Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 15 вересня 2026 р.
Справа: №760/7792/22
Суддя: Мостова Галина Іванівна
справа № 760/7792/22
головуючий у суді І інстанції Коробенка С.В.
провадження № 22-ц/824/1971/2026
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
ПОСТАНОВА
Іменем України
16 вересня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Применко Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Малиновської Анни Борисівни на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя
та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
в с т а н о в и в :
У червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 30-33 т. 1), просив суд:
визнати трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м., об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на частини трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м.;
визнати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
визнати за ОСОБА_2 право власності на частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822085600:08:001:1234.
Позов обґрунтовано тим, що 26 травня 2012 року ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_1 , який розірвано рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 30 липня 2020 року (справа № 295/1658/20).
Під час шлюбу 06 серпня 2014 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки за 116 000 грн подружжям було придбано земельну ділянку площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд, кадастровий номер 1822085600:08:001:1234.
За домовленістю цю земельну ділянку було оформлено на відповідачку за письмовою заявою про надання згоди чоловіка покупця - ОСОБА_2 .
Ця обставина підтверджується копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 серпня 2014 року, реєстровий номер 3322, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер довідки 305708125.
10 жовтня 2016 року сторонами на підставі договору купівлі-продажу майнових прав 3744/РН-К від 21 листопада 2013 року, акту прийому передачі майнових прав на об`єкт від 05 вересня 2016 року, довідки про оплату №Ф/2696 від 04 серпня 2016 року: придбано у власність трикімнатну квартиру за АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м., житловою площею 59,4 кв.м.
За спільною домовленістю указану квартиру було оформлено на відповідачку.
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду міста Києва із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , у якому просила суд:
визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, з призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортні засоби марки Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27.07.2019), № куз. НОМЕР_1 ; Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в. (реєстрація 12.09.2020), № куз. НОМЕР_2 ;
визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на трьох кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості частки у майні подружжя у розмірі 1 064 815 грн 68 коп.;
сягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 82 905 грн.
Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 погоджується з тим, що квартира АДРЕСА_3 та земельна ділянка є об`єктами спільної сумісної власності подружжя. Однак, вона заявила про необхідність поділу додаткового майна (чи його вартості), а саме п`яти транспортних засобів, які були зареєстровані на ОСОБА_2 , які вона вважає спільним майном, набутим під час шлюбу, та надала докази щодо їх вартості:
Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27 липня 2019 року) - 566 080 грн;
Volkswagen Passat, 1595 куб.см., 2002 р.в. (реєстрація 02 листопада 2019 року, відчужений 17 грудня 2019 року) - 185 770 грн;
Volkswagen Passat, 1984 куб.см., 2003 р.в. (реєстрація 06 грудня 2019 року, відчужений 08 лютого 2020 року) - 199 300 грн;
Mazda СХ-7, 2488 куб.см., 2010 р.в. (реєстрація 08 лютого 2020 року, відчужений 04 вересня 2020 року) - 540 850 грн;
Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в. (реєстрація 12 вересня 2020 року) - 658 600 грн.
Загальна вартість цих автомобілів, за її оцінкою, становила 2 150 600 грн.
ОСОБА_1 просить суд відступити від принципу рівності часток, збільшивши її частку до 2/3, а частку ОСОБА_2 зменшивши до 1/3.
Свої вимоги у цій частині вона обґрунтовувала відчуженням ОСОБА_2 трьох автомобілів (Volkswagen Passat 2002, Volkswagen Passat 2003, Mazda CX-7) без її згоди, що, на її думку, є підставою для врахування їх вартості при поділі майна, посилаючись на відповідну судову практику Верховного Суду.
Вказує на ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які проживають з нею. Вона зазначила, що розмір аліментів (9 000 грн щомісячно з 08 липня 2020 року), встановлений рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у справі №760/14825/20, є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дітей.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 :
право приватної власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 1822085600:08:001:1234;
45/100 часток у праві власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 :
55/100 часток у праві власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м.
Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 7 830 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірні автомобілі були набуті ОСОБА_2 починаючи з 2019 року. Посилаючись на встановлений період окремого проживання (з кінця 2016 року/початку 2018 року) та підприємницької діяльності позивача з торгівлі автомобілями (автомобілі придбані в період з 2019 року) суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість посилання позивача на положення частини 6 статті 57 СК України, це майно є особистою приватною власністю чоловіка, не зважаючи на те, що вони були придбані під час офіційного шлюбу, тому автомобілі поділу між подружжям не підлягають.
З урахуванням того, що станом на 01 грудня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 за аліментами повністю погашена, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстави для відступу від принципу рівності часток відсутні.
Поділу підлягають два нерівноцінні об`єкти нерухомості (квартира значно дорожча за земельну ділянку), суд вважає можливим земельну ділянку виділити у приватну власність позивача ( ОСОБА_2 ).
За рахунок вартості земельної ділянки (154 941 грн), яка залишається у власності ОСОБА_2 , зменшується його частка у спільній власності на квартиру. Розрахунок частки ОСОБА_2 у квартирі: бажана вартість частки ОСОБА_2 = 785 788 грн; вартість земельної ділянки (у власності ОСОБА_2 ) = 154 941 грн; залишок, який має бути виділений ОСОБА_2 з квартири = 785 788 грн - 154 941 грн = 630 847 грн. Частка ОСОБА_2 у квартирі = (630 847 грн / 1 416 635 грн) * 100 % ? 44,53 %, що округлюється до 45/100. Частка ОСОБА_1 у квартирі = 100 % - 45 % = 55 %.
За відповідачкою ( ОСОБА_1 ) слід визнати 55/100 часток у праві власності на квартиру, а за позивачем ( ОСОБА_2 ) - 45/100 часток.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Малиновська А.Б. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову у повному обсязі та задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив не точну дату, а період фактичного припинення шлюбних відносин: з кінця 2016 року - початку 2018 року, тобто до 2019 року - проміжок більше 12 місяців, тому не може фактичне закінчення шлюбних відносин бути датованим таким великим проміжком часу.
Суд першої інстанції дослідив зміст позовної заяви ОСОБА_1 про розірвання шлюбу від 30 липня 2019 року, поданої до Богунського районного суду міста Житомира, в якій вона зазначила, що з кінця 2016 року вони з чоловіком не проживають разом, між ними припинились будь-які фізичні та духовні зв`язки. Провадження у справі було закрито у зв`язку з відмовою позивачки від позову.
У справі про стягнення аліментів позивачка зазначила, що починаючи з 2018 року по день її звернення до суду (липень 2020 року) відповідач ОСОБА_2 не проживав разом з нею та дітьми.
Суд першої інстанції не звернув уваги не протиріччя таких «свідчень» позивачки ОСОБА_1 , адже якщо відносини припинились у кінці 2016 року, то відповідно вони не могли повторно припинитись на початку 2018 року.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась друга дитина подружжя - син ОСОБА_4 , в свідоцтві про народження якого позивач ОСОБА_2 записаний батьком.
Вказує, що суд першої інстанції неправильно виклав у судовому рішенні покази свідка ОСОБА_5 , батька ОСОБА_1 .
Предметом позову у справі № 295/11607/19 було розірвання шлюбу, а обставини не проживання сторін однією сім`єю з певної дати - це були пояснення адвоката позивачки ОСОБА_6 (том 1 а.с. 204-205), які не є встановленими судом преюдиційними обставинами для цієї справи, оскільки позов взагалі не розглядався через відмову позивачки від позовної заяви, провадження у справі було закрито.
Зазначає, що заяву про відмову від позову подано позивачкою 22 січня 2020 року. Тобто на початку 2020 року позивачка не бажала розірвання шлюбу, а бажала зберегти відносини між подружжям, хотіла надати шанс на їх збереження.
У другій справі № 760/14825/20 предметом позову було стягнення аліментів, тому судами першої та другої інстанцій також не встановлювався факт припинення фактичних шлюбних відносин між подружжям, обставини припинення фактичних шлюбних відносин також не розглядались та не встановлювались.
При розгляді справи про поділ майна подружжя суд першої інстанції надав правову оцінку поясненням позивачки, наданим у позовах, складених адвокатами, і надав цим поясненням силу доказів всупереч процесуальному закону.
Тому саме на відповідача за зустрічним позовом покладався обов`язок спростувати презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Однак, ОСОБА_2 не надав доказів задля спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя.
У матеріалах справи відсутні достатні докази, які підтверджують роздільне проживання подружжя з кінця 2016 року, хоча про це і вказано в судовому рішенні, що оскаржується.
Відчуження транспортних засобів відбувалось в період шлюбу без згоди ОСОБА_1 .
Під час судового розгляду суд намагався встановити у представника позивача, де і у кого знаходиться автомобіль Honda Crosstour, 2354 куб.см, 2013 року випуску, № кузову НОМЕР_1 . Однак, документів на підтвердження продажу чи наявності автомобіля у позивача так і не було надано ОСОБА_2 , що підтверджує факт приховування майна від поділу.
Натомість представник позивача стверджував, що Honda Crosstour, 2354 куб.см, 2013 року випуску, № кузову НОМЕР_1 постійно перебуває в користування відповідачки, хоча це не відповідає дійсності.
Вказує, що ОСОБА_2 не спростував презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, адже ним не надано суду належних та достовірних доказів, що в період шлюбу спірні автомобілі набувались ним за кошти, які належали йому особисто та набуті їм особисто, без участі дружини.
У судовому рішенні зазначено, що ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність, однак, в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження цього факту.
ОСОБА_2 не надав доказів, що його підприємницька діяльність здійснювалась виключно на його особисті кошти, і всі спірні автомобілі було придбано за його особисті кошти.
Суду першої інстанції не надано звітних фінансових/бухгалтерських документів щодо провадження підприємницької діяльності ОСОБА_2 , які б відображали його дохід як підприємця за 2018-2020 роки.
Також відсутні в матеріалах справи й інші документи на підтвердження джерела доходу й набуття особистих грошових коштів ОСОБА_2 поза межами здійснення підприємницької діяльності і без участі ОСОБА_1 , тобто поза межами сімейного бюджету.
Суд першої інстанції проігнорував факт тривалого ухилення ОСОБА_2 (більше двох років) від сплати аліментів на утримання дітей і не застосував її при розгляді питання про відступлення від принципу рівності часток спільного майна подружжя. Судом першої інстанції було також проігноровано і факти приховування від другого подружжя набуття і продажу п`яти спірних автомобілів, їх продаж без згоди відповідачки.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Кондратюка О.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що апелянт помилково стверджує, що при ухваленні рішення суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки поділу підлягають два нерівноцінні об`єкти нерухомості (квартира значно дорожча за земельну ділянку).
Вказує, що суд першої інстанції, встановивши, що шлюбні відносини були припинені у 2018 році правильно застосував частину 6 статті 57 СК України.
Зазначає, що матеріали справи містять договори купівлі-продажу, що підтверджують ланцюжок придбання-продажу автомобілів, що спростовує доводи відповідачки щодо одночасної наявності вказаних автомобілів на загальну суму 2 150 600 грн, що мало на меті збільшення обсягу та вартості спільного майна.
Твердження апелянта на те, що позивач майже два роки не сплачував аліменти є безпідставним. Навпаки, у 2020 році позивачем було перераховано 33 145, 75 грн. на адресу відповідачки в якості аліментів, однак ця сума не була врахована державною виконавчою службою.
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року по справі № 760/24498/24 визнано дії державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 щодо проведення розрахунку заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з 15 липня 2020 року по 15 жовтня 2020 року - неправомірними.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Малиновської А.Б. надійшло клопотання, у якому вона просить суд визнати поважною причину пропуску процесуального строку, встановленого для подання доказів у справі № 760/7792/22, та поновити даний строк для ОСОБА_1 ;
долучити до матеріалів справи нові докази, а саме копії документів:
копію адвокатського запиту № 07/08/26 від 07 серпня 2026 року адвоката Малиновської А.Б. (без додатків) з доказами його направлення;
копію відповіді Головного сервісного центру МВС від 12 серпня 2026 року за № 31/2938/ АЗ-18950-2026.
Клопотання обґрунтовано тим, що в період розгляду цивільної справи судом першої інстанції ОСОБА_1 не мала інших відомостей щодо транспортного засобу Honda Crosstour, 2354 куб.см, 2013 року випуску, № кузову НОМЕР_1 окрім тих, які було надано уповноваженим представником Головного сервісного центру МВС, а датою відчуження указаного автомобіля є дата 25 квітня 2025 року - дата ухвалення рішення судом першої інстанції - тому вона не могла надати суду першої інстанції докази щодо факту та дати його відчуження.
Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.
Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
На підставі викладеного, враховуючи, що апеляційний суд перевіряє законність оскаржуваного рішення станом на час його ухвалення, у зв`язку з чим апеляційним судом нові докази про відчуження спірного автомобіля, яке відбулося 25 квітня 2025 року, не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.
Також апеляційний суд враховує, що станом на час ухвалення рішення у матеріалах справи були наявні докази, долучені представником ОСОБА_1 , на підтвердження належності транспортного засобу Honda Crosstour, 2354 куб.см, 2013 року випуску, № кузову НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , а адвокатський запит, питання про долучення якого порушується питання перед апеляційним судом, направлений вже після ухвалення оскаржуваного рішення - 07 серпня 2026 року.
Також від представника ОСОБА_1 - адвоката Малиновської А.Б. надійшли додаткові пояснення, у яких вона посилається на те, що ОСОБА_2 не надав доказів задля спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя, як і не надав доказів щодо фактичного припинення шлюбних відносин між подружжям.
Судом першої інстанції визначено період припинення шлюбних відносин подружжя ОСОБА_2 як «кінець 2016 року - початок 2018 року», однак саме за цей період у матеріалах справи міститься багато фотографій, на яких зафіксовано родину ОСОБА_2 , у т.ч. разом з дітьми чи іншими родичами. Вказує, що на наданих фото сину ОСОБА_4 - від 4 місяців до 3 років.
Враховуючи значну кількість наданих фотоматеріалів, надала додаткові пояснення для апеляційного суду з метою уточнення дати та назви події, яку зафіксовано на кожній фотографії.
З огляду на те, що суду першої інстанції відповідачкою надані фотографії, в електронному вигляді лише із фіксованими метаданими, без обґрунтування хто і в який час зображений на фотографіях, апеляційним судом, вказані у додаткових поясненнях, обставини не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.
При цьому апеляційний суд наголошує, що перевіряє законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції з урахуванням та відповідно до обставин, які мали місце станом на час ухвалення оскаржуваного рішення, а не станом на час подання або розгляду апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Малиновська А.Б. у судовому засіданні підтримала вимоги апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Кондратюка О.А. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, дійшла висновку про таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 26 травня 2012 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 5 т. 1).
Під час шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 липня 2020 року у справі №295/1658/20 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Указане рішення набрало законної сили 01 вересня 2020 року (а.с. 6 т. 1).
У справі, що переглядається в апеляційному порядку, розглядається первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, при цьому сторони по-різному визначають обсяг майна подружжя, що просять поділити у судовому порядку.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і статті 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
У постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до частини 1 статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Визначаючи обсяг майна подружжя, що підлягає поділу, апеляційним судом встановлено таке.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 травня 2012 року по 01 вересня 2020 року.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 червня 2022 року № 302298894 квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м, придбана ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 листопада 2013 року. Дата державної реєстрації 10 жовтня 2016 року (а.с. 7 т. 1).
Згідно зі звітом про оцінку майна, складеним ФОП ОСОБА_9 (замовник - ОСОБА_2 ), оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м, станом на 08 червня 2022 року становить 1 416 635 грн (а.с. 14 т. 1).
У зустрічному позові ОСОБА_1 вказала, що не заперечує щодо обставин придбання вищезазначеної квартири під час перебування у зареєстрованому шлюбі, та що квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а також погоджується з заявленою ОСОБА_2 оціночною вартістю квартири у розмірі 1 416 635 грн та не оскаржує її (а.с. 52 т. 1).
06 серпня 2014 року ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки (а.с. 35-36 т. 1).
Згідно зі звітом про оцінку майна №20220725/2-М, складеним ФОП ОСОБА_9 (замовник - ОСОБА_2 ), оціночна вартість земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, станом на 25 липня 2022 року становить 149 117 грн (а.с. 38 т. 1).
У зустрічному позові ОСОБА_1 вказала, що оціночна вартість вказаної земельної ділянки станом на 13 вересня 2022 року становить 154 941 грн та надала на підтвердження вказаних обставин звіт №305-22 про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складений ТОВ «Науково-дослідна лабораторія судових експертиз» (замовник - ОСОБА_1 ) (а.с. 69-70 т. 1).
Встановивши, що у справі наявні два висновки (звіти про оцінку), складені різними суб`єктами оціночної діяльності, суд першої інстанції, враховуючи відсутність принципової різниці між оцінками, прийняв до уваги той звіт про оцінку, що складений пізніше, а саме: звіт №305-22 про експертну грошову оцінку земельної ділянки станом на 13 вересня 2022 року, згідно з яким вартість земельної ділянки складає 154 941 грн.
З відзиву на зустрічний позов та додаткових поясненнях до відзиву на зустрічний позов вбачається, що ОСОБА_2 не заперечував проти такого висновку суду першої інстанції щодо вартості земельної ділянки.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, сторони визнали такими, що перебувають у спільній сумісній власності подружжя наступні об`єкти нерухомого майна:
квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м, придбана 21 листопада 2013 року (дата державної реєстрації 10 жовтня 2016 року), вартістю 1 416 635 грн;
земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, придбана 06 серпня 2014 року, вартістю 154 941 грн.
Оскільки ці об`єкти нерухомого майна були набуті протягом офіційного періоду шлюбу, що автоматично створює презумпцію спільної сумісної власності подружжя відповідно до статті 60 СК України, колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказані вище квартира та земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та підлягають поділу.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не може повністю погодитися з висновком суду першої інстанції щодо статусу транспортних засобів, які були заявлені до поділу відповідачкою ОСОБА_1 у зустрічному позові, з огляду на таке.
Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 травня 2012 року по 01 вересня 2020 року.
У зустрічному позові ОСОБА_1 вказує, що під час шлюбу сторонами набуто п`ять транспортних засобів:
Volkswagen Passat, 1595 куб.см., 2002 р.в. (реєстрація 02 листопада 2019 року) - 185 770 грн;
Volkswagen Passat, 1984 куб.см., 2003 р.в. (реєстрація 06 грудня 2019 року) - 199 300 грн;
Mazda СХ-7, 2488 куб.см., 2010 р.в. (реєстрація 08 лютого 2020 року) - 540 850 грн;
Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27 липня 2019 року) - 566 080 грн;
Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в. (реєстрація 12 вересня 2020 року) - 658 600 грн (а.с. 80 т. 1).
Три з цих автомобілів (Volkswagen Passat 2002, Volkswagen Passat 2003, Mazda CX-7) відчужені ОСОБА_2 без її згоди, тому ОСОБА_1 просила, зокрема, визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на транспортні засоби марки Honda Crosstour, 2013 р.в.; Honda Crosstour, 2015 р.в. та стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості частки у майні подружжя за відчужені автомобілі.
Заперечуючи проти поділу вказаних автомобілів, ОСОБА_2 посилається на те, що шлюбні відносини з ОСОБА_1 припинилися до 2019 року, а автомобілі придбані ним у 2019-2020 роках, тому вони не підлягають поділу як спільне майно подружжя.
Частиною 6 статті 57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Положення цієї норми стосуються випадків, коли дружина та чоловік спільно не проживають, але без встановлення режиму окремого проживання, передбаченого статтею 119 СК України.
На відміну від частини 2 статті 120 СК України, яка містить імперативний припис про те, що одним із правових наслідків встановлення режиму окремого проживання є те, що майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважається набутим у шлюбі, частина 6 статті 57 СК України лише допускає можливість визнання судом особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку із фактичним припиненням шлюбних відносин.
Отже, законодавець розмежовує правовий режим майна, набутого дружиною, чоловіком після встановлення судом режиму сепарації (стаття 119 СК України), і майна, набутого за обставин, визначених у частині 6 статті 57 СК України.
На майно, набуте дружиною, чоловіком в період шлюбу, але за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, поширюється презумпція права спільної сумісної власності подружжя. Тому у разі виникнення спору щодо цього майна спростувати вказану презумпцію має та сторона, яка вважає це майно особистою приватною власністю.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2022 року у справі № 149/2479/20 (провадження № 61-14123св21), від 11 лютого 2022 року у справі № 504/1126/19 (провадження № 61-18866св21).
Відповідно до частина 1-3 статті 12, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку про те, що сторонами припинено спільне господарство з кінця 2016 року/початку 2018 року, з огляду на те, що:
у рішенні Солом`янського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року та постанові Київського апеляційного суду від 30 грудня 2022 року у справі №760/14825/20 про стягнення аліментів, які набрали законної сили, зазначено, що ОСОБА_1 наполягала на тому, що починаючи з 2018 року по день її звернення до суду (липень 2020 року) відповідач ( ОСОБА_2 ) не проживав разом з нею та дітьми;
у позовній заяві ОСОБА_1 про розірвання шлюбу від 30 липня 2019 року, поданої до Богунського районного суду міста Житомира, вона зазначила, що з кінця 2016 року вони з відповідачем ( ОСОБА_2 ) не проживають разом, та між ними припинилися будь-які фізичні і духовні зв`язки;
свідок ОСОБА_5 , батько відповідачки, показав, що дочка проживала з зятем (позивачем) до 2018 року. З 2018 року дочка з дітьми переїхала до нього в місто Київ, а ОСОБА_2 залишився в с. Андрюшівці, приїжджаючи лише на вихідні до 2020 року.
Апеляційний суд вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності.
Враховуючи викладене, апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_2 про фактичне припинення шлюбних відносин з кінця 2016 року/початку 2018 року як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 на спростування презумпції права спільної сумісної власності подружжя - не надано суду доказів на підтвердження того, що чотири автомобілі: Volkswagen Passat 2002, Volkswagen Passat 2003, Mazda CX-7, Honda Crosstour, 2013 р.в. придбані ним за власні кошти.
Оскільки чотири автомобілі: Volkswagen Passat 2002, Volkswagen Passat 2003, Mazda CX-7, Honda Crosstour, 2013 р.в. були набуті протягом офіційного періоду шлюбу, що автоматично створює презумпцію спільної сумісної власності подружжя відповідно до статті 60 СК України, яка ОСОБА_2 не спростована, колегія апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказані вище чотири об`єкти рухомого майна не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та не підлягають поділу.
Щодо автомобіля Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в., то колегія апеляційного суду встановила та враховує таке.
Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20 (провадження № 12-33гс22) визначено, що як положеннями частини 1 статті 334 ЦК України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до статей 6, 627, 628 ЦК України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.
Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_1 вказує, що право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, а не з моменту здійснення його державної реєстрації. Отже, автомобіль Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в. було набуто ОСОБА_2 19 березня 2020 року, тобто під час шлюбу, на підставі інвойсу №1903-2681 від 19 березня 2020 року, а не з моменту здійснення його державної реєстрації 12 вересня 2020 року після розірвання шлюбу.
Колегія апеляційного суду, встановлюючи момент передання спірного транспортного засобу, враховує таке.
З листа Державної митної служби України від 05 серпня 2022 року вбачається, що за відомостями з інформаційних ресурсів Держмитслужби станом на 04 серпня 2022 року оформлення транспортного засобу марки Honda Crosstour, 2015 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , здійснювалася за митною декларацією від 28 травня 2020 року у режимі «Імпорт» (а.с. 84 т. 1).
Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року задоволено частково клопотання ОСОБА_1 та витребувано у Державної митної служби України копії документів щодо розмитнення транспортного засобу Honda Crosstour, 3471 куб.см, 2015 р.в., № кузова НОМЕР_2 на підставі митної декларації №UA100530/2020/024640 від 28 травня 2020 року (копії митної декларації та супровідних документів щодо розмитнення вказаного транспортного засобу).
На виконання вимог суду першої інстанції, Державною митною службою України надано наявну в базах даних Автоматизованої системи митного оформлення «Інспектор» копію митної декларації від 28 травня 2020 року та документів, що додавалися до митного оформлення (а.с. 173-182 т. 1).
В матеріалах справи знаходиться документ «INVOICE №1903-2681 DATA 03/19/2020, складений іноземною мовою (а.с. 187 т. 1) та митна декларація від 28 травня 2020 року у режимі «Імпорт» (а.с. 178, 179, 181 т. 1).
У цій справі ОСОБА_1 не доведено, а апеляційним судом не було встановлено факт укладення письмового договору щодо спірного автомобіля, яким би визначалися умови для переходу права власності на автомобіль (передача майна та/або його державна реєстрація).
Щодо набуття ОСОБА_2 19 березня 2020 року права власності на автомобіль Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в. на підставі інвойсу №1903-2681 від 19 березня 2020 року на що посилається ОСОБА_1 , обґрунтовуючи зустрічний позов, то колегія апеляційного суду встановила таке.
Інвойс (англ. invoice, що перекладається як «рахунок» або «фактура») - це документ, який використовується у міжнародній практиці та підтверджує угоду про продаж товарів чи послуг.
У п. 3 частини 2 статті 53 Митного кодексу України зазначено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу).
Інвойс повинен містити дату складання документа; дані та реквізити відправника; дані та реквізити одержувача; умови поставки; назву і дані товарів; вартість товарів (включно з митною їхньою вартістю); загальну суму до оплати та її валюту; ставки та розміри податків.
Однак, щодо інвойсу №1903-2681 від 19 березня 2020 року на який посилається ОСОБА_1 як на підставу набуття права власності на спірний автомобіль, то колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що документ «INVOICE №1903-2681 DATA 03/19/2020, - складений іноземною мовою (а.с. 187 т. 1).
Відповідно до статті 10 Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до частини 1 статті 9 ЦПК України цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України).
Відповідно до статті 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою. Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Статтею 95 ЦПК України визначено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат».
Колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що
документи щодо розмитнення транспортного засобу Honda Crosstour, 3471 куб.см, 2015 р.в. були витребуванні за клопотанням ОСОБА_1 ,
23 березня 2023 року вказані документи, в тому числі і документ «INVOICE №1903-2681 DATA 03/19/2020, який складений іноземною мовою, надійшли до суду першої інстанції,
після надходження витребуваних документів до суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Грицик Д.С. ознайомився з матеріалами справи 11 вересня 2023 року (а.с. 220-221 т. 1)
Після ознайомлення з матеріалами справи, ОСОБА_1 та/або її представником до матеріалів справи не надано перекладу українською мовою, засвідченого належним чином, документа «INVOICE №1903-2681 DATA 03/19/2020, який складений іноземною мовою.
Зі змісту статей 12, 81 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням нею процесуальних дій.
Підсумовуючи викладене, документ «INVOICE №1903-2681 DATA 03/19/2020, який складений іноземною мовою, без додання перекладу українською мовою, засвідченого належним чином, - не є належним та допустимим доказом, на підставі якого апеляційний суд може визначити 19 березня 2020 року датою набуття ОСОБА_2 права власності на автомобіль Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в.
Щодо митної декларації від 28 травня 2020 року у режимі «Імпорт», колегія апеляційного суду встановила таке.
Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.
З митної декларації від 28 травня 2020 року у режимі «Імпорт» вбачається, що одержувачем товару: транспортного засобу марки Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в. - є ОСОБА_10 , а ФОП ОСОБА_2 зазначено декларантом/представником, ввезення здійснювалося згідно з інвойсу №1903-2681 від 19 березня 2020 року (а.с. 178, 179, 181 т. 1).
Отже, при ввезені спірного автомобіля 28 травня 2020 року ОСОБА_2 вказаний як представник (агент), останнім як ФОП здійснювалося митне декларування, однак одержувачем спірного автомобіля зазначена інша особа - ОСОБА_10
Таким чином, митна декларація від 28 травня 2020 року, - не є належним та допустимим доказом, на підставі якого апеляційний суд може визначити 28 травня 2020 року датою вручення автомобіля набувачеві/ датою набуття ОСОБА_2 права власності на автомобіль Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в.
Підсумовуючи викладене, матеріали справи не містять доказів передання ОСОБА_2 транспортного засобу Honda Crosstour, 3471 куб.см., 2015 р.в. раніше ніж здійснена його державна реєстрація права власності (12 вересня 2020 року), тому ОСОБА_1 не підтверджено дату набуття спірного автомобіля раніше ніж здійснена його державна реєстрація права власності (12 вересня 2020 року) за ОСОБА_2 , отже не надано доказів набуття спірного автомобіля під час шлюбу.
З огляду на це, визначаючи дату набуття спірного автомобіля, колегія апеляційного суду виходить саме з дати його державної реєстрації права власності - 12 вересня 2020 року, яке здійснено вже після розірвання шлюбу (01 вересня 2020 року), тому відсутні підстави вважати, що транспортний засіб марки Honda Crosstour, 2015 року випуску, № кузову НОМЕР_2 , є спільним сумісним майном сторін.
Таким чином, обсяг спільного майна подружжя, який перебуває у спільній сумісній власності подружжя та підлягає поділу складається з:
об`єктів нерухомого майна
квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 95,9 кв.м, житловою площею 59,4 кв.м, придбана 21 листопада 2013 року (дата державної реєстрації 10 жовтня 2016 року), вартістю 1 416 635 грн;
земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, придбана 06 серпня 2014 року, вартістю 154 941 грн.
транспортних засобів
Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27 липня 2019 року), вартістю 566 080 грн;
Volkswagen Passat, 1595 куб.см., 2002 р.в. (реєстрація 02 листопада 2019 року), вартістю 185 770 грн.;
Volkswagen Passat, 1984 куб.см., 2003 р.в. (реєстрація 06 грудня 2019 року), вартістю 199 300 грн;
Mazda СХ-7, 2488 куб.см., 2010 р.в. (реєстрація 08 лютого 2020 року), вартістю 540 850 грн.
З відзиву на зустрічний позов та додаткових поясненнях до відзиву на зустрічний позов вбачається, що ОСОБА_2 не заперечував проти вартості транспортних засобів, що визначені у звітах про оцінку транспортного засобу, доданих ОСОБА_1 до зустрічного позову.
Оскільки судом першої інстанції неправильно визначено обсяг майна, яке підлягає поділу, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а спільне майно подружжя підлягає поділу апеляційним судом.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.
З матеріалів справи, а саме листа Головного сервісного центру МВС від 14 липня 2022 року № 31/573А3-3370-2022, вбачається, що станом на 12 липня 2022 року, автомобіль марки Volkswagen Passat, 1595 куб.см., 2002 р.в., автомобіль марки Volkswagen Passat, 1984 куб.см., 2003 р.в. автомобіль марки Mazda СХ-7, 2488 куб.см., 2010 р.в., які набуті під час шлюбу, перереєстровані на нового власника.
На обґрунтування вимоги про стягнення грошової компенсації вартості частки в майні подружжя ОСОБА_1 посилається на те, що ОСОБА_2 відчужено три автомобілів (Volkswagen Passat 2002, Volkswagen Passat 2003, Mazda CX-7) без її згоди та відома (а.с. 48 т. 1).
Відповідно до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Згідно зі статтею 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною 1 статті 63, частиною 1 статті 65 СК України.
У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 Сімейного Кодексу України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 761/32404/14-ц.
Однак те, що ОСОБА_2 під час шлюбу перереєстрував на нового власника указані автомобілі, за встановлених у справі обставин не дають підстав для висновку про продаж цих автомобілів без згоди та відома ОСОБА_1 , яка протягом тривалого часу не пред`являла жодних вимог щодо цих транспортних засобів.
При цьому, ОСОБА_1 не обґрунтовано чому під час перебування у шлюбі вона не висловлювала заперечень проти продажу спільного майна подружжя.
Звертаючись з зустрічним позовом ОСОБА_1 не посилалася на використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.
Крім того, ключовим для вирішення питання про компенсацію одним із подружжя іншому компенсації вартості відчуженого спільного сумісного майна є не лише наявність на це письмової згоди іншого з подружжя, а використання виручених від продажу грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби.
За змістом наведених норм, факт використання спільних коштів не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним відповідними доказами.
В матеріалах справи відсутні та ОСОБА_1 не надано відповідних доказів використання ОСОБА_2 виручених від продажу автомобілів грошових коштів не в інтересах сім`ї чи на її потреби, тому підстави для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про компенсацію вартості майна відсутні.
Таким чином, спільним майном подружжя, щодо якого підлягає вирішенню питання про його поділ, є:
земельна ділянка, площею 0,1 га, з призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
трьох кімнатна квартира АДРЕСА_1 ;
транспортний засіб марки Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27 липня 2019 року), № куз. НОМЕР_1 .
Щодо наявності правових підстав для відступу при поділі спільного майна подружжя від принципу рівності часток та доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про відступлення від принципу рівності часток, не надав правової оцінки ухиленню ОСОБА_2 від сплати аліментів на утримання двох малолітніх дітей протягом досить тривалого часу, колегія апеляційного суду враховує таке.
Відповідно до частини 3 статті 70 СК України суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, із яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують.
Отже, закон передбачає такий алгоритм:
існує та виконується рішення суду про стягнення аліментів на дітей;
на дитину призначаються аліменти;
розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування;
під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується.
Для застосування частини 3 статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.
Тобто сам факт наявності у ОСОБА_2 заборгованості за аліментами не свідчить про існування підстав для збільшення частки ОСОБА_1 у спільній сумісній власності подружжя при поділі майна, оскільки факт ухилення ОСОБА_2 від участі в утримання дітей в повній мірі не доведено.
Також апеляційний суд враховує, що відповідно до розрахунку заборгованості станом на 01 грудня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 за аліментами повністю погашена.
Проживання дитини сторін з матір`ю само по собі не є підставою для збільшення частки у спільному майні подружжя, оскільки нею не надано доказів на підтвердження того, що розмір аліментів недостатній для утримання дитини і наскільки не вистачає і чим порушуються інтереси неповнолітньої дитини.
Таким чином, підстави для відступу від принципу рівності часток, передбачені частиною 3 статті 70 СК України, відсутні.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).
Сторони не домовилися про порядок поділу майна, ними не заявлено вимоги про поділ неподільної речі шляхом виділення її у власність одної із сторін та стягнення з іншої грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на цю річ.
Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).
Рішення суду повинно бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року з ухваленням нового судового рішення про поділ майна шляхом встановлення режиму спільної часткової власності на:
земельну ділянку, площею 0,1 га, з призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
транспортний засіб марки Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27 липня 2019 року), № куз. НОМЕР_1 , -
замість встановлення режиму приватної власності на конкретну річ для кожного з подружжя (поділу в натурі).
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити часткове, а рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення первісних та зустрічних позовних вимог.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Малиновської Анни Борисівни задовольнити частково.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2025 року скасувати з ухваленням нового судового рішення.
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 :
земельну ділянку, площею 0,1 га, з призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
трьох кімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;
транспортний засіб марки Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27.07.2019), № куз. НОМЕР_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на:
частини земельної ділянки, площею 0,1 га, з призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
частини трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
частини транспортного засобу марки Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27.07.2019), № куз. НОМЕР_1 .
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на:
частини земельної ділянки, площею 0,1 га, з призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (02.01), кадастровий номер 1822085600:08:001:1234, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
частини трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 ;
частини транспортного засобу марки Honda Crosstour, 2354 куб.см., 2013 р.в. (реєстрація 27.07.2019), № куз. НОМЕР_1 .
В іншій частині вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 08 жовтня 2026 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua