки за контрактами з ПАТ «Газпром» та іншими суб`єктами російської федерації і в умовах війни міг перешкоджати товариству в операціях, спрямованих на його подальше існування. Крім того, позивач не вжив жодного із заходів реагування, передбачених Міжнародним кодексом етики професійних бухгалтерів.

Щодо розрахунку середнього заробітку відповідач зазначав, що одноразові виплати за жовтень і листопад 2022 року не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, тому середньоденна заробітна плата позивача становить 6 046,51 грн. Також заперечував проти розміру витрат на правничу допомогу.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Справа надійшла до суду для нового розгляду після касаційного перегляду.

Так, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 23 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 4 березня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2024 року касаційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 жовтня 2024 року справу передано на розгляд судді Примак-Березовській О.С.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 14 жовтня 2024 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у відповідача докази - копію протоколу № 122 засідання Наглядової ради ПрАТ «Газтранзит» від 24 жовтня 2023 року.

Після чого справу передано до Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про роз`яснення судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ПрАТ «Газтранзит» про роз`яснення постанови Верховного Суду від 11 вересня 2024 року.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 травня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях.

29 вересня 2026 року суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, проголошення якого відкладено до 9 жовтня 2026 року.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Зміст спірних правовідносин полягає у вирішенні питання про те, чи вчинив позивач дисциплінарний проступок, відмовившись сформувати та здійснити платіж за інвойсом, чи мав він право на таку відмову, і якщо проступок мав місце, чи міг він бути кваліфікований як одноразове грубе порушення трудових обов`язків, за яке допустиме найсуворіше дисциплінарне стягнення - звільнення. Решта вимог щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними.

Судом встановлено, що наказом від 18 вересня 2001 року № 55а-к ОСОБА_2 з 19 вересня 2001 року переведено на постійну роботу на посаду головного бухгалтера ПрАТ «Газтранзит» (т. 1 а.с. 15). Згідно з актом службового розслідування від 13 грудня 2022 року стаж роботи позивача у товаристві становив 22 роки (т. 1 а.с. 127), однак з урахуванням дати призначення позивача на посаду фактично на час звільнення він пропрацював у товаристві понад двадцять один рік.

За період роботи до позивача не застосовувалися дисциплінарні стягнення, що визнано відповідачем у письмових поясненнях (т. 5 а.с. 208-211) і не потребує доказування в силу частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Судом також встановлено, що до 2019 року акціонером товариства поряд із НАК «Нафтогаз України» та компанією «Турусгаз» було ПАТ «Газпром» (рф), а основним джерелом доходів товариства була оплата за компримування природного газу за контрактом із ПАТ «Газпром», дія якого закінчилася 1 січня 2020 року (т. 1 а.с. 108-109).

28 листопада 2022 року між ПрАТ «Газтранзит» в особі т.в.о. Голови Правління Деркачова В.І. та компанією IntegraFerm e.U. (Австрія) укладено Договір № 17/IF-2022 на розробку базового інжинірингу та обґрунтування будівництва комплексу з переробки зерна пшениці для виробництва біоетанолу потужністю переробки 100 тис. тонн зерна на рік на проммайданчику КС «Тарутине» в Одеській області (далі - Договір; т. 5 а.с. 139-149).

Згідно з пунктом 6.1 Договору загальна вартість робіт становить 98 700 євро.

Пунктом 7.1 Договору передбачено передплату за перший етап робіт у розмірі 62 181 євро протягом п`яти банківських днів з дня підписання Договору.

Відповідно до пункту 14.6 Договору підписані документи вважаються дійсними, якщо вони надсилаються на адреси електронної пошти сторін.

Пунктом 14.7 Договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання замовником і виконавцем та оплати відповідно до пункту 7.1.

Вказаний Договір зареєстровано за № 59 від 28 листопада 2022 року в журналі реєстрації угод ПрАТ «Газтранзит», розпочатому 10 січня 2019 року, у хронологічній послідовності з іншими договорами товариства (т. 4 а.с. 94).

30 листопада 2022 року позивач отримав копію Договору для ознайомлення та того ж дня подав т.в.о. Голови Правління службову записку № 40вн «Стосовно Договору № 17/IF-2022» (т. 1 а.с. 47-48).

Із вказаної службової записки вбачається, що позивач зазначив про необхідність рішення акціонерів щодо переоцінки основних фондів і списання проблемної дебіторської заборгованості, про досудові розслідування щодо окремих представників керівного складу товариства та одного з акціонерів, зокрема щодо нецільового використання коштів, про податковий спір з ДПС у місті Києві та про ризик скасування податкового кредиту за непрофільними операціями. Також позивач дійшов висновку, що отримати будь-яке рішення щодо нових проєктів, «тим більше не пов`язаних з профільною діяльністю та незрозумілою направленістю», на даний час неможливо, «а з урахуванням воєнного стану в Україні вкрай необачно», та запропонував будь-які дії щодо впровадження непрофільних проєктів проводити після затвердження загальними зборами акціонерів відповідної програми діяльності, кошторису та економічного обґрунтування.

При цьому службова записка № 40вн не містить жодного посилання на відсутність підписаного Договору, його оригіналу чи на неможливість проведення платежу з цієї причини.

1 грудня 2022 року позивач отримав інвойс 1-17/IF-2022 від 29 листопада 2022 року на суму 62 181 євро з резолюцією т.в.о. Голови Правління «Бухгалтерії сплатити».

1 і 2 грудня 2022 року платіж позивачем не проведено, що сторонами не заперечується.

Наказом т.в.о. Голови Правління від 2 грудня 2022 року № 69-з створено комісію з проведення службового розслідування щодо правомірності відмови головного бухгалтера ОСОБА_2 від формування та здійснення платежу у складі: голова комісії - заступник начальника юридичного управління Лінчевський А.М., члени комісії - начальник управління економіки і фінансів ОСОБА_3, начальник юридичного управління Медвідчук В.М. (т. 1 а.с. 143).

Наказом від 2 грудня 2022 року № 70-з позивача з 5 грудня 2022 року відсторонено від здійснення повноважень головного бухгалтера, а виконання цих повноважень покладено на ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 45).

Наказом від 5 грудня 2022 року № 71-з з метою уникнення конфлікту інтересів ОСОБА_3 виведено зі складу комісії та включено до неї радника Голови Правління з правових питань Панюшкіну Л.М. (т. 1 а.с. 46).

У службовій записці від 2 грудня 2022 року, зареєстрованій 5 грудня 2022 року за № 41вн, позивач повідомив, що станом на 2 грудня 2022 року йому без повідомлення скасовано доступ до банківських рахунків, програм M.E.Doc і FinExpert. Позивач вважав це наслідком подання службової записки № 40вн, у якій він згідно з пунктами 3.4 та 3.7 Посадової інструкції вказав на «недопустимість проведення платежів що не пов`язані з основною діяльністю Товариства» (т. 1 а.с. 49). Посилання на відсутність Договору ця записка також не містить.

Службовою запискою від 5 грудня 2022 року голова комісії запропонував позивачу до 7 грудня 2022 року надати обґрунтовані пояснення щодо причин відмови (т. 1 а.с. 50).

У відповіді від 5 грудня 2022 року позивач повідомив, що надасть пояснення після отримання товариством відповіді на адвокатські запити, і запропонував комісії ознайомитися зі службовими записками № 40 та № 41 (т. 1 а.с. 51).

6 грудня 2022 року заступник головного бухгалтера Залеська Ю.І. після переоформлення електронних ключів сформувала, а 7 грудня 2022 року на вимогу банку доповнила платіжне доручення на користь IntegraFerm e.U. Платіжне доручення в іноземній валюті № 1 від 7 грудня 2022 року на суму 62 181 євро з призначенням платежу «Invoice 1-17/IF-2022 dated 29.11.2022. Prepayment for I stage of work in acc. with cl. 7.1 of Agreement No. 17/IF-2022 dated 28.11.2022» виконано банком 8 грудня 2022 року (т. 1 а.с. 131 зв.; т. 4 а.с. 95).

Подальші платежі за Договором у сумах 6 909 євро, 24 675 євро та 4 935 євро проведено 13 березня 2023 року, 14 березня 2023 року та 17 серпня 2023 року, роботи прийнято за актами приймання-передачі робіт і документації від 13 березня 2023 року та 7 серпня 2023 року (т. 4). Отже, Договір виконано та оплачено в повному обсязі - 98 700 євро.

9 грудня 2022 року позивача ознайомлено з матеріалами службового розслідування у присутності адвоката, про що складено акт (т. 1 а.с. 61-63). Того ж дня позивач подав письмові пояснення, у яких вперше зазначив, що не мав інформації про знаходження оригіналу підписаного Договору та дату його підписання, а провести сплату за зовнішньоекономічним договором без самого Договору як первинного документа неможливо. Також вказав, що 5 грудня 2022 року йому стало відомо, що Договір підписаний т.в.о. Голови Правління ще 28 листопада 2022 року (т. 1 а.с. 54-56). Крім того, позивач просив надати йому час для додаткових пояснень до 19 грудня 2022 року.

13 грудня 2022 року позивач надав додаткові пояснення, у яких не погодився з матеріалами розслідування (т. 1 а.с. 57-60), та подав заяву, у якій з посиланням на родинний зв`язок голови комісії Лінчевського А.М. з відстороненим Головою Правління ОСОБА_4 , який брав участь в обговоренні Договору, вимагав відсторонити голову комісії (т. 1 а.с. 68, 249).

Згідно з протоколом засідання комісії від 13 грудня 2022 року № 2 прохання позивача про надання часу до 19 грудня 2022 року комісія розцінила як спробу затягування розслідування (т. 1 а.с. 242).

Актом службового розслідування від 13 грудня 2022 року комісія дійшла висновку, що у відмові позивача сформувати та здійснити платіж «вбачається цілий ряд порушень Положення та Посадової інструкції», а саме: порушення основних функцій управління бухгалтерського обліку та звітності; порушення функції головного бухгалтера щодо взаємодії з керівництвом (виконання вказівок, розпоряджень); порушення пункту 3.7 посадової інструкції. Окремо комісія зазначила про несвоєчасне повернення позивачем цифрових ключів і відмову надати адміністративний пароль до програми FinExpert. Комісія запропонувала т.в.о. Голови Правління «розглянути питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності головного бухгалтера ОСОБА_2 шляхом накладення дисциплінарного стягнення» (т. 1 а.с. 127-136).

Акт не містить висновків про розмір шкоди, завданої товариству, про настання негативних наслідків, а також пропозиції щодо виду дисциплінарного стягнення.

З актом позивач ознайомився 13 грудня 2022 року та зазначив, що його зауваження не враховано (т. 1 а.с. 135, 243).

З 14 грудня 2022 року по 27 грудня 2022 року позивач перебував на лікарняному, а з 28 грудня 2022 року по 5 січня 2023 року - у відпустці.

Наказом т.в.о. Голови Правління від 6 січня 2023 року № 1-к позивача звільнено 6 січня 2023 року «за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, п. 1 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Підстава: акт службового розслідування від 13 грудня 2022 р.» (т. 1 а.с. 14).

Наказ не містить жодних мотивів щодо тяжкості проступку, заподіяної ним шкоди товариству та обставин його вчинення.

Згідно з протоколом № 122 засідання Наглядової ради ПрАТ «Газтранзит» від 24 жовтня 2023 року Наглядова рада одноголосно взяла до відома інформацію т.в.о. Голови Правління щодо пошуку та розвитку нових напрямів та видів діяльності товариства на існуючих виробничих потужностях з перепрофілюванням інфраструктури, зокрема щодо будівництва комплексу з переробки пшениці для виробництва біоетанолу. Будь-яких заперечень чи рішень про неприпустимість такої діяльності Наглядова рада не ухвалювала (т. 5 а.с. 86-94).

Аналізуючи зміст спірних правовідносин, суд оцінює правомірність дій сторін в аспекті локальних актів ПрАТ «Газтранзит», серед яких Статут товариства, Положення про управління бухгалтерського обліку та звітності, Посадова інструкція головного бухгалтера та Тимчасовий регламент проведення службових розслідувань.

Статут ПрАТ «Газтранзит» у новій редакції затверджено загальними зборами акціонерів, протокол від 9 квітня 2019 року № 63 (т. 4 а.с. 110-135). Саме ця редакція Статуту була чинною на час спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 3.1 Статуту метою діяльності товариства є одержання прибутку від провадження господарської діяльності.

Пунктом 3.2 Статуту визначено, що предметом діяльності товариства є реалізація програм з фінансування, будівництва, розширення і реконструкції магістральних газопроводів, компресорних станцій та інших потужностей, включаючи, але не обмежуючись, зокрема: діяльність у сфері інжинірингу (підпункт 3.2.12); розробку та реалізацію програм впровадження альтернативних джерел енергії, формування соціальної інфраструктури (підпункт 3.2.14); фінансування, проектування, будівництво та експлуатацію відновлювальних джерел енергії (підпункт 3.2.15); ведення будь-яких інших видів діяльності, здійснення яких прямо не заборонено законодавством України (підпункт 3.2.16) (т. 4 а.с. 114).

Відповідно до підпункту 7.3.2.1 пункту 7.3 Статуту до виключної компетенції загальних зборів належить визначення основних напрямів діяльності товариства.

Згідно з пунктами 9.12, 9.13 Статуту Голова Правління без довіреності діє від імені товариства та здійснює, зокрема, розпорядження майном та коштами товариства, забезпечення ефективної діяльності товариства, вчинення правочинів від імені товариства, видання наказів та розпоряджень з питань діяльності товариства (підпункти 9.13.2, 9.13.3, 9.13.7, 9.13.8).

Пунктом 3.3 Положення про управління бухгалтерського обліку та звітності однією з основних функцій головного бухгалтера визначено взаємодію з керівництвом підприємства (виконання вказівок, розпоряджень).

Пунктом 6.1 Положення передбачено право головного бухгалтера вимагати від персоналу та інших структурних підрозділів правильного оформлення первинних документів перед поданням їх у бухгалтерію, а пунктом 6.2 - відповідальність за невиконання або недобросовісне виконання своїх обов`язків.

Посадовою інструкцією головного бухгалтера, з якою позивача ознайомлено 28 січня 2020 року (т. 1 а.с. 240), передбачено, що головний бухгалтер підпорядковується і працює під керівництвом Голови Правління (пункт 1.2). Головний бухгалтер зобов`язаний забезпечувати дотримання вимог законодавства, яке регулює фінансово-господарську діяльність підприємства, раціональну систему документообігу та суворий контроль за раціональним і економічним використанням ресурсів (пункт 3.2). У разі виявлення незаконних дій посадових осіб (приписки, використання коштів не за призначенням та інші порушення і зловживання) головний бухгалтер повинен доповісти про це Голові Правління (пункт 3.4). Головний бухгалтер повинен дотримуватися встановлених правил оформлення первинних документів (пункт 3.5). Документи, які є підставою для приймання та видачі коштів, а також кредитні та розрахункові зобов`язання, повинні підписуватися Головою Правління і головним бухгалтером або уповноваженими ними особами (пункт 3.6). Головний бухгалтер повинен забезпечити виконання та оформлення документів з фінансово-господарських операцій відповідно до чинного законодавства; забороняється приймати до виконання і оформлювати документи з операцій, що суперечать чинному законодавству і встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання коштів, товарно-матеріальних та інших цінностей (пункт 3.7). Головний бухгалтер має право вимагати від працівників структурних підрозділів належного оформлення первинних документів (пункт 5.1), розглядати та візувати договори, які укладає підприємство (розділ 5).

Пунктом 5.4 Тимчасового регламенту проведення службових розслідувань, затвердженого наказом т.в.о. Голови Правління від 20 липня 2021 року № 69-з, не допускається включення до складу комісії працівників, які можуть бути причетними до інциденту, є залежними від результатів розслідування або мають інші підстави для конфлікту інтересів.

Відповідно до підпунктів 4.1.4, 4.1.5 Регламенту завданням розслідування є встановлення ступеня вини та наявності (відсутності) причинного зв`язку між інцидентом та його наслідками, а згідно з підпунктами 9.1.5, 9.1.8 акт повинен містити, зокрема, розмір завданих збитків і характер негативного впливу на діяльність товариства та пропозиції щодо застосування дисциплінарного стягнення (т. 1 а.с. 38-43).

V. Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року № 158 (далі - Конвенція) передбачено, що трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

Підпунктом «а» пункту 2 статті 9 Конвенції визначено, що тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, дбайливо ставитися до майна роботодавця.

Згідно зі статтею 140 КЗпП України трудова дисципліна забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

Частиною першою статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

У пунктах 22, 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку ним завдано (могло бути завдано) шкоду.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством. Згідно з частиною шостою цієї статті керівник підприємства зобов`язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів. Частиною сьомою статті 8 цього Закону визначено функції головного бухгалтера, до яких належить забезпечення дотримання єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання фінансової звітності та організація контролю за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

У постанові від 11 вересня 2024 року у цій справі Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має враховувати характер проступку, обставини, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотність наслідків порушення. При цьому суд повинен встановити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. Грубість порушення трудових обов`язків визначається характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Верховний Суд вказав на необхідність встановити, чи дотримався позивач вимог пунктів 3.2, 3.5, 3.6, 3.7 посадової інструкції, відмовляючись проводити оплату інвойсу, дослідити та оцінити твердження позивача щодо дотримання ним посадових обов`язків при відмові від виконання розпорядження вищого керівництва, а також врахувати, що працівник вправі надавати письмові пояснення протягом усього часу, аж до моменту застосування дисциплінарного стягнення (т. 3 а.с. 223-225).

Також Верховний Суд звернув увагу на обставини, пов`язані з компетенцією загальних зборів щодо визначення основних напрямів діяльності товариства та з розглядом Наглядовою радою питання про нові напрями діяльності, що зумовлює необхідність з`ясувати, чи змінювався напрям діяльності товариства та чи могли ці обставини впливати на обов`язки головного бухгалтера.

На виконання вказівок Верховного Суду суд дослідив Статут товариства у чинній редакції, протокол № 122 засідання Наглядової ради, підписаний примірник Договору, журнал реєстрації угод та платіжні документи, яких не було в матеріалах справи під час попереднього розгляду.

Щодо існування Договору та доводів позивача про відсутність його оригіналу суд зазначає таке.

Суд не має жодних сумнівів в існуванні та автентичності Договору № 17/IF-2022 від 28 листопада 2022 року. Підписаний сторонами примірник Договору долучено до матеріалів справи (т. 5 а.с. 139-149), Договір зареєстровано в журналі реєстрації угод товариства за № 59 від 28 листопада 2022 року між записами від 24 листопада 2022 року та 29 листопада 2022 року (т. 4 а.с. 94), його виконано, роботи прийнято за актами, а оплату у загальній сумі 98 700 євро проведено чотирма платежами, призначення яких прямо посилається на Договір (т. 4 а.с. 95). Договір ніким не оспорювався та недійсним не визнавався, а банк як суб`єкт первинного фінансового моніторингу провів відповідні платежі без жодних зауважень.

Отже, обставини, які під час попереднього розгляду не були підтверджені належними доказами, на що вказав Верховний Суд, під час нового розгляду встановлені судом на підставі досліджених документів.

Водночас суд враховує, що станом на 1 і 2 грудня 2022 року, коли позивач мав провести платіж, у його розпорядженні були лише копія Договору, надана йому 30 листопада 2022 року для ознайомлення (т. 1 а.с. 128 зв.), та інвойс з резолюцією т.в.о. Голови Правління. Про те, що Договір підписано 28 листопада 2022 року, позивач, за його поясненнями, дізнався лише 5 грудня 2022 року (т. 1 а.с. 54-56), і відповідач цієї обставини не спростував.

Доводи відповідача про те, що на відсутність підписаного Договору позивач уперше письмово послався лише 9 грудня 2022 року, а також про те, що він мав доступ до журналу реєстрації угод і міг витребувати підписаний примірник Договору, суд оцінює з урахуванням того, що вже 2 грудня 2022 року позивачу було заблоковано доступ до банківських рахунків та облікових програм, а з 5 грудня 2022 року його відсторонено від здійснення повноважень головного бухгалтера. Отже, на з`ясування питання щодо документів, необхідних для проведення платежу, позивач фактично мав один-два робочі дні, після чого роботодавець позбавив його можливості вирішити це питання в робочому порядку.

Обережне ставлення головного бухгалтера до проведення зовнішньоекономічного авансового платежу новому іноземному контрагенту на підставі копії договору, наданої для ознайомлення, в умовах воєнного стану та з огляду на досудові розслідування щодо попередніх операцій товариства, про які позивач повідомив керівника, узгоджується з його обов`язками, визначеними пунктами 3.5, 3.7 посадової інструкції, і не свідчить про намір будь-яким чином перешкодити діяльності товариства Навпаки, на думку суду, така поведінка ОСОБА_2 свідчить про відповідальне ставлення до інтересів товариства та крайню обачність при проведенні валютних платежів.

Щодо доводів про зміну напряму діяльності товариства та компетенції органів управління суд зазначає таке.

Предметом Договору є розробка базового інжинірингу, тобто техніко-економічного обґрунтування майбутнього проєкту, а не будівництво заводу чи фактична зміна профілю діяльності товариства. Інжинірингова діяльність та розробка програм впровадження альтернативних джерел енергії прямо охоплюються предметом діяльності товариства згідно з підпунктами 3.2.12, 3.2.14, 3.2.16 Статуту.

Суд зазначає, що визначення основних напрямів діяльності товариства (підпункт 7.3.2.1 Статуту) та укладення господарського договору є різними правовими категоріями. Укладення Договору, який не є значним правочином, належить до повноважень Голови Правління згідно з підпунктами 9.13.2, 9.13.3, 9.13.7 Статуту. Вартість Договору (98 700 євро, що за офіційним курсом на 28 листопада 2022 року становило 3 746 652 грн) не досягала десяти відсотків вартості активів товариства (901 230 тис. грн за даними фінансової звітності за 2021 рік, складеної та підписаної самим позивачем), а тому згоди наглядової ради чи загальних зборів не потребувала.

При цьому розробка техніко-економічного обґрунтування є саме тим підготовчим етапом, який дає органам управління товариства інформацію для прийняття подальших рішень. Як вбачається з пояснень т.в.о. Голови Правління в матеріалах службового розслідування, позивача було поінформовано, що після отримання проєктно-розрахункової документації її буде винесено на розгляд Наглядової ради та загальних зборів акціонерів (т. 1 а.с. 130 зв.).

Судом встановлено, що 24 жовтня 2023 року Наглядова рада розглянула інформацію щодо нових напрямів діяльності, зокрема щодо комплексу з переробки пшениці для виробництва біоетанолу, одноголосно взяла її до відома та жодних заперечень не висловила (т. 5 а.с. 86-94). Тобто розробка проєкту не суперечила ані Статуту, ані внутрішнім документам товариства, ані законодавству. Водночас таку оцінку Наглядова рада дала майже через рік після спірних подій, а матеріали справи не містять доказів того, що станом на 1 і 2 грудня 2022 року органи управління товариства розглядали питання щодо цього проєкту, що і стало однією з причин застережень позивача, викладених у службовій записці № 40вн.

Суд погоджується з тим, що питання господарської доцільності нових проєктів вирішують органи управління товариства, а не головний бухгалтер. Проте позивач таких повноважень на себе не перебирав: він не скасовував і не оспорював рішення керівника, а у спосіб, передбачений посадовою інструкцією, письмово довів до його відома свої професійні застереження щодо операції та запропонував винести питання впровадження непрофільних проєктів на розгляд загальних зборів акціонерів. Отже, висловлюючи керівнику такі застереження, позивач діяв правомірно, у межах своїх посадових обов`язків, що свідчить про сумлінне ставлення до них, а не про втручання в управлінські рішення. Натомість на висловлені позивачем застереження та непроведення платежу протягом двох робочих днів роботодавець відреагував негайним блокуванням його доступу до банківських рахунків та облікових програм, відстороненням від здійснення повноважень головного бухгалтера, а згодом і звільненням. Таке ставлення відповідача до дій працівника, який понад двадцять один рік обіймав посаду головного бухгалтера товариства і жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності, суд вважає надмірно суворим і таким, що не відповідає вимогам трудового законодавства.

Щодо оцінки дій позивача з урахуванням вказівок Верховного Суду суд зазначає таке.

Пункт 3.7 посадової інструкції забороняє головному бухгалтеру приймати до виконання документи з операцій, що суперечать чинному законодавству і встановленому порядку витрачання коштів, а пункт 3.4 зобов`язує його у разі виявлення незаконних дій посадових осіб доповісти про це Голові Правління.

Під час нового розгляду судом встановлено, що операція з передплати за Договором не суперечила законодавству, Статуту товариства та повноваженням керівника. Проте такий висновок зроблено судом на підставі документів, досліджених через кілька років після подій, тоді як позивач мав оцінити операцію протягом одного-двох робочих днів, маючи лише копію Договору та інвойс.

У межах наданого йому часу позивач виконав дії, яких від нього вимагали посадові обов`язки: ознайомився з Договором, того ж дня письмово повідомив керівника про свої застереження (службова записка № 40вн), запропонував шлях вирішення питання та повторно звернувся до керівника службовою запискою № 41вн. Тобто позивач не ухилявся від виконання обов`язків і не приховував своєї позиції, а діяв відкрито в межах процедури, передбаченої пунктом 3.4 посадової інструкції.

Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у цій справі зазначив, що суд повинен встановити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи.

Встановлені обставини свідчать, що непроведення платежу 1 і 2 грудня 2022 року було зумовлене професійними сумнівами позивача щодо операції та документів, які не були усунуті в робочому порядку не з його вини, а через стислі строки, у які роботодавець перейшов від розпорядження до блокування доступу, службового розслідування та відсторонення.

Отже, хоча факт непроведення позивачем платежу 1 і 2 грудня 2022 року встановлено і сторонами не заперечується, з урахуванням обставин, за яких це відбулося, суд не може дійти висновку, що такі дії позивача є винним грубим порушенням трудових обов`язків, яке давало роботодавцю підстави для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Щодо доводів відповідача про наявність усіх умов для звільнення за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі № 760/33475/18, на яку посилався відповідач, зазначено, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа. Аналогічний висновок Верховний Суд виклав і в постанові від 10 липня 2026 року у справі № 536/1109/19.

У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що обов`язковою умовою визнання діянь працівника як порушення трудових обов`язків є протиправність цих діянь, наявність вини, незалежно від її форми, та причинного зв`язку між порушенням і його наслідками. Порушення трудових обов`язків з прямим умислом може бути визнано таким, що підпадає під пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, навіть за відсутності шкідливих наслідків. Також Верховний Суд зазначив, що саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Суд зауважує, що у справі № 760/33475/18 Верховний Суд погодився з кваліфікацією проступку як грубого, з огляду на конкретні обставини (директор закладу самовільно, без погодження з розпорядником бюджетних коштів і без укладеного договору допустила підрядника до ремонтних робіт, внаслідок чого було пошкоджено майно, роботи виконано неналежної якості та створено загрозу безпідставних витрат бюджетних коштів). Тобто обставини цієї справи є суттєво іншими.

Оцінюючи наявність зазначених умов у цій справі, суд виходить з того, що позивач як головний бухгалтер належить до кола суб`єктів, на яких поширюється пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України, наказ про звільнення видано уповноваженою особою, а факт непроведення позивачем платежу, визначеного розпорядженням керівника, сторонами не заперечується. Також порушення є одноразовим, оскільки охоплюється конкретною поведінкою 1 і 2 грудня 2022 року.

Однак третя умова, а саме грубість порушення, як і вина позивача, роботодавцем не доведена.

Вирішуючи питання про грубість порушення, суд враховує характер проступку, обставини його вчинення, форму вини та наслідки.

За своїм характером поведінка позивача полягала не в розкраданні, приховуванні чи нецільовому використанні коштів, не у викривленні обліку та звітності, а - у непроведенні протягом двох робочих днів (1 і 2 грудня 2022 року) платежу, щодо якого позивач письмово висловив керівнику свої професійні застереження. Отже, позивач діяв відкрито, не приховував своєї позиції, звернувся до керівника у спосіб, передбачений пунктом 3.4 посадової інструкції й запропонував законний, на його думку, шлях вирішення питання.

Обставини непроведення платежу свідчать про те, що позивач фактично був позбавлений можливості виправити свою поведінку: вже 2 грудня 2022 року, тобто у день повторної розмови з керівником, йому заблокували доступ до банківських рахунків та облікових програм. Того ж дня позивачу запропонували звільнитися за згодою сторін, видали наказ про службове розслідування та наказ про відсторонення від роботи з 5 грудня 2022 року.

Суд також звертає увагу на стрімкість, з якою роботодавець відреагував на поведінку позивача. Інвойс позивач отримав 1 грудня 2022 року, а вже наступного дня, згідно зі службовою запискою позивача № 41вн, без його повідомлення йому було заблоковано доступ до банківських рахунків та облікових програм (т. 1 а.с. 49), запропоновано звільнитися за згодою сторін, видано накази про службове розслідування та про відсторонення від роботи.

Відповідач не надав доказів того, що до цього роботодавець попереджав позивача про можливість застосування до нього дисциплінарного стягнення, з`ясовував, які саме документи позивач вважає необхідними для проведення платежу, чи пропонував інші способи вирішення ситуації, яка за своєю суттю стосувалася узгодження документів для проведення платежу і могла бути вирішена в робочому порядку. Натомість роботодавець одразу запропонував позивачу звільнитися і згодом застосував найсуворіший вид стягнення.

Відповідач також не надав доказів того, що проведення платежу саме 1 або 2 грудня 2022 року мало для товариства невідкладний характер, а його проведення через кілька днів спричинило чи могло спричинити негативні наслідки. При цьому відповідно до пункту 7.1 Договору передплата мала бути здійснена протягом п`яти банківських днів з дня підписання Договору, тобто з урахуванням частини першої статті 253 Цивільного кодексу України - до 5 грудня 2022 року включно. Отже, станом на 2 грудня 2022 року строк для проведення платежу ще не сплив, проте вже того дня роботодавець заблокував позивачу доступ до банківських рахунків, а з 5 грудня 2022 року відсторонив його від здійснення повноважень головного бухгалтера, тобто фактично позбавив позивача можливості провести платіж у межах строку, встановленого Договором.

Щодо форми вини суд не може погодитися з доводами відповідача про прямий умисел позивача, спрямований на перешкоджання діяльності товариства.

На думку суду, позивач не мав жодного особистого інтересу у непроведенні платежу, а мотивом його поведінки, як вбачається зі змісту службової записки № 40вн, були побоювання щодо законності і доцільності операції в умовах воєнного стану, наявних кримінальних проваджень щодо операцій товариства 2019-2020 років, податкових спорів та відсутності рішення акціонерів про новий напрям діяльності. Така поведінка свідчить про професійну обережність позивача, а не про умисел заподіяти товариству шкоду.

Відповідач не довів, що позивач діяв з метою перешкодити діяльності товариства чи заподіяти йому шкоду, тоді як тягар доведення законності звільнення покладено саме на роботодавця.

Щодо наслідків суд встановив, що жодної шкоди товариству поведінкою позивача не заподіяно. Передплату за Договором проведено 7 грудня 2022 року, тобто на третій робочий день після 2 грудня 2022 року, Договір виконано в повному обсязі, а доказів нарахування контрагентом відсотків чи застосування до товариства будь-яких санкцій суду не надано.

Крім того, згідно з пунктом 14.7 Договору він набирав чинності з моменту здійснення передплати, а отже до її проведення застосування штрафних санкцій за Договором було неможливим.

Висновок акта службового розслідування про те, що дії позивача «могли призвести до застосування штрафних санкцій», ґрунтується на припущеннях і не підтверджений жодним доказом.

Неповернення позивачем цифрових ключів 2 грудня 2022 року суд не враховує як обставину, що обтяжує непроведення платежу, оскільки цей епізод не був предметом службового розслідування згідно з наказом від 2 грудня 2022 року № 69-з, не зазначений як підстава звільнення, виник одночасно з блокуванням доступів самим роботодавцем, а ключі повернуто 5 грудня 2022 року.

Таким чином, сукупність встановлених обставин виключає кваліфікацію поведінки позивача як грубого порушення трудових обов`язків.

Крім того, відповідач не дотримався вимог частини третьої статті 149 КЗпП України.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 759/5787/17, при визначенні міри дисциплінарного стягнення роботодавець має вказати мотиви надання переваги обраному виду стягнення (звільненню з посади) і неможливості застосування більш м`якого виду дисциплінарної відповідальності, а також те, що саме характеризує проступок з найтяжчої сторони, враховуючи те, що звільнення як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

У цій справі акт службового розслідування не містить оцінки ступеня тяжкості проступку, розміру завданої шкоди, пропозиції щодо виду стягнення, а лише рекомендацію «розглянути питання» про накладення дисциплінарного стягнення.

Спірний наказ про звільнення взагалі не містить жодних мотивів обрання найсуворішого виду стягнення у вигляді звільнення.

Відповідач не довів, що при звільненні позивача ним було належно оцінено істотні обставини цих трудових відносин, зокрема: багаторічну роботу ОСОБА_2 у товаристві (двадцять один рік), бездоганну репутацію головного бухгалтера, відсутність за увесь час роботи дисциплінарних стягнень, а також те, що у спірній ситуації, яка стала підставою для подальшого звільнення, позивач діяв відкрито і без наміру заподіяння шкоди. Усе це в сукупності переконує суд у тому, що відповідач не довів факту грубого порушення з боку позивача і підстав, за яких неможливо було застосувати більш м`який вид дисциплінарного стягнення.

Висновок відповідача про те, що попередня робота позивача врахована тим, що у службовій записці № 40вн позивач сам посилався на досудові розслідування, суд вважає безпідставним, оскільки врахування попередньої роботи працівника передбачає оцінку його трудової поведінки за весь час роботи, а не пошук аргументів на користь звільнення.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 2 вересня 2020 року у справі № 243/8356/17 про те, що тривалість попередньої роботи сама по собі не виключає звільнення, не спростовує висновків суду, оскільки в цій справі звільнення є незаконним не через тривалість стажу позивача як таку, а через відсутність ознак грубості порушення та неврахування роботодавцем усієї сукупності обставин, визначених частиною третьою статті 149 КЗпП України.

Суд також враховує, що службове розслідування проведено з порушенням вимог пункту 5.4 Тимчасового регламенту. До первинного складу комісії включено ОСОБА_3 , який передавав позивачу копію Договору та інвойс і на якого того ж дня покладено повноваження головного бухгалтера, а після його заміни - радника Голови Правління з правових питань Панюшкіну Л.М., яка підпорядкована особі, що видала спірне розпорядження та ініціювала розслідування.

При цьому заява позивача від 13 грудня 2022 року про відсторонення голови комісії з мотивів можливого конфлікту інтересів не розглянута, а прохання позивача надати час для додаткових пояснень у межах строку розслідування, який спливав 2 січня 2023 року, розцінено як затягування. Це не узгоджується з висновком Верховного Суду у цій справі про право працівника надавати пояснення аж до моменту застосування стягнення.

Крім того, наказ про звільнення як на підставу посилається на акт службового розслідування, у якому зафіксовано «цілий ряд порушень», включно з епізодом щодо цифрових ключів, який виходить за межі предмета розслідування. Це свідчить про неналежну конкретизацію роботодавцем порушення, за яке позивача фактично звільнено.

Водночас суд погоджується з доводами відповідача про дотримання строку застосування дисциплінарного стягнення, визначеного статтею 148 КЗпП України: непроведення платежу виявлено 2 грудня 2022 року, з 14 по 27 грудня 2022 року позивач перебував на лікарняному, з 28 грудня 2022 року по 5 січня 2023 року - у відпустці, а звільнення відбулося 6 січня 2023 року. Проте дотримання строку не усуває інших встановлених судом порушень, які зумовлюють незаконність звільнення.

Щодо інших доводів відповідача суд зазначає таке.

Суд відхиляє доводи відповідача про упередженість позивача з огляду на його багаторічну роботу в товаристві, акціонером і основним контрагентом якого було ПАТ «Газпром», та про те, що в умовах війни позивач міг перешкоджати операціям, спрямованим на існування товариства. Такі доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, на яких згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування ґрунтуватися не може.

Розрахунки з ПАТ «Газпром» та іншими контрагентами за контрактами 2003-2014 років були основною господарською діяльністю самого товариства, яку позивач забезпечував як головний бухгалтер за рішеннями органів управління. Будь-яких доказів упередженого ставлення позивача до інтересів товариства відповідач не надав. Так само суд не надає оцінки доводам позивача про можливий зв`язок керівника контрагента з юридичними особами російської федерації, оскільки вони не є предметом цього спору і не підтверджені належними доказами.

Суд відхиляє посилання відповідача на кримінальні провадження, які розслідує Національне антикорупційне бюро України, вирок Вищого антикорупційного суду від 16 січня 2025 року у справі № 991/12855/24 та податкові повідомлення-рішення 2021 року. Ці обставини не були підставою звільнення, не зазначені ані в наказі, ані в акті службового розслідування, а законність звільнення перевіряється в межах тих підстав, які роботодавець поклав в його основу.

Суд зауважує, що позивач не є підозрюваним чи обвинуваченим у жодному кримінальному провадженні, а тому з урахуванням статті 62 Конституції України ці доводи не можуть характеризувати його негативно в аспекті спірних правовідносин.

Щодо доводів відповідача про те, що у 2017 році позивач без зауважень забезпечив авансування контракту з компанією GEO-NET Umweltconsulting GmbH на оцінку вітрового потенціалу на майданчику КС «Тарутине» (т. 5 а.с. 208-211), суд зазначає, що ця обставина свідчить про те, що позивач протягом багатьох років належно забезпечував зовнішньоекономічні платежі товариства, у тому числі за непрофільними проєктами, а спірна ситуація була поодиноким випадком, що характеризує його попередню роботу позитивно і не свідчить про систематичне перешкоджання діяльності товариства.

Щодо посилань відповідача на Міжнародний кодекс етики професійних бухгалтерів суд зазначає, що цей документ є професійним етичним стандартом, а не нормативно-правовим актом. Він не включений до трудового договору, посадової інструкції чи інших локальних актів товариства, на нього немає посилання в акті службового розслідування чи у наказі про звільнення, а тому невиконання передбачених ним рекомендацій не може бути грубим порушенням трудових обов`язків. До того ж, обговоривши свої сумніви з керівником у письмовій формі, позивач по суті діяв у спосіб, який рекомендує цей кодекс.

Оцінюючи покликання позивача на те, що він проявив пильність і обережність в умовах війни, а не перешкоджав діяльності товариства, суд погоджується, що обачність головного бухгалтера при проведенні зовнішньоекономічного авансового платежу новому контрагенту в умовах воєнного стану, з огляду на розслідування щодо попередніх операцій товариства, є зрозумілим і цілком виправданим та малоб б бути враховано роботодавцем.

Те, що згодом операція все ж була проведена, не перетворює професійну обережність позивача на грубе порушення трудових обов`язків. Добросовісний характер мотивів позивача виключає грубість порушення та свідчить про непропорційність застосованого дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Отже, суд, оцінюючи пояснення сторін, усі докази у їх сукупності, вважає, що роботодавець не довів наявності з боку позивача одноразового грубого порушення трудових обов`язків і не дотримався розумного балансу між поведінкою працівника та застосованим найсуворішим видом стягнення у вигляді звільнення, що свідчить про непропорційне втручання у трудові права позивача.

Таким чином, оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 41 та частини третьої статті 149 КЗпП України, Наказ від 6 січня 2023 року № 1-к необхідно визнати протиправним та скасувати, а позивача поновити на посаді головного бухгалтера.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає таке.

Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є заробітною платою.

Середній заробіток обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення (пункт 2 розділу ІІ Порядку).

Відповідно до підпунктів «а», «б», «и», «о» пункту 4 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника, одноразові виплати, виплати, пов`язані зі святковими та ювілейними датами, днем народження, а також грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Згідно з довідкою про доходи та наказами від 6 жовтня 2022 року № 58-з, від 25 жовтня 2022 року № 60-з та від 3 листопада 2022 року № 65-з виплати, нараховані позивачу понад посадовий оклад у жовтні та листопаді 2022 року (260 000 грн і 130 000 грн відповідно), є одноразовими, а саме заохоченням за організацію аудиторської перевірки, виплатою до Дня працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості та виплатою з нагоди дня створення товариства (т. 2 а.с. 46, 196-198), які в силу пункту 4 розділу ІІІ Порядку не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати. Такий висновок узгоджується з листом Державної служби України з питань праці від 11 грудня 2025 року № 4498/2.3/2.1-25а (т. 5 а.с. 150-151). З ним погодився і сам позивач, уточнивши розрахунок середнього заробітку (т. 5 а.с. 189-190).

Позивача звільнено 6 січня 2023 року, тому розрахунковим періодом є два календарні місяці, що передують місяцю звільнення, - листопад і грудень 2022 року. Суд не погоджується з розрахунком сторін, які обчислили середній заробіток за жовтень і листопад 2022 року як за два останні повністю відпрацьовані місяці, оскільки Порядок не передбачає заміни розрахункового періоду з таких підстав, а у грудні 2022 року позивач працював.

Згідно з довідкою про доходи та розрахунковим листком за грудень 2022 року (т. 1 а.с. 81, т. 2 а.с. 46) у листопаді 2022 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 130 000 грн за 22 робочі дні, а у грудні 2022 року - посадовий оклад у розмірі 53 181,82 грн за 9 фактично відпрацьованих робочих днів. Відпускні та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, нараховані у грудні 2022 року, як і одноразова виплата, нарахована у листопаді 2022 року, та виплата з нагоди дня народження у розмірі 65 000 грн, нарахована у грудні 2022 року, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються (пункт 4 розділу ІІІ Порядку). Відповідно до абзацу першого пункту 8 розділу IV Порядку середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить: (130 000 грн + 53 181,82 грн) : (22 + 9) робочих днів = 5 909,09 грн. Оскільки у листопаді та грудні 2022 року було по 22 робочі дні, а посадовий оклад позивача становив 130 000 грн на місяць, такий самий розмір середньоденної заробітної плати (130 000 грн : 22 = 5 909,09 грн) отримується незалежно від кількості оплачених робочих днів грудня 2022 року. За таким самим розміром - 5 909,09 грн за один робочий день - відповідач нарахував позивачу посадовий оклад за один відпрацьований день у січні 2023 року (т. 1 а.с. 80).

Вимушений прогул позивача триває з 9 січня 2023 року, першого робочого дня після звільнення (6 січня 2023 року), по 9 жовтня 2026 року - день ухвалення судом рішення, оскільки вимушеним прогулом є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі (постанова Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 357/13033/21). Цей період становить 255 робочих днів у 2023 році, 262 робочі дні у 2024 році, 261 робочий день у 2025 році та 202 робочі дні у 2026 році, всього 980 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить:

- 5 909,09 грн х 980 = 5 790 908,20 грн.

Суд враховує, що заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини позивача, оскільки тривалість розгляду зумовлена скасуванням Верховним Судом попередніх судових рішень через неповне з`ясування обставин справи та новим розглядом справи, а не процесуальною поведінкою позивача. Реалізація позивачем права на апеляційне і касаційне оскарження не може розцінюватися як його вина у затягуванні розгляду. Тому середній заробіток підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу.

При цьому закон не надає суду права довільно зменшувати середній заробіток за час вимушеного прогулу, визначений відповідно до Порядку, з мотивів його значного розміру. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 3 квітня 2024 року у справі № 519/629/20, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року з вини працівника, середній заробіток сплачується лише за один рік, якщо не з його вини - за весь час вимушеного прогулу, а зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до відсоткового співвідношення кількості днів відкладення розгляду справи за клопотанням чи з вини позивача закон не передбачає.

Суд не приймає доводів відповідача про те, що позивач, відхиливши запропоновані умови мирової угоди, не має наміру продовжувати роботу в товаристві, оскільки це не є підставою для відмови у поновленні на роботі незаконно звільненого працівника чи для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На підставі пунктів 2, 4 частини першої статті 430 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Вирішуючи вимогу позивача про допущення негайного виконання рішення в частині стягнення всієї суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує, що відповідно до частини другої статті 430 ЦПК України допущення негайного виконання рішення щодо всієї суми присуджених платежів є правом, а не обов`язком суду.

У цій частині позову, суд враховує значний розмір присудженої суми, яка охоплює період понад три з половиною роки, а також те, що поновлення позивача на роботі та виплата заробітної плати за один місяць підлягають негайному виконанню в силу закону. Отже право позивача на працю та на отримання засобів для існування на час можливого апеляційного перегляду забезпечено. Крім того, позивач, заявляючи вимогу про допущення негайного виконання рішення в частині стягнення всієї суми середнього заробітку, не навів жодних обставин, які б свідчили про необхідність такого виконання. З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для допущення негайного виконання рішення в частині стягнення всієї суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи викладене та керуючись завданнями і основними засадами цивільного судочинства, у тому числі щодо змагальності сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат суд зазначає таке.

Позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за дві вимоги немайнового характеру в розмірі 2 147,20 грн (2 х 1 073,60 грн) та за вимогу майнового характеру в максимальному розмірі 13 420 грн, оскільки один відсоток від присудженої суми перевищує п`ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2023 року, а всього 15 567,20 грн.

Позивач також просив вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. До закінчення судових дебатів представником позивача надано лише попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу та заявлено, що докази на підтвердження розміру фактично понесених витрат будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Остаточного розрахунку витрат та доказів їх фактичної оплати на час ухвалення рішення суду не подано.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною першою статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Оскільки представник позивача до закінчення судових дебатів у справі своєчасно заявив про подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду, суд у цьому рішенні не вирішує питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. Таке питання підлягає вирішенню після подання позивачем відповідних доказів у строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, шляхом ухвалення додаткового рішення в порядку, передбаченому статтями 246, 270 ЦПК України.

На підставі викладеного, вимог Конвенції Міжнародної організації праці про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року № 158, статей 5-1, 41, 139, 140, 147, 148, 149, 235 КЗпП України та керуючись статтями 2, 10-13, 76-82, 89, 137, 141, 246, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355, 417, 430 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати Наказ Приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями від 6 січня 2023 року № 1-к «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Поновити ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера Приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у період з 9 січня 2023 року по 9 жовтня 2026 року у розмірі 5 790 908 (п`ять мільйонів сімсот дев`яносто тисяч дев`ятсот вісім) грн 20 коп. з утриманням з цієї суми передбачених законодавством податків і обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями на користь держави 15 567 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят сім) грн 20 коп. судового збору.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді головного бухгалтера Приватного акціонерного товариства «Газтранзит» з іноземними інвестиціями та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Реквізити сторін:

Позивач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Газтранзит» з іноземними інвестиціями, адреса: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 26-В, код ЄДРПОУ 25273549.

Повний текст рішення складено та проголошено 9 жовтня 2026 року.

Суддя Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА