Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №369/11207/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/10334/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа №369/11207/25

24 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Кирилюк Г.М.

- Рейнарт І.М.

при секретарі - Козачук А.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Мартиненко В.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,-

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що вона перебуває з ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі з 28 грудня 2011 року. Від шлюбу сторони мають двох дітей: сина - ОСОБА_3 , 2010 р.н., що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини, серія НОМЕР_1 від 18.08.2010 року, доньку - ОСОБА_4 , 2013 р.н., що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини, серія НОМЕР_2 від 10.12.2013 року.

Позивачка зазначала, що спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність почуттів та взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства та виховання дітей. Відповідач фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 в будинку, що побудований ними у шлюбі та зареєстрованому на нього. Діти проживають з нею.

Вважала, що подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить її інтересам.

З урахуванням викладених обставин, позивачка ОСОБА_2 просила суд розірвати шлюб між нею, ОСОБА_2 , та відповідачем ОСОБА_1 , що зареєстрований Виконавчим комітетом Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області. Орган державної реєстрації актів цивільного стану, що видав свідоцтво: Виконавчий комітет Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області, серія НОМЕР_3 . Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволено.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 28.12.2011року Виконавчим комітетом Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області, актовий запис №6 від 28.12.2011, розірвано.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 судові витрати, що включають судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 гривень.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які учасники справи посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Зазначає, що під час судового розгляду справи в суді першої інстанції він заявляв про те, що не хоче розлучення і у своєму відзиві на позовну заяву детально обгрунтував свою позицію, однак, суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, прийнявши до уваги тільки доводи позивача.

До того ж, суд першої інстанції не встановив з якого часу сторони не підтримуються подружні стосунки. Оскільки досить до недавнього часу сторони подружні стосунки підтримували, а у моменти їх погіршення були намагання знайти вихід із ситуації та зберегги сім`ю.

Крім того, суд не встановив, чи досягнуто між ними згоди про те, з ким будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей.

Судом під час вирішення справи не було встановлено також, чи є у них неврегульовані спори відносно майна.

Щодо стягнення з нього на користь позивача ОСОБА_2 судових витрат, вважає, що вони є завищеними, оскільки позивачка вже раніше укладала з адвокатом договір про надання правової допомоги № 2002-1/24 від 20 лютого 2024 року з аналогічного питання.

Враховуючи цю обставину, повторно, подаючи у червні 2025 року написану у лютому 2024 року позовну заяву, за яку вже була отримана оплата, і робота над якою вже не була для адвоката складною, її обсяг та витрачений на написання час, вважає, що сума у 3000 грн є несправедливою для нього.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 адвокат Цибульська Олена Василівна просить апедяційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанці- - без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції дослідив всі докази, що містилися в матеріалах справи, та надав їм належну правову оцінку при винесенні рішення.

Судом надано достатньо часу для можливого примирення подружжя, оскільки термін розгляду справи становив більше 3-х місяців і справа розглядалася з викликом сторін в судові засідання.

При цьому, про відсутність факту проживання однієї сім`єю відповідач сам зазначав у своєму відзиві.

Сторона позивача вважає, що для суду не має значення з якого моменту і скільки часу сторони не проживають разом, є важливим сам факт не проживання подружжя разом або проживання когось з них з третьою особою. Позивачка не заперечувала у відповіді на відзив, що вона проживає з іншим чоловіком, отже суд дійшов правильного висновку що збереження сім`ї при таких умовах неможливе.

Що стосується судових витрат, сторона позивача зазначає, що у рішенні суд вивчив всі надані документи, що підтверджували фактичні витрати на надання правничої допомоги, врахував доводи апелянта та прийняв рішення про стягнення грошових коштів в розмірі 3 000,00 гривень на правничу допомогу. Суд в своєму рішенні зазначив, що відповідачем було доведено не співмірність витрат на правничу допомогу, тому в цій частині суд стягнув з апелянта всього лише 3000,00 гривень.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 адвокат Цибульська Олена Василівна заперечувала проти доводів апеляційної скарги відповідача, просила рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року залишити без змін.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання, призначене судом апеляційної інстанції, не з`явився. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлявся у встановленому законом порядку.

З урахуванням вжитих судом апеляційної інстанції заходів щодо належного та завчасного повідомлення учасників справи, зокрема, відповідача ОСОБА_1 , про день та час розгляду справи, колегія суддів апеляційного суду, керуючись положеннями вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України, вважає, що неявка відповідача ОСОБА_1 , належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому вважає можливим слухати справу у відсутності відповідача ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 28 грудня 2011 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб, про що Виконавчим комітетом Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області складено актовий запис №6 від 28 грудня 2011 року. Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про шлюб НОМЕР_4 , виданим 28 грудня 2011 року виконавчим комітетом Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області (а.с.8).

Подружжя має дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 8 зворот, 9).

Звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, позивач ОСОБА_2 обгрунтовувала позовні вимоги тим, що подальше спільне проживання і збереження шлюбу з відповідачем є неможливим та суперечить її інтересам. Наполягала на розірвання шлюбу з ОСОБА_1 . Така позиція позивача була незмінною протягом розгляду справи в суді першої інстанції, про що зазначила представник позивача адвокат Цибульська Олена Василівна під час судового розгляду справи, додатково зазначивши, що відносини між сторонами вже більше року напружені, між ними існує непорозуміння і відсутність почуттів. Цей факт підтверджується вже раніше поданою позивачем позовною заявою про розірвання шлюбу з відповідачем до суду, яку вона 23 лютого 2024 року відкликала в надії, що відповідач змінить своє ставлення до неї, до дітей і вони зможуть зберегти сім?ю. Але відповідач не дотримався своєї обіцянки і позивачка змушена була повторно подати позовну заяву про розірвання шлюбу (а.с. 40-42, 34, 67-69).

Відповідач ОСОБА_1 у відзвиві на позовну заяву просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Зазначав, що посилання позивача на відсутність почуттів не відповідає дійсності. Він до цього часу має до дружини почуття і не хоче розлучення. Дружина вже раніше подавала заяви про розлучення, але потім забирада їх. Вказував, що син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з ним. Заявив про неспівмірність витрат на правничу допомогу, посилаючись на їх невідповідність складності справи та розміру виконаних адвокатом робіт. (а.с. 19-22).

Відповідач подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, яке задоволено судом першої інстанції, з постановленням ухвали від 14 листопада 2025 року (а.с. 30-31, 45).

У відповіді на відзив сторона позивача не заперечувала тієї обставини, що в серпні 2025 року сину ОСОБА_3 виповнилось 15 років та він вирішив проживати разом з батьком. В момент пред?явлення позову (червень 2025 року) діти проживали разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , про що вона зазначила у позові. Станом на листопад 2025 року донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з матір?ю (позивачкою у справі), а син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з батьком (відповідачем у справі).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції, оцінюючи у сукупності досліджені докази, дійшов висновку, що подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивачки, яка зберігати сім`ю намірів не має.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

У частині першій статті 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Положеннями частин третьої та четвертої статті 56 СК України передбачено, що кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Примушування до збереження шлюбних відносин є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

За змістом статей 111, 112 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. З`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Колегією суддів апеляційного суду встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що позов було пред`явлено позивачем ОСОБА_2 у червні 2025 року, ухвалою суду першої інстанції від 01 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

За ініціативою відповідача ОСОБА_1 судом першої інстанції було вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

З протоколу судового засідання від 26 січня 2026 року вбачається, що у судовому засіданні брали участь представники сторін, які надавали пояснення суду, наводили свої доводи, міркування щодо питань, які виникали під час судового розгляду (а.с. 67-69).

Під час судового розгляду справи сторона позивача наполягала на припиненні шлюбу з відповідачем ОСОБА_1 , сторона відповідача не заперечувала проти розірвання шлюбу, про що свідчать надані пояснення представниками сторін у судовому засіданні 26 січня 2026 року (а.с. 67-69).

На стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 адвокат Цибульська Олена Василівна зазначила, що позивачка категорично заперечує щодо продовження перебування у шлюбі, її позиція не змінилась з моменту подання позову до суду про розірвання шлюбу.

В оцінці доводів апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 та заперечень позивача ОСОБА_2 проти вимог скарги відповідача, колегією суддів апеляційного суду враховується, що під час судового розгляду справи в суді, який триває з 01 жовтня 2025 року, сторони у справі не подавали суду доказів, які б свідчили, що вони примирилися, проживають однією сім`єю, як чоловік та дружина, та матеріали справи таких доказів не містять.

Позивачка ОСОБА_2 наполягає на розірванні шлюбу, що у свою чергу свідчить про її стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.

За таких обставин, примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не встановив, з якого часу сторони не підтримують подружні стосунки та не з`ясовував дійсні причини позову про розірвання шлюбу, спростовуються сукупністю досліджених при розгляді справи фактичних взаємин подружжя, дійсних причин позову про розірвання шлюбу та їх юридичної оцінки.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції з`ясував узагальнені причини фактичного припинення шлюбу та мотиви, на підставі яких дійшов висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім`ї стали неможливими, оскільки сторони не підтримують сімейно - шлюбних стосунків, спільного господарства не ведуть, збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача.

Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, суперечить правам та інтересам позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість збереження шлюбу.

Враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (ст.51 Конституції України), правильним є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, що відповідає вимогам ст.ст.24, 56 СК України.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, і з якими погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не встановив, чи досягнута між сторонами згода про те, з ким будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей та чи є у них неврегульовані спори відносно майна, не впливають на правильність вирішення судом першої інстанції справи про розірвання шлюбу між подружжям, оскільки спір між сторонами виник з приводу особистих немайнових відносин, в яких право звернення з позовом про розірвання шлюбу є беззаперечним (частина статті 110 Сімейного кодексу України), а примушування одного з подружжя до перебування у шлюбі, який проти цього заперечує, є неприпустимим (стаття 51 Конституції України).

Разом з тим, у статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 69 цього ж Кодексу встановлено право кожного з подружжя ініціювати питання про поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Щодо доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, про стягнення судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.

У частині першій статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої цієї статті).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Зменшуючи розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 3 000,00 грн та, розподіляючи вказані витрати між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені ОСОБА_2 витрати в розмірі 5 000,00 грн є завищеними та неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим адвокатом часом. Також судом враховані заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву.

З урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, виходячи з критеріїв реальності та розумності розміру адвокатських витрат, розмір правничої допомоги в сумі 3 000,00 грн визначено судом першої інстанції правильно, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді: