Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №127/33053/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/33053/25

Провадження № 22-ц/801/2278/2026

Категорія: 47

Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа № 127/33053/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, прокурор Полтавської обласної прокуратури Москаленко Дмитро Володимирович, про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Вохмінової О. С. від 13 липня 2026 року (дата складання повного тексту рішення: 23 липня 2026 року),

встановив:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив стягнути з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь 640 000 грн 00 к. у відшкодування моральної шкоди, завданої тривалою та системною бездіяльністю Полтавської обласної прокуратури та прокурора Полтавської обласної прокуратури Москаленка Д. В., що призвело до порушення розумних строків у кримінальному провадженні № 42017000000000973.

В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що 28 березня 2017 року Полтавською обласною прокуратурою розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000973 за частиною першою статті 364, частиною першою статті 367, частиною першою статті 375 Кримінального кодексу України (далі КК України) за фактом неправомірних дій начальника Полтавського слідчого ізолятора Коваленка В. І., який у період з 26 листопада 2010 року по 25 січня 2011 року не забезпечив дотримання вимог статтей 8, 11 Закону України «Про попереднє ув`язнення» щодо надання медичної допомоги. У вказаному кримінальному провадженні його було визнано потерпілим.

Слідчі уповноваженого органу досудового розслідування неналежно виконували свої посадові обов`язки. Зокрема, не провівши повною мірою досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000973, не виконавши необхідних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, спрямованих на всебічне встановлення обставин справи, а також не усунувши недоліки, вказані в ухвалах слідчих суддів, органи досудового розслідування систематично приймали необґрунтовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження, копії яких на його адресу не направлялися.

Вказані процесуальні рішення та дії органу досудового розслідування неодноразово скасовувалися в установленому законом порядку, а саме:

- 17 червня 2017 року ухвалою слідчого судді скасовано постанову слідчого від 28 квітня 2017 року про відмову у визнанні його потерпілим;

- 21 серпня 2017 року ухвалою слідчого судді скасовано постанову слідчого від 30 травня 2017 року про закриття кримінального провадження;

- 15 червня 2018 року постановою прокурора скасовано постанову слідчого від 28 лютого 2018 року про закриття кримінального провадження;

- 07 грудня 2018 року ухвалою слідчого судді скасовано постанову слідчого від 19 липня 2018 року про закриття кримінального провадження;

- 06 вересня 2019 року ухвалою слідчого судді скасовано постанову слідчого від 21 червня 2019 року про закриття кримінального провадження;

- 05 серпня 2022 року ухвалою слідчого судді скасовано постанову слідчого від 09 липня 2021 року про закриття кримінального провадження;

- 02 жовтня 2025 року ухвалою слідчого судді скасовано постанову слідчого від 27 грудня 2023 року про закриття кримінального провадження (яку в порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України) йому не направляли) у зв`язку з порушенням слідчим вимог статтей 2, 9, 21, 91 - 94 КПК України.

26 січня 2018 року слідчим було вручено йому також пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого.

Крім того 26 січня 2021 року кримінальне провадження в частині правової кваліфікації за частиною першою статті 375 КК України за фактом можливих неправомірних дій судді Октябрського районного суду м. Полтави Кузнєцової О. Ю. було закрито.

07 червня 2021 року кримінальне провадження в частині правової кваліфікації за частиною першою статті 364 КК України за фактом можливих неправомірних дій слідчих СУ УМВС України в Полтавській області закрито.

Зазначав, що слідчі судді, розглядаючи його скарги, неодноразово скасовували постанови слідчих та вказували у процесуальних документах, що рішення про закриття кримінального провадження не відповідають вимогам закону, прийняті без всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин справи, є немотивованими та передчасними, а вказівки і недоліки, раніше встановлені судом, слідчими систематично не усувалися. Зазначені ухвали слідчих суддів набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, однак дотепер відповідачем не виконані.

Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017000000000973 покладено на прокурора Москаленка Д. В. На його переконання, прокурор не забезпечив належного процесуального керівництва та допустив тривалу бездіяльність щодо укриття можливих посадових злочинів, здійснюючи лише формальний нагляд. Прокурор Москаленко Д. В. фактично ухилився від виконання своїх процесуальних обов`язків, зокрема: не забезпечив проведення досудового розслідування у розумні строки; вчасно не скасовував незаконні постанови слідчих; не надавав обов`язкових письмових вказівок; не ініціював питання про відсторонення або заміну слідчих; не забезпечив проведення належних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, спрямованих на встановлення істини у справі, чим порушив вимоги статтей 2, 8, 9, 25, 28, 36, 91 - 93 КПК України.

Систематичною неправомірною бездіяльністю, невиправдано тривалим здійсненням формального процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42017000000000973 та ігноруванням його доводів прокурор Москаленко Д. В. завдав йому моральної шкоди.

Завдана моральна шкода полягає у тому, що внаслідок неналежного досудового розслідування та бездіяльності службових осіб його порушені права тривалий час не відновлюються. Він є особою похилого віку, особою з інвалідністю II групи, має тяжкі захворювання та змушений витрачати значні фізичні і душевні сили на тривале оскарження дій та бездіяльності посадових осіб у судовому порядку. Зазначені обставини спричинили йому глибокі моральні та душевні страждання, призвели до суттєвого погіршення стану його здоров`я, відчуття правової незахищеності та обмеження його конституційного права на доступ до правосуддя.

Крім того за фактами систематичного порушення розумних строків та неналежного виконання службових обов`язків під час здійснення нагляду і розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000973 стосовно прокурора Москаленка Д. В. було розпочато кримінальні провадження № 42024000000000032, № 42024000000000328, № 420251700000000032 та № 42025000000000332.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів наявності всіх обов`язкових елементів цивільно-правової відповідальності держави: неправомірності дій чи бездіяльності відповідача, наявності моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Суд першої інстанції зазначив, що самі по собі тривалий строк досудового розслідування та факт скасування слідчими суддями постанов про закриття кримінального провадження не свідчать про протиправну бездіяльність прокурора. Оскарження таких постанов є лише процесуальним механізмом реалізації судового контролю, а задоволення скарг судом становить достатньо справедливу сатисфакцію.

Крім того в матеріалах справи відсутні рішення суду, які б визнавали протиправною бездіяльність саме процесуального керівника. Надані позивачем медичні документи та висновок спеціаліста від 2018 року не підтверджують настання негативних наслідків для здоров`я саме через дії чи бездіяльність прокурора, який був залучений до справи лише у 2020 році.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року скасувати і ухвалити нове - про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Зазначав, що підставою для відшкодування моральної шкоди є факт систематичної бездіяльності та затягування досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000973 (понад 112 місяців), а не лише факт скасування слідчими суддями окремих постанов. Суд першої інстанції не взяв до уваги додаткові докази, зокрема оригінали медичних документів щодо стану його здоров`я як особи з інвалідністю II групи та онкохворого, а відповідач не спростував презумпцію завданої моральної шкоди за статтею 1174 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Також вказував, що суд не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справах № № 916/1423/17, 750/1591/18 та рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) щодо надмірної тривалості провадження і порушення розумних строків.

Полтавська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених судом фактичних обставин справи, правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою - третьою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю II групи, має статус внутрішньо переміщеної особи та зареєстрований як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ у званні майора міліції та ветераном праці, що підтверджується відповідними державними нагородами та пільговими статусами, встановленими законодавством України.

Згідно з наданими медичними документами, зокрема повідомленням Державної установи «Інститут медичної радіології» від 01 квітня 2014 року та витягом з медичної карти стаціонарного хворого № 4303 ОСОБА_1 перебував під системним медичним спостереженням з 22 лютого 2010 року та проходив спеціалізоване лікування у такі періоди: з 07 по 18 лютого 2010 року - стаціонарне лікування з приводу онкологічного захворювання; з 28 січня по 01 березня 2010 року - курси поліхіміотерапії; з 28 січня по 01 березня 2011 року - лікування у відділенні променевої патології; з 11 по 21 березня 2011 року - у нейрохірургічному відділенні; з 21 по 31 березня 2011 року - у кардіологічному відділенні ЦКБ.

28 березня 2017 року на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2017 року у справі № 757/7758/17-к за скаргою ОСОБА_1 , до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42017000000000973 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 367 КК України, за заявою ОСОБА_1 щодо можливих протиправних дій керівництва Полтавського слідчого ізолятора.

Предметом досудового розслідування є обставини, викладені у заяві ОСОБА_1 від 06 липня 2016 року, щодо неналежного виконання службових обов`язків начальником Полтавського слідчого ізолятора ОСОБА_2 під час утримання ОСОБА_1 у вказаній установі в період з 26 листопада 2010 року по 25 січня 2011 року на підставі постанови Октябрського районного суду м. Полтави від 26 листопада 2010 року. Зокрема, заявник вказував на недотримання стосовно нього вимог статті 8 Закону України «Про попереднє ув`язнення» щодо окремого тримання від інших осіб осіб, які раніше працювали в органах внутрішніх справ та не мають судимості, і статті 11 цього ж Закону щодо надання належної медичної допомоги.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 червня 2017 року у справі № 554/4066/17 скасовано постанову старшого слідчого другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Полтавської області від 28 квітня 2017 року про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42017000000000973 від 28 березня 2017 року за частиною першою статті 364, частиною першою статті 375 КК України в частині невизнання потерпілим від дій працівників слідчого ізолятора № 23.

11 квітня 2017 року слідчим винесено постанову про доручення працівникам СУ прокуратури Харківської області допитати ОСОБА_1 як свідка. Згідно з листом прокуратури Харківської області від 17 травня 2017 року та рапортом слідчого від 17 травня 2017 року ОСОБА_1 для проведення допиту не з`явився, повідомивши про стан здоров`я та намір особисто прибути до слідчого згодом.

30 травня 2017 року постановою слідчого прокуратури Полтавської області кримінальне провадження № 42017000000000973 закрито на підставі пункту1 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях начальника Полтавського слідчого ізолятора ОСОБА_2 складів кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 367, частиною першою статті 375 КК України. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 21 серпня 2017 року у справі № 554/4066/17 зазначену постанову про закриття кримінального провадження скасовано.

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про визнання його потерпілим, і 26 січня 2018 року йому було вручено пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого.

Постановою прокурора відділу прокуратури Полтавської області від 15 червня 2018 року скасовано постанову слідчого ОСОБА_3 від 28 лютого 2018 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 грудня 2018 року у справі № 554/4066/17 скаргу на постанову слідчого прокуратури Полтавської області від 19 липня 2018 року про закриття кримінального провадження за № 42017000000000973 від 28 березня 2017 року за частиною першою статті 364, частиною першою статті 375 КК України задоволено, вказану постанову скасовано.

06 вересня 2019 року Октябрський районний суд м. Полтави у справі № 554/4066/17 скасував постанову слідчого прокуратури Полтавської області від 21 червня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42017000000000973 від 28 березня 2017 року, матеріали кримінального провадження направив для проведення досудового розслідування.

Постановою від 17 березня 2020 року визначено групу прокурорів, які здійснюють повноваження прокурора в кримінальному провадженні № 42017000000000973, в тому числі прокурора Москаленка Д. В.

В ході досудового розслідування слідчим Першого СВ СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, приймалися процесуальні рішення про часткове закриття кримінального провадження № 42017000000000973:

- постановою від 26 січня 2021 року за пунктом 4 частини першої статті 284 КПК України в частині епізоду за частиною першою статті 375 КК України;

- постановою від 07 червня 2021 року за пунктом 9-1 частини першої статті 284 КПК України в частині епізоду за частиною першою статті 364 КК України;

- постановою від 09 червня 2021 року за пунктом 2 частини першої статті 284 КПК України в частині епізоду за частиною першою статті 367 КК України.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 05 серпня 2022 року у справі № 554/4066/17 за скаргою ОСОБА_1 постанову слідчого ТУ ДБР від 09 липня 2021 року про закриття кримінального провадження скасовано.

31 жовтня 2022 року прокурор Москаленко Д. В. надав старшому слідчому Першого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві, ОСОБА_4 письмові вказівки в порядку статті 36 КПК України.

24 жовтня 2023 року постановою прокурора матеріали досудових розслідувань № 42018220000000950 від 20 серпня 2018 року за частиною першою статті 367 КК України та № 42017000000000973 від 28 березня 2017 року за частиною першою статті 364, частиною першою статті 367, частиною першою статті 375 КК України були об`єднані в єдине провадження за № 42017000000000973.

27 грудня 2023 року постановою слідчого Першого СВ ТУ ДБР ОСОБА_4 кримінальне провадження № 42017000000000973 за частиною першою статті 367 КК України закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення в діях колишнього начальника Державної установи «Полтавська установа виконання покарань (№ 23)» Коваленка В. І. Копію зазначеної постанови надіслано ОСОБА_1 супровідним листом від 27 грудня 2023 року.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 02 жовтня 2025 року у справі № 554/4066/17 скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову слідчого від 27 грудня 2023 року про закриття кримінального провадження скасовано як передчасну, тому що слідчим не було виконано всі вказівки прокурора.

24 жовтня 2025 року слідчому надано додаткові вказівки щодо проведення необхідних слідчих та процесуальних дій.

Звернення, клопотання та скарги ОСОБА_1 у межах кримінального провадження № 42017000000000973 розглядалися прокуратурою Полтавської області у встановленому законом порядку з наданням письмових відповідей та роз`яснень, зокрема листами від 27 жовтня 2017 року, 03 березня 2018 року, 15 червня 2018 року, 11 березня 2019 року, 18 лютого 2021 року, 25 серпня 2021 року, 11 вересня 2023 року та 17 жовтня 2023 року. Заявнику роз`яснювався процесуальний порядок оскарження дій / бездіяльності слідчого і прокурора, а також повідомлялося, що станом на той час достатніх доказів для повідомлення будь-якій особі про підозру здобуто не було.

Частиною першою статті 15 ЦК України установлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (статті 56 Конституції України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами першою - третьою статті 23 ЦК України та роз`ясненнями, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди необхідно виходити з характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При цьому враховуються вимоги розумності і справедливості.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року, справа № 638/14260/16-ц, провадження № 61-11766св18; від 10 жовтня 2018 року, справа № 640/3837/17, провадження № 61-29382св18, від 27 березня 2023 року, справа № 757/221/21-ц, провадження № 61-10631св22.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування, про що Велика Палата Верховного Суду деталізувала у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22.

Зокрема, у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Отже для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17).

Верховний Суд зауважує, що правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку із цим негативних наслідків для позивача.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та / або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17.

Отже під час оцінки доводів про надмірну тривалість досудового розслідування суд повинен встановити, чи мала місце бездіяльність або затримка, що виходить за межі розумного строку у розумінні статті 6 Конвенції, та чи була вона спричинена неналежною організацією або недбалістю органів досудового розслідування.

Лише доведення протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів, наявності реальної шкоди та причинного зв`язку між ними може бути підставою для покладення на державу відповідальності за статтями 1173, 1174 або 1176 ЦК України.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України установлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, обґрунтовував свої вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 640 000 грн 00 к. надмірною тривалістю кримінального провадження № 42017000000000973 від 28 березня 2017 року та відсутністю належного нагляду за додержанням законності з боку процесуального керівника - прокурора Полтавської обласної прокуратури Москаленка Д. В., який, на думку позивача, не вжив належних заходів для відновлення його прав як потерпілого.

Проте такі обставини не є безумовною підставою для визнання позовних вимог обґрунтованими, тому що оскарження ОСОБА_1 бездіяльності слідчих уповноважених органів досудового розслідування, а також винесених ними постанов, є механізмом реалізації його права на судовий контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування та прокурорського нагляду і додержанням прав особи в кримінальному провадженні.

Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.

Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної шкоди.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 червня 2019 року, справа № 461/2914/17, провадження № 61-34227св18, від 30 березня 2022 року, справа № 638/1923/20, провадження № 61-13701св21, від 29 березня 2023 року, справа № 638/13345/18, провадження № 61-10873св21, від 17 квітня 2023 року, справа № 751/3968/22, провадження № 61-3209св23.

Реалізація особою її права на оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого або прокурора під час досудового розслідування у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом у разі задоволення таких скарг, становить достатньо справедливу сатисфакцію з відшкодування шкоди, яку зазнав позивач.

Цей висновок узгоджується з рішеннями ЄСПЛ від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на порушення відповідачем вимог статті 28 КПК України, згідно з якою під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, а також на тривалу бездіяльність прокурора.

У рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30 січня 2003 року констатовано, що поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох факторів, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

Статтею 303 КПК України передбачено перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження.

Аналіз положень частини першої статті 303 КПК України дає підстави для висновку, що оскаржити до слідчого судді бездіяльність слідчого або прокурора, що полягає у нездійсненні процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений КПК України строк, можливо лише за наявності зв`язку між обов`язком слідчого або прокурора вчинити визначені КПК України дії та строком, у межах якого зазначена особа зобов`язана їх вчинити.

Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачених та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Відповідно до пунктів 9-1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування - особою, якій відмовлено у задоволенні скарги, її представником, законним представником чи захисником.

Згідно з частинами першою, другою статті 308 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування. Прокурор вищого рівня зобов`язаний розглянути скаргу протягом трьох днів після її подання і в разі наявності підстав для її задоволення надати відповідному прокурору обов`язкові для виконання вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень. Особа, яка подала скаргу, невідкладно письмово повідомляється про результати її розгляду.

Частиною другою статті 303 КПК України визначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Посилання позивача на бездіяльність органів досудового розслідування та прокуратури як на підставу для задоволення його позовних вимог щодо стягнення морального відшкодування не підтверджені належними доказами, а саме судовими рішеннями, постановленими компетентним судом у порядку кримінального судочинства щодо визнання протиправною бездіяльності безпосередньо процесуального керівника, адже цивільний суд не вправі самостійно вирішувати питання про правомірність дій чи бездіяльності органів досудового розслідування і прокуратури.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 звертався до суду зі скаргами безпосередньо на дії чи бездіяльність прокурора Полтавської обласної прокуратури Москаленка Д. В. під час нагляду у провадженні № 42017000000000973, і що такі скарги задоволені судом, а бездіяльність визнана протиправною.

При цьому позивач не надав відповідних доказів на доведення тих обставин, що йому завдано моральну шкоду в результаті хвилювань і переживань, спричинених порушенням його права на неупереджене, своєчасне, справедливе досудове розслідування, а сам факт скасування слідчими суддями окремих процесуальних рішень слідчих у кримінальному провадженні № 42017000000000973 не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок держави у зв`язку з неправомірними діями прокуратури.

Судом першої інстанції не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000000973 та завданням позивачу моральної шкоди, як і не встановлено спричинення позивачу моральної шкоди тривалістю здійснення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні та діяльністю або бездіяльністю прокурора Полтавської обласної прокуратури Москаленка Д. В., який включений до складу групи прокурорів лише 17 березня 2020 року.

Тривалий строк досудового розслідування обумовлений процесуальними особливостями та складністю справи і сам по собі не свідчить про протиправну бездіяльність прокурора та про наявність підстав для покладення на державу відповідальності за завдання моральної шкоди.

Отже сам факт тривалості розслідування не є доказом протиправної бездіяльності прокурора і не може бути автоматичною підставою для стягнення моральної шкоди.

З матеріалів справи видно, що дії позивача спрямовані на забезпечення своїх процесуальних прав, зокрема права бути визнаним потерпілим у кримінальному провадженні, права на належне розслідування, а також права на ефективне досудове розслідування.

Оскарження дій чи бездіяльності службових осіб прокуратури та слідства до суду є механізмом реалізації принципу верховенства права, за яким усі державні органи та особи підпорядковуються закону, а контроль за дотриманням прав і свобод людини здійснюється відповідно до встановлених процедур.

За таких обставин звернення ОСОБА_1 до суду є природною складовою правового механізму контролю за дотриманням процесуальних норм, але не може автоматично свідчити про завдання йому моральної шкоди.

Доказами завдання моральної шкоди та наявності причинно-наслідкового зв`язку могли б бути висновки спеціалістів, експертів тощо, які безпосередньо підтверджують негативні наслідки для позивача. Наданий позивачем висновок психолога, юриста, спеціаліста у сфері математики Карачевцева Я. М. від 16 липня 2018 року оцінено станом 2018 рік, і він не стосується діяльності прокурора Москаленка Д. В., який залучений до справи з 17 березня 2020 року. Надані ж позивачем медичні документи щодо стану здоров`я, зокрема витяг з медичної карти стаціонарного хворого № 4303 за 2010 рік, дані про лікування у 2010 - 2014 роках, не підтверджують настання таких негативних наслідків саме через тривалість досудового розслідування або через дії чи бездіяльність Полтавської обласної прокуратури та її прокурора.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надана позивачем медична документація не підтверджує настання негативних наслідків для нього та спричинення йому моральної шкоди саме оскаржуваними діями і бездіяльністю Полтавської обласної прокуратури чи її прокурора, а також погіршення стану його здоров`я у зв`язку з цим.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, натомість судом не встановлено, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження порушення його особистих немайнових чи процесуальних прав, завдання шкоди його здоров`ю та душевних страждань, а отже, заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача та третьої особи моральної шкоди.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження душевних страждань, яких позивач міг зазнати у зв`язку з процесуальними рішеннями Полтавської обласної прокуратури, є правильними.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог і стягнення моральної шкоди у зв`язку з діями та бездіяльністю органів прокуратури суперечать правовим висновкам Верховного Суду у вказаній категорії справ, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ не є тотожними та ідентичними, а відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що у цій справі судом не встановлено.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів визнання дій чи рішень прокурора Полтавської обласної прокуратури у даному кримінальному провадженні незаконними у встановленому законом порядку, а також не доведено наявності складу цивільного правопорушення, зокрема протиправності дій відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між діяльністю органу прокуратури і спричиненою шкодою, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 липня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 12 жовтня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

В. В. Оніщук