Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №126/265/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 126/265/25

Провадження № 22-ц/801/1581/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Рудь О. Г.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа № 126/265/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Кшевецької І. В. на рішення Бершадського районного суду Вінницької області у складі судді Рудя О. Г. від 10 квітня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Бершадської міської ради про визначення місця проживання дітей та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Бершадської міської ради про визначення місця проживання дітей з батьком,

встановив:

В лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , за яким просила визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею в АДРЕСА_1 та залишити їх на її вихованні.

На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 18 жовтня 2012 уклала шлюб з ОСОБА_1 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_4 .

Сторони з дітьми проживали в Чеській Республіці в місті Прага, але через вживання алкоголю ОСОБА_1 і вчинення ним домашнього насильства фізичного, психологічного і фінансового характеру вона з дітьми повернулася в Україну.

Діти проживають з нею в с. Флорино Гайсинського району Вінницької області, відвідують там дошкільний навчальний заклад, перебувають на повному її утриманні.

ОСОБА_2 забезпечена житлом, у якому створені необхідні умови для проживання та розвитку дітей.

Вона працевлаштована, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувалася, позитивно характеризується сусідами. Вихованням дітей займається самостійно. ОСОБА_1 участі у їх вихованні не бере.

В березні 2025 року ОСОБА_1 подав до ОСОБА_2 зустрічний позов такого самого змісту.

Вказував, що ОСОБА_2 з 2016 року, як почала проживати з ним, ніде не працювала і не мала ні бажання, ні наміру працювати. Домашнього господарства не вела. Протягом всього часу існування подружніх відносин ОСОБА_2 і діти були на повному матеріальному його забезпеченні.

ОСОБА_2 агресивно та скандально поводилась з ним, дітьми, хатніми працівниками та близьким оточенням сім`ї.

В червні 2022 року родина виїхала з України до Чеської Республіки, де винайняли квартиру.

В Чеській Республіці ОСОБА_3 відвідувала дитячий садок та гурток танців. ОСОБА_2 могла дозволити собі увечері вживати алкоголь, що призводило до агресивних проявів щодо нього в присутності дітей і їх няні.

За кошти, які він залишав ОСОБА_2 для утримання дітей на час своєї відсутності, вона, в першу чергу, купувала собі одяг та коштовності, частину коштів залишала собі і, навіть, придбання дітям необхідних сезонних речей потребувало його особистого повернення.

В січні 2025 року коли ОСОБА_1 акумулював на вимогу ОСОБА_2 150 000 євро для придбання квартири в м. Прага, ОСОБА_2 почала провокувати скандали, принижуючи його гідність при дітях, через що за викликом невідомої ОСОБА_1 особи ОСОБА_5 , яку в подальшому ОСОБА_2 назвала своєю подругою, прибула поліція, якій ОСОБА_2 повідомила нісенітницю щодо вчинення насильства до неї з боку ОСОБА_1 .

Не розуміючи законодавства Чеської Республіки і не володіючи чеською мовою на пропозицію працівника поліції комусь зі сторін конфлікту покинути помешкання, погодився на тимчасове виселення. В подальшому з`ясувалось, що тимчасове виселення було навмисно організоване ОСОБА_2 для отримання доступу до грошей, які разом з цінними речами та коштовностями і дочками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10 січня 2025 року потайки вивезла в Україну, залишивши старшу дочку ОСОБА_6 в квартирі в Празі і заборонивши їй телефонувати батькові, налякавши, що батька посадять до в`язниці, якщо йому хтось з сім`ї телефонуватиме.

В Україні ОСОБА_2 відключила всі засоби зв`язку. Де його діти не повідомляла.

Зазначене нею місце проживання в с. Флорине Бершадської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області не відповідає дійсності.

Житлом та фінансово ОСОБА_1 забезпечений, крім того в родині ОСОБА_1 працюють няні, які з народження доглядали його дочок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та залишено малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її (матері) вихованні. У зустрічному позові ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що визначення місця проживання малолітніх дітей з матір`ю найбільше відповідає їхнім інтересам, батько вчиняв домашнє насильство щодо матері дітей в їх присутності.

Створювані ОСОБА_1 у спілкуванні матері з дітьми перешкоди мають наслідком руйнування їх гармонійного психоемоційного зв`язку з дочками. Те що батько приділяє більше уваги вихованню та матеріальному забезпеченню дітей, відбувається не з вини матері, яку по суті на даний час усунуто від виконання батьківських обов`язків щодо забезпечення дітей належними умовами виховання, проживання.

Суд звернув увагу, що особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати прав дітей, а визначений спосіб участі матері, батька у житті дочок повинен максимально відповідати саме інтересам дітей. Поведінка батька, що створює перешкоди у спілкуванні матері з дітьми, суперечить сімейним цінностям та не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дітей, ставить його інтереси вище інтересів дочок, які потребують уваги та виховання і з боку матері.

Відсутність у позивачки у власності житла не може бути безумовною підставою для відмови у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, за відсутності доказів, які б свідчили про неналежне ставлення матері до виконання своїх батьківських обов`язків.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 - адвокатка Кшевецька І. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове про відмову у позові ОСОБА_2 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалась на ті ж обставини, що й у позові ОСОБА_1 .

Звертала увагу на те, що суд не дав оцінки поведінці матері, яка самовільно вивезла дітей до України з Чеської Республіки, де протягом дев`яти місяців переховувала їх. Визначаючи місце проживання дітей в с. Флорине Бершадської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області суду було відомо, що діти там не проживають (фактичний час їх там перебування становив всього 9 днів). Відповідно акт обстеження матеріально-побутових умов і висновок органу опіки та піклування не ґрунтуються на об`єктивних доказах, як і висновок суду про розмір матеріального забезпечення ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції фактично позбавив батька його законного права на участь у вихованні дітей, зодовольнивши вимогу про залишення їх на вихованні матері.

Представниця ОСОБА_2 - адвокатка Бойко Н. В. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалено з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою - четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд установив, що 18 жовтня 2018 року сторони уклали шлюб, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась дочка ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_4 .

До початку збройної агресії російської федерації проти України сторони проживали в будинку, що належить ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 . У 2022 році вони виїхали в місто Прагу (Чеська Республіка), де проживали до 05 січня 2025 року за адресою: АДРЕСА_3 .

05 січня 2025 року о 00:30 працівником поліції Чеської Республіки за спільним місцем проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою негайного припинення домашнього насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення було винесено стосовно ОСОБА_1 , як кривдника, терміновий заборонний припис, яким кривдника висилено з місця проживання (перебування) постраждалих осіб - членів сім`ї кривдника: ОСОБА_7 (дружина), ОСОБА_8 (дочка ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_10 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), з передачею працівнику поліції всіх ключів від спільного помешкання, з якого його виселили, заборонено на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалих осіб; заборонено контактувати та встановлювати контакти з постраждалими особами.

Працівник поліції Чеської Республіки установив таке: « ОСОБА_1 , 04.01.2025, у спільному житлі - квартира АДРЕСА_4 , спочатку приблизно о 16:00 год., вживав алкоголь, близько 19:00 почав сваритися зі своєю дружиною, ОСОБА_2 , розкидавши речі по квартирі та змушував її прибрати, потім почав звинувачувати її у поганому прибиранні, після чого виникла словесна суперечка, під час якої він схопив особу, якій загрожує небезпека, за руки та сильно її трусив, спричинивши синці на її правій руці та подряпини на руках, також словесно образив її у присутності їхніх трьох дітей та няні. В рамках допиту дружини - особи, якій загрожує небезпека, та інших осіб було встановлено, що особа, що вчинила насильство, вчиняє домашнє насильство щодо особи, якій загрожує небезпека, а також щодо своїх дітей. Особа, що вчинила насильство, протягом тривалого часу, щонайменше з 2021 року, неодноразово вчиняла фізичне насильство щодо своєї дружини, що зазвичай пов`язано зі вживанням особою, що вчинила насильство, алкоголю, вживання алкоголю відбувається нерегулярно, іноді йдеться про інциденти з інтервалом в три дні, а іноді рідше, тоді як останнім часом, щонайменше останні 6 місяців, частота вживання алкоголю та пов`язані з ним фізичні напади почастішали. Особа, що вчинила насильство, також вчиняє інші форми насильства, зокрема шантаж, а саме погрожує забрати у особи, якій загрожує небезпека, дітей, це головним чином пов`язано з фінансовою ситуацією, в якій особа, що вчинила насильство, є джерелом доходу сім`ї та погрожує особі, якій загрожує небезпека, припинити її доступ до доходів та висилити з квартири тощо, таким чином використовує фінансову залежність особи, якій загрожує небезпека. Особа, що вчинила насильство, також намагається соціально ізолювати від суспільства особу, якій загрожує небезпека. Було встановлено, що існує чіткий розподіл ролей між особою, яка вчинила насильство, та особою, якій загрожує небезпека, і це тривала поведінка особи, яка вчинила насильство, причому частота інцидентів останнім часом зростає. Дії особи, яка вчинила насильство, також впливають на дітей у спільному житлі. З огляду на встановлені факти, ОСОБА_1 було висилено зі спільного житла, щоб запобігти можливості небезпечного нападу на особу, якій загрожує небезпека, а також щоб надати особі, якій загрожує небезпека, можливість вирішити цю критичну ситуацію та таким чином уникнути впливу особи, яка вчинила насильство».

Після цього ОСОБА_2 з дочками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 повернулася в Україну до своєї матері в АДРЕСА_5; влаштувала дітей у дитячий садочок Флоринський ЗДО «Колос».

Шкідливих звичок вона не має, на обліку в лікаря нарколога та психіатра не перебуває, до адміністративної чи кримінальної відповідальності ніколи не притягувалася.

За трудовим договором 14 січня 2025 року ОСОБА_13 почала працювати у фізичної особи - підприємця ОСОБА_14 продавцем продовольчих та непродовольчих товарів.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 31 січня 2025 року ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець, вид економічної діяльності: 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси (основний). Відповідно до податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за І квартал 2025 року дохід склав 82 120 грн.

27 жовтня 2025 року ОСОБА_1 забрав дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і без згоди матері, які разом з нею перебували на той час в місті Українка Обухівського району Київської області, вивіз їх до Чеської Республіки. У зв`язку з чим за заявою ОСОБА_2 до ЄРДР внесені відомості про кримінальне провадження № 12025111230001967 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 382 та частиною першою статті 182 Кримінального кодексу України, у якому ОСОБА_2 визнано потерпілою.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Бершадської міської ради, затвердженим рішенням виконавчого комітету Бершадської міської ради № 164 від 15 липня 2025 року, ОСОБА_2 з дітьми фактично проживала в АДРЕСА_1 у будинку матері ОСОБА_2 . ОСОБА_15 . Діти мають спільну кімнату. Забезпечені всім необхідним відповідно до віку та потреб. Діти відвідують дитячий садочок. ОСОБА_2 дбає про дітей, слідкує за їх здоров`ям та всебічним розвитком. Фізичних покарань до дочок не застосовує. Ніколи не залишає їх самих вдома чи на вулиці. Мати повністю задовольняє потреби дітей. У дітей встановлено підвищену тривожність. Рекомендовано відвідувати практичного психолога для проведення корекційної роботи щодо зменшення рівня тривожності у дітей.

Питання «Про визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » п`ять разів виносилося на засідання Комісії з питань захисту прав дитини при Бершадській міській раді (28 березня, 30 квітня, 22 травня, 04 червня, 03 липня) у зв`язку із неможливістю заслухати батька дітей, ОСОБА_1 , для з`ясування його думки щодо вирішення спору. Службою у справах дітей ОСОБА_1 про проведення засідання Комісії повідомлявся вчасно та належним чином (рекомендованими листами), але щоразу, напередодні проведення засідання Комісії надходили заяви від представника ОСОБА_1 з проханням про перенесення засідання з різних причин. Свою відсутність на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини 03 липня 2025 року ОСОБА_1 не пояснив. Діти мають тісний емоційний зв`язок з матір`ю, люблять її. Членами Комісії прийнято рішення про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір`ю ОСОБА_2 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

Частиною першою статті 121 СК України установлено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому фізична особа проживає постійно або тимчасово; місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна; місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частин першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини четверта та шоста статті 19 СК України).

Сімейні спори, які стосуються інтересів дітей та їх батьків, необхідно розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини, які закріплені у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 21 грудня 1995 року), зокрема при ухваленні всіх рішень, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси мають першорядне значення і повинні повністю й ефективно дотримуватися, держава має позитивні зобов`язання щодо дітей, щоб будь-які вжиті заходи ніколи не шкодили їхньому здоров`ю та розвитку (забезпечує у максимально можливій мірі безпечне життя і здоровий розвиток дитини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У Європейській конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року, ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, зазначено, що предметом цієї Конвенції є у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Для цілей цієї Конвенції розгляд судовим органом справ, що стосуються дітей, визнається розглядом сімейних справ, зокрема тих, що пов`язані зі здійсненням батьками своєї відповідальності, наприклад стосовно місця проживання дітей і доступу до них.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім - права батьків.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

У постанові 11 грудня 2023 року, справа № 607/20787/19 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зауважила, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків та є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів. Судам слід пам`ятати, що основним суб`єктом, на якого має вплив ухвалене рішення у сімейних спорах цієї категорії, є саме дитина.

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема:

- особисті якості батьків (моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності);

- відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною);

- можливість створення дитині належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних житлових умов у кожного із батьків);

- стан здоров`я дитини (наявність хвороб у дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо надання первинної медичної допомоги);

- стан безпеки дитини (можливість створення дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо.

Указане тлумачення статті 161 СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (див. постанови від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19, від 08 вересня 2023 року у справі № 639/3862/20, від 14 лютого 2024 у справі № 756/12509/21, від 20 березня 2024 року у справі № 357/15111/21, від 14 серпня 2024 року у справі № 607/5535/22).

Відповідно до стаття 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Отже при розгляді справи щодо визначення місця проживання дитини суд, насамперед, має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Крім того першочерговим завданням держави є забезпечення безпеки і права на життя дитини, що проголошено статтею 6 Конвенції про права дитини, а тому, розглядаючи справи про визначення місця проживання дитини з урахуванням особливостей, спричинених введенням в Україні воєнного стану, вирішуючи спори, що стосуються прав та інтересів дитини, судове рішення має бути спрямованим на забезпечення її безпеки і права на життя (див. постанови Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20, від 24 травня 2023 року у справі № 127/9377/21, від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21).

Вирішуючи спір суд першої інстанції правильно врахував чутливість сфери правовідносин та надав пріоритет найкращим інтересам дітей, створенню умов для їх духовного та фізичного розвитку. Взяв до уваги висновок органу опіки і піклування про доцільність проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 , не встановивши обставин, які б вказували на його необґрунтованість.

Таким чином, надавши оцінку усім обставинам справи, зокрема з урахуванням того, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство щодо ОСОБА_2 в присутності дітей, що стало підставою для її разом з дочками фактичної втечі з Чеської Республіки до України в с. Флорино Бершадської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області до своїх батьків, де були створені належні умови для проживання, розвитку та виховання дітей, взявши до уваги їх вік і психологічний стан, моральні якості матері та батька як вихователів, беззаперечне право дітей на гармонійний розвиток і належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на їх виховання і обов`язком батьків діяти в інтересах дітей, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з матір`ю ОСОБА_2 , з якою вони мають стійкий емоційний зв`язок та яка забезпечує сприятливі умови виховання, відповідатиме найкращим інтересам дітей.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на час вирішення спору діти та ОСОБА_2 в Україні, зокрема в с. Флорино Бершадської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області не проживали, а перебували в Чеській Республіці, апеляційний суд звертає увагу, що при ухваленні рішення суд виходив із тих обставин, які склались на час виникнення правовідносин. Зокрема, проживання ОСОБА_2 з дітьми у своїх батьків після переїзду з Чеської Республіки, викликаного вчиненням щодо неї домашнім насильством з боку ОСОБА_1 .

Свобода пересування гарантована статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Очевидно, що життєві обставини, особливо в умовах воєнного стану в Україні, є динамічними. Суд, насамперед, визначив місце проживання дітей з матір`ю, а адресу в с. Флорино Бершадської територіальної громади Гайсинського району Вінницької області було заначено як зареєстроване на момент звернення з цим позовом місце проживання ОСОБА_2 . Саме ОСОБА_2 звернулась до Служби у справах дітей Бершадської міської ради для отримання відповідного висновку. Натомість ОСОБА_1 , ігноруючи засідання Комісії з питань захисту прав дитини при Бершадській міській раді, до органу опіки і піклування за своїм зареєстрованим місцем проживання чи компетентних органів Чеської Республіки не звертався.

Апеляційний суд звертає увагу, що ні до зустрічного позову, ні під час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надав достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дітей з батьком з огляду на інтереси самих дітей, які переважають над інтересами і бажаннями їх батька. Його твердження у позовній заяві про недбале ставлення ОСОБА_2 до виховання дітей, їх матеріального забезпечення, вживання нею алкогольних напоїв та викликану цим агресивну поведінку щодо ОСОБА_1 нічим не підтверджені, на відміну від установленого факту вчинення ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння домашнього насильства щодо ОСОБА_2 в присутності дітей.

Щодо кращих матеріально-побутових умов ОСОБА_1 , ніж ті які має ОСОБА_2 , то таке очевидно не може бути підставою для визначення місця проживання дітей з батьком, тому що носить відверто дискримінаційний характер за майновою ознакою, що прямо заборонено статтею 14 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, Рим 04 листопада 1950 року, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, статтею 24 Конституції України, частиною п`ятою статті 7 СК України.

Разом з тим погодитись з висновком суду про передачу дітей на виховання матері не можна з огляду на таке.

Обов`язки виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину належить кожному з батьків, незалежного від того чи проживає дитина з ними (частини перша - п`ята статті 150 СК України).

Право на особисте виховання дитини та безперешкодне спілкування з дитиною (статті 151 та 153 цього Кодексу) також не залежать від того, з ким із батьків проживає дитина.

Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

У частинах другій та третій статті 157 СК України установлено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Тобто чинне законодавство України не лише не передбачає можливості при визначенні місця проживання дитини з одним із батьків передавати дитину на виховання тому з батьків, з ким вона має проживати, а прямо забороняє таку «передачу» шляхом імперативного припису про заборону тому із батьків, з ким проживає дитина, перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, доки його у встановленому порядку не позбавлено батьківських прав судом, має право на судовий захист права на участь у вихованні дитини (стаття 159 СК України).

Отже суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про задоволення вимог ОСОБА_2 в частині передачі їй на виховання малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 - адвокатки Кшевецької І. В. задовольнити частково.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 10 квітня 2026 року в частині залишення малолітніх дітей на вихованні матері скасувати та постановити у цій частині нове судове рішення.

У позові ОСОБА_2 в частині залишення малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на вихованні матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відмовити.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 12 жовтня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. Б. Сало