Постанова від 28 квітня 2026 р. у справі №753/4445/15-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1227/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 753/4445/15-ц

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», яка подана представником Лозіною Ольгою Юріївною, та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», яка подана представником Патою Світланою Петрівною, на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Колесника О.М.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

У березні 2015 року позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ ФК «Гровінг Стейт» звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року в розмірі 165 414,99 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становило 2 222 206,98 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 20.07.2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», назву якого було змінено на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/1179/74/782, на умовах якого кредитор надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 144 903 долари США. Кредит надавався на 144 місяці з 20.07.2006 року по 20.07.2018 року, відсоткова ставка за користування кредитом складала 13,25% річних, що підтверджувалося заявою на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20 липня 2006 року. Банк в повному обсязі виконав свої зобов`язання перед позичальником.

У свою чергу, позичальник зобов`язався виконати умови кредитного договору, здійснюючи безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора:

- щомісячно, до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту та остаточне погашення отриманого кредиту до 20.07.2018 року (включно);

- щомісячно, до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, та при остаточному погашенні кредиту сплату процентів за фактичне використання кредитних коштів.

Додатковою угодою 14 жовтня 2009 р. № 1 сторони збільшили строк кредитування на 13 місяців, тобто до 20 серпня 2019 року. Тимчасово, на період з 14 жовтня 2009 року до 14 жовтня 2010 року, сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного у графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди.

Додатковою угодою від 11 жовтня 2010 р. № 2 сторони збільшили строк кредитування на 13 місяців, таким чином, строк кредитування складав з 20 липня 2006 року по 20 вересня 2020 року. Тимчасово, на період з 15 жовтня 2010 року до 14 жовтня 2011 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного у графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди.

Додатковою угодою від 11 листопада 2011 року № 3 сторони домовились тимчасово, на період з 15 листопада 2011 року до 14 листопада 2012 року, зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного у графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди.

23 вересня 2014 року відповідачу була надіслана вимога про дострокове виконання грошових зобов`язань, якою було зобов`язано достроково повернути всю суму заборгованості. Проте, в установлений строк заборгованість за кредитом повернута не була.

Загальна сума заборгованості відповідача станом на 19 вересня 2014 року за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року складала 165 414,99 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ становило 2 222 206,98 грн.

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», у якому просила визнати кредитний договір № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року недійсним.

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що у спірному правочині була відсутня істотна умова - сукупна вартість кредиту, з якою банк свідомо не ознайомив позивача за зустрічним позовом і не зазначив у договорі детального розпису загальної вартості кредиту, що свідчить про введення її в оману відповідачем за зустрічним позовом.

Посилаючись на пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ про захист прав споживачів» зазначила, що у справах про захист прав споживачів внаслідок надання неповної чи недостовірної інформації суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (послуг).

Крім цього, посилалася на те, що відповідач за зустрічним позовом не надав їй кредит в іноземній валюті у розмірі 144 903 доларів США.

Відповідач прийняв рішення і надав позивачу за зустрічним позовом кредит шляхом оплати наданих нею платіжних документів у національній валюті гривні в розмірі 728 137,57 грн. та перерахував на рахунок отримувача ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця» як оплату за цінні папери (квитанція від 20 липня 2006 р. № 69).

ОСОБА_1 стверджувала, що вона не вносила до каси банку кошти у готівковій формі в розмірі 728 137,57 грн. для їх подальшого переказу на користь ТОВ «Інвестиційно-будівелька компанія «Столиця» як оплату за цінні папери, а їх переказав банк.

Крім цього, для здійснення зазначеної банківської операції банк повинен був ідентифікувати платника відповідно до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБ України від 14 травня 2003 р. № 189.

Стверджувала, що 20 липня 2006 року о 14:35 год. відповідач вчинив банківську операцію стосовно обміну позивачем за зустрічним позовом іноземної валюти у розмірі 144 903 доларів США за курсом/крос-курсом 502,5000/100 гривень/долар США, а о 14:38 год. того ж дня - банківську операцію на виконання заявки ОСОБА_1 на видачу готівки з поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого на той час в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 144 903 доларів США.

Проте вона не вносила до каси банку коштів у розмірі 144 903 доларів США і не отримувала жодних коштів в іноземній валюті з каси банку; про прийняття рішення про перерахування коштів на поточний рахунок банк не повідомляв ОСОБА_1 , а позивач за зустрічним позовом не надавала реквізитів свого рахунку для переказу коштів.

Позичальник не міг спочатку переказати 728 137,57 грн. на рахунок ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця», а потім провести валютно-обмінну операцію, внаслідок чого отримати кредит в іноземній валюті у розмірі 144 903 доларів США. Тому ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ввів ОСОБА_1 в оману про надання кредиту в іноземній валюті, оскільки вона не вчиняла жодної дії, передбаченої пунктом 3.2. Договору.

Наголошувала, що кредитодавець за кредитним договором переказав позичальнику 728 137,57 грн. на рахунок ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця», тому в дійсності сторони кредитного договору вчинили правочин про надання позивачу за зустрічним позовом позики в національній валюті України.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року в задоволенні позову ТОВ ФК «Гровінг Стейт» - відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 - задоволено.

Визнано недійсним кредитний договір №014/1179/74/782, укладений 20 липня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача за зустрічним позовом АТ «Райффайзен Банк» - Лозіна О.Ю. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов і відмовити в задоволенні зустрічного.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що за домовленістю з відповідачем банк неодноразово змінював умови погашення кредиту з метою зменшення фінансового навантаження на відповідача, що підтверджувалося укладенням додаткової угоди від 14 жовтня 2009 р. № 1, додаткової угоди від 11 жовтня 2010 р. № 2 і додаткової угоди від 11 листопада 2011 р. № 3, які наявні в матеріалах справи.

Факт отримання кредитних коштів та наявності грошового зобов`язання в іноземній валюті неодноразово засвідчувався позичальником, яка підписувала вказані додаткові угоди.

Посилаючись на частину другу статті 213 ЦК України, представник АТ «Райффайзен Банк» вказує на те, що дії ОСОБА_1 щодо сплати кредиту в іноземній валюті, укладення додаткових угод, спрямованих на врегулювання кредитної заборгованості свідчать про визнання нею факту отримання кредитних коштів та наявність відповідних зобов`язань за кредитним договором саме в іноземній валюті.

Зауважує, що позивачем за зустрічним позовом було пропущено позовну давність, оскільки про порушення своїх прав та про особу, яка, на думку ОСОБА_1 , порушила їх, вона довідалася ще в 2006 році, в момент укладення кредитного договору, тоді як до суду вона звернулася за захистом своїх прав лише 18 червня 2015 року.

Вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що боржник хоче ввести в оману, отримавши кредитні кошти в доларах США, сплачуючи кредит в доларах США та укладаючи ряд додаткових угод, валютою яких були долари США, а тому має намір уникнути відповідальності з метою невиконання боргових зобов`язань.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що кредит було надано в національній валюті, що підтверджується квитанцією № 69 від 20 липня 2006 року, відповідно до якої Акціонерне поштово-пенсійний банк «Аваль» від імені ОСОБА_1 переказав на рахунок ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця» 728 137,57 грн. з цільовим призначенням « ОСОБА_1 : за облігації згідно договору № 7-05/703; 1329-10/0561-1 від 17». Кредит в іноземній валюті їй не надавався, оскільки відсутні докази надходження від банку на її рахунок коштів у розмірі 144 903 доларів США , як і не було доведено рух коштів на її валютному рахунку, що слугувало підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Звертає увагу, що кредит і нараховані відсотки за користування кредитом вона повернула повністю, що підтверджувалося оригіналами квитанцій.

Вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати вартості права вимоги за договором про відступлення права вимоги, укладеного між АТ «Райффайзен Банк» і ПАТ «Комерційний індустріальний банк», а також між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» і ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», у зв`язку з чим позивач за первісним позовом не набув права вимоги до відповідача.

Вважає, що ні Київська регіональна дирекція АППБ «Аваль», ні «Іпотечний центр» Київської регіональної дирекції АППБ «Аваль» не є юридичними особами, а отже, кредитний договір від 20 липня 2006 р. № 014/1179/74/782 не міг бути підписаний ОСОБА_2 та скріплений печаткою «Відділення Іпотечний центр у місті Києві» Київської регіональної дирекції АППБ «Аваль».

Вважає необґрунтованими доводи представника АТ «Райффайзен Банк» стосовно подальшого узгодження ОСОБА_1 дій щодо сплати кредиту в іноземній валюті, укладення додаткових договорів, спрямованих на врегулювання кредитної заборгованості, що вказувало на визнання факту отримання кредитних коштів та на наявність відповідних зобов`язань за кредитним договором саме в іноземній валюті, оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що іноземна валюта на поточний рахунок ОСОБА_1 не була зарахована, тому право власності на 144 903 доларів США не перейшло від банку до ОСОБА_1 , натомість право власності в неї виникло на 728 527 грн., тобто АППБ «Аваль» ввів ОСОБА_1 в оману, оскільки кредитний договір був укладений на суму 144 903 доларів США, тоді як відповідач фактично отримала 728 527 грн., що слугувало підставою визнання кредитного договору недійсним.

Не погоджуючись з рішенням, представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» - Пата С.П. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити первісний позов та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 діє недобросовісно, оскільки має намір уникнути виконання зобов`язань за кредитним договором.

Зокрема, стверджує, що ОСОБА_1 намагалася звільнити з-під іпотеки дві квартири, які заставлені за іпотечним договором від 20 липня 2006 р., здійснивши їх перепланування, внаслідок чого було утворено одну квартиру.

Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 р. у справі №753/314/19 за позовом ОСОБА_3 (в інтересах ОСОБА_4 ) до державного реєстратора Чорномазова О.В., ОСОБА_5 , 3-ті особи: ПАТ «Райффайзен банк Аваль», ОСОБА_1 , ТОВ Фінансова компанія «Гровінг стейт», ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію прав та обтяжень, яка набрала законної сили, встановлено, що впродовж 2014-2015 рр. ОСОБА_1 , в порушення ст. 3 ЦК України та умов іпотечних договорів, за відсутності згоди первісного іпотекодержателя (банку) спочатку поділила вищезазначену квартиру-предмет іпотеки (право власності на 9/10 нерухомого майна 18.09.2014 р. було посвідчено за чоловіком ОСОБА_3 на підставі укладеного між подружжям договору про поділ нерухомого майна), а потім 17.03.2015 р. подарувала свою частку (1/10 квартири) дочці ОСОБА_4 .

Зазначає, що чоловік позичальника - ОСОБА_3 у 2018 році звертався до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_5 , ПАТ «Комерційний індустріальний банк», приватного нотаріуса КМНО Шевчук З.М. про визнання недійсними договорів іпотеки від 20.07.2006 р.н. 2289, від 20.07.2006, р.н. № 2291 та про скасування записів про іпотеку.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2020 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року та Верховного Суду у справі № 753/6058/18 у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено. При цьому, щодо процесуальної поведінки ОСОБА_1 , вказавши в судовому рішенні, що її дії щодо визнання позову є «нічим іншим, як намаганням позичальника уникнути належного виконання взятих на себе зобов`язань, а тому відмовляє у прийнятті заяви про визнання позову, оскільки така заява порушує права інших осіб».

Таким чином, отримавши у 2006 році банківський кредит у розмірі 144 903 долари США на 12 років (згодом строк повернення кредиту продовжено до 2020 року) для придбання житлової нерухомості на стадії будівництва, під зобов`язання передати новозбудовану нерухомість в іпотеку банку, позичальник ОСОБА_1 :

- без згоди іпотекодержателя здійснила перепланування двох об`єктів майнових прав переданих в іпотеку банку (квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на стадії будівництва), в результаті чого із 2 об`єктів майнових, переданих в іпотеку банку було створено один - квартиру під номером АДРЕСА_3 ;

- без згоди іпотекодержателя переоформила квартиру під номером АДРЕСА_3 у власність чоловіка та дочки;

- разом з чоловіком намагалася в судовому порядку (справа №753/6058/18) визнати недійсними договори іпотеки та скасувати відповідні записи в ДРРПНМ про іпотеку;

- сам кредит, непогашений залишок тіла по якому становив 129 493,90 доларів США, припинила обслуговувати;

- після 9 років з дня укладання кредитного договору (надання кредиту - долари США), та трьох додаткових угод до нього (в кожному зафіксовано надання кредиту - в доларах США, та залишок боргу - в доларах США) - звернулася до суду з вимогами визнати недійсними кредитний договір №014/1179/74/782, укладений 20 липня 2006 р., оскільки начебто виявила, що замість гривневого, банк шляхом обману видав їй валютний кредит;

- активно затягувала розгляд поданого Банком у 2014 році позову про стягнення коштів, неодноразовим подаванням одних і тих же клопотань про витребування, про призначення експертизи, та повторної експертизи, про оскарження процесуального правонаступництва тощо, внаслідок чого ця справа у суді першої інстанції перебувала понад 10 років. Одночасно в інших судових процесах додатково оскаржувалися дії щодо набуття прав вимоги до неї новими кредиторами (щодо кредитора ОСОБА_6 - справа №753/17271/18, щодо ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» у справі №759/2759/25).

Вважає оскаржуване рішення таким, що суперечить іншим судовим рішенням, зокрема, ухвалі Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 р. у справі № 753/4445/15-ц, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 р. У цій справі було замінено позивача на ТОВ «ФК «Гровінг Стейт».

Питання нібито недоведеності факту переходу до нового кредитора прав вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р. через відсутність у справі доказів оплати за відповідним договором відступлення права вимоги - не було предметом заперечення ОСОБА_1 при заміні позивача правонаступником.

Висновки суду щодо недоведеності факту переходу права вимоги до ОСОБА_1 від ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» до ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» є безпідставним, оскільки судом ухвалою від 17.10.2023 року вирішене питання процесуального правонаступництва на користь ТОВ «ФК «Гровінг Стейт», з якою не погодилася ОСОБА_1 , оскарживши її до Верховного Суду, який своєю постановою від 27.11.2024 року залишив ухвалу без змін, зазначивши, що внаслідок визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_5 , товариство знову набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року, яке виникло у нього на підставі договору про відступлення права вимоги від 24 листопада 2017 року, укладеного з ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк». Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для заміни ОСОБА_5 на його правонаступника ТОВ «ФК «Гровінг Стейт».

Оскаржуючи ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року про залучення ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» як позивача у справі № 753/4445/15-ц, ОСОБА_1 не посилалася на недоведення новим кредитором оплати набутого ним права вимоги.

Висновки суду щодо нездійснення оплати спростовуються платіжним дорученням № 370 від 24 листопада 2017 року на суму 354 000 грн., що відповідає сумі, зазначеній у витязі з протоколу № 24/11-1 від 24.11.2017 року засідання Правління Публічного акціонерного товариства «Комерційний індустріальний банк».

Вважає необґрунтованим висновок суду про відмову в позові з тієї підстави, що позивач втратив статус фінансової компанії, оскільки в рішенні не вказано, яким чином цей статус впливає на права позивача як кредитора.

Висновок суду про отримання ОСОБА_1 кредиту в розмірі 728 527,00 грн., який вона повернула банку разом із відсотками, у розмірі, передбаченому договором, а всього - 1 309 319,60 грн. є необґрунтованим, оскільки матеріали справи не містять жодних фактичних даних на підтвердження цієї обставини.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність доказів повноважень начальника відділення «Іпотечний центр» Київської регіональної дирекції (філії) Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що за даними Міністерства юстиції України були відсутні відомості про приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щекова Д.В., оскільки повноваження ОСОБА_2 були засвідчені приватним нотаріусом Щелковим Д.В., тож висновки суду явно не відповідають фактичним обставинам справи.

Факт передачі первісним кредитором ОСОБА_1 кредитних коштів саме в доларах США підтверджується наступними доказами:

- підписи ОСОБА_1 на заяві про видачу кредиту, кредитному договорі №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р., додаткових угодах №1-№3 до кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р.;

- визнання ОСОБА_1 заборгованості у доларах США, що підтверджується текстами додаткових угод №1-№3, в яких засвідчена заборгованість саме у доларах США;

- виписка по рахунку; - погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором саме у доларах США;

- договори іпотеки до кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р., укладені між ОСОБА_1 , як іпотекодавцем та АППБ «Аваль», як іпотекодержателем, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. за реєстровим №2289, №2291, за п.1.2 яких: «Цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору за умови якого іпотекодавець зобов`язується перед іпотекодержателем повернути кредит в розмірі 144 903 долари США 00 центів через 144 місяців до 20 липня 2018 року, сплатити проценти за користування кредитом в розмірі, в строки та у випадку передбачених кредитним договором».

- договори про внесення змін та доповнень до договорів іпотеки до кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р., посвідчених Шевчук З.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 20 липня 2008 року за реєстровими № 2289, № 2291 укладених 11.10.2010 року, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , відповідно до п.1.2. яких: «Цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р., (а також всіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем за умовами якого іпотекодавець зобов`язаний до 20 вересня 2020 року повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 144 903 долари США 00 центів, сплати процентів за користування ним згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках передбачених кредитним та цим договором»;

- рішення Дарницького районного суду м. Києва від 05 лютого 2020 року, залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 р. та постановою Верховного Суду у справі №753/6058/18 за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_1 , 3-ті особи: ОСОБА_5 , ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», приватний нотаріус Шевчук З.М. про визнання недійсним іпотечного договору до кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р., яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено у повному обсязі.

До позову додано, і у матеріалах справи наявна заява на видачу готівки № ІРТ/1255-18 від 20.07.2006 року, яка згідно з Інструкцією про касові операції в банках України, затверджених Постановою Правління Національного банку України №337 від 14.08.2003 р. (в редакції від 12.07.2005 р.), є первинним документом, який підтверджує факт надання банком та факт отримання позичальником готівкових кредитних коштів, тому і є основною підставою для розрахунків, порядок яких визначається кредитним договором.

Проте суд першої інстанції керувався лише тим, що ОСОБА_1 в судових засіданнях наполягала на тому, що безпосередньо грошові кошти ні в доларах США, ні у гривнях вона не отримувала, обґрунтувавши своє рішення таким чином на припущеннях.

Стверджує, що постанова Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 р. № 168 не підлягала застосуванню, оскільки кредитний договір був укладений 20 липня 2006 р. і не врахував актуальну правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 листопада 2022 р. у справі № 214/6975/15-ц, в якій Суд зауважив, що якщо в умовах кредитного договору зазначено особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови, зокрема, порядок надання кредиту та сплати заборгованості, щомісячну суму платежу та строк внесення чергового платежу і строк його повернення, цільове використання грошових коштів, права та обов`язки сторін і їх відповідальність за невиконання умов кредитного договору свідчить про ознайомлення банком позичальника з інформацією про сукупну вартість кредитування. Ці дані були зазначені у спірному кредитному договорі. Матеріали справи не містять доказів, що при вчиненні правочину банк ввів ОСОБА_1 в оману.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відповідач ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні скарги, оскільки доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, встановлених судом першої інстанції, та є результатом помилкових міркувань представника ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт».

Доводи апелянта, що «позичальник ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 144 903 долари США під процентну ставку 13,25%», вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 не набула право власності на кошти в розмірі 144 903 доларів США, адже вказана сума коштів не була зарахована на її рахунок. Також правильним є висновок суду, що ОСОБА_1 набула у власність кошти в розмірі 728 527 грн., які їй передав банк внаслідок омани, уклавши кредитний договір у валюті долар США, тоді як фактично видав кредит у валюті гривня.

В матеріалах справи відсутні докази передачі ОСОБА_1 кредитних коштів у валюті доларів США, що свідчить про оманливу поведінку банку та фіктивність банківської операції, натомість у справі є докази про передачу коштів у валюті гривня.

Відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» в частині, що стосується тверджень про припинення позичальником здійснення щомісячних погашень кредиту та сплати процентів, передбачених кредитним договором, оскільки 23 вересня 2014 року їй було надіслано вимогу про дострокове виконання грошового зобов`язання, яка також не була виконана.

Відповідач зазначає, що рекомендований лист № 0101114891658, який був відправлений без опису вкладення, в подальшому був повернутий АТ «Укрпошта» відправнику «за закінченням встановленого строку зберігання», а також рекомендоване повідомлення про відправлення не містить підписів отримувача та працівника установи пошти, і неможливо встановити, яка кореспонденція була вкладена до рекомендованого листа.

Необґрунтованими також вважає доводи позивача, що станом на 19 вересня 2014 року заборгованість за кредитним договором складала 165 414,99 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 129 493,90 дол. США, за відсотками - 3329,55 дол. США, за пенею - 22 521,54 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні оригінали розрахунку непідтвердженої заборгованості, які сформовані на основі первинних банківських документів, що позбавляє можливості встановити достовірність розміру заборгованості: розрахунок не скріплений печаткою банку; не містить обчислень суми боргу, процентної ставки, комісії, пені та зазначення формул розрахунку і арифметичних дій щодо кожної сум, строк нарахування платежів, кількість днів прострочення, розрахунок платежів. Крім цього, розрахунок не містить даних про суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення кредиту, а також процентну ставку обрахунку непідтвердженої заборгованості, натомість надані позивачем документи лише констатують наявність непідтвердженої заборгованості у фіксованій сумі, не підтверджують її наявність та розмір.

Відповідач вважає безпідставними посилання позивача на те, що оскарження через 9 років після укладення дійсності кредитного договору, на підставі якого у 2006 році ОСОБА_1 інвестувала в житлову нерухомість, є виявом недобросовісної поведінки останньої і зловживання процесуальним правом на шкоду кредитора, оскільки в матеріалах справи відсутня довіреність, на підставі якої ОСОБА_2 був уповноважений на підписання кредитного договору; відсутній дозвіл на право укладення кредитних договорів від імені АППБ «Аваль», який діяв станом на 20 липня 2006 року; відсутня в матеріалах справи довіреність, видана «Іпотечному центру» Київської регіональної дирекції АППБ «Аваль»; в положеннях Київського регіональної дирекції АППБ «Аваль» та «Іпотечного центру» Київського регіональної дирекції АППБ «Аваль» зазначено, що ці підрозділи не є юридичними особами АППБ «Аваль», а тому могли діяти лише на підставі дозволу та довіреності, виданої АППБ «Аваль».

Доводи апеляційної скарги про ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язання за кредитним договором спростовуються переказом відповідачем коштів на суму 1 309 319,60 грн. на рахунок АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Доводи позивача, що кредитна справа не містить і не може містити договір про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , між первісним і новим кредитором, є необґрунтованими з тих підстав, що належним доказом відступлення права вимоги є документ про оплату, якого матеріали справи не містять.

Позивач не надав доказів оплати переходу права вимоги, тому є безпідставним клопотання про приєднання нового доказу на стадії апеляційного провадження - копію платіжного доручення № 370 від 24.11.2017 на суму 354 000 грн., оскільки провадження у цій справі тривало сім років, а позивач вирішив звернутися з клопотанням про приєднання доказів лише зараз, що свідчить про зловживання процесуальними правами зі сторони позивача. Крім цього, позивач не довів існування об`єктивних причин неможливості своєчасного подання документа про оплату.

Відповідач заперечує проти доводів позивача, що у своєму рішенні суд не навів жодного нормативного акту, який висуває вимогу до зазначення у платіжних документах часу банківської операції, оскільки зазначення часу у квитанціях, досліджених судом першої інстанції, є вимогою Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою НБ України від 14.08.2003 № 337.

Позивач безпідставно стверджує, що висновок комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2017 є належним і допустимим доказом, який суд першої інстанції безпідставно відхилив, оскільки висновок отримав оцінку суду, а суд навів мотиви його відхилення: експерт не мав права збирати матеріали з власної ініціативи; банк не виконав ухвалу суду від 10.08.2017 про витребування додаткових матеріалів для експертизи, а експерти замінили ненадані банком документи; експерти звернулися з клопотанням до АТ «Райффайзен Банк Аваль», тоді як відповідно до ч. 5 ст. 53 ЦПК України експерти не мають права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання; при експертному дослідженні експерти використали нормативні акти, що не були прийняті та не набрали чинності.

Відповідач вказує на те, що експерти: не надали відповідь на питання № 1, оскільки не вказали, чи міг банк зарахувати іноземну валюту о 03:52 год. ночі 20 липня 2006 року ще до укладення кредитного договору і договору про відкриття рахунку, зазначивши на 16-ій сторінці висновку, що для видачі коштів у іноземній валюті обов`язковим є відкриття банківського рахунку, а тому відповідач вважає, що банк не міг зарахувати кошти о 03:52 год., а щонайменше з 09:00 год. і до 14:32 год., тобто до моменту, коли було вчинено першу банківську операцію в інтересах ОСОБА_1 .

Стосовно питання № 2, то у висновку не зазначено джерело походження пояснень представника банку. Крім цього, виписка з банківського рахунку є регістром бухгалтерського обліку, відтак повинна відповідати вимогам до бухгалтерського документа.

На сторінці 15 висновку експерти дійшли завідомо неправдивого висновку, адже заява про видачу готівки є первинним документом, який оформлює каса банку, а тому така заява не може вважтися меморіальним ордером, оскільки не відповідає вимогам п. 4.10 і 4.11 постанови НБ України від 18.06.2003 № 254 та постанови КМ України від 30.12.1998 № 566.

Крім цього, на сторінці 14 висновку експерти зазначили способи надання кредиту згідно з кредитним договором, одним з яких є на поточний рахунок позичальника, при цьому, на сторінці 16 висновку відсутні посилання на документ чи нормативно-правовий акт, на основі якого експерти дійшли висновку, що документально обґрунтована видача кредиту фізичній особі шляхом відкриття поточного рахунку особі лише в банку.

Що стосується питання № 3, то у висновку не зазначено, чи досліджувалося експертами розпорядження ОСОБА_1 про зарахуванням 144 093 дол. США на її рахунок, а також відсутній запит експертів стосовно отримання банком цього розпорядження, що дає підстави вважати, що кредит банком в іноземній валюті не видавався.

З приводу питання № 4, то експерти не зазначили у висновку заяву на видачу готівки ОСОБА_1 та не відображено у виписці по рахунку, наданій банком ОСОБА_1 , тому експерти не порівняли часові проміжки з часом, який зазначений у вищевказаній заяві.

Щодо питання № 5, то експерти ухилилися від відповіді, чи є в матеріалах справи первинні документи про перерахування ОСОБА_1 коштів на оплату за договором про резервування об`єктів нерухомості та порядок погашення облігацій.

Відносно питання № 6, то експерти повинні були підтвердити, що мова йде про поточний рахунок ТОВ «Інвестиційна будівельна компанія «Столиця» від 20.07.2006 № 69, натомість експерти навмисно не зазначили рахунок, на який було перераховано кредит.

Стосовно питання № 7, то експерти навмисно ввели в оману учасників судового процесу стосовно того, що нормативними документами не передбачено реквізиту «время поступления», що не відповідає ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Безпідставним є посилання скаржника на недоведеність відповідачем вчинення правочину під впливом обману, оскільки початок виконання кредитного договору мав місце з 14:32 год. 20 липня 2006 року після виконання першої фінансової операції АППБ «Аваль» з перерахування на рахунок ОСОБА_1 коштів у розмірі 728 137,57 грн. як «оплата за цінні папери», проте ОСОБА_1 не вносила до каси банку зазначену суму коштів, не обмінювала на іноземну валюту в сумі 144 093 доларів США та не отримувала зазначених коштів у валюті долар США.

В судовому засіданні представник позивача ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» Пата С.П. підтримала апеляційну скаргу позивача, просила скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Представник відповідача за зустрічним позовом АТ «Райффайзен Банк» - Собчук О.В. підтримав апеляційну скаргу банку, також просив задовольнити скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні основного позову ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», суд першої інстанції виходив з того, що документів про здійснення оплати за договорами про відступлення права вимоги, які передбачали таку оплату, по жодному договору відступлення надані не були. Тому суд дійшов висновку, що ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» не набуло права нового кредитора від ПАТ „Комерційний індустріальний банк", а останній не набув права від первісного кредитора ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" за відсутності платіжних документів, тому не набув права вимоги до відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.07.2006 року №014/1179/74/782, не довів суду наявність порушеного цивільного права (інтересу) позивача ТОВ „Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відповідачем ОСОБА_1 при виконанні умов кредитного договору №014/1179/74/782, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні первісного позову.

Також Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) від 30.08.2018 року №1517 було анульовано ліцензії ТОВ „Фінансова компанія «Гровінг Стейт», видані розпорядженням Нацкомфінпослуг від 16.05.2017 року №1676 на провадження господарської діяльності, а саме на надання послуг факторингу та на надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (т.5, а.с.118). Це розпорядження набирає чинності через 30 календарних днів з дня його прийняття, а саме з 30.09.2018 року (п.2 резолютивної частини).

Крім того, рішенням №21/782-пк від 2.04.2021 року Комітету з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг Національного Банку України було анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серія та номер свідоцтва ФК №747 від 19.05.2016 року, видане ТОВ „Фінансова компанія «Гровінг Стейт», а також виключено ТОВ „Фінансова компанія «Гровінг Стейт» з Державного реєстру фінансових установ (т.5, а.с.119-120; т.7, а.с.142-143). В даному рішенні було зазначено про відсутність у ТОВ „Фінансова компанія «Гровінг Стейт» всіх ліцензій на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) (т.5, а.с.119; т.7, а.с.142).

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції вважав доведеними підстави недійсності договору, передбачені ст. 230 ЦК України, а саме:

1. Всупереч вимогам п.3 Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», перед укладенням кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 року Акціонерний поштово-пенсійний банк „Аваль" не ознайомив ОСОБА_1 з орієнтовною сукупною вартістю кредиту і не зазначив у ньому детального розпису загальної вартості кредиту.

Згідно ч.2, ст.19 Закону „Про захист прав споживачів" (в редакції від 1.12.2005 року, який діяв на момент підписання спірного договору) підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За таких умов, неповідомлення банком інформації про сукупну вартість наданого кредиту перед укладенням договору є приховуванням від споживача необхідної йому інформації, що вводить споживача в оману стосовно умов договору.

2. АППБ «АВАЛЬ» ввів ОСОБА_1 в оману, уклавши кредитний договір у валюті США, зобов`язавшись видати 144 903 доларів США кредиту, а фактично 20.07.2006 року видав ОСОБА_1 кредит в національній валюті гривні, переказавши 728 137 грн. 57 коп. на розрахунковий рахунок забудовника ТОВ ІБК „Столиця".

Так, виходячи зі змісту квитанції №69, квитанції №31 про здійснення валютно-обмінної операції або купівлі-продажу банківського металу та заяви на видачу готівки №І РТ/1255-18 за своєю хронологією 20.07.2006 року о 14-32 годин АППБ „Аваль" від імені ОСОБА_1 перерахував 728 137 грн. 57 коп. ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Столиця" на виконання умов договору №7-05/703; 1329-10/0561-1 відповідачем по оплаті облігацій, потім через три хвилини, тобто о 14-35 годин клієнт ОСОБА_1 здійснила покупку валюти у Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль" в розмірі 144 903 доларів США по курсу 502,500/100 і до видачі отримала 728 137 грн. 57 коп., а ще через три хвилини - о 14-38 годин ОСОБА_1 зняла з рахунку фізичної особи Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль" 144 903 доларів США, що еквівалентно 731 760 грн. 15 коп.

Таким чином, АППБ „Аваль" не виконав вимог законодавства, не провів фінансовий моніторинг тому, що кошти в сумі 728 137,57 грн. на рахунок забудовника ТОВ ІБК „Столиця" Банк переказав зі свого внутрішнього рахунку, а не з поточного рахунку № НОМЕР_1 , який було відкрито на ім`я ОСОБА_1 , що є доказом того, що кредит був наданий у національній валюті - гривні - 728 137,57 грн, а не в доларах США - 144903 доларів США.

Відповідно до п.1.1 договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 року на відкриття та ведення поточного валютного рахунку № НОМЕР_1 всі операції по рахунку здійснюються згідно розпорядження ОСОБА_1 . Однак відповідач ОСОБА_1 не надавала АППБ «Аваль» «Розпоряджень» на зарахування 144 903,00 доларів США на свій поточний рахунок № НОМЕР_1 , а тому не могла їх знімати зі свого поточного рахунку № НОМЕР_1 та отримувати готівку в касі банку.

Таким чином, оскільки іноземна валюта (долари США) на поточний валютний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 не була зарахована, тому право власності на 144 903, 00 доларів США не перейшло від Банку до ОСОБА_1 , в свою чергу право власності від Банку до ОСОБА_1 перейшло на 728 527 грн., тобто АППБ „АВАЛЬ" ввів ОСОБА_1 в оману, уклавши кредитний договір у валюті США, а фактично 20.07.2006 року видав ОСОБА_1 кредит в національній валюті гривні.

Відмовляючи у прийнятті до уваги доказу - висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 30.11.2017 року №10623/21636/17-45 , суд вважав, що він є недопустимим та неналежним доказом, оскільки за результатами проведення вказаної експертизи було встановлено, що експерти спілкувалися з представниками ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» поза межами судового засідання, в порушення вимог ст.53 ЦПК України та п.2.3 наказу Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.11.1998 року за №705/3145. Експертний висновок від 30.11.2017 року №10623/21636/17-45 містить усну інформацію, яка отримана експертами від представників ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» поза межами судового засідання, та яку експерти використали при наданні відповідей на питання експертизи, що є порушенням Закону України «Про судову експертизу».

3. Крім того, суд вважав, що спірний кредитний договір був підписаний особою, яка згідно довіреності, зазначеної у кредитному договорі, не мала права представляти інтереси кредитора. Як вбачається з тексту кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 року від імені кредитора АППБ «Аваль» виступав начальник відділення „Іпотечний центр" Київської регіональної дирекції (філії) Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль" ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щековим Д.М. від 10.02.2006 року за реєстраційним №383 (т.1, а.с.10; 60).

Згідно відповідей Міністерства юстиції України від 15.02.2017 року №5268/ПІ-К-287/19 та від 10.07.2018 року №ПІ-К-9-13/155 згідно з даними Єдиного реєстру нотаріусів відомості про ОСОБА_11 відсутні, приватна нотаріальна діяльність нотаріуса по Київському міському нотаріальному округу з 2006 року по теперішній час зареєстрована не була, реєстраційне посвідчення не видавалось (т.6, а.с.5-6).

З висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи, наявним у матеріалах справи доказам та зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 липня 2006 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського відділення № 20 АППБ «Аваль» із заявою-анкетою позичальника, в якій просила надати їй споживчий кредит в сумі 144 903 долари США, строком кредитування - 144 місяці, процентною ставкою 13,25 % річних для придбання квартири.

В заяві-анкеті зазначила, що на даний період часу є суб`єктом підприємницької діяльності, займається роздрібною торгівлею ( чоловічим одягом), попереднє місце роботи - бухгалтер СМУ-4 Тресту "Київспецбуд», стаж роботи бухгалтером - 10 років. Також вказала, що її чоловік ОСОБА_3 працює начальником відділу в Міністерстві економіки України.

Також повідомила, що на час подання заяви має непогашені кредити, а саме : у «ПроКредитБанк» 04 травня 2006 року строком на один рік отримала кредит на суму 5000 доларів США; у ПАТ КБ «Надра» - 21 березня 2006 року строком на три роки кредит в сумі 17 419 доларів США. ( а.с. 3-5, т. 3).

Відповідно до висновку відділення «Іпотечний кредит» стосовно надання споживчого кредиту по програмі «Житло в кредит на 20 років на первинному ринку» ОСОБА_1 , вказано , що сума кредиту 144 903 долари США, строком на 144 місяці, цільове використання кредитних коштів - придбання житла на первинному ринку. Погашення: щомісячне погашення кредиту та відсотків, сума щомісячного внеску - 2014,3 доларів США ( а.с 13, т. 3)

Відповідно до протоколу засідання кредитного комітету АППБ «Аваль» № 6179 від 18 липня 2006 року було вирішено : надати споживчий кредит п. ОСОБА_1 за програмою «Житло в кредит на первинному ринку» в сумі 144 903 ( сто сорок чотири тисячі дев`ятсот три) долари США, терміном на 144 місяці, під 13,35 % річних. Забезпечення - майнові права на дві квартири за будівельною адресою АДРЕСА_4 ( а.с. 14, т. 3).

20 липня 2006 року ОСОБА_1 подала до Київської регіональної дирекції АППБ «Аваль» власноручно заповнену заяву про відкриття поточного рахунку у доларах США (а.с. 15, т. 3) та подала картку із зразками підписів.

Також 20 липня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 було укладено договір на відкриття поточного рахунку у доларах США, відповідно до якого для обліку суми банк зобов`язався відкрити рахунок № НОМЕР_1 .

20 липня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/1179/74/782. Відповідно до п.п.1.1-1.2 вказаного кредитного договору кредитор на положеннях та умовах цього договору надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 144 903 долари США. Кредит надається на 144 місяці з 20.07.2006 року по 20.07.2018 року. Процентна ставка за користування кредитом складає 13,25% річних за п.1.4 кредитного договору. (т.1, а.с.10-12).

Пунктом 1.3 визначено, що погашення кредиту, в залежності від обраної програми кредитування, може здійснюватись наступним чином:

- згідно графіку погашення кредиту ( додаток до договору) в розмірі 1/144 від суми отриманого ліміту отриманого кредиту згідно з п.1.1. цього договору; погашення відсотків за кредитом здійснюється щомісячно;

- згідно графіку погашення кредиту ( додаток до договору) ануїтетними платежами.

Згідно п.5.1 кредитного договору позичальник зобов`язується виконати умови кредитного договору, здійснюючи безготівковим платежем або готівкою в касу кредитора: щомісячно, до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту та остаточне погашення отриманого кредиту до 20.07.2018 року (включно); щомісячно, до 15 числа кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, та при остаточному погашенні кредиту сплату процентів за фактичне використання кредитних коштів.

Як вбачається з додатку до кредитного договору від 20 липня 2006 року, підписаного особисто ОСОБА_1 , графік погашення кредиту визначено - ануїтетними платежами в сумі по 2014,34 доларів США щомісячно.

У цьому графіку, розрахованому на період з 20 липня 2006 року по 20 липня 2018 року, зазначено суму платежу на кожен місяць 2014,34 доларів США, що складається із суми тіла кредиту та процентів, разом до погашення - 144 903 долари США - кредит; 144 929,63 долари США - проценти, загальна сума до погашення ( враховуючи суму останнього платежу 2018,24 долари США) - 289 832 долари США 63 центи ( а.с. 18 - 20, том 3).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 20 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку майнові права на квартиру за договором про резервування об`єктів нерухомості та порядок погашення облігацій № 1329-10/056Р-1 від 17 липня 2006 року, а саме, квартиру АДРЕСА_5 , та яка перейде у власність інвестора після вводу будинку до експлуатації (пункту 1.3 договору). Вказаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2291.

Також на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 20 липня 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» було укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку банку майнові права на квартиру за договором про резервування об`єктів нерухомості та порядок погашення облігацій №1329-10/057Р-1 від 17 липня 2006 року, а саме, квартиру АДРЕСА_6 та яка перейде у власність інвестора після вводу будинку до експлуатації (пункту 1.3 договору). Вказаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрований в реєстрі за № 2289.

У договорах забезпечення, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., зазначено, що вони забезпечують вимоги заставодавця/іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору , за умовами якого позичальник зобов`язується повернути кредит в розмірі 144 903 долари США через 144 місяці до 20 липня 2018 року та сплатити проценти ( а.с. 35-40, т. 3).

За змістом квитанції №69 20.07.2006 року о 14-32 годин Акціонерним поштово-пенсійним банком „Аваль" від імені ОСОБА_1 було перераховано 728 137 грн. 57 коп. на рахунок ТОВ „Інвестиційно-будівельна компанія „Столиця", а в графі „призначення платежу" вказано: ОСОБА_1 : за облігації згідно договору №7-05/703; 1329-10/0561-1 від 17 (т.1, а.с.103; 168). У зазначеному документі грошові кошти в розмірі 728 137 грн. 57 коп. містяться як у графі „сума", так і у графі „еквівалент у гривнях".

Як вбачається з квитанції №31 про здійснення валютно-обмінної операції або купівлі-продажу банківського металу 20.07.2006 року о 14-35 годин клієнт ОСОБА_1 здійснила покупку валюти у Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль" в розмірі 144 903 доларів США по курсу 502,500/100 і до видачі отримала 728 137 грн. 57 коп. (т.1, а.с.104; 169). В даній квитанції міститься підпис ОСОБА_1 , який не заперечувався її представником ОСОБА_3 .

Також згідно заяви на видачу готівки №І РТ/1255-18 20.07.2006 року о 14-38 годин ОСОБА_1 зняла з рахунку фізичної особи Акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль" 144 903 доларів США, що еквівалентно 731 760 грн. 15 коп., поставивши свій підпис у даній заяві (т.1, а.с.102; 170).

04 серпня 2009 року та 28 вересня 2009 року ОСОБА_1 зверталась до банку із заявами про внесення змін до кредитного договору, в яких, посилаючись на кризову ситуацію та підвищення курсу долара США, просила капіталізувати прострочену заборгованість та надати кредитні канікули на 12 місяців ( а.с. 63-64, т. 3).

14 жовтня 2009 року з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор і позичальник досягли згоди щодо зміни умов погашення (реструктуризації) кредиту, уклавши додаткову угоду №1 до кредитного договору.

Згідно з додатковою угодою строк кредиту збільшено на 13 місяців, у зв`язку з чим п.1.2 кредитного договору викладено так: дата остаточного погашення кредиту 20.08.2019 року, строк користування кредитом складає 157 місяців (т.1, а.с.17-19). Тимчасово на період з 14.10.2009 року до 14.10.2010 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного у графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди (т.1, а.с.20-23; т. 3, а.с. 21-25).

Також сторонами підписано додаток № 1 до додаткової угоди від 14 жовтня 2009 року, в якому викладено графік кожного із щомісячних платежів, в якому визначено суму щомісячного ануїтетного платежу - 2186,51 долар США; та зазначено, що за період з 15 жовтня 2009 року до 15 серпня 2019 року загальна сума тіла кредиту до погашення становить - 128 417 доларів США, 91 цент, сума процентів - 116 045,36 доларів США; загальна сума до погашення - 244 463,27 доларів США . Зазначений графік підписаний позичальником ОСОБА_1 на кожній сторінці. (а.с. 22-24, т. 3).

Крім того, 14 жовтня 2009 року сторонами було підписано додаток № 2 до кредитного договору - сукупну вартість кредиту, відповідно до якої абсолютне значення подорожчання кредиту становить 116 183 доларів США. Вказаний додаток також містить підпис позичальника ОСОБА_1 на кожній сторінці.

07 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про зміну умов кредитування, посилаючись на збільшення платежів, пов`язане з підвищенням курсу валюти. При цьому ОСОБА_1 зазначала, що у 2007 році нею було отримано кредит в «Кредитпромбанку» на розвиток бізнесу, на період до 2014 року, за яким сума непогашеного кредиту становить 50 000 доларів США ( а.с. 65, т. 3).

11 жовтня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору, за яким строк кредиту було збільшено на 13 місяців, а п.1.2 кредитного договору викладено наступним чином: кредит надається на 170 місяців з 20.07.2006 року по 20.09.2020 року (т.1, а.с.26-28). Тимчасово на період з 15.10.2010 року до 14.10.2011 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного у графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди (т.1, а.с.29-30).

У додатковій угоді № 2 від 11 жовтня 2010 року було зафіксовано, що станом на дату укладення додаткової угоди фактична заборгованість позичальника за кредитним договором по сплаті суми кредиту становить 137 537,04 доларів США. Сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу на строк до 14 жовтня 2011 року до суми 1224,27 доларів США, після чого сума щомісячного ануїтетного платежу становитиме 2226,97 доларів США; загальна сума до погашення ( кредит та проценти ) - 257 430 доларів США 96 центів.

Також представником кредитора та ОСОБА_1 було підписано додаток № 2 таблицю сукупної вартості кредиту, згідно з якою абсолютне значення подорожчання кредиту становить суму 118 591 доларів США ( а.с. 27-29, т. 3).

11 листопада 2011 року з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України кредитор і позичальник досягли згоди щодо зміни умов погашення (реструктуризації) кредиту, уклавши додаткову угоду №3 до кредитного договору (т.1, а.с.33-36; т. 3 а.с. 30-33). Тимчасово на період з 15.11.2011 року до 14.11.2012 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу позичальника за кредитним договором до розміру, визначеного у графіку погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, що є додатком до додаткової угоди (т.1, а.с.37-38). З 15 листопада 2012 року сума щомісячного ануїтетного платежу становитиме 2410,33 доларів США. Також у графіку та таблиці сукупної вартості кредиту, підписаних представником кредитора та ОСОБА_1 , визначено загальну суму до погашення 246 233,79 доларів США, з яких проценти на суму 95 396,27 доларів США.

23 вересня 2014 року на адресу ОСОБА_1 представником АТ «Райффайзен Банк Аваль» було сформовано та направлено вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, в якій зазначено, що відповідач припинила належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого прострочена заборгованість перед банком станом на 19 вересня 2014 року становить: 9190,28 доларів США - прострочена заборгованість по сумі кредиту; 13 141,52 долари США - заборгованість за процентами.

Тому банк вимагав протягом не більше 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі , а саме: 129 493,9 доларів США - заборгованість по сумі кредиту; 13 329,55 доларів США - заборгованість за процентами; нарахована пеня. ( а.с. 40, т. 1)

Вимога була надіслана ОСОБА_1 24 вересня 2014 року на адресу, зазначену у договорі кредиту : АДРЕСА_7 , проте повернулась без вручення, за закінченням терміну зберігання ( а.с. 79-80 т. 1).

04 березня 2015 року ПА «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з даним позовом, надавши до позовної заяви розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1179/74/782, згідно з яким заборгованість за кредитом становить 129 493,9 доларів США ( еквівалент у гривнях - 1 739 638 грн. 28 коп.); заборгованість за відсотками - 13 141,52 долари США ( еквівалент у гривнях - 176 544 грн. 93 коп.), пені - 22 591,54 доларів США ( еквівалент у гривнях - 303 497 грн. 98 коп.). Пеня нарахована за період з 29.11.2012 року по 15.09.2014 року. ( т. 1, а.с. 6-9 ; 225 -228).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 червня 2017 року було частково задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про призначення у справі судової економічної експертизи, на вирішення якої були поставлені питання :

1. Чи передбачена вимогами спеціальних нормативних документів в галузі бухгалтерського обліку, фінансів та кредиту можливість до відкриття поточного рахунку № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 (згідно Договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006р для відкриття та ведення поточного рахунку) зарахувати на поточний рахунок № НОМЕР_1 в нічний час о 03 год. 52 хв. 20.07.2006р. («Время поступления») до початку банківського операційного дня кредит в розмірі 144 903,00 доларів США, згідно наданої ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» «Виписки по рахунку № НОМЕР_1 »?

2. Чи підтверджується документально здійснення операції з надання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 144 903,00 доларів США згідно кредитного договору № 014/1179/74/782 від 20.07.2006 р. шляхом їх зарахування на її поточний рахунок № НОМЕР_1 ?

3. Чи відповідають чинному законодавству України відображені у «Виписці по рахунку № НОМЕР_1 » фінансово-кредитні операції (зарахування кредиту згідно кредитного договору № 014/1179/74/782 від 20.07.2006 р. та зняття ОСОБА_1 готівкових коштів шляхом отримання їх з каси банку згідно Заяви на видачу готівки № ІРТ/1255-18 від 20.07.2006р.)? Якщо ні, у чому полягають порушення та суперечності?

4. Чи достатньо обґрунтований ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» факт видачі ОСОБА_1 тіла кредиту у розмірі 144 903,00 доларів США через касу Банку за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20.07.2006 р. згідно Заяви на видачу готівки № ІРТ/1255-18 від 20.07.2006р.?

5. Чи підтверджується документально факт укладання ОСОБА_1 із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитного договору № 014/1179/74/782 від 20.07.2006р. з метою оплати за облігації згідно Додаткової угоди №1 від 20.07.2006р. до Договору про резервування об`єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №1329-10/056Р-1 від 17.07.2006 р. та Додаткової угоди №1 від 20.07.2006 р. до Договору про резервування об`єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №1330-10/057Р-1 від 17.07.2006 р.?

6. Чи відповідає документальне оформлення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» операції з надання кредиту ОСОБА_1 в іноземній валюті у розмірі 144 903,00 доларів США з метою оплати за облігації на рахунок отримувача TОB Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця» вимогам чинного законодавства України?

7. Чи підтверджується документально факт видачі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредиту ОСОБА_1 у національній валюті та у якому розмірі?

8. Якщо кредит було надано у гривнях, то яка дійсна сума заборгованості за кредитним договором №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. станом на 02 червня 2017 р. (тіло кредиту та відсотки)?

За результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи № 10623/21636/17-45, виконаної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Пищолкою Т.В. та Борщевською Ю.Г., від 30 листопада 2017 року, зроблено наступні висновки, зокрема:

- По другому питанню : Здійснення операції з надання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 144 903,00 доларів США згідно кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. шляхом їх зарахування на її поточний рахунок № НОМЕР_1 документально підтверджується наданими виписками по позичковому рахунку № НОМЕР_2 та поточному рахунку № НОМЕР_1 та відповідає умовам кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006р.

- По третьому питанню: Відображені у «Виписці по рахунку № НОМЕР_1 » фінансово- кредитні операції (зарахування кредиту згідно кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. та зняття ОСОБА_1 готівкових коштів шляхом отримання їх з каси банку згідно Заяви на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20.07.2006р.) відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. за №280, Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003р. № 254, Інструкції про касові операції в банках України, затвердженій постановою Правління НБУ від 14.08.2003р. №337 та Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженій постановою Правління НБУ від 20.10.2004р. за №495.

- По четвертому питанню : Згідно заяви на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20.07.2006р. банком документально оформлено касову операцію з видачі готівкових коштів з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (зміст операції ОСОБА_1 , зняття з рахунку фіз. осіб, Зняття кредитних коштів згідно договору) через касу банку, що відповідає вимогам Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №280 та Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003 року № 337.

- По п`ятому питанню : Згідно заяви-анкети позичальника ОСОБА_1 від 10.07.2006р., цільове використання кредиту в сумі 144 903,00 доларів США: придбання квартири; в забезпечення кредиту надаю: об`єкт кредитування.

Пунктом 2.1 кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. визначено, що кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі.

З додаткової угоди №1 від 20.07.2006р. до договору про резервування об`єкту нерухомості та порядок погашення облігацій № 1329-10/056Р-1 та додаткової угоди №1 від 20.07.2006р. до договору про резервування об`єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №1330-10/057Р-1 від 17.07.2006р. вбачається, що у ОСОБА_1 виникла необхідність у залученні кредитних коштів з метою здійснення оплати за договором купівлі-продажу облігацій №вК- 007-05/703; №1329-10/056Р-1 від 17.07.2006р. та договором купівлі-продажу облігацій №вК-007-05/704; №1330-10/057Р-1 від 17.07.2006р.

Отже, кредитним договором №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. прямо не визначено, що кредит надається з метою оплати облігацій. При цьому, додаткова угода №1 від 20.07.2006р. до договору про резервування об`єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №1329-10/056Р-1 та додаткова угода №1 від 20.07.2006р. до договору про резервування об`єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №1330-10/057Р-1 від 17.07.2006р. укладені між ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця» (сторона-1), ОСОБА_1 (сторона-2) та АППБ «Аваль» (сторона-3), у зв`язку з виникненням у ОСОБА_1 необхідності у залученні кредитних коштів з метою оплати за облігації та отримання кредиту за кредитним договором №014/1179/74/782 від 20.07.2006р.

- По шостому питанню : Кредитним договором №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. прямо не визначено надання кредиту в сумі 144903,00 доларів США з метою оплати за облігації на рахунок отримувача ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця»

При цьому, квитанцією № 69 від 20.07.2006 року підтверджується оплата в сумі 728 137 грн. платником ОСОБА_1 отримувачу - ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «Столиця» за облігації зг. дог. № 7-05/703; 1329-10/056-1.

Документальне оформлення операції з надання кредиту ОСОБА_1 за кредитним договором №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. шляхом перерахування зазначеної суми на поточний рахунок, що підтверджується банківськими виписками, відповідає умовам кредитного договору та вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998р. №566, Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003р. № 254 та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. за №280.

- По сьомому питанню : Згідно кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 року, виписок по позичковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 та поточному рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , заяви на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20.07.2006р., кредит надавався в доларах США, а не у національній валюті ( а.с. 23-40, т. 4)

Встановивши наведені обставини справи, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним

Як на підставу для визнання кредитного договору недійсним ОСОБА_1 посилалася на приписи статей 203, 215, 230 ЦК України, статей 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та зазначала, що банк свідомо не ознайомив позичальника з орієнтовною сукупною вартістю кредиту перед укладенням договору, не зазначив у договорі детального розпису загальної вартості кредиту, внаслідок чого застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши її в оману щодо сукупної вартості кредиту. Також вказувала, що підставою недійсності договору є ненадання банком кредиту в іноземній валюті в розмірі 144 903 доларів США, тобто позичальник не отримував коштів у іноземній валюті, тому оформивши договір у іноземній валюті, банк ввів позичальника в оману.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2024 року у справі № 308/628/16-ц , вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

У частині першій статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У постанові від 14 вересня 2022 року у справі № 390/1377/15-ц Верховний Суд зазначив, що обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України необхідно розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

За змістом положень статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 20 липня 2006 року) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). У договорі про надання споживчого кредиту зазначається, у тому числі, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених статтею 230 ЦК України та статтями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, позивач в силу положення частини третьої статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції послався на невиконання банком вимог п.3 Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

З преамбули постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» (далі - Постанова № 168) вбачається, що вона прийнята з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів та забезпечення надання банками споживачам повної інформації про сукупну вартість кредиту. У цій постанові міститься вимога про зобов`язання перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Проте суд першої інстанції не звернув уваги, що постанова № 168 набула чинності 05 червня 2007 року, а кредитний договір з ОСОБА_1 укладений 20 липня 2006 року.

Отже, вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на дату укладення оспорюваного договору не передбачали обов`язку банку надати детальний розпис сукупної вартості кредиту в окремому документі; на відміну від Постанови № 168 на кредитора не покладався обов`язок надання споживачеві в письмовій формі інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до банку із заявою-анкетою для отримання кредиту завчасно до його укладення, - 10 липня 2006 року, визначивши у ньому бажану суму кредиту ( 144 903 долари США) та валюту кредитування - долари США.

Зі змісту додатку до кредитного договору № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року вбачається, що у ньому детально розписано вартість кожного щомісячного платежу на період 144 місяці, тобто до 20.07.2018 року. При цьому зазначено, що загальна сума відсотків, яка підлягає до сплаті, у разі виконання ануїтетного графіку погашення кредиту, складатиме 144 929,63 долари США, а загальна сума до сплати становитиме 289 832,63 долари США ( а.с. 20-21, т. 3).

Тому сама по собі відсутність у справі окремого у письмовому вигляді документу з інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року, за наведених обставин, не є достатньою підставою для висновку, що банком при видачі кредиту порушив вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», адже, підписуючи додаток до договору, в якому зазначена загальна вартість платежів для погашення кредиту, з урахуванням процентів, позичальник тим самим була повідомлена про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу, що при зверненні до суду з зустрічним позовом, позивач ОСОБА_1 визначила як підстави позову: відсутність істотної умови договору - сукупної вартості кредиту та введення банком в оману споживача щодо сукупної вартості кредиту; надання кредиту в національній валюті в розмірі 728 137,57 гривень, тоді як умовами договору було передбачено надання кредиту в доларах США.

Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції посилався на обставини, які ОСОБА_1 у зустрічній позовній заяві не визначала як підстави позову - підписання кредитного договору особою, яка не мала права представляти інтереси кредитора.

За змістом кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 року від імені кредитора АППБ «Аваль» виступав начальник відділення «Іпотечний центр» Київської регіональної дирекції (філії) Акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим Д.М. від 10.02.2006 року за реєстраційним №383 (т.1, а.с.10; 60).

Разом з тим, висновок суду першої інстанції про те, що начальник відділення ОСОБА_2 не мав представляти інтереси кредитора у даних правовідносинах, оскільки «за даними Єдиного реєстру нотаріусів відомості про ОСОБА_11 відсутні», колегія суддів вважає безпідставним, оскільки він ґрунтується на спотворенні прізвища приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11. - « ОСОБА_11 » замість « ОСОБА_10 », яким була посвідчена довіреність на ім`я начальника відділення ОСОБА_2 .

З копії матеріалів кредитної справи вбачається, що кредитним комітетом АППБ «Аваль», за результатами розгляду заяви-анкети ОСОБА_1 від 10 липня 2006 року було прийнято рішення від 18 липня 2006 року про надання позичальнику кредиту на запитувану нею суму, у валюті - долари США.

20 липня 2006 року між АППБ «Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №014/1179/74/782. Відповідно до п.п.1.1-1.2 вказаного кредитного договору кредитор на положеннях та умовах цього договору надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 144 903 долари США. Кредит надається на 144 місяці з 20.07.2006 року по 20.07.2018 року. Процентна ставка за користування кредитом складає 13,25% річних за п.1.4 кредитного договору.

Отже, оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала його; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування, зокрема строк кредитування, процентну ставку за користування кредитом, строки сплати платежів, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань; графіком погашення до кредитного договору визначено розмір щомісячних платежів як за тілом кредиту, так і в розрізі процентів; протягом дії кредитного договору ОСОБА_1 не зверталася до банку за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

У день підписання оспорюваного правочину позичальник отримала примірник кредитного договору, що не позбавляло її можливості детально перевірити його умови та завчасно звернутись до банку для уточнення порядку здійснення нарахування процентів, погашення кредиту та особливостей взаєморозрахунків коштів за кредитом.

При цьому з матеріалів кредитної справи вбачається, що спілкування позичальника з працівниками банку з приводу надання та умов отримання кредиту велось завчасно до укладення договору, з 10 липня 2006 року, тоді як договір кредиту було укладено 20 липня 2006 року.

Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилась з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови.

Жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало свідоме приховування орієнтовної сукупної вартості кредитного договору, і такими діями банку були порушені права позичальника, ОСОБА_1 не надано.

Висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний кредитний договір було укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», так як перед його укладенням, всупереч частині 2 статті 11 вказаного закону, позичальнику не було повідомлено в письмовому вигляді про кредитні умови, зокрема про орієнтовну сукупну вартість кредиту, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Крім того, станом на час укладання кредитного договору законодавцем не було встановлено вимоги про те, що у договорі про надання споживчого кредиту повинно бути зазначено інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту і що дана інформація повинна бути викладена як окремий письмовий документ.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, якими в наступному було врегульоване порядок надання зазначеної інформації, були затверджені постановою правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року, тобто після укладення між сторонами договору кредиту від 20 липня 2006 року.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 29 серпня 2018 року у справі № 635/7784/16-ц, твердження позичальника, що кредитний договір не відповідає вимогам діючого законодавства та порушує його права, як споживача кредитних послуг, зокрема, і тому, що при укладанні кредитного договору банком не було надано повної орієнтовної вартості кредиту та у ньому відсутні відомості детального розпису загальної вартості кредиту, а також не надання Банком окремого письмового документу з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача та графіку погашення заборгованості, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Абзацом 2 частини 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену ст. 15 і 23 цього Закону. Однак зазначені норми не передбачають визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту у разі неповідомлення споживачу відомостей про орієнтовну сукупну вартість кредиту та іншої інформації, визначеної ч. 2 ст. 11 Закону.

Отже, ОСОБА_1 не доведено, що оспорюваний правочин укладений шляхом обману зі сторони банку, адже встановлено, що цей договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, що свідчить про прийняття визначених у договорі умов.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим висновок суду першої інстанції про недійсність кредитного договору № 014/1179/74/782 від 20.07.2006 року з підстав неповідомлення споживачу орієнтовної сукупної вартості кредиту.

Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не отримувала кредит у доларах США готівкою при укладенні кредитного договору, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є консесуальним, відтак операції з видачі кредитних коштів стосуються виконання договору кредиту та не спростовують встановленого судом факту існування між сторонами кредитних правовідносин, валютою кредитування у яких є долар США; видача кредитних коштів є виконанням уже укладеного кредитного договору, тоді як підстави недійсності мають існувати на момент його укладення.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) та від 28 квітня 2020 року у справі № 263/16688/17 .

З матеріалів справи встановлено, що позичальник ОСОБА_1 , яка за фахом є бухгалтером, та відповідно до поданих нею заяв мала декілька кредитів у доларах США в інших банках, була завчасно обізнана з умовами кредитування, також при укладенні кредитного договору ознайомилась з його умовами та мала можливість не погодитися чи відмовитися від укладення договору.

ОСОБА_1 самостійно обрала валюту кредитування, сторони кредитного договору досягли домовленості щодо усіх істотних умов договору, його підписали, своїми підписами сторони засвідчили, що їх волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін. На виконання укладеного кредитного договору банк надав грошові кошти позичальнику ОСОБА_1 , що підтверджується заявою на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20.07.2006р., якою банком документально оформлено касову операцію з видачі готівкових коштів з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 .

У подальшому, у зв`язку з підвищенням курсу долара США, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до банку з заявами про внесення змін до кредитного договору, внаслідок чого між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1 було укладено три додаткові угоди: від 14 жовтня 2009 року, від 11 жовтня 2010 року, від 11 листопада 2011 року, якими було продовжено строк дії кредитного договору, в окремі періоди зменшувався розмір щомісячного платежу, в додаткових угодах було щоразу зафіксовано суму непогашеної заборгованості та складено новий графік погашення кредиту.

При цьому ОСОБА_1 щоразу у заявах про внесення змін до кредитного договору, про зміну умов кредитування зазначала суму непогашеного кредиту у доларах США, та додаткові угоди були укладені у валюті кредитування - доларах США, ОСОБА_1 особисто підписувала нові графіки погашення кредиту, в яких розрахунки були проведені у валюті кредитування - доларах США.

Таким чином, позичальник після укладення кредитного договору уклала з банком три додаткові угоди до нього, в яких сторони підтверджували розмір отриманих позичальником кредитних коштів, процентів за користування кредитними коштами, здійснювали реструктуризацію/ капіталізацію боргу, отже, позичальник при укладенні спірного кредитного договору та додаткових угод діяла свідомо, вільно, враховуючи власні інтереси, прийняла рішення про вибір банку та вступила з ним у договірні відносини, визначивши при цьому характер правочинів і умови.

Протягом тривалого часу відповідач вносила кошти на погашення кредитного зобов`язання відповідно до умов укладеного кредитного договору, що підтверджується випискою по рахунку за кредитним договором, розрахунком заборгованості та копіями квитанцій, наданими представником відповідача, що підтверджують часткове виконання зобов`язань за кредитним договором.

Разом з тим, лише через 9 років з дня укладання кредитного договору у доларах США та трьох додаткових угод до нього (в кожному зафіксовано надання кредиту - в доларах США, та залишок боргу - в доларах США), часткового виконання умов кредитного договору та погашення заборгованості у вказаній валюті, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогами визнати недійсним кредитний договір №014/1179/74/782, укладений 20.07.2006 року, оскільки виявила, що замість гривневого банк шляхом обману видав їй валютний кредит.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них. Ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів, а з метою ухилення від виконання зобов`язань, є неприпустимим (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(ІІ)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України, та ухвали Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 513/879/19 , одним із способів захисту добросовісної сторони є правовий принцип, згідно з яким особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції (принцип естопелю). Поведінка є недобросовісною, якщо одна сторона договору прийняла виконання від іншої сторони, а після цього посилається на недійсність такого договору або його неукладеність. Якщо поведінка сторони давала іншій стороні підстави вважати, що договір є дійсним (виконувався належним чином сторонами протягом тривалого часу), то наступне висунення вимог про його недійсність або неукладеність є зловживанням правом.

Крім того, видача кредитних коштів у іноземній валюті - доларах США також підтверджується наявною у матеріалах справи випискою по рахунку ОСОБА_1 ( а.с 18 - 101, т. 2; а.с. 92 - 188, т. 3)

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.

Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Вказаний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц .

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16 зазначено, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

З матеріалів справи встановлено, що під час надання кредиту в доларах США банком було здійснено його конвертацію (обмін) через операційну касу Київської регіональної дирекції АППБ «Аваль» в гривню. При цьому, чинним на час видачі кредитних коштів законодавством, не встановлювалися заборони щодо видачі кредиту у валюті з подальшою його конвертацією в національну валюту.

Як вбачається з наданої виписки по рахунку та квитанції про погашення кредиту, сплата кредитних коштів здійснювалась ОСОБА_1 у доларах США ( а.с. 217 - 250 , т. 2)

Крім того, за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи № 10623/21636/17-45, виконаної експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Пищолкою Т.В. та Борщевською Ю.Г., від 30 листопада 2017 року, зроблено наступні висновки, зокрема:

- Здійснення операції з надання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 144 903,00 доларів США згідно кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. шляхом їх зарахування на її поточний рахунок № НОМЕР_1 документально підтверджується наданими виписками по позичковому рахунку № НОМЕР_2 та поточному рахунку № НОМЕР_1 та відповідає умовам кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 р.

- Відображені у «Виписці по рахунку № НОМЕР_1 » фінансово- кредитні операції (зарахування кредиту згідно кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006р. та зняття ОСОБА_1 готівкових коштів шляхом отримання їх з каси банку згідно Заяви на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20.07.2006 р.) відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV та іншим нормативно-правовим актам.

- Згідно кредитного договору №014/1179/74/782 від 20.07.2006 року, виписок по позичковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 та поточному рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , заяви на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20.07.2006р., кредит надавався в доларах США, а не у національній валюті.

Таким чином, факт перерахування банком на рахунок ТОВ «ІБК «Столиця» з метою оплати облігацій згідно з договором № 7-05/703, 1329-10/056-1 коштів у гривнях, що були конвертовані у національну валюту внаслідок отримання кредитних коштів ОСОБА_1 у доларах США, жодним чином не спростовує укладення кредитного договору в іноземній валюті - доларах США та не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Отже встановлені апеляційним судом обставини не дають підстав вважати, що дії банку при укладенні оспорюваного кредитного договору суперечили волевиявленню позичальника, а також про наявність у таких діях умислу з боку банку, який був спрямований на введення споживача в оману.

Висновки суду першої інстанції про те, що висновок експертизи не може бути визнаний належним та допустимим доказом у справі, оскільки експерти допустили безпосереднє спілкування з представниками ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», колегія суддів вважає безпідставним, оскільки з матеріалів справи вбачається, що на клопотання експертів КНДІСЕ, що надійшло до суду за супровідним листом директора інституту О.Г. Рувін, номер вхідної кореспонденції суду № 36363 ( а.с. 43-44, т. 4) ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року було витребувано відповідні документи : матеріали кредитної справи, копії банківських виписок, та інші. Після надходження вказаних документів до суду листом від 19 вересня 2017 року копія кредитної справи, банківських виписок по рахунку , розрахунки заборгованості були надіслані до КНДІСЕ. Листом Дарницького районного суду м. Києва від 10 листопада 2017 року на адресу експертів КНДІСЕ були надіслані додаткові пояснення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ( а.с. 56, т. 4), які приєднані до матеріалів справи, знаходяться на аркушах справи 238 - 245, т. 3), та які були використані експертами при проведенні експертизи.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про недопустимість доказу - висновку експертизи з тих підстав, що експерти спілкувались із представниками позивача, суперечить матеріалам справи.

Отже, доказів, які б доводили факт умисних дій чи умисної бездіяльності банку з метою обману позичальника, задля укладення кредитного договору, та відсутність вільного волевиявлення у ОСОБА_1 на укладення кредитного договору, суду не надано. Відтак, підстав, передбачених статтями 203, 215, 230 ЦК України, статтями 11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», для недійсності кредитного договору позивач за зустрічним позовом не довела.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції зроблені без дотримання норм матеріального та процесуального права, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами, що є підставою для задоволення апеляційних скарг АТ «Райффазен Банк» та ТОВ ФК «Гровінг Стейт», скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .

Щодо основного позову ТОВ ФК «Гровінг Стейт» про стягнення заборгованості

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Гровінг Стейт», суд першої інстанції, крім недійсності укладеного кредитного договору, виходив також з того, що ТОВ «Гровінг Стейт» не надав належних доказів здійснення оплати за договором про відступлення права вимоги, а також , що Розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) від 30.08.2018 року №1517 було анульовано ліцензії ТОВ „Фінансова компанія «Гровінг Стейт», та 02.04.2021 року було анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи.

Колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) ( постанови Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19, від 28 лютого 2024 року у справі № 712/7178/20).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 травня 2018 року було здійснено заміну позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на його правонаступника ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» на підставі договору відступлення права вимоги від 24.11.2017 року (т.4, а.с.63-64) у первісному позові ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та залучено ПАТ «Комерційний індустріальний Банк» в якості співвідповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним (т.4, а.с.68-69).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року було здійснено заміну позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ПАТ „Комерційний індустріальний Банк" на його правонаступника ОСОБА_5 на підставі договорів відступлення права вимоги від 24.11.2017 року (т.4, а.с.94-96) та від 01.12.2017 року (т.4, а.с.99-100) (т.4, а.с.106-107).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року було здійснено заміну позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_5 на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» (т.6, а.с.158-159).

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року було скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні клопотання представника ОСОБА_5 та представника ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» про заміну сторони ОСОБА_5 на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» відмовлено (т.7, а.с.18-19).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25.03.2024 року було зупинено провадження у справі до розгляду Верховним Судом касаційної скарги представника ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» на постанову Київського апеляційного суду від 31.01.2024 року (т.7, а.с.88-89).

Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2024 року було скасовано і залишено в силі ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року (т.7, а.с. 238-241).

Залишаючи в силі ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року, Верховний Суд виходив з наступних обставин:

- 24 листопада 2017 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» уклали договір відступлення прав вимоги, згідно з умовами якого відбулось відступлення прав вимоги за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року, укладеним з ОСОБА_1

- Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року замінено позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» на його правонаступника ОСОБА_5

- Суд першої інстанції виходив з того, що 24 листопада 2017 року ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» та ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» уклали договір про відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступив ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» право вимоги за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року, укладеним між АППБ «Аваль» та ОСОБА_1

- 01 грудня 2017 року ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_5 уклали договір про відступлення права вимоги, за умовами якого товариство відступило ОСОБА_5 право вимоги за вищевказаним кредитним договором.

- В подальшому рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 10 лютого 2021 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_5 01 грудня 2017 року, за умовами якого товариство відступило ОСОБА_5 право вимоги за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року.

- Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

- За таких обставин, внаслідок визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_5 , товариство знову набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року, яке виникло у нього на підставі договору про відступлення права вимоги від 24 листопада 2017 року, укладеного з ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк».

- З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для заміни ОСОБА_5 на його правонаступника ТОВ «ФК «Гровінг Стейт».

Таким чином, висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні про відсутність доказів матеріального правонаступництва ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» у спірних правовідносинах суперечить попереднім висновкам суду у даній справі, та, зокрема, висновкам Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року.

Відповідно до витягу з протоколу №24/11-1 від 24.11.2017 року засідання Правління Публічного акціонерного товариства «Комерційний індустріальний банк», було погоджено рішення кредитного комітету ПАТ «Комерційний індустріальний банк» від 24.11.2017 року та вирішено укласти з ТОВ ФК «Гровінг Стейт» договір відступлення права вимоги до боржника за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року на суму вартості права вимоги 354 000 грн. ( а.с. 56, т. 8).

Відповідно до п. 3.2 договору відступлення права вимоги, укладеного між ПАТ «Комерційний індустріальний банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» 24 листопада 2017 року, новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору вартість прав вимоги, вказану у п. 3.1 договору ( 354 000 грн.) у день підписання договору, шляхом переказу коштів на рахунок первісного кредитора.

Відповідно до п.7.1 договору про відступлення права вимоги, договір набирає силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і кріплення печатками, а невиконання п.3.2 договору щодо оплати вартості права вимоги - є підставою для розірвання цього договору, чого матеріалами даної справи не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи наявні докази переходу до ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» прав кредитора за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20.07.2006 року.

Висновки суду першої інстанції про неможливість стягнення на користь ТОВ ФК «Гровінг «Стейт» кредитної заборгованості, оскільки позивач втратив статус фінансової установи, колегія суддів також вважає помилковим, оскільки на момент набуття права вимоги за договором від 24 листопада 2017 року позивач був уповноважений надавати фінансові послуги згідно зі свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи, виданим 19.05.2016 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері фінансових послуг.

Та обставина, що 30.09.2018 року було анульовано ліцензію ТОВ «ФК Гровінг Стейт» на надання послуг з факторингу, що видана Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 16.05.2017 року №1676, жодним чином не впливає на правомірність укладеного договору про відступлення права вимоги від 24.11.2017 року та подальшу реалізацію ТОВ «ФК Гровінг Стейт» належних йому прав вимоги до ОСОБА_1 , оскільки у відносинах з ОСОБА_1 ТОВ «ФК «Гровінг «Стейт» виступає у якості кредитора.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Така правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Враховуючи встановлені обставини щодо укладення кредитного договору та видачі кредиту ОСОБА_1 на суму 144 903 долари США, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги позивача про те, що матеріалами справи підтверджено виконання банком умов кредитного договору та надання позичальнику кредиту в сумі 144 903 доларів США, що в матеріалах справи наявна підписана позичальником заява на видачу готівки №ІРТ/1255-18 від 20.07.2006 року, і отримання кредиту підтверджується виписками по рахунках позичальника, тому наявні підстави для висновку про належне виконання банком зобов`язань кредитного договору.

За змістом п.6.5 кредитного договору кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у випадках невиконання позичальником умов цього договору та/або договору застави, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав позичальника, включаючи забезпечення за цим договором. За умови попереднього повідомлення на 30 днів позичальника рекомендованим листом.

За п.9.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, передбачених положеннями даного договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи з першого дня закінчення строку виконання зобов`язання, зазначеного в цьому договорі.

23 вересня 2014 року на адресу ОСОБА_1 представником АТ «Райффайзен Банк Аваль» було сформовано та направлено вимогу про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, в якій зазначено що відповідач припинила належним чином виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого прострочена заборгованість перед банком станом на 19 вересня 2014 року становить 9190,28 доларів США - прострочена заборгованість по сумі кредиту; 13 141,52 долари США - заборгованість за процентами.

Тому банк вимагав протягом не більше 60 календарних днів з дати цієї вимоги здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі , а саме: 129 493,9 доларів США - заборгованість по сумі кредиту; 13 329,55 доларів США - заборгованість за процентами; нарахована пеня. ( а.с. 40, т. 1)

Вимога була надіслана ОСОБА_1 24 вересня 2014 року на адресу, зазначену у договорі кредиту : АДРЕСА_7 , проте повернулась без вручення, за закінченням терміну зберігання ( а.с. 79-80 т. 1).

04 березня 2015 року ПА «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з даним позовом, надавши до позовної заяви розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/1179/74/782, згідно з яким заборгованість за кредитом становить 129 493,9 доларів США ( еквівалент у гривнях - 1 739 638 грн. 28 коп.); заборгованість за відсотками - 13 141,52 долари США ( еквівалент у гривнях - 176 544 грн. 93 коп.), пені - 22 591,54 доларів США ( еквівалент у гривнях - 303 497 грн. 98 коп.). Пеня нарахована за період з 29.11.2012 року по 19.09.2014 року.

З вказаного розрахунку вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 по кредиту та процентах стала виникати у листопаді 2012 року та 2013 році внаслідок сплати не у повному обсязі визначених графіком щомісячних платежів. У 2014 році відповідач здійснила лише 2 платежі по кредиту на загальну суму 1930,03 долари США, з них останній платіж по тілу кредиту 1000 доларів США відповідач здійснила 10 квітня 2014 року, та 4 платежі по сплаті процентів на загальну суму 2969, 97 доларів США, з них останній платіж по процентах на суму 1000 доларів США 16 липня 2014 року ( т. 1, а.с. 6-9 ; 225 -228).

Отже, згідно з розрахунком заборгованості та випискою з рахунку, заборгованість у ОСОБА_1 виникла з листопада 2012 року та розрахована станом на 19 вересня 2014 року, позов пред`явлено у березні 2015 року.

Позовні вимоги про стягнення процентів були пред`явлені банком станом на 19 вересня 2014 року, а вимога про дострокове повернення кредиту була надіслана банком на адресу ОСОБА_1 23 вересня 2014 року, тобто заборгованість за процентами нарахована у межах строку кредитування.

З розрахунку заборгованості також вбачається, що банком була нарахована пеня на суму простроченої заборгованості, починаючи з листопада 2012 року по 19 вересня 2014 року, відповідно до п. 9.1 кредитного договору на загальну суму 22 591,54 доларів США.

При цьому пунктом 10.4 даного кредитного договору передбачено, що до правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням цього договору, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст.257; 259 ЦК України).

Пунктом 6 додаткової угоди від 11 жовтня 2010 року сторони погодили, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням кредитного договору, застосовується строк позовної давності, тривалістю у 70 років.

Будь-яких заяв з приводу позовної давності від ОСОБА_1 не надходило.

Обґрунтованих доводів щодо спростування розрахунку заборгованості або власного контррозрахунку, який би спростовував наданий банком розрахунок заборгованості, що узгоджується із випискою з рахунку ОСОБА_1 , відповідач не надала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У постанові від 04 липня 2018 року в справі № 14-134цс18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Таким чином, сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 20.07.2006 року становить : заборгованість за кредитом - 129 493,9 доларів США ; заборгованість за відсотками - 13 141,52 долари США ; пеня - 22 591,54 доларів США.

Висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 728 527,00 грн., який повернула банку, а також сплатила відсотки, у розмірі передбаченому договором, всього разом - 1 309 319,60 грн., суперечить умовам укладеного договору, наявним у матеріалах справи письмовим доказам - банківській виписці з рахунку ОСОБА_1 , розрахунку заборгованості, які свідчать про те, що ОСОБА_1 отримала 20.07.2006 року кредит саме у розмірі 144 903 доларів США, та погашала борг у іноземній валюті, фіксуючи письмово розмір боргу в додаткових угодах до кредитного договору.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки первинним документам, які наявні у справі, щодо надання грошових коштів позичальнику у розмірах та на умовах, встановлених договором, щодо часткового повернення кредитних коштів, щодо сплати процентів, та не дослідив розмір заборгованості, що утворилась.

Відповідач ОСОБА_1 не надала свого розрахунку чи інших доказів, які б давали суду підстави для встановлення іншого розміру заборгованості, відповідачем не спростований факт наявності та розміру заборгованості.

Відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Враховуючи, що у спірних правовідносинах сторони визначили валютою зобов`язання долар США, у цій валюті здійснювалася видача кредиту та його погашення, більш того, у зазначеній валюті також проведені наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості за кредитом, колегія суддів вважає наявними підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором, виходячи з валюти спірного зобов`язання.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_1 з листопада 2012 року частково припинила виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, а з 16 липня 2014 року повністю припинила вносити кошти на погашення заборгованості по кредиту та процентах, не виконує належним чином грошове зобов`язання відповідно до умов договору та вимог ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у повному обсязі та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ ФК «Гровінг Стейт».

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до ч. 1 - 2, 13 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що АТ «Райфайзен Банк» поніс витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3028 грн., то вказані витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь банку.

Також позивач поніс витрати по сплаті судового збору: за подання позовної заяви - 3654 грн., за подання касаційної скарги на постанову апеляційного суду щодо заміни позивача його правонаступником - 3028 грн., за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - 5846 грн. 40 коп., а всього - 12 528 грн. 40 коп., тому зазначені судові витрати також слід покласти на відповідача ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», яка подана представником Лозіною Ольгою Юріївною, - задовольнити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», яка подана представником Патою Світланою Петрівною, - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» ( код ЄДРПОУ 40427198) заборгованість за кредитним договором № 014/1179/74/782 від 20 липня 2006 року: 129 493 доларів США 90 центів - заборгованість за кредитом; 13 329 доларів США 55 центів - заборгованість за відсотками; 22 591 долар США 54 центів - пеню, а всього - 165 414 ( сто шістдесят п`ять тисяч чотириста чотирнадцять) доларів США 99 центів.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт», Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гровінг Стейт» витрати по сплаті судового збору в сумі 12 528 ( дванадцять тисяч п`ятсот двадцять вісім) грн. 40 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.