Постанова від 06 травня 2026 р. у справі №753/7213/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 753/7213/25

провадження № 22-ц/824/2380/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Назаренко Діани Леонідівни на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року в складі судді Заставенко М. О.,

установив:

09.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - ДО «УКРНОІВІ») про визнання недійсним договору передання майнових прав на знаки для товарів і послуг та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2015 році ОСОБА_1 був започаткований бізнес-проєкт з виробництва санітарно-гігієнічної паперової продукції (туалетний папір, рушники паперові, серветки тощо), його партнерами на той час виступили ОСОБА_3 , який діяв спільно зі своєю довіреною особою ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 .

В ході співпраці позивача із партнерами були створені наступні товариства: ТОВ «КЛІН ПОЙНТ» (код ЄДРПОУ 40448925); ТОВ «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «ТЖ» (код ЄДРПОУ 40125745); ТОВ «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «КТЖ» (код ЄДРПОУ 40730913).

В ході налагодження бізнесу ОСОБА_1 здійснював інвестування в господарську діяльність шляхом вкладень у різних формах, зокрема грошовими коштами, придбанням коштовного обладнання, оренди приміщення під виробництво.

10 листопада 2017 року ДП «Український інститут інтелектуальної власності» видало на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Свідоцтво на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» (комбіноване позначення) за № НОМЕР_1 та свідоцтво на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» (комбіноване позначення) за № НОМЕР_2 із класами :16, 21, 24.

В ході управління господарською діяльністю вищевказаних товариств виникли непорозуміння між позивачем та іншими партнерами, в результаті чого ОСОБА_1 було повідомлено про припинення співробітництва з умовою про повернення вкладених ним інвестицій та отримання преміальних. Ці питання було погоджені у партнерській угоді станом на 28.12.2017, але не були підписані партнерами. ОСОБА_1 також повідомив, що оформлення та передача його частки у власності торгових знаків «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» відбудеться після передачі виправленої та підписаної партнерської угоди.

24 серпня 2023 року ОСОБА_1 стало відомо, що до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг були внесені зміни про власників свідоцтв на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» (комбіноване позначення) за № НОМЕР_1 та « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (комбіноване позначення) за № НОМЕР_2 . Права на вказані знаки для товарів і послуг були передані ОСОБА_2 .

Підставою для внесення змін про власників свідоцтв на знак для товарів і послуг слугував Договір №1 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг, який був укладений 26.04.2018 між ним та ОСОБА_2 , проте примірник цього договору йому не надавався.

Проаналізувавши умови цього договору, позивач дійшов висновку, що перехід права на знаки за свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 відбувається лише після підписання акта прийому-передачі з попереднім повним розрахунком у розмірі 500 грн в день передачі прав. Однак він не підписував жодних актів прийому-передачі прав на знаки, винагороди за договором в розмірі 500 грн 26.04.2018 не отримував, що є порушенням істотних умов договору.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд:

розірвати Договір № 1 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018 за свідоцтвами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 ;

зобов`язати ДО «УКРНОІВІ» внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно Свідоцтва України № НОМЕР_1 , а саме: вказати співвласниками свідоцтва № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність»;

зобов`язати ДО «УКРНОІВІ» внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг стосовно Свідоцтва України № НОМЕР_2 , а саме: вказати співвласниками свідоцтва № НОМЕР_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність», а також стягнути судові витрати.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено обставину непроведення відповідачем розрахунку за Договором № 1 про передачу майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018 за свідоцтвами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

Судом враховано, що в матеріалах справи наявні письмова заява ОСОБА_3 від 26.03.2024, посвідчена другим секретарем з консульських питань Посольства України в Словацькій Республіці, та ОСОБА_5 від 28.03.2024, посвідчена другим секретарем з консульських питань Посольства України в Чеській Республіці, в яких останні засвідчили факт виконання договору, передачу позивачеві коштів та його обізнаність про здійснення перереєстрації прав на знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на користь ОСОБА_2 .

Позивачем в свою чергу не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували невиконання ОСОБА_2 умов договору щодо сплати коштів.

Враховуючи те, що позивачем не надано до суду доказів порушення відповідачем істотних умов договору, а також тривалий проміжок часу, що передував зверненню позивача до суду з цим позовом, суд вважав, що підстави для розірвання договору відсутні.

Щодо відмови в задоволенні решти позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що вони мають похідний характер від основної позовної вимоги про розірвання договору, в задоволенні якої судом відмовлено.

01.09.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Назаренко Д. Л. через підсистему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Судові витрати стягнути з відповідачів.

Зазначила, що підставою заявлених позовних вимог слугувало те, що умови Договору №1 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018 не були виконані його сторонами, але ОСОБА_2 звернулась до Мінекономіки та шляхом надання документів з підробленим підписом позивача перереєструвала на себе майнові права позивача поза його волею та без достатніх правових підстав, про що позивач не був обізнаний.

Позивач не підписував жодних актів прийому -передачі прав на знаки, жодної винагороди за договором в розмірі 500 грн ОСОБА_2 йому не сплачувала, що є порушенням істотних умов договору.

Вважає, що висновок суду про те, що позивачем не надано до суду доказів порушення відповідачем істотних умов договору про передання майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018 за свідоцтвами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 не відповідають обставинам справи, оскільки, з огляду на правовідносини сторін, доказами виконання відповідачем істотних умов договору могли бути виключно документи, які підтверджують передачу відповідачу грошових коштів за знаки на товари та послуги, а також підписаний сторонами акт приймання - передачі. Такі докази у позивача відсутні, оскільки відповідні документи ніколи не складались та не підписувались сторонами, а отже, їх не існує, що підтверджує факт не виконання відповідачем умов укладеного договору.

Разом з тим, позивачем надано докази на підтвердження того, що ним не вчинялися дії щодо оплати збору за опублікування відомостей про передачу права на знак, ним не підписувались ні супровідний лист від 02.10.2018 про приєднання заяви про передачу права власності на знак з виправленнями та доповненнями, ні інші заяви та до Мінекономіки не подавалися, хоча складені невідомою особою нібито від імені позивача.

Вказане підтверджується висновком експерта від 05.12.2024 № 8181/24-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №753/3945/24.

Разом з тим, суд при оцінці доказів не взяв до уваги надані позивачем докази, а тільки вказує про те, що позивач не надав суду жодні докази, що не відповідає обставинам справи та дослідженим в ході судового розгляду матеріалам справи.

Письмові заяви ОСОБА_3 від 26.03.2024, посвідчена другим секретарем з консульських питань Посольства України в Словацькій Республіці, та ОСОБА_5 від 28.03.2024, посвідчена другим секретарем з консульських питань Посольства України в Чеській Республіці, в яких останні засвідчили факт виконання договору, передачу позивачу коштів та його обізнаність про здійснення перереєстрації прав на знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на користь ОСОБА_2 , є недопустимими доказами по справі, оскільки вказані особи не були допитані в судовому засіданні в якості свідків.

Суд першої інстанції не надав оцінку зазначеним письмовим заявам, хоча послався на їх зміст, з огляду на те, що представник ОСОБА_2 відмовився від допиту свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в судовому засіданні.

В порушення ст. 89, 265 ЦПК України суд взагалі не надав оцінку висновку експерта від 05.12.2024 №8181/24-32 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі №753/3945/24. Будь-яке посилання на вказаний висновок в мотивувальній частині рішення відсутнє.

Неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції полягає в тому, що судом прийнята письмова заява ОСОБА_3 від 26.03.2024 про виконання ним договору від імені ОСОБА_2 .

Відповідно до умов ст. 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Проте, з умов договору вбачається, що ОСОБА_2 була зобов`язання особисто виконати Договір №1 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018. Передоручення даного обов`язку документами не підтверджується, як і не підтверджується сам факт оплати за договором будь-якою іншою особою за ОСОБА_2 .

Таким чином, суд не застосував ст. 528 ЦК України до даних правовідносин.

03.10.2025 представник Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» - Свіденко С. К. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року без змін.

Вважає, що факт проведення ОСОБА_2 розрахунку за договором міг бути підтверджений іншими доказами, в т. ч. змістом оспорюваного договору.

Звертає увагу на аргумент відповідача ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 своєю поведінкою підтвердив належне виконання умов договору, оскільки передача оригіналів свідоцтв на знаки для товарів і послуг була неможлива без отримання ним оплати.

До компетенції Центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, не входить перевірка достовірності інформації, наведеної в документах, що подаються для здійснення реєстрації факту передання виключних майнових прав інтелектуальної власності.

10.10.2025 представник ОСОБА_2 - адвокат Мохнюк Д. М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить в задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року залишити без змін.

Зазначив, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 були бізнес-партнерами, які започаткували виробництво санітарно-гігієнічної продукції.

В 2018 році ОСОБА_1 за власним бажанням припинив участь у бізнес-проекті. Згідно досягнутих домовленостей, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виплатили ОСОБА_1 грошову компенсацію здійснених ним вкладень у їхній спільний бізнес-проект, а ОСОБА_1 після цього: вийшов зі складу учасників ТОВ «Промислова компанія ТЖ» та ТОВ «Промислова компанія «КТЖ»; забезпечив вихід зі складу ТОВ «Коін Пойнт» його довіреної особи ( дружини); переоформив право власності на знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на ОСОБА_2 та передав їй свідоцтво про реєстрацію вказаних знаків для товарів та послуг. Адміністративна послуга з внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про передачу прав на знаки для товарів і послуг вимагала подання певного пакету документів, який включав в себе договір про передання майнових прав на знаки для товарів і послуг. Тому 26.04.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про передачу майнових прав на знаки для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на користь ОСОБА_2 . Так як всі розрахунки, в тому числі за передачу прав на торгівельні марки були проведені між бізнес-партнерами ( ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 ) ще до підписання договору від 26.04.2018, то ціну в договорі зазначили символічну - у розмірі 500 грн. ОСОБА_3 особисто передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 500 грн в якості формальної оплати за договором від 26.04.2018 від імені ОСОБА_2 . У 2023 році ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 та повідомив, що підозрює його та ОСОБА_5 в тому, що вони вже вивели з бізнесу свої бізнес-інвестиції, однак порушили їхні домовленості та не виплатили його додаткову винагороду. На спростування цієї обставини ОСОБА_3 запропонував провести незалежний аудит діяльності підприємств, однак ОСОБА_1 відмовився. Після цього у 2024 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання Договору №1 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018 за свідоцтвами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 недійсним з тих підстав, що цей договір він не укладав та не підписував, а про його наявність дізнався випадково.

В ході розгляду справи №753/3945/24 судом призначалась почеркознавча експертиза, якою встановлено , що підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі «Підпис ________ОСОБА_9 » розділу «Реквізити сторін» у Договорі №1 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018, виконаний ОСОБА_1 .

Після отримання вказаного висновку ОСОБА_1 подав заяву про залишення його позову без розгляду. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19 березня 2025 року заяву задоволено, позов залишено без розгляду.

09 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав новий позов, який є предметом розгляду даної судової справи.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, вважає безпідставними, з огляду на те, що суд першої інстанції правильно встановив, що позивачем не додано доказів порушення відповідачем умов договору.

Виконання умов договору підтверджується не формальною підставою (наявністю акту прийому-передачі), а фактичною передачею позивачем відповідачу оригіналів свідоцтв на знаки для товарів і послуг. Ні в суді першої інстанції ні в апеляційній скарзі позивач не пояснює, чому він віддав відповідачу оригінали свідоцтв на знаки для товарів і послуг якщо розрахунки з ним здійснено не було, а договором чітко передбачалось, що передача здійснюється лише після оплати.

На виконання умов договору ОСОБА_3 особисто передав ОСОБА_1 грошові кошти. Вказана обставина підтверджується заявою ОСОБА_3 від 26.03.2024, посвідченою другим секретарем з консульських питань Посольства України у Словацькій Республіці.

Після цього, на виконання умов договору, ОСОБА_1 добровільно передав оригінали свідоцтв на знаки для товарів і послуг, які на сьогоднішній день зберігаються у ОСОБА_2 .

У ОСОБА_2 дійсно не зберігся акт приймання-передачі за договором від 26.04.2018 року, оскільки після укладення і фактичного виконання даного договору пройшло вже більше 7 років.

Разом з тим, відсутність у ОСОБА_2 акту приймання-передачі не може вказувати на порушення нею умов договору від 26.04.2018, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 своєю поведінкою та діями підтвердив належне виконання умов договору, оскільки передача оригіналів свідоцтв на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 була неможлива без отримання ним оплати.

Також вважає, що позивачем не доведено істотності порушення його прав.

Навіть якщо припустити, що ОСОБА_1 не отримав оплату за договором, це не можна вважати істотним порушенням договору, яке зумовлює його розірвання.

Ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі жодним чином не обґрунтовано, в чому саме полягає істотне порушення умов договору.

Навіть якщо припустити, що ОСОБА_1 не отримав оплату за договором, це не можна вважати істотним порушенням договору, яке зумовлює його розірвання. Тривалий проміжок часу, що передував зверненню до суду з позовом, зацікавленість ОСОБА_2 у збереженні договору, можливість легкого виправлення «порушення», добросовісність ОСОБА_2 , яка відкрито користувалась вказаними знаками для товарів і послуг, інформація про що є загальнодоступною та розміщується у відкритому реєстрі за посиланням https://sis.nipo.qov.ua/ в загальнодоступному реєстрі та інші критерії свідчать про те, що немає правових підстав для розірвання договору у судовому порядку.

Зазначив, що позивачем порушується принцип добросовісності, на якому базується доктрина venire contra factum proprium ( заборони суперечливої поведінки).

ОСОБА_1 добровільно передав свідоцтва на знаки для товарів і послуг - це є поведінкою, яка демонструє, що він вважав, що ОСОБА_6 свої обов`язки за договором виконала; ОСОБА_1 в період з 26.04.2018 до 21.02.2024 не заперечував факту передання йому грошових коштів та факту виконання умов договору; вимога розірвання договору - суперечить його власній поведінці, яка створила у ОСОБА_2 правомірне очікування, що договір припинив свою дію внаслідок його виконання сторонами.

Вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що надані відповідачем заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є недопустимими доказами, оскільки вони не були допитані як свідки в судовому засіданні.

Вказані заяви посвідчені нотаріально та містять виклад відомих обставин щодо партнерських відносин вказаних осіб з позивачем, передумов укладення договору від 26.04.2018 та його виконання. Крім цього вказаними заявами спростовуються твердження позивача про те, що він був упевнений, що знаки для товарів і послуг є такими, що зареєстровані на його ім`я та ім`я ОСОБА_2 , на що часто звертав увагу колишніх партнерів у розмовах з останніми.

Зазначив, що представник відповідача не відмовлявся від допиту ОСОБА_3 , який перебуває в Словацькій Республіці, в якості свідка. Саме суд відмовив в задоволенні клопотання про його допит як свідка в режимі відеоконференції. ОСОБА_5 проходить лікування від онкозахворювання в Чеській Республіці. Нотаріально посвідчені заяви вказаних осіб є письмовими доказами, які не оцінювались судом як покази свідків, тому немає підстав для визнання їх недопустимими доказами.

Вважає, що будь-які порушення ст. 528 ЦК України відсутні. Якби позивача не влаштовувало виконання обов`язку ОСОБА_2 за договором від 26.04.2018 року іншою особою ( в даному випадку - ОСОБА_3 ), то позивач мав право не приймати виконання такого зобов`язання та не передавати у відповідь ОСОБА_2 оригінал свідоцтв на знаки для товарів і послуг.

Звертає увагу на те, що позивачем пропущено строк позовної давності. Договір, про порушення умов якого вказує позивач, було укладено 26.04.2018 року. В позовній заяві позивач вже не заперечує того факту, що він підписав вказаний договір. Пунктом 2 договору передбачено, що передача свідоцтв на знаки для товарів і послуг здійснюється за актом прийому -передачі, який підписується в день укладення договору та після повного розрахунку за даним договору. Отже, договором чітко закріплено момент виникнення у ОСОБА_1 права на вимогу грошових коштів від ОСОБА_2 - з 27.04.2018. Таким чином, строк позовної давності за позовними вимогами розпочався 27.04.2018 та закінчився 26.04.2021 року.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Назаренко Д. Л. апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити.

Представники ОСОБА_2 - адвокати Якимович О. В. та Мохнюк Д. М. просили в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 10 листопада 2017 року ДП «Український інститут інтелектуальної власності» видало на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтво на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» (комбіноване позначення) за № НОМЕР_1 із класами: 16,21, 24 та свідоцтво на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» (комбіноване позначення) за № НОМЕР_2 із класами :16, 21, 24.

26.04.2018 між ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_7 (набувач) укладено Договір №1 про передання майновий прав на знак для товарів і послуг.

За умовами вказаного договору відчужувач, який являється співвласником права на знаки для товарів та послуг ( надалі - Знаки), що посвідчуються свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 з пріоритетом від 31.03.2016 року, перелік товарів: 16, 21, 24; та свідоцтвом на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 з пріоритетом від 31.03.2016 року, перелік товарів : 16, 21, 24, передає набувачу у повному обсязі всі права, що випливають із свідоцтв на вказані знаки, а набувач приймає всі права на знаки у повному обсязі від відчужувача в порядку, передбаченому цим договором. Укладення цього договору не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше ( п. 1 договору).

Відповідно до п. 2 договору обов`язком набувача є : належним чином виконувати умови цього договору; здійснювати всі необхідні дії та витрати, пов`язані з реєстрацією цього договору в Державному департаменті інтелектуальної власності; здійснювати всі витрати та дії, необхідні для внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомостей щодо передання прав на Знаки; виплатити нагороду та в строк, передбачений в п. 4 договору.

Відповідно до п. 3 договору передача прав на Знаки включає: передачу Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 з пріоритетом від 31.01.2016 року та Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 з пріоритетом від 31.03.2016 року, а також усіх додатків до них. Передача здійснюється за актом прийому-передачі, який підписується в день укладання договору та після повного розрахунку за даним договором.

Відповідно до п. 4 договору, за передання прав, що є предметом цього договору,

набувач зобов`язується сплатити відчужувачу винагороду у розмірі 500 (п`ятсот) гривень. Винагорода має бути сплачена в день передачі прав.

Опублікування відомостей про передачу права власності на торгівельні марки за свідоцтвами України № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 від співвласника свідоцтв ОСОБА_1 до співвласника ОСОБА_2 та внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки здійснено на підставі рішення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 17.10.2018, реєстраційний номер 24065, дата публікації 12.11.2018.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 05.12.2024 №8181/24-32, складеного експертом КНДІСЕ на підставі ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 24.06.2024 в справі №753/3945/24, підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься у графі «Підпис ________ОСОБА_9 » розділу «Реквізити сторін» у договорі №1 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018, виконаний ОСОБА_1 ( п. 3 висновку).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він не підписував акт прийому-передачі прав на знаки за вказаним договором, винагороди у розмірі 500 грн не отримував, що є порушенням істотних умов договору та підставою для його розірвання.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 зазначила, що акт прийому-передачі у неї не зберігся, оскільки після укладення і фактичного виконання договору пройшло більше 7 років. Разом з тим, відсутність акту прийому-передачі не може вказувати на порушення умов договору, враховуючи, що ОСОБА_1 своєю поведінкою та діями підтвердив виконання умов договору, передавши їй оригінали свідоцтв на знаки для товарів і послуг № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , що було б неможливим без отримання оплати.

Матеріали справи містять письмову заяву ОСОБА_5 від 28.03.2024, справжність підпису якого засвідчено другим секретарем з консульських питань Посольства України в Чеській Республіці, за замістом якої останній повідомляє про започаткування ним зі своїми партнерами ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 бізнес-проекту з виробництва санітарно-гігієнічної продукції. Останній підтвердив, що при переоформленні права власності для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на ОСОБА_2 . ОСОБА_1 діяв добровільно та в межах їх домовленостей, оскільки після його виходу з спільного бізнес проекту вони з ним продовжували спілкуватися та підтримувати нормальні відносини.

Відповідно до письмової заяви ОСОБА_3 від 16.03.2024, справжність підпису якого засвідчено другим секретарем з консульських питань Посольства України в Словацькій Республіці, він разом з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 були бізнес-партнерами, які започаткували виробництво санітарно-гігієнічної продукції. В ході співпраці ОСОБА_1 повідомив про бажання вийти з вказаного бізнесу. Вони домовились про те, що здійснюємо повернення ОСОБА_1 здійснених ним інвестицій у їх бізнес-проект, після чого ОСОБА_1 та його довірені особи виходять зі складу учасників зареєстрованих ними товариств та здійснює переоформлення торгівельних марок «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на ОСОБА_2 . Також було домовлено, що після повернення ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 своїх інвестицій у їх бізнес-проект, ОСОБА_8 буде виплачена додаткова винагорода. На виконання їх домовленостей ОСОБА_1 було повністю виплачено здійснені ним інвестиції , після чого у 2018 році він та його довірені особи вийшли зі складу учасників ТОВ «КЛІНТ ПОЙНТ», ТОВ «ПК «ТЖ» та ТОВ «ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ «КТЖ». Також виконуючи домовленості, ОСОБА_1 підписав необхідний пакет документів з переоформлення права власності на торгівельні марки «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_4» на ОСОБА_2 та передав їм оригінали свідоцтв на вказані торгівельні марки. Засвідчив, що він особисто передав ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 500 грн в якості формальної оплати за договором від 26.04.2018 від імені ОСОБА_2 .

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Якимович О. В. надав для огляду оригінали свідоцтв на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , які були отримані останньою від позивача на виконання умов Договору №1 про передання майновий прав на знак для товарів і послуг.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що пунктом 3 договору №1 про передання майнових прав на знак для товарів та послуг від 26.04.2018 сторони погодили, що передача прав на Знаки включає: передачу Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 з пріоритетом від 31.01.2016 року та Свідоцтва на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2 з пріоритетом від 31.03.2016 року, а також усіх додатків до них. Передача здійснюється за актом прийому-передачі, який підписується в день укладання договору та після повного розрахунку за даним договором.

ОСОБА_1 на виконання умов укладеного договору передав ОСОБА_2 оригінали свідоцтв на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з відповідними додатками.

Вказана обставина є достатньою для висновку про те, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на передання ОСОБА_2 належних йому прав на знак для товарів та послуг та отримання за це оплати в сумі 500 грн.

Щодо відсутності акту прийому-передачі, підписаного сторонами договору, а також невиконання умов договору в частині сплати грошових коштів в сумі 500 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі №199/3846/19, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб`єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб`єктивних прав, наданих йому договором.

Відповідно до статті 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права від порушень і протиправних посягань. Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушене, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства. Водночас частина друга статті 13 ЦК України встановлює загальне правило, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Таким чином, частина друга статті 651 ЦК України дозволяє розірвання договору лише тоді, коли порушення має істотний характер, оскільки має дотримуватися принцип пропорційності порушення і відповідальності.

Контрагент може порушити як основне зобов`язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов`язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов`язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.

Оскільки частина друга статті 651 ЦК України вказує на те, що договір може бути розірвано і в деяких випадках, передбачених законом або договором, то і в цьому випадку має застосовуватись критерій істотності порушення договірних умов, оскільки зворотнє може призвести до того, що кредитор, який має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке положення є неприпустимим, оскільки може підірвати стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності тяжкості порушення і відповідальності.

Незастосування критерію істотності позбавляє порушника можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує кредитора відмовлятися від договору (розривати) під прикриттям найменшого порушення.

При оцінці істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання необхідно враховувати такі чинники: 1) значущість шкоди від порушення; 2) фактор неможливості або ускладненості покладання відповідальності за збитки на боржника; 3) значущість порушення як такого; 4) втрату кредитором інтересу у виконанні договору; 5) втрату довіри до боржника; 6) фактор передбачуваних негативних наслідків порушення; 7) принциповість суворого дотримання умов договору; 8) інтерес боржника у збереженні договору; 9) ступінь виконання договору до моменту його розірвання; 10) відсутність інтересу боржника у збереженні договору; 11) не оспорювання боржником здійсненої кредитором односторонньої відмови протягом розумного строку; 12) звільнення боржника від відповідальності за допущене порушення; 13) недобросовісність боржника; 14) врахування вини кредитора і його добросовісності; 15) неодноразовість порушення (визначення істотності порушення за сукупністю); 16) публічний характер порушеного договору; 17) неусунення боржником порушення в додатковий термін; 18) ненадання боржникові можливості усунути порушення; 19) готовність боржника усунути порушення, виражена у вигляді відповідного запиту; 20) об`єктивну неможливість усунення порушення; 21) можливість легкого виправлення порушення силами кредитора або залучених ним осіб.

Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.

За обставинами цієї справи, доводи позивача про неотримання оплати за договором в сумі 500 грн та не складення акту прийому-передачі, з огляду на фактичне передання позивачем свідоцтв за знаки для товарів і послуг, не може слугувати достатньою підставою для розірвання договору, враховуючи розмір шкоди, відсутність фактору неможливості покладення на відповідача відповідальності за збитки у разі їх наявності та об`єктивну можливість усунення порушення та його легкого виправлення, а також тривалий проміжок часу, що передував зверненню позивача до суду з указаним позовом, зацікавленість боржника у збереженні договору.

Доказів того, що різниця між тим, на що позивач мав право розраховувати за наслідками укладення договору та тим, що він в дійсності зміг отримати є істотною, позивачем надано не було.

Саме по собі не складення акту -прийому передачі, з огляду на тривалість часу, протягом якого позивач не звертався до відповідача з вимогою про виконання умов договору в частині сплати 500 грн, не дає підстав для висновку, що вказана умова договору не була виконана.

Оскільки позивач не довів обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, а саме: істотність порушення відповідачем умов договору; завдання позивачеві шкоди, внаслідок якої позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити.

Та обставина, що позивач не звертався з заявою до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України з заявою про здійснення публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомостей про передачу права власності на знаки від 10.08.2018, не сплачував збір за опублікування відомостей про передачу права власності на знак та не підписував супровідний лист про приєднання вказаної заяви з виправленнями та доповненнями до попередньо надісланих документів від 02.10.2018, не є обставинами, що впливають на дійсність самого договору, який був підписаний ОСОБА_1 , що підтверджено висновком експертизи в справі № 753/3945/24, та волевиявлення якого було спрямовано саме на досягнення мети договору - передання належних йому майнових прав на знак для товарів і послуг.

Письмові заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є письмовими доказами, які містять інформацію щодо предмета доказування. Вони не оцінювались судом першої інстанції як покази свідків, тому немає підстав для визнання їх недопустимими доказами по справі.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Сплата на виконання умов договору 500 грн іншої особою, а не ОСОБА_2 , не може слугувати підставою для висновку про порушення вимог ст. 528 ЦК України, з огляду на відсутність будь-яких заперечень позивача щодо виконання обов`язку боржника іншою особою до моменту передання ним ОСОБА_2 оригіналів свідоцтв на знаки для товарів і послуг.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судом встановлено, що позивач, укладаючи договір №1 про передання майнових прав на знак для товарів і послуг від 26.04.2018 за свідоцтвами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , добровільно передав вказані свідоцтва ОСОБА_2 , вважаючи, що остання свої обов`язки за договором виконала. Останній з 2018 року до моменту звернення до суду з позовом не висував вимоги про те, що ним не було отримано грошові кошти в сумі 500 грн за цим договором, а тому звернення до суду з позовом про розірвання договору суперечить його власній попередній поведінці, яка давала підстави для іншої сторони добросовісно розраховувати на те, що зобов`язання за договором повністю виконані.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судом першої інстанції належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Назаренко Діани Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.10.2026.

Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук