Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №490/646/24 — Київський апеляційний суд

справа № 490/646/24

головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.

провадження № 22-ц/824/2000/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 вересня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

за участі секретаря судового засідання Применко Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Демченко Наталі Вікторівни на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради, Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, -

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом, у якому просила суд

визнати факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без укладення шлюбу між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 2004 року до смерті ОСОБА_6 ;

визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на майно, набуте під час проживання однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_6 , а саме:

житлового будинку АДРЕСА_1 ,

земельній ділянці АДРЕСА_1 ,

49/100 часток квартири АДРЕСА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що позивач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, позивач є єдиним спадкоємцем, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 .

У період з 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (дата смерті ОСОБА_6 ) позивач спільно проживала з ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_3 , яка належить позивачу.

Вказує, що під час перебування у фактичних шлюбних відносинах позивач та ОСОБА_6 спільно придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , земельну ділянку АДРЕСА_1 , 49/100 частки квартири АДРЕСА_2 . Указане майно було зареєстровано на ОСОБА_6 .

Враховуючи, що вказане майно було придбано під час фактичних шлюбних відносин без реєстрації шлюбу, позивач просить встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнати право спільної сумісної власності на майно, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року частково задоволено ОСОБА_1 .

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 разом із ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 22 жовтня 2020 року по 24 червня 2023 року.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимога щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача з ОСОБА_6 в період з 2004 року по 21 жовтня 2020 року суперечить вимогам статті 25 СК України, оскільки попередній шлюб позивача з ОСОБА_7 не був розірваний.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 довела факт проживання з ОСОБА_6 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 22 жовтня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначив, що оскільки судом не встановлено факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_6 в період, коли ОСОБА_6 став власником спірного нерухомого майна, підстави для визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на майно, набуте під час проживання однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_6 відсутні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Демченко Н.В. подала апеляційну скаргу, у якій просить частково скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року частково та ухвалити нове судове рішення в частині встановлення періоду проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 2004 року по 24 червня 2023 року; визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на майно, набуте під час проживання однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_6 , а саме:

житловий будинок АДРЕСА_1 ,

земельна ділянка АДРЕСА_1 ,

49/100 частин квартири АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки позивачем надано суду достатньо доказів спільного проживання однією сім`єю, починаючи з 2004 року. Серед цих доказів існують повідомлення свідків, які підтверджують факт спільного проживання однією сім`єю позивачки та ОСОБА_8 . В цих повідомленнях ретельно описуються стосунки між позивачкою та померлим ОСОБА_6 , які притаманні саме подружжю.

Вказує, що позивачкою залучено у якості доказу акти про встановлення її спільного проживання з ОСОБА_6 протягом 20 років. Ці акти завірені належним чином та підписанні свідками-сусідами, які залишенні судом першої інстанції поза увагою. У судовому засіданні були допитані свідки з боку позивача, які чітко та без сумніву повідомили суд про існування сімейних стосунків, ведення спільного побуту та здійснення усіх дій, які характерні сімейним відносинам між позивачем та померлим ОСОБА_6 .

Щодо висновків суду про неможливість визнання факту проживання однією сім`єю через наявність офіційно зареєстрованого шлюбу у відповідний період, зазначає, що позивачці не відомо було про наявність офіційного шлюбу у померлого ОСОБА_9 .

На думку позивачки такий формальний підхід до вирішення цього питання позбавляє її реалізації прав подружжя. Крім формального підходу та принципу, який існує у застосуванні права, широко використовується принцип справедливості, який повинен сприяти та забезпечувати особі адекватного результату від правосуддя.

Визнання за позивачкою права спільної сумісної власності на спірне майно із ОСОБА_6 є похідним і залежить від встановлення факту проживання однією сім`єю без укладання шлюбу у певний період.

Вказане майно було придбано за спільні гроші позивача та померлого ОСОБА_10 як наслідок існування довгострокового спільного побуту та ведення спільного домогосподарства.

Отже, обставини та докази, які їх підтверджують були надані позивачем та його представником у достатньому та належному об`ємі для прийняття обґрунтованого, законного та справедливого по своєї суті судового рішення судом першої інстанції.

Від представника Київської міської ради - Малуєвої С.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить ухвалити рішення у справі відповідно до норм чинного законодавства.

Інші учасники справи, повідомлені належним чином про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.

Від представника ОСОБА_5 - адвоката Островської О.В. надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, у якій вона зазначила, що вважає рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник Київської міської ради - Малуєва С.О. у відзиві на апеляційну скаргу просила розглянути справу за її відсутності.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 1 статті 371 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Статтею 372 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Апеляційний суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року оскаржується лише позивачкою в частині встановлення періоду проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та права спільної сумісної власності на майно, набуте під час проживання однією сім`єю без укладення шлюбу, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у цій частині.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 15 листопада 2005 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер у м. Миколаїв, останнє місце проживання: АДРЕСА_5 .

З спадкової справи №21/2023 щодо майна померлого ОСОБА_6 вбачається, що з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулись ОСОБА_1 10 липня 2023 року, ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім цього, в матеріалах спадкової справи міститься інформація про те, що в померлого є брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 10 липня 2023 року вбачається, що ОСОБА_6 перебував у шлюбі з ОСОБА_11 з 11 травня 1985 року по 09 березня 1989 року.

Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_6 на праві приватної власності належить житловий будинок АДРЕСА_1 (на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 07 лютого 2012 року), земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:05:011:0001 (на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку МК №057467 від 22 листопада 2004 року), 49/100 частки квартири АДРЕСА_2 (на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2005 року, право власності зареєстровано у БТІ 10 серпня 2005 року) (а.с. 29-33 т.1)

Статтею 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною 1 статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації.

Разом з тим, саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач заявила з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) викладено правовий висновок про те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

ОСОБА_1 у своєму позові просить суд визнати факт проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без укладення шлюбу між ОСОБА_6 та нею, починаючи з 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 (смерті ОСОБА_6 ), та визнати за нею право спільної сумісної власності на майно, набуте під час проживання однією сім`єю без укладення шлюбу з ОСОБА_6 , а саме:

житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 07 лютого 2012 року;

земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:05:011:0001 належить ОСОБА_6 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку МК №057467 від 22 листопада 2004 року;

49/100 частки квартири АДРЕСА_2 належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2005 року, право власності зареєстровано в БТІ 10 серпня 2005 року.

Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_6 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 з 22 жовтня 1994 року по 21 жовтня 2020 року.

Відповідно до статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу не неможливість встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка у фактичних шлюбних відносинах у період перебування одного з них у зареєстрованому шлюбі з іншою особою (постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 755/18012/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 695/1732/16-ц).

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у встановленні факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 у період з 2004 року по 21 жовтня 2020 року - під час його перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ОСОБА_7 , оскільки зазначене суперечить статті 25 СК України та моральним засадам суспільства (постанови Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18, від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23).

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що їй не було відомо про наявність офіційного шлюбу у померлого ОСОБА_10 , не спростовують указаних висновків суду першої інстанції та суперечать вимогам статті 25 СК України та зазначеним висновкам Верховного Суду.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що спірне майно було придбано у період спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 за їх спільні грошові кошти як наслідок існування довгострокового спільного побуту та ведення спільного домогосподарства, апеляційний суд враховує, що спірне майно набуте ОСОБА_6 у власність у 2004, 2005, 2012 роках, тобто у період перебування ОСОБА_6 у шлюбі з ОСОБА_7 , який тривав з 22 жовтня 1994 року по 21 жовтня 2020 року, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права спільної сумісної власності на майно.

Апеляційний суд враховує, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків спадкоємця померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , який звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а отже такі вимоги не можуть бути розглянуті судом і вирішені у спорі позивача з органами місцевого самоврядування, оскільки лише за наявності належних відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

У зв`язку з викладеним суду першої інстанції необхідно було відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв`язку з неналежним суб`єктним складом.

Однак, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову переглядається в апеляційному порядку лише за апеляційною скаргою позивачки, яка за результатами розгляду своєї скарги з огляду на принцип заборони повороту до гіршого не має потрапити у гірше становище порівняно з тим, яке він досяг у попередній інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, вони не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Підстави для скасування рішення суду першої інстанції у суду апеляційної інстанції відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Демченко Наталі Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 липня 2025 року в частині встановлення періоду проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та права спільної сумісної власності на майно, набуте під час проживання однією сім`єю без укладення шлюбу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 08 жовтня 2026 року.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська