Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №126/1375/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 126/1375/25

Провадження № 22-ц/801/2364/2026

Провадження № 22-ц/801/2365/2026

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Губко В. І.

Доповідач:Голота Л. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуСправа № 126/1375/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Голоти Л. О. (суддя - доповідач),

суддів Оніщука В.В., Сала Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Козюми Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні (в режимі відеоконференції) справу № 126/1375/25 за позовом ОСОБА_1 до Бершадської міської ради, ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 16.07.2026, ухвалене у складі судді Губко В.І. в приміщенні суду в м. Бершадь, та додаткове рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 5.08.2026, ухвалене у складі судді Губко В.І. в приміщенні суду в м. Бершадь, -

в с т а н о в и в :

17.06.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бершадської міської ради, ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності. Вважає, що рішенням Бершадської міської ради від 24.01.2025 року № 1683 порушено її право суміжного землекористувача земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки при затверджені технічної документації меж та передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1858 га, кадастровий номер 0520485600:03:001:0386, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 не було враховано, що площа перетину ( накладки) меж земельних ділянок її та ОСОБА_2 складає 0, 0088 га.( шириною 3,90 та 1,40 метри з одного краю, і 1,30 та 4,00 метри з іншого краю, довжиною 16,56 метри з одного краю і 16,57 метри з іншого краю). Також не враховано, що вона не погоджувала межі земельної ділянки, яку передано у власність відповідачці. Отже, передаючи у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, Бершадська міська рада фактично передала частину земельної ділянки, яка на праві користування належить позивачці. З огляду на це ОСОБА_1 просила: визнати незаконним та скасувати рішення 57 сесії Бершадської міської ради VIII скликання від 24.01.2025 року № 1683 «Про затвердження технічної документації із землеустрою встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та безоплатну передачу у власність гр. ОСОБА_2 » в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу гр. ОСОБА_2 безоплатно у власність земельної ділянки, площею 0,1858 га, кадастровий номер 0520485600:03:001:0386, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 ; скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки, площею 0.1858 га, кадастровий номер 0520485600:03:001:0386; скасувати рішення державного реєстратора Бершадської міської ради Андрейцової Л.Р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 77062656 від 06.02.2025, про державну реєстрацію права власності гр. ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку, площею 0.1858 кадастровий номер 0520485600:03:001:0386, номер відомостей про речове право: 58384043, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3079309905204, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0.1858 га, кадастровий номер 0520485600:03:001:0386.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 16.07.2026 у задоволенні позову відмовлено. Витрати зі сплати судового збору компенсовано за рахунок держави.

Додатковим рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 5.08.2026 заяву представника відповідачки про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат у справі задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 13000 грн.

Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, представником ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що :

(1)суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з мотивів обрання позивачем невірного способу захисту, оскільки згідно з принципом процесуальної економії, штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим. Вирішення справи в суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту;

Прийнявши рішення 57 сесії Бершадської міської ради VIII скликання від 24.01.2025 № 1683 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 », відповідно до якого передано ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , площею 0,1858 га, з кадастровим номером 0520485600:03:001:0386, Бершадська міська рада Вінницької області фактично передала частину земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка була передана позивачу рішенням рішення 3 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області «Про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки» від 30.08.2006;

(2)судом першої інстанції було неналежно досліджено наявні у справі докази, а саме : (2.1) рішення 3 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області «Про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки» від 30.08.2006, відповідно до якого позивачу безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0164 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Цією ділянкою позивач добросовісно, відкрито і безперервно користувалася з 1989 року; (2.2) покази свідків ОСОБА_5 (працює старостою с. Флорине), ОСОБА_6 (працює землевпорядником у Флоринському старостаті);

(3)судом першої інстанції не було враховано, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яку було затверджено рішенням 58 сесії Бершадської міської ради VIII скликання від 24.01.2025 № 1683 містить недостовірні дані та не відповідає вимогам законодавства : (3.1) з технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вбачається, що вона не погоджена ні зі старостою села, ні зі спеціалістом з питань землекористування с. Флорине відділу земельних відносин Бершадської міської ради; (3.2) із технічної документації вбачається, що у відомостях кадастрової зйомки як комплексу робіт, виконаних для визначення та відновлення меж земельних ділянок наявний підпис суміжного землекористувача ОСОБА_7 (кадастровий номер 0520485600:03:001:0076), однак власником цієї земельної ділянки відповідно до інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 22.07.2025 є ОСОБА_8 ; (3.3) відповідно до Додатку 4 до технічної документації площа земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами складає 0.0774 га, тоді як площа земельної ділянки - рілля, яка вільна від будь-яких забудов та використовується ОСОБА_2 як город становить 0.1084 га, тобто статус та використання більшої частини земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню, вказаному в документах;

(4)суд першої інстанції ухвалюючи додаткове рішення не надав належної оцінки тому, що (4.1) попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які ОСОБА_9 понесла та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, представником відповідача у порядку, визначеному ЦПК України, ні у відзиві на позовну заяву від 9.07.2025, ні в інших процесуальних та усних заявах до закінчення підготовчого засідання подано не було; (4.2) заява про ухвалення додаткового рішення не була направлена всім учасникам справи (позивачу та третій особі); (4.3) суд першої інстанції не звернув увагу на недоведеність та неспівмірність заявленої представником відповідача до стягнення суми витрат за надання правничої допомоги, наданому адвокатом обсягу послуг і витраченому часу на надання таких послуг; заявлена сума правничої допомоги не відповідає критерію реальності таких послуг.

4.09.2026 до Вінницького апеляційного суду через підсистему «Електронний Суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх № 11702/26-вх) представника ОСОБА_10 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін; стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 7000 грн.

Відзив обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку (з 16.10.2014) та земельної ділянки (з 6.02.2025) з кадастровим номером 0520485600:03:001:0386 за адресою АДРЕСА_2 ; непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само собою підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність; за житловим будинком за адресою АДРЕСА_2 починаючи з 1993 року рахується земельна ділянка орієнтовною площею 0,19 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка площею 0,0164, на яку посилається позивач, не має кадастрового номера, її межі та площа в установленому законом порядку не сформовані, право власності на неї за позивачем не зареєстровано; позивачем не доведено існування сформованої земельної ділянки площею 0,0164 га з визначеними межами та не доведено, що саме ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку ОСОБА_2 представником відповідача у судових дебатах було оголошено суму витрат на правничу допомогу, подане клопотання після ухвалення рішення стосується виключно розподілу судових витрат між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 і не містить вимог до третьої особи у зв`язку з чим її процесуальні права та інтереси ухваленням додаткового рішення не порушуються.

Щодо розгляду апеляційної скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_10 заперечила проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник Бершадської міської ради в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, представника відповідача, третю особу, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції, Вінницький апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення та додаткове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

У справі встановлено наступні обставини.

30.08.2006 рішенням 3 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області «Про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки» ОСОБА_1 безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0.0164 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. Підставою безкоштовної передачі у приватну власність земельної ділянки зазначено заяву ОСОБА_1 про дорахування земельної ділянки площею 0,0164 га, яка не була врахована під час інвентаризації 1992-1993 рр., пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 12, 116, 118, 119 ЗК України, а також те, що ОСОБА_1 добросовісно, відкрито і безперервно користується цією ділянкою на протязі більше 15 років /т.1 а. с. 19-20/.

У справі встановлено, що право власності після прийняття рішення рішенням 3 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області «Про безкоштовну передачу у приватну власність земельної ділянки» від 30.08.2006 ОСОБА_1 позивач на земельну ділянку на час звернення в суд з позовом не зареєструвала.

Рішенням 57 сесії Бершадської міської ради VIII скликання від 24.01.2025 № 1683 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 » Бершадська міська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передала безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_2 , площе 0,1858 га, з кадастровим номером 0520485600:03:001:0386 /т.1 а. с. 40, 111/.

6.02.2025 право власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано Бершадською міською радою Вінницької області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер відомостей про речове право: 58384043, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3079309905204 /т.1 а. с. 136/.

Відповідно до плану-схеми встановлення меж земельної ділянки площею 0,0164 га, яка є в користуванні і передана у приватну власність ОСОБА_1 рішенням 3 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 30.08.2006 (виписку рішення сесії ОМС надано і межі земельної ділянки показані в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 ), складеної інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_11 , вбачається, що площа перетину (накладка) меж земельні ділянок ОСОБА_1 і ОСОБА_2 складає 0,0088 га (шириною 3,90 та 1,40 метри з одного краю, і 1,30 та 4,00 метри з іншого краю, та довжиною 16,56 метри з одного краю і 16,57 метри з іншого краю) /т.1 а. с. 37, т. 2 а. с. 78, 81/.

На аркушах справи 77 -112, 146-167 тома першого міститься копія технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_2 .

На аркушах справи 56-69 тома другого міститься копія технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ОСОБА_1 на території АДРЕСА_3 .

Судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 ..

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належним чином обґрунтування заявлених позовних вимог та, що лише у вказаний у позовних вимогах спосіб можуть бути належним чином захищені її права.

Висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог зроблений за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, і норми застосованого права.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (постанова ВС від 10.05.2024 по справі № 185/9511/16).

У постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду вказала на те, що захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При вирішенні спору важливе значення має встановлення наявності в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 по справі № 363/3641/17.

Відповідно до частин другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (частина перша статті 81 ЗК України).

Згідно із частинами першою-третьою, п`ятою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У частині дев`ятій статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до частини статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Пунктом 5 частини 5 статті 186 ЗК України передбачено, що технічна документація із землеустрою погоджується і затверджується у такому порядку: технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) затверджується: у разі передачі на підставі такої документації земельної ділянки у власність та користування органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування рішенням таких органів; в інших випадках власником (розпорядником) земельної ділянки, а щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, що перебуває у користуванні, землекористувачем.

Відповідно до ч.ч. 8, 9, 10 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Кожен орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт розглядає та погоджує документацію із землеустрою самостійно та незалежно від погодження такої документації іншими органами.

Відповідно до пункту 15 статті 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні документації із землеустрою може бути лише її невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими Знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за № 391/17686. Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Верховний Суд у постанові від 28.03.2018 по справі №681/1039/15-ц зазначив, що «стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа акта погодження меж слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів».

Отже, погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації, а тому відсутність погодження ОСОБА_1 меж земельної ділянки переданої відповідачці у приватну власність не є підставою для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.03.2019 по справі № 514/1571/14-ц, для висновків про порушення прав позивача визначенням меж сусідніх земельних ділянок мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності (користуванні) позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 7 Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Згідно статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд першої інстанції дійшов правомірно висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про те, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження обставин викладених в позові, не надано суду висновку експерта, не було заявлено клопотання про призначення у справі земельно-технічної експертизи для підтвердження накладення земельних ділянок позивача та ОСОБА_2 ..

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки показам свідків ОСОБА_5 (працює старостою с. Флорине), ОСОБА_6 (працює землевпорядником у Флоринському старостаті), колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 79 ЦПК України).

Відповідність технічної документації із землеустрою вимогам діючого законодавства може бути встановлена за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою (постанова Верховного Суду від 7.06.2022 по справі №599/1466/19 ).

Крім того, оскільки земельна ділянка, яка перебуває в користуванні позивача не є сформованою, не можливо визначити чи дійсно частина земельної ділянки по АДРЕСА_2 накладається на земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надана позивачем копія плану-схеми встановлення меж земельної ділянки площею 0,0164 га, яка є в користуванні і передана у приватну власність ОСОБА_1 рішенням 3 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 30.08.2006 апеляційний суд вважає неналежним доказом на підтвердження позовних вимог, оскільки земельна ділянка площею 0,0164 га не є сформованою, а її межі в натурі (на місцевості) були визначені лише зі слів самої ОСОБА_1 .

В апеляційному суду позивачу було роз`яснено право заявити клопотання про призначення експертизи. Даним правом позивач не скористалась, зазначивши, що у справі наявна план-схема встановлення меж земельної ділянки, який як доказ відповідачами не спростовано.

Зважаючи, що даний доказ був відхилений судом, як неналежний та недопустимий, обов`язку для його спростування у відповідача не виникло.

Колегія суддів враховує, що право власності на земельну ділянку передану ОСОБА_1 у приватну власність рішенням 3 сесії 5 скликання Флоринської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 30.08.2006. не зареєстровано; документів, які були підставою для видачі даного рішення суду не надано; межі земельної ділянки не визначені.

У постанові ВС від 19.01.2022 по справі № 592/10260/16 зазначено, що ненадання позивачем доказів про те, яким саме чином оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушено право позивача є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова ВС від 8.11.2023 по справі № 761/42030/21).

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору (постанова ВС від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20).

За таких обставин, колегія суддів відхиляє посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з мотивів обрання позивачем невірного способу захисту як такі, що не дають правових підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено з підстав їх необґрунтованості (недоведеності порушення права позивача).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи.

Вінницький апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування з підстав їх необґрунтованості.

Інші позовні вимоги (скасування державної реєстрації, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності) є похідними від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування в задоволенні якої судом відмовлено, тому відсутні правові підстави для їх задоволення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог по суті.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційній скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права при вирішенні спору по суті та ухваленні оскаржуваного рішення.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції.

Згідно статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша, друга статті 141 ЦПК України).

Колегія суддів враховує, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судомна підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18).

У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 8.04.2021 по справі № 161/20630/18 зазначено, що аналіз частини 2 статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

20.07.2026 через підсистему «Електронний Суд» надійшла до суду першої інстанції заява представника Цимбалюк І.А., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13000 грн /а. с. 1-2, провадження № 2-др/126/10/2026/.

На підтвердження витрат на правничу допомогу разом із заявою було надано: копію договору № 24 про надання правової допомоги від 9.07.2025, укладений між адвокатом Цимбалюк І.А. та ОСОБА_2 , відповідно до п. 4.1 якого вартість послуг адвоката становить 5000 грн за написання відзиву на позовну заяву, надалі 1000 грн за кожне судове засідання; копію ордера на надання правничої допомоги від 9.07.2025; копію акта приймання - передачі наданих послуг від 6.07.2026; квитанцію від 6.07.2026 на суму 13000 грн /а. с. 3-7/.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що аналізуючи докази надані стороною відповідача на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, зважаючи на тривалість розгляду справи, кількість проведених судових засідань, поданий представником відповідача відзив, виходячи з критерію реальності адвокатських послуг та їхньої вартості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується також апеляційний суд, про те, що в даній справі витрати відповідача на правничу допомогу в сумі 13000 грн є реальними, співмірними та підтвердженими належними та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильні висновки суду першої інстанції, оскільки достатніх правових підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу в апеляційній скарзі позивачем не наведено.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Колегія звертає увагу й на те, що в позовній заяві позивач просила стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн /т. 1 а. с. 5 зворотна сторона/.

Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачу не було надіслано представником відповідача копію заяви про ухвалення додаткового рішення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на аркуші справи 9 міститься квитанція № 8035094 від 20.07.2026 (час 14:22), відповідно до якої було надіслано представнику позивача Свистун Л.В. заява про ухвалення додаткового рішення та додані до неї документи.

27.07.2026 представником Свистун Л.В, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , було подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.

Крім того, представник позивача була присутня в судовому засіданні при ухваленні додаткового рішення 5.08.2026.

Іншій доводи апеляційної скарги про те, що представником відповідача не було надіслано заяву про ухвалення додаткового рішення третій особі, колегія суддів не вважає достатньою підставою для скасування чи зміни додаткового рішення, оскільки зазначене порушення не призвело до неправильного вирішення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Підсумовуючи наведене, апеляційний суд вважає, що зазначені в апеляційні скарзі аргументи суттєвими не являються та не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Щодо витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн.

До відзиву представником додано наступні докази : копію ордера серії АВ № 1335028 від 3.09.2026; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВН № 001085 від 5.01.2024; копію договору про надання правової допомоги № 26 від 3.09.2026, відповідно до якого вартість послуг адвоката становить 7000 грн за написання відзиву на апеляційну скаргу та участь у судовому засіданні (нях) (п.4.1); копію акта приймання-передачі наданих послуг від 4.09.2026; копію квитанції.

Позивач та її представник заперечили проти розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3.10.2019 по справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Вінницький апеляційний суд вважає, що розмір витрат, які просить стягнути представник відповідача ОСОБА_2 7000 грн слід зменшити до 3000 грн з огляду на ті обставини, що відзив на апеляційну скаргу значною мірою побудований на тих самих обставинах, які вже досліджувались судом першої інстанції, а також враховуючи те, що в суді першої інстанції вже було стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 13000 грн., а дана справа не є складною.

Витрати на правничу допомогу, які просить стягнути представник відповідача, в розмірі 7000 грн, на думку колегії суддів, не є неминучими та не відповідають критерію розумності та реальності у встановлених апеляційним судом обставинах щодо надання правової допомоги адвокатом у цій справі.

Керуючись частиною четвертою статті 258, частиною першою статті 259, статтями 367, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 16.07.2026 та додаткове рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 5.08.2026 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12.10.2026.

Головуючий суддя Л. О. Голота

Судді: В. В. Оніщук

Т. Б. Сало