Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №755/9536/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9536/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" жовтня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд)

у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово,

за участю

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 травня 2026 року за № 12026100040001246, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Рогівка, Володарсько-Волинського р-ну, Житомирської обл., громадянина України, має на утриманні доньку 2014 року, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 342 КК України,

у с т а н о в и в :

І. Суть питань, що вирішуються судом

З обвинувального акту, складеного 22 червня 2026 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_6 та затвердженого прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 , слідує, що ОСОБА_4 обвинувачується в вчиненні опору працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання: (1) чи вчиняв обвинувачений діяння, які охоплюються складом певного кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні певного кримінального правопорушення ?; (3) як слід кваліфікувати дії обвинуваченого, у випадку доведення винуватості ?

Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв`язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 342 КК, з огляду на наступне.

ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення

27 травня 2026 року близько 21 год. 30 хв. інспектором Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції ОСОБА_8 , спільно з поліцейським Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції сержантом поліції ОСОБА_9 під час несення служби у автопатрулі «РУБІН-405» за адресою: м. Київ, СТ Русанівські сади, 1-й Садовий провулок, ділянка 3-а, за порушення правил дорожнього руху зупинено транспортний засіб марки «Skoda» моделі «Oktavia» з д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та розпочато складання матеріалів щодо вчинення адміністративних правопорушень за ч. 1 ст. 122-2, ч. 1 ст. 121-3, ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У цей час на місці події перебував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є знайомим ОСОБА_10 та будучи в стані алкогольного сп`яніння, усвідомлюючи, що перед ним знаходяться працівники патрульної поліції, одягнені у формений одяг встановленого зразка з відповідними розпізнавальними знаками та при виконанні службових обов`язків з охорони громадського порядку пересуваються на службовому автотранспорті, а також те, що їх дії та вимоги є правомірними та законними, маючи умисел на протидію здійсненню поліцейськими покладених на них службових обов`язків, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння і бажаючи їх настання, розпочав чинити опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків та замахуватись на службовий автомобіль марки «Skoda» моделі «Rapid» з н.з. НОМЕР_2 , всередині якого знаходились працівники поліції Управління патрульної поліції у м. Києві Департаменту патрульної поліції ОСОБА_11 та ОСОБА_12 та намагались розпочати рух автотранспортом для продовження виконання службових обов`язків, предметом, зовні схожим на металевий лом. В цей час ОСОБА_11 розпочав показувати жестами ОСОБА_4 , щоб останній припинив вчиняти протиправні дії, однак ОСОБА_4 почав завдавати удари зазначеним предметом по лобовому склу службового автотранспорту працівників поліції «Skoda» моделі «Rapid» з н.з. 5039, власником якого є Департамент патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108646), в результаті чого скло було пошкоджено та на ньому утворились тріщини.

В подальшому, ОСОБА_11 спільно з ОСОБА_12 , не маючи можливості продовжувати виконання службових обов`язків з патрулювання на несправному автомобілі, вийшли із службового автотранспорту, та висунули законну вимогу ОСОБА_4 припинити протиправні дії та покласти на землю предмет, зовні схожий на металевий лом, однак ОСОБА_4 на вимогу не відреагував та намагався покинути місце події, позбутися при цьому предмету, яким завдав ударів по лобовому склу службового автотранспорту працівників поліції.

Внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 Департаменту патрульної поліції Національної поліції України завдано майнової шкоди на суму 10352,76 грн.

ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Винятково законами України визначаються діяння, які є кримінальним правопорушенням (п. 22 ст. 92 Конституції України), зокрема ним (злочином) є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України), у т.ч. до них відноситься, у руслі обставин справи, згідно ч. 2 ст. 342 КК України, вчинення опору працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

ІV. Мотиви суду

Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходить з наступного у своїх висновках.

IV.I. Докази на підтвердження встановлених обставин та процедура розгляду

Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).

В цьому випадку, будучи допитаним, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини вчинення, котрі викладені у п. ІІ вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому. Дійсно, за наведеного алгоритму дій, вчинив опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини. Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачений просив визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.

Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

В цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінальних проваджень та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінальних правопорушень та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень за обставин встановлених судом.

IV.ІI. Кваліфікація дій

Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.

Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.

Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).

В цьому випадку, слід зауважити, що відповідно до вимог ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 342 КК України, характеризується наявністю визначеного у диспозиції прояву суспільно небезпечної діяльності у формі опору. Отже, об`єктивна сторона діяння, передбаченого ст. 342 КК України, характеризується активними діями, що підтверджується використанням законодавцем терміна «опір».

Окрім цього, для об`єктивної сторони даного діяння характерним також є час вчинення, який різниться залежно від категорії потерпілого, а саме: час виконання представником влади, а також працівником правоохоронного органу службових обов`язків; час примусового виконання рішень державним чи приватним виконавцем; час виконання членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовцем покладених на них обов`язків щодо охорони громадського порядку.

Така протидія відповідно вчиняється без насильства (частини 1 і 2 ст. 342 КК), а також шляхом насильства або погрози застосування такого насильства при примушуванні потерпілих до виконання явно незаконних дій (ч. 3 ст. 342 КК).

Опором (відповідно до сформованої у вітчизняній доктрині кримінального права думки), є лише активна фізична протидія виконанню представником влади, працівником правоохоронного органу, державним виконавцем, членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовцем, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб службових чи громадських обов`язків.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 342 КК України, оскільки він чинив опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов`язків.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

IV. ІІI. Цивільний позов

При вирішенні цивільного позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, Суд виходить з наступного.

В постанові від 26 травня 2020 року у справі № 398/4782/18 Верховний Суд зауважив, що потерпіла, подаючи до суду першої інстанції позовну заяву та заяву про уточнення позовних вимог, визначилася зі змістом позовних вимог, способом захисту своїх прав та інтересів, тобто із сумою відшкодування заподіяної їй як матеріальної, так і моральної шкоди, а також із відповідачами, з яких вона вважала за необхідне стягнути цю суму, а тому суд повинен був розглядати заявлені потерпілою позовні вимоги виключно в межах заявленого нею позову з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог.

У даній справі позивач просить стягнути з відповідача майнову шкоду, завдану кримінальним правопорушенням в розмірі 10352,76 гривень (див. позовну заяву том № 1, аркуш справи 10).

Цивільний позов обумовлено (див. позовну заяву) тим, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого, а саме ударом по вітровому склу службового транспортного засобу «Skoda» моделі «Rapid» з номерний знак НОМЕР_3 , власником якого є Департамент патрульної поліції Національної поліції України, чим спричинив матеріальну шкоду в сумі 10352,76 гривень.

У судовому засіданні цивільний відповідач позовні вимоги визнав.

Відповідно Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.

Щодо матеріальної шкоди, то слід зауважити, що позивачем надано рахунок-фактуру № ВР-0000954 від 28.05.2026 року. На підтвердження права власності надано копію реєстраційного документа. З урахуванням зазначеного позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

IV.IV Покарання

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує

(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання;

(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;

(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставинами, що пом`якшують покарання є

? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;

Обставина, що обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК є:

? вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння.

Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров`я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 342 КК у виді штрафу.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.

IV.V. Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом

Запобіжний захід не обирався.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2026 року на будівельний лом підлягає скасуванню.

Процесуальні витрати розподілено у порядку регламентованому ч. 2 ст. 124 КПК.

Питання щодо речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК.

На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною другою статті 342 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі 1 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) гривень в доход держави.

Цивільний позов Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_4 про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України майнову шкоди в сумі 10352 (дес`ять тисяч триста п`ятдесят дві) гривні 76 копійок.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2026 року на будівельний лом - скасувати.

Речові докази: будівельний лом - повернути власнику; два електронні носії інформації DVD-R диски - залишити в матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я ОСОБА_1